Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 грудня, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Здобутки Чаушеску та Каддафі не дають спокою господарям Банкової

О 16.15 22 грудня 2012 року голова Верховної Ради України академік Володимир Литвин оголосив про розгляд у другому читанні проекту Закону про Державний бюджет України на 2012 рік (доповідач – міністр фінансів Федір Ярошенко). О 16.27 доповідь завершилася
Здобутки Чаушеску та Каддафі не дають спокою господарям Банкової

Розпочалися запитання міністру. О 16.32 запитання і відповіді на них завершилися, слово отримав голова Комітету з питань бюджету Валерій Баранов. Він доповів, що комітет "розглянув сьогодні доопрацьований урядом законопроект" та провів його "оперативне вивчення"; щось із пропозицій депутатів під час першого читання враховане, щось ні. О 16.37 цей виступ закінчився, почалися запитання до голови комітету, які загалом зайняли три хвилини. Далі бюджет емоційно обговорювали, а вже о 17.26 країна отримала головний фінансовий документ на наступний рік, за який проголосувало 250 депутатів. При цьому у залі пленарних засідань не було помітно ані прем’єра Азарова, ані членів Кабміну (за винятком хіба що міністра фінансів).

А 20 жовтня, коли проект Закону про держбюджет на 2012 рік розглядався у першому читанні, на це – на виступ голови Бюджетного комітету Баранова, на відповіді на запитання та бурхливу дискусію нардепами було витрачено аж 1 годину 52 хвилини.

Утім, у порівнянні з тим, що було торік, ми маємо наразі справжнє торжество демократії. Адже тоді – вперше за 20 років – бюджет був ухвалений узагалі без обговорення, без висновків бюджетного комітету, без розгляду внесених поправок. На все тоді пішло 27 хвилин. Зараз, як бачимо, сумарно таж три години з хвостиком. Отож за наступне двадцятиліття Верховна Рада України такими темпами, дивись, і повернеться до основних норм парламентаризму, обговорюючи головний фінансовий документ країни публічно, ґрунтовно та детально, а після того голосуючи за нього у разі потреби постатейно. Й обов’язково особисто, а не за формулою "сам-два" чи "сам-три", як робить це нинішня "партія влади".

Узагалі-то з перебігу бюджетного процесу у Раді в останні два роки можна було б познущатися значно дошкульніше, проте не забуваймо, що йдеться не про якусь диктатуру Тропічної Африки чи Близького Сходу, а про нашу країну, де навіть за часів автократа Кучми влада дотримувалася певних норм парламентаризму. Та що там: навіть у радянські часи, коли Верховна Рада УРСР збиралася двічі на рік на кілька днів, щоб проголосувати заздалегідь підготовлені закони, затвердження бюджету вимагало більшого часу. Ба більше: якщо в залі засідань ішлося лише про ритуальні доповіді та виступи, то бюджетна комісія цілком реально працювала під час верстання бюджету. Принаймні, у кращі часи радянської доби. Це автор знає не з чужих слів: його дід – Чалий Григорій Сергійович – у часи хрущовської відлиги з 1955 по 1959 рік був депутатом Верховної Ради УРСР і як фахівець із сільського господарства працював саме у бюджетній комісії. Ясна річ, справжньої публічності тоді не було і загальні напрями визначалися директивами ЦК, але й ті депутати, котрі зналися на справі, могли вплинути на щось реальне. Як бачимо, регрес очевидний – навіть у порівнянні з хрущовськими часами, бо ж сьогодні профільний комітет Ради перед затвердженням Закону про держбюджет має можливість тільки для "оперативного вивчення"проекту цього закону (простіше кажучи, для того, щоб уранці погортати папірці)...

А це означає, що Верховна Рада України за нинішнього режиму чи то вже повністю перетворилася, чи то завершує перетворення на такий державний інститут, який мовою політичної науки зветься "декоративний парламент". Що це таке і про що, власне, йдеться?

Історично парламент як владна інституція виникає для того, щоб виконувати певні функції, необхідні для ефективного розвитку держави. Головними із цих функцій – окреслених ще з часів британської Великої хартії вільностей та закріплених у Біллі про права і свободи є:

- здійснення законотворчості;

- розподіл державних фінансів;

- формування виконавчої влади чи участь у її формуванні;

- вирішення питань війни та миру й ратифікації міжнародних угод;

- контроль за виконавчою владою, в тому числі і в фінансових питаннях.

Парламент при цьому здійснює свою державно-політичну місію публічно, виступаючи – в особі депутатів – найвищим представницьким органом як усього народу загалом, так й окремих його груп. Не випадково від самих початків депутатська діяльність ґрунтувалася на свободі слова, на імунітеті від будь-яких видів переслідування за висловлені під час публічних дискусій у парламентських стінах судження і на можливості донести до колег і до широкого загалу свою позицію з тих чи інших питань.

При цьому – згідно із писаними і неписаними нормами парламентаризму – опозиція обов’язково має можливість вільно висловитися з усіх важливих питань, запропонувати свої варіанти їхнього розв’язку, ба більше: зазвичай саме на представників від опозиції парламенти покладають контроль за діями виконавчої влади у фінансовій сфері. І не з якихось там джентльменських міркувань, а з практичного розрахунку: такий контроль стимулює уряд до ефективної та прозорої діяльності, до вичищення корупціонерів із своїх лав, до звітності перед суспільством, отже – у разі грамотної роботи – підвищує шанси правлячої партії здобути народну підтримку на наступних виборах. Бо ж розвинений парламентаризм спирається не на "намальовані" різними "підрахуями" цифри, а на реальне громадянське волевиявлення.

Утім, звичайно, існували у ХХ столітті й існують донині у кількох десятках держав згадані вище декоративні парламенти. Вони покликані імітувати публічність і контроль за виконавчою владою та державними фінансами, бо ж насправді всіма справами реально кермують зовсім інші інстанції: чи то керівництво тоталітарної партії (як сьогодні на Кубі чи у Північній Кореї), чи то повновладний диктатор (як у Білорусі), чи то монарх-самодержець, як-от в еміратах Перської затоки. Типовими зразками декоративних парламентів свого часу були Рейхстаг у націонал-соціалістичній Німеччини та Верховний Совєт у більшовицькій Росії; а у повоєнний час парламенти такого типу – навіть нерідко на формально багатопартійній основі – існували на просторах Євразії, від Східної Німеччини до Китаю.

Навіщо вони, ці декоративні парламенти (власне, муляжі парламентаризму) були (і залишаються) потрібні тоталітарним та деспотичним режимам? Очевидно, що справа в тому, що за майже тисячу років безперервного існування європейського парламентаризму (а ще ж були народні збори та сенати античних часів...) ідея народного представництва міцно ввійшла до тканини політичної культури далеко не тільки Старого Світу. Не випадково свого часу Сталін відмовився від ленінської концепції совєтів як замінника "буржуазного парламентаризму" й повернувся до класичної форми народного представництва (ясна річ, тільки форми, але ж...). І не випадково цього року серія революцій в арабських країнах ставила на меті передусім вільні вибори на багатопартійній основі до парламентів, які мали перестати бути тільки декораціями повновладдя тих чи інших кланів та диктаторів. Не випадковим є й те, що там, де революції не відбулися (як-от у Марокко) внаслідок вчасних поступок з боку правителів, вільні вибори до парламентів усе одно пройшли, й опозиція на рівних змагалася із тамтешніми "партіями влади". Ба, масові протести у Росії стали наслідком брутальної фальсифікації виборів до типового декоративного парламенту, яким в останні роки стала Державна Дума; потреба в існуванні реальної представницької влади вивела сотні тисяч росіян на вулиці і площі цієї начебто надійно приспаної Путіним країни.

А тим часом режим Януковича, не зважаючи на світові тенденції, вперто намагається перетворити Верховну Раду на подобу нацистського Рейхстагу чи більшовицького Совєту, зневажаючи засадничі норми парламентаризму і перетворюючи її на механізм "штампування" потрібних рішень. Правилами нині стала скорочена до нестями процедура, відсутність дійсної публічності, зосередження ключових комітетів у руках "тушкованої" більшості, щоденне порушення норм Конституції про особисте голосування. Тільки ж от надворі зовсім не доба Сталіна, Гітлера, Кім Ір Сена, Каддафі чи Чаушеску...


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено