Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 грудня, 2011   ▪   Святослав Птіцин   ▪   Версія для друку

Вбивство у Семиполках: підсудний відмовляється бути героєм

Самовідвід судді, майже тригодинна перерва, зникнення «зайвих» сторінок у справі та перенесення наступного засідання на місяць. Так відбувалося чергове слухання справи Віталія Запорожця, який вбив міліціонера
Вбивство у Семиполках: підсудний відмовляється бути героєм

Окремі люди вже встигли охрестити головного фігуранта справи «реальним прикладом для суспільства». Вони вважають його «справжнім запорожцем» та ледь не народним героєм. Випадок справді унікальний – громада публічно висловила свою підтримку вбивці. Певно, якщо б в Україні існував суд присяжних, Запорожцю  призначили б якесь м’яке покарання. Але Віталію  Запорожцю загрожує довічне ув’язнення за вбивство міліціонера «при виконанні». Жителі Семиполків, щоправда, не згодні з таким твердженням. Кажуть, що загиблий міліціонер Микола Симоненко був з друзями на підпитку, а до Віталія чіплявся через особисту неприязнь.

Засідання почалося з несподіванки – суддя, який визначив захисту обмежені строки для ознайомлення з матеріалами справи, вирішив подати на самовідвід. Проти такої ініціативи не заперечували ані служителі Феміди, ані потерпілі, ані підсудний. Відтак, «високий та поважний» видалився для наради в окрему кімнату.

У залі почали вирувати пристрасті. Знайомі Запорожця, чи то «не байдужі», як вони себе назвали, почали скаржитися на злодіяння, які чинив убитий міліціонер.

-         Він заходив до моєї хати, мов господар – зі сльозами на очах розповідає жителька Семиполків Оксана, – у мене двоє дочок. І він, Симоненко, неповнолітніх «лапав». Кому нам після цього вірити?

-         Це все не правда. Це брехня. Брехня. Брехня, – монотонно повторює дружина вбитого.

-         Я не хочу, аби з мене тут героя робили – каже Віталій Запорожець – Я вбив людину. Це трагедія! Я прошу вибачення в дружини покійного, мені справді дуже шкода за те, що сталося. І зараз я хочу лише одного – об’єктивного суду.

Саме на чесність та об’єктивність останнього звертають увагу адвокати підсудного: «З опису матеріалів слідства зникло 63 (!) сторінки справи. У старому переліку 277 сторінок, у новому – 214. Там містилися характеристики на Симоненка, були його догани. Куди все це могло зникнути? Відповідь одна – матеріали підтасовують».

Тут же, в залі, присутні активісти «руху звільнення політв’язнів». Юлія Смірнова, одна з учасниць, принесла Віталію букет квітів – поздоровити з Різдвом та Новим роком. Запорожець, щоправда ,від подарунку відмовився. Для преси ж дівчина пояснює: «Ми не вважаємо Віталія за політв’язня. Він, швидше, жертва системи. Відтак, він може розраховувати на нашу підтримку. Ми це просто так не залишимо!»

Спілкування переривають раптово – до зали входять судді й оголошують своє рішення: самовідвід прийняти. Відтак – потрібна чергова перерва на формування нового складу суду.

Після трьох годин очікувань пісенька про солом’яного бичка починається спочатку: перевірка анкетних даних, зачитування прав сторін, подання клопотання від потерпілої на відшкодування моральних збитків, зачитування обвинувачення. Останнє попросили озвучити повністю і прокурор починає нещадно та монотонно бубоніти.

Це вганяє в транс навіть суддів. Видно, як вони почергово закривають очі. Час від часу присутніх вибивають з нірвани окремі фрази на кшталт «Запорожець розпив з приятелями три пляшки горілки». З того, що вдалося розібрати, можна зробити висновок: підсудний є людиною конфліктною, хоче усім подобатись та ще й зловживає алкоголем. Однак, «на момент скоєння злочину підсудний не був у стані афекту, отже, пом’якшувальних обставин не має й убивство було зумисним». Образ покійного міліціонера постає перед нами світлим і чистим: він був на завданні, виявляв у розважальних закладах осіб, які здатні на скоєння злочинів. Покійний зробив Запорожцю зауваження, за що, власне, і був застрелений.

Цей же образ намагається підтримувати дружина міліціонера – Ірина Симоненко. Вона стверджує, що чоловік завжди ночував удома, спиртного багато не вживав і взагалі, був порядним сім’янином. Із залу чути протилежні думки: «Та він же з нею не жив. І у «відрядження» їздив постійно. Вона що, взагалі життям чоловіка не цікавилася?» За такі репліки одну з «невдоволених» просять залишити приміщення. Допит продовжується. Суддя, час від часу, знімає окремі запитання. Такі рішення мотивує тим, що це є приватним життям. Відтак – не має жодного відношення до справи.

Врешті, засідання закінчується черговим перенесенням. На 26 січня наступного року. Захист Запорожця не здивований: «Як можна довіряти такому судочинству, коли суддя допомагає людині уникати важливих питань? – каже захисник Іван Макар – Підсудна говорила неправду, під присягою. Ми запитали, що робив її чоловік минулого Нового року, в ніч з 31-го грудня на 1-е січня. Вона сказала, що той був удома, з дев’ятої вечора. Однак, я вам можу з упевненістю сказати, що у Симоненка в цей час був конфлікт з нашим клієнтом. Ми про це ще будемо говорити на наступних засіданнях».

Новорічного дива не відбулося: підсудний досі під вартою, суд перенесено, захист скаржиться на фальшування та підтасовку матеріалів справи.  


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено