Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 грудня, 2011   ▪   Святослав Птіцин   ▪   Версія для друку

Вбивство у Семиполках: підсудний відмовляється бути героєм

Самовідвід судді, майже тригодинна перерва, зникнення «зайвих» сторінок у справі та перенесення наступного засідання на місяць. Так відбувалося чергове слухання справи Віталія Запорожця, який вбив міліціонера
Вбивство у Семиполках: підсудний відмовляється бути героєм

Окремі люди вже встигли охрестити головного фігуранта справи «реальним прикладом для суспільства». Вони вважають його «справжнім запорожцем» та ледь не народним героєм. Випадок справді унікальний – громада публічно висловила свою підтримку вбивці. Певно, якщо б в Україні існував суд присяжних, Запорожцю  призначили б якесь м’яке покарання. Але Віталію  Запорожцю загрожує довічне ув’язнення за вбивство міліціонера «при виконанні». Жителі Семиполків, щоправда, не згодні з таким твердженням. Кажуть, що загиблий міліціонер Микола Симоненко був з друзями на підпитку, а до Віталія чіплявся через особисту неприязнь.

Засідання почалося з несподіванки – суддя, який визначив захисту обмежені строки для ознайомлення з матеріалами справи, вирішив подати на самовідвід. Проти такої ініціативи не заперечували ані служителі Феміди, ані потерпілі, ані підсудний. Відтак, «високий та поважний» видалився для наради в окрему кімнату.

У залі почали вирувати пристрасті. Знайомі Запорожця, чи то «не байдужі», як вони себе назвали, почали скаржитися на злодіяння, які чинив убитий міліціонер.

-         Він заходив до моєї хати, мов господар – зі сльозами на очах розповідає жителька Семиполків Оксана, – у мене двоє дочок. І він, Симоненко, неповнолітніх «лапав». Кому нам після цього вірити?

-         Це все не правда. Це брехня. Брехня. Брехня, – монотонно повторює дружина вбитого.

-         Я не хочу, аби з мене тут героя робили – каже Віталій Запорожець – Я вбив людину. Це трагедія! Я прошу вибачення в дружини покійного, мені справді дуже шкода за те, що сталося. І зараз я хочу лише одного – об’єктивного суду.

Саме на чесність та об’єктивність останнього звертають увагу адвокати підсудного: «З опису матеріалів слідства зникло 63 (!) сторінки справи. У старому переліку 277 сторінок, у новому – 214. Там містилися характеристики на Симоненка, були його догани. Куди все це могло зникнути? Відповідь одна – матеріали підтасовують».

Тут же, в залі, присутні активісти «руху звільнення політв’язнів». Юлія Смірнова, одна з учасниць, принесла Віталію букет квітів – поздоровити з Різдвом та Новим роком. Запорожець, щоправда ,від подарунку відмовився. Для преси ж дівчина пояснює: «Ми не вважаємо Віталія за політв’язня. Він, швидше, жертва системи. Відтак, він може розраховувати на нашу підтримку. Ми це просто так не залишимо!»

Спілкування переривають раптово – до зали входять судді й оголошують своє рішення: самовідвід прийняти. Відтак – потрібна чергова перерва на формування нового складу суду.

Після трьох годин очікувань пісенька про солом’яного бичка починається спочатку: перевірка анкетних даних, зачитування прав сторін, подання клопотання від потерпілої на відшкодування моральних збитків, зачитування обвинувачення. Останнє попросили озвучити повністю і прокурор починає нещадно та монотонно бубоніти.

Це вганяє в транс навіть суддів. Видно, як вони почергово закривають очі. Час від часу присутніх вибивають з нірвани окремі фрази на кшталт «Запорожець розпив з приятелями три пляшки горілки». З того, що вдалося розібрати, можна зробити висновок: підсудний є людиною конфліктною, хоче усім подобатись та ще й зловживає алкоголем. Однак, «на момент скоєння злочину підсудний не був у стані афекту, отже, пом’якшувальних обставин не має й убивство було зумисним». Образ покійного міліціонера постає перед нами світлим і чистим: він був на завданні, виявляв у розважальних закладах осіб, які здатні на скоєння злочинів. Покійний зробив Запорожцю зауваження, за що, власне, і був застрелений.

Цей же образ намагається підтримувати дружина міліціонера – Ірина Симоненко. Вона стверджує, що чоловік завжди ночував удома, спиртного багато не вживав і взагалі, був порядним сім’янином. Із залу чути протилежні думки: «Та він же з нею не жив. І у «відрядження» їздив постійно. Вона що, взагалі життям чоловіка не цікавилася?» За такі репліки одну з «невдоволених» просять залишити приміщення. Допит продовжується. Суддя, час від часу, знімає окремі запитання. Такі рішення мотивує тим, що це є приватним життям. Відтак – не має жодного відношення до справи.

Врешті, засідання закінчується черговим перенесенням. На 26 січня наступного року. Захист Запорожця не здивований: «Як можна довіряти такому судочинству, коли суддя допомагає людині уникати важливих питань? – каже захисник Іван Макар – Підсудна говорила неправду, під присягою. Ми запитали, що робив її чоловік минулого Нового року, в ніч з 31-го грудня на 1-е січня. Вона сказала, що той був удома, з дев’ятої вечора. Однак, я вам можу з упевненістю сказати, що у Симоненка в цей час був конфлікт з нашим клієнтом. Ми про це ще будемо говорити на наступних засіданнях».

Новорічного дива не відбулося: підсудний досі під вартою, суд перенесено, захист скаржиться на фальшування та підтасовку матеріалів справи.  


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Довгий час кіберзлочинності не приділяли належної уваги. Вірус WannaCry має підштовхнути до зміни такого ставлення
    25 травня, The Economist
  • Чому Англії та Ізраїлю вдалося. І чим їхні уроки корисні для нас
    25 травня, Валерій Примост
  • Є старовинний козацький спосіб зупиняти кров. Дуже жорсткий, але дієвий. Рану засипали порохом (сучасний бездимний не годиться, має бути з деревного вугілля, селітри та сірки) і, поки не просяк кров’ю, підпалювали. Кров запікалася, рана дезінфікувалася. Мабуть, важко, доки не спробуєш, зрозуміти, що відчуває людина під час цієї процедури, але таке життя.
    25 травня, Роман Малко
  • «Нам потрібні нові форми мислення, аби вирішити проблеми, створені старими». Це гасло із Twitter Йона Аґірре Суча.
    25 травня, Ольга Ворожбит
  • Класик західного постмодернізму 86-річний Джозеф Макелрой — один із найвпливовіших прозаїків повоєнної Америки й водночас автор, чиєму літературному талантові більш ніж за 60 років писання текстів зуміло віддати шану лише кілька десятків критиків.
    25 травня, Олена Кухар
  • Генеральний прокурор відповів на питання народних депутатів у Верховній Раді, а очолюване ним відомство створило шефу гідну PR-підтримку.
    24 травня, Андрій Голуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено