Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 грудня, 2011   ▪   Святослав Птіцин   ▪   Версія для друку

Вбивство у Семиполках: підсудний відмовляється бути героєм

Самовідвід судді, майже тригодинна перерва, зникнення «зайвих» сторінок у справі та перенесення наступного засідання на місяць. Так відбувалося чергове слухання справи Віталія Запорожця, який вбив міліціонера
Вбивство у Семиполках: підсудний відмовляється бути героєм

Окремі люди вже встигли охрестити головного фігуранта справи «реальним прикладом для суспільства». Вони вважають його «справжнім запорожцем» та ледь не народним героєм. Випадок справді унікальний – громада публічно висловила свою підтримку вбивці. Певно, якщо б в Україні існував суд присяжних, Запорожцю  призначили б якесь м’яке покарання. Але Віталію  Запорожцю загрожує довічне ув’язнення за вбивство міліціонера «при виконанні». Жителі Семиполків, щоправда, не згодні з таким твердженням. Кажуть, що загиблий міліціонер Микола Симоненко був з друзями на підпитку, а до Віталія чіплявся через особисту неприязнь.

Засідання почалося з несподіванки – суддя, який визначив захисту обмежені строки для ознайомлення з матеріалами справи, вирішив подати на самовідвід. Проти такої ініціативи не заперечували ані служителі Феміди, ані потерпілі, ані підсудний. Відтак, «високий та поважний» видалився для наради в окрему кімнату.

У залі почали вирувати пристрасті. Знайомі Запорожця, чи то «не байдужі», як вони себе назвали, почали скаржитися на злодіяння, які чинив убитий міліціонер.

-         Він заходив до моєї хати, мов господар – зі сльозами на очах розповідає жителька Семиполків Оксана, – у мене двоє дочок. І він, Симоненко, неповнолітніх «лапав». Кому нам після цього вірити?

-         Це все не правда. Це брехня. Брехня. Брехня, – монотонно повторює дружина вбитого.

-         Я не хочу, аби з мене тут героя робили – каже Віталій Запорожець – Я вбив людину. Це трагедія! Я прошу вибачення в дружини покійного, мені справді дуже шкода за те, що сталося. І зараз я хочу лише одного – об’єктивного суду.

Саме на чесність та об’єктивність останнього звертають увагу адвокати підсудного: «З опису матеріалів слідства зникло 63 (!) сторінки справи. У старому переліку 277 сторінок, у новому – 214. Там містилися характеристики на Симоненка, були його догани. Куди все це могло зникнути? Відповідь одна – матеріали підтасовують».

Тут же, в залі, присутні активісти «руху звільнення політв’язнів». Юлія Смірнова, одна з учасниць, принесла Віталію букет квітів – поздоровити з Різдвом та Новим роком. Запорожець, щоправда ,від подарунку відмовився. Для преси ж дівчина пояснює: «Ми не вважаємо Віталія за політв’язня. Він, швидше, жертва системи. Відтак, він може розраховувати на нашу підтримку. Ми це просто так не залишимо!»

Спілкування переривають раптово – до зали входять судді й оголошують своє рішення: самовідвід прийняти. Відтак – потрібна чергова перерва на формування нового складу суду.

Після трьох годин очікувань пісенька про солом’яного бичка починається спочатку: перевірка анкетних даних, зачитування прав сторін, подання клопотання від потерпілої на відшкодування моральних збитків, зачитування обвинувачення. Останнє попросили озвучити повністю і прокурор починає нещадно та монотонно бубоніти.

Це вганяє в транс навіть суддів. Видно, як вони почергово закривають очі. Час від часу присутніх вибивають з нірвани окремі фрази на кшталт «Запорожець розпив з приятелями три пляшки горілки». З того, що вдалося розібрати, можна зробити висновок: підсудний є людиною конфліктною, хоче усім подобатись та ще й зловживає алкоголем. Однак, «на момент скоєння злочину підсудний не був у стані афекту, отже, пом’якшувальних обставин не має й убивство було зумисним». Образ покійного міліціонера постає перед нами світлим і чистим: він був на завданні, виявляв у розважальних закладах осіб, які здатні на скоєння злочинів. Покійний зробив Запорожцю зауваження, за що, власне, і був застрелений.

Цей же образ намагається підтримувати дружина міліціонера – Ірина Симоненко. Вона стверджує, що чоловік завжди ночував удома, спиртного багато не вживав і взагалі, був порядним сім’янином. Із залу чути протилежні думки: «Та він же з нею не жив. І у «відрядження» їздив постійно. Вона що, взагалі життям чоловіка не цікавилася?» За такі репліки одну з «невдоволених» просять залишити приміщення. Допит продовжується. Суддя, час від часу, знімає окремі запитання. Такі рішення мотивує тим, що це є приватним життям. Відтак – не має жодного відношення до справи.

Врешті, засідання закінчується черговим перенесенням. На 26 січня наступного року. Захист Запорожця не здивований: «Як можна довіряти такому судочинству, коли суддя допомагає людині уникати важливих питань? – каже захисник Іван Макар – Підсудна говорила неправду, під присягою. Ми запитали, що робив її чоловік минулого Нового року, в ніч з 31-го грудня на 1-е січня. Вона сказала, що той був удома, з дев’ятої вечора. Однак, я вам можу з упевненістю сказати, що у Симоненка в цей час був конфлікт з нашим клієнтом. Ми про це ще будемо говорити на наступних засіданнях».

Новорічного дива не відбулося: підсудний досі під вартою, суд перенесено, захист скаржиться на фальшування та підтасовку матеріалів справи.  




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як автоматизується полювання на відмивачів грошей
    19 листопада, The Economist
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.