Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

Програма для опозиції: вибори мають критично важливе значення для розвитку країни

Вибори до Верховної Ради можуть стати поштовхом для зміни ситуації в країні, якщо нинішня опозиція спроможеться на нову якість політики
Матеріал друкованого видання
№ 4 (221)
від 26 січня, 2012
Програма для опозиції: вибори мають критично важливе значення для розвитку країни

Невдоволення українців ситуацією в країні, прагнення змін і розчарування у провідних політиках мають шанс цього року вилитись у політичний результат. Парламентські вибори, попри обмежений вплив Верховної Ради на виконавчу владу відповідно до нинішньої Конституції, мають критично важливе значення для розвитку суспільних і політичних процесів у країні.

Читайте також: Українська влада втрачає останніх союзників у Європі

Від того, як пройдуть ці вибори в жовтні, які результати оголоcять, наскільки вони відповідатимуть волевиявленню і якими будуть остаточні підсумки політичного 2012 року, залежить те, яким буде «дух часу» найближчих років. Чи повсюди пануватиме зневіра й усвідомлення безперспективності опору сваволі, а чи країна готуватиметься до змін, які пов’язують із президентською кампанією, а суспільство буде свідоме своєї сили впливати на стан справ у державі.

Для відповіді на ці запитання важливо те, щó зможе продемонструвати нинішня опозиція. Якщо буде показано нову якість політики, здатність бачити корінь проблем країни й успішно працювати над їх вирішенням – реально буде говорити про подолання «кризи постмайданного розчарування» і знову сподіватися на енергійну, активну участь і політиків, і суспільства у змінах в країні. Якщо ж у середовищі опозиції візьмуть гору старі проблеми – амбіції лідерів, схильність до кулуарного прийняття рішень, висунення кандидатів відповідно не до спроможностей, заслуг і репутації, а відповідно до внесків до партійних (і приватних) кас, – така опозиція програє. Мало того, що ніхто не вийде її захистити: така якість опозиції лише посилить зневіру людей.

Бездарно «здати» ці вибори опозиція не має права. Щоб цього не сталося, її представники повинні зважати на кілька системних ризиків і дати їм адекватні відповіді.

ОБ’ЄДНАННЯ ЧИ ДЕКЛАРАЦІЯ?

22 січня, в День Cоборності і Свободи, була підписана й оголошена на Софійському майдані Угода про спільні дії об’єднаних опозиційних сил. Попри урочистість моменту і безумовну необхідність координувати зусилля на виборах та після них, словосполучення «об’єднання опозиції» викликає не лише позитивні асоціації. Занадто часто його проголошували – і воно виявлялось фальшивим.

Читайте також: Опозиційний День Соборності з декларацією про єдність

Знаковий приклад – «Канівська четвірка», яка фактично розпалась перед президентським виборами 1999 року, на яких її учасники мали співпрацювати. Нині опозиціонерам важливо не повторити фундаментальної помилки «канівців»: не намагатися бути «хитрішим серед хитрих», не мати планів усередині планів і не розглядати партнерів лише як засобів проштовхування до влади. Адже перехитрування самих себе – давній бич українських лідерів.

Щоб уникнути цієї пастки, опозиціонерам варто якнайшвидше провести відверту й відкриту дискусію: щодо спільних програмних засад (із чим іти до людей), конкретних механізмів співпраці на виборах (від інформаційних кампаній до навчання спостерігачів) та спірних моментів (насамперед висунення кандидатів у мажоритарних округах і уникнення при цьому «квотного» принципу, який досі в Україні призводив лише до розмноження «тушок»).

Утім, Україна знає і приклади співпраці (принаймні взаємного ненападу) опозиційних сил, яка неодмінно давала позитивний результат: у 2002, 2004 і 2007 роках. Тому не менш важливим є інше завдання Об’єднаної опозиції – погодити засади створення коаліції після виборів та втілення в життя обіцяного під час кампанії.

Якщо опозиція отримає більшість у Верховній Раді і втримає її (не допустивши появи нових «тушок»), вона зможе суттєво впливати на владу. Зокрема, відправити у відставку нинішній уряд і не допустити призначення прем’єра, не погодженого з нею.

Якщо президент блокуватиме кадрові та законодавчі ініціативи демократичної більшості й прем’єра, якого вона буде спроможна підтримати, може постати питання про дострокові вибори глави держави. Або й скликання Конституційної асамблеї для вироблення нового Основного закону.

Але все це досяжне лише в разі, якщо опозиція вже нині погодить єдиний порядок денний і щодо конкретних реформ, і щодо підходів до заповнення посад у владі.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТИЛУ

Утім, будь-які політичні домовленості в Києві будуть марними, якщо опозиційні сили не створять дієздатної мережі співпраці на місцях. Ідеться не про кількісне нарощування осередків, а про раціональний розподіл роботи на виборах, спільну підготовку членів комісій усіх рівнів, спостерігачів та інших представників, взаємодію з місцевими лідерами думок, активістами й громадськими організаціями.

Читайте також: Угода про спільні дії Об'єднаної опозиції України (повний текст)

«Дух Майдану», на відродження якого сподіваються нинішні опозиціонери, означав, окрім іншого, й готовність простих громадян допомагати опозиції, відстоювати свої виборчі права, чинити тиск на владу. Але для цього опозиція має довести, що гідна довіри й підтримки.

Спроби «купити» виборців чи активістів, побудувати штучні структури, видаючи їх за партії, як це нині роблять деякі з політсил, що називають себе опозиційними, – шлях у нікуди. Рейтинги влади свідчать, що громадяни готові підтримати тих, хто покаже здорову альтернативу нинішнім можновладцям. Однак «здоровість» буде оцінено не за заявами чи лідерськими амбіціями, а за діями й здатністю співпрацювати із громадами на місцях.

Найгірше, що може в цій ситуації зробити опозиція, – вдатися до імітації (структур, співпраці з громадянами, активної позиції). Великою мірою, цьогорічні вибори – це тест на справжність для політсил. Якщо його буде успішно пройдено, з’являться підстави сподіватися на нову якість української політики.

ПОДОЛАТИ ПЕРЕШКОДИ

Для цього опозиція має, об’єднавшись із урахуванням зазначених вище особливостей, подолати низку ризиків.

Перше – здатність поділити мажоритарні округи між авторитетними в них кандидатами, що її представлятимуть. Інакше загрожує повторення досвіду 2002 року, коли влада, здобувши на виборах 16% за пропорційними списками «За єдину Україну» та СДПУ(о), все ж сформувала більшість за рахунок концентрації левової частки депутатів-мажоритарників.

Проте внутрішні торги навколо розподілу квот загрожують висуненням кандидатів, які не відчуватимуть зв’язку з виборцями і стануть потенційними «тушками» у ВР. Натомість єдиними висуванцями в одномандатних округах мали б стати особи, які матимуть найвищий авторитет у їх межах.

Читайте також: Не зашкодь!

Друге – спроможність забезпечити ефективну пропагандистську кампанію з донесенням своєї позиції. Особливо у середовище тих суспільних верств, які користуються обмеженим колом джерел інформації – переважно загальнонаціональними телеканалами та радіо. Інформація із цих джерел «записується» у свідомості таких людей непомітно, й засвоєні в такий спосіб штампи вони схильні сприймати як власну думку, тоді як повідомлення, отримані в процесі передвиборної агітації окремих партій, зокрема й у вигляді різноманітних листівок, сприймають як щось нав’язуване, до чого часто ставляться критично. Відтак і кампанія опозиції має не розраховувати на традиційні методи, а передбачати постійну, системну роботу з виборцями.

Третє – спроможність відновити віру суспільства у здатність опозиції поліпшити ситуацію в країні у разі перемоги й забезпечити високу явку виборців. Причому це необхідно як у західних та центральних регіонах, де опозиція має найсильнішу електоральну підтримку, так і в південно-східних, де у влади найбільше можливостей для фальсифікації результатів. У цьому контексті варто було б проводити роз’яснювальну кампанію, закликаючи тих громадян, які не хочуть голосувати за жодну партію, аби в день виборів вони все-таки прийшли на дільниці й використали свій бюлетень, а не залишалися вдома й не дарували своїх голосів на відкуп нинішній владі.

Четверте – здатність реально координувати спільні зусилля під час проведення голосування та підрахунку голосів, аби мінімізувати масштаби фальсифікацій. А в разі їх повторення в масштабах 2004 року бути готовими до адекватної реакції.

Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х розчарування людей у владі й адекватні дії опозиційних сил спричинили істотні зміни в політиці країн Латинської Америки та Центральної Європи. Україна має шанс продовжити цей тренд – але її не повинні підвести політики, які зараз називають себе опозицією.

Читайте також: Опозиція ризикує повторити помилки 5-річної давнини

НЕ ПОВТОРИТИ ПОМИЛОК

24 серпня 1999 року в Каневі було створено альянсу лідерів опозиційних сил – «Канівської четвірки» – у складі Олександра Мороза, Євгена Марчука, Олександра Ткаченка та Володимира Олійника. Вони мали висунути спільно одного кандидата у президенти. Проте в останню мить, уже після того як єдиним кандидатом було оголошено Євгена Марчука, Олександр Мороз публічно відмовляється від угоди й на вибори йде самостійно. Унаслідок розпорошення голосів Леонід Кучма виходить у другий тур із лідером комуністів, кандидатура якого заздалегідь непрохідна.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
кондитер, новости спорта украины, Погода в саратовской области на сегодня
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено