Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
28 листопада, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

«Вождь» і його «плем’я»

Кадрові пертурбації у владі логічно випливають не лише з особистих інтересів сімейства Януковичів та їхнього найближчого оточення, а й з усієї логіки побудови соціального життя Донбасу
Матеріал друкованого видання
№ 47 (212)
від 17 листопада, 2011
«Вождь» і його «плем’я»
Фотогалерея: Кадрова політика влади (зображень: 7)

У нових призначеннях чиновників жодної сенсації немає. Так чи інакше, ці призначення (вслід за якими розпочнеться неминучий кадровий землетрус у верхівці МВС та ДПСУ) логічно випливають не лише із особистих інтересів сімейства Януковичів і їхнього найближчого оточення, а й із усієї логіки побудови соціального життя Донбасу.

Читайте також: Родоплемінний звичай

Донбас – це особлива територія не тільки у складі України, а й в усьому колишньому СРСР. Бурхливий розвиток видобувної та важкої індустрії з кінця ХІХ століття йшов пліч-о-пліч із менш бурхливим формуванням дуже своєрідної напівурбаністичної культури, де патріархальні, традиційні, «сімейні» відносини були перенесені в межі міст та робітничих селищ, а пізніше міських агломерацій. Донбас, попри переважну кількість етнічних українців поміж його населення, – нововитвір Російської імперії, коли націєтворчі процеси тільки розгорталися. Понад те, людський матеріал Донбасу за умов Першої світової війни, коли на шахти і заводи пішов вельми специфічний контингент, не випадково став у пригоді більшовикам («большакам», як їх називали в масах; большак – це головний чоловік у великій традиційній сім’ї). А перетворення «нахаловок» на більш-менш сучасні міста в повоєнний час (за збереження здебільшого відсталої індустрії з відповідною соціальною структурою) закріпило радянський характер регіону.

Після Другої світової війни на шахти силоміць посилали нестандартну публіку – як спецпоселенців, так і в’язнів ҐУЛАҐу; там тримали здебільшого не «політичних» (на тих чекали віддалені місця), а кримінальників і колишніх поліцаїв та інших «зрадників». Традиції зміцніли: у пізні радянські часи в деяких містах Донбасу до третини чоловіків мали щонайменше приводи до міліції, якщо не відсидки; ось вам і специфічне плем’я зі своїми табу, татуюваннями, ціннісними настановами і жаргоном...

При цьому на Донбасі переважає не російська культура і російська ідентичність, як дехто переконаний, а совєтська вперемішку з місцевою. Там (якщо вести мову про більшість населення, про домінуючу тенденцію) взагалі відсутня національна ідентичність як така, бо остання формується за ґрунті спільноти вільних (чи таких, що прагнуть бути вільними) громадян. Натомість панують соціально-регіональна, по суті, трайбалістська свідомість та ідентичність, що знаходять свої вияви на всіх рівнях.

Класичне значення поняття трайбалізм чи трибалізм (англ. tribalism, від лат. tribus– плем’я) – це настанова на культурно-побутову, культову і соціально-політичну племінну відокремленість, відрубність, одрізненість. Трайбалізм – характерна риса суспільств, що перебувають у процесі переходу від архаїчного, племінного устрою до ранніх форм капіталізму. Його практика полягає в наданні привілеїв вихідцям з однієї етнічної чи субетнічної групи під час добору кадрів у державному апараті за рахунок інших груп населення. Трайбалізм використовує в неусталених національних державах формально демократичні інституції для здобуття певною регіонально-етнічною спільнотою контролю над усім державним механізмом; голосування на виборах відбувається не на ідеологічній основі чи відповідно до харизми політичного лідера, а за принципом «наш, земляк, місцевий» – «чужий, не наш». У постколоніальній Африці й частково Азії, де поширений трайбалізм, формування органів державної влади на підставі етнорегіональних зв’язків виливається часом у сепаратизм і призводить до громадянських воєн.

Читайтен також: «Любі друзі» президента

Гадаю, не так важко знайти відповіді на запитання: населення якого українського регіону, окрім Криму, зазвичай практикує (принаймні це стосується людей старшого віку) словесний зворот: «Я поехал на Украину»? У якому регіоні нашої держави достатньо поширеним, якщо не домінуючим, є звернення: «Земляк, землячка, земеля»? У якому регіоні найбільше пишаються своїм «особливим», «унікальним», «істинно чоловічим» (так!) характером?

Або за кого ж голосували на минулих парламентських виборах на Донбасі? Партія регіонів: Донецька область – 72,05%, Луганська – 73,53%. Із першої десятки списку ПР  семеро – донбасівці. З урахуванням голосів за комуністів і соціалістів, на Донбасі за «своїх» проголосувало близько 85% виборців.

У жодному регіоні України такого не було й не могло бути. У Криму вималювалася приблизно така сама картина уподобань електорату, але підґрунтя більш ідеологічне: проти «бандер», за «братерство з Росією». В інших областях Сходу й Півдня Партія регіонів мала скромніші результати: від 43% (Херсонщина) до 55% (Запоріжжя). Опоненти регіоналів, БЮТ і НУ-НС, у жодній області на Заході не здобули захмарних показників. Наприклад, в областях Галичини першим із них дісталося 50–52% голосів, другим – близько 36%. НУ – НС, 36,02%, 36,78% і35,16%. І при цьому в перших п’ятірках списків цих блоків – жодного галичанина. І їхні лідери, на відміну від «своїх» у ПР та КПУ, були з інших регіонів. Знову-таки на першому місці не «земляцтво», а щось подібне до ідеології, причому всеукраїнської.

Що ж стосується панівної ідеології Донбасу, то її навряд чи в повному сенсі слова можна назвати політичною. Це трайбалістська міфологія зі стрижнем у вигляді «образу Донбасу – зразкового радянського краю з богатирським людом, якому «все задачи по плечу» і який гордо крокує по життю з високо піднесеною головою «гегемона», як писав академік Іван Дзюба, виходець із цього краю, що добре знає своїх земляків. Це, за його ж словами, вельми специфічний «донецький патріотизм, у чомусь щирий, у чомусь облудний, у чомусь і трагікомічний, а швидше, може, та розпливиста донецька ідентичність, в основі яких – відчуття (хай і перебільшене) унікальної ролі Донбасу в життєзабезпеченні країни (колись – СРСР, тепер – України)». Причому дійсний стан справ тут, за Дзюбою, не має якогось значення: «Знаменитий слоган: «Донбасс никто не ставил на колени и никому поставить не дано» – народився саме тоді, коли Донбас, як і вся радянська країна, стояв на колінах».

Читайте також: Тому що заробітчани

З інших позицій, але той самий феномен описав співак, бізнесмен, депутат Держдуми Росії від партії «Єдиная Россия», також виходець із Донбасу Іосіф Кобзон: «Що таке Донбас, знає весь світ... Багато хто тут каже, що він зайняв усі ключові позиції в Україні, тому що президент із Донбасу. Так це нормальне явище. Він знає, кого призначає. Знає своїх земляків та колег, довіряє їм і є відповідальним за те, що на всіх ключових позиціях перебувають його земляки... Над нами всевишній побудував якусь таку ауру й оберігає нас, розповідає про те, що вихідці з Донбасу – це обраний народ. Досі говорили, що обраний народ в Ізраїлі. А я кажу, що обраний народ на Донбасі».

Проте проблеми інтегрування Донбасу в загальноукраїнський політичний та культурний простір з обов’язковим подоланням совково-трайбалістських міфологем – це окрема (і надзвичайно важлива) тема. Натомість достатньо констатувати факт «племінної» ідентичності більшості населення регіону та ті наслідки, які звідси випливають.

По-перше, йдеться про те, що окреслив щиросердо Кобзон, – про призначення на всі ключові позиції земляків, «своїх». Аж до начальників райвідділів міліції по всій країні, коли на полковничі посади приходять майори й капітани з Донеччини та Луганщини. «Земляк» – значить надійний. Годі й казати, що добір тут відбувається не на основі професіоналізму, а взаємини між «своїми» аж ніяк не регулюються ані законами, ані загальними моральними нормами: є специфічні «племінні» поняття, побудовані на принципі «свої – чужі».

По-друге, з огляду на окреслену вище об’єктивну специфіку формування «донецького характеру», неминучим є перенесення кланових відносин на всю державну систему. Класична мафія була побудована на патріархальних, донаціональних засадах, які вивезли до США емігранти з Південної Італії, передусім із Сицилії. Іншого зразка ефективних відносин ті емігранти, які не хотіли «розчинятися» в американському «плавильному казані», просто не уявляли. Врешті-решт переплавило всіх, але за ціле століття...

По-третє, всередині самого сучасного «племені» так само об’єктивно існують різні «кола» довіри і посвячення. Приміром, донецькі мають перевагу над луганськими, єнакіївські – над горлівськими тощо. Але це загальний принцип, є і винятки, які ґрунтуються на наближеності до «вождів» регіону, на засвідченій учинками відданості їм.

По-четверте, у групі «вождів» неминуче має виокремитися «головний вождь», який водночас є й своєрідним «живим тотемом» трайбалістської спільноти, символом, уособленням її реальних та міфологічно змальованих чеснот. Він так само неминуче прагне передати владу у спадок та спиратися на кревних родичів (передусім синів) та їхніх «побратимів». Отож, скажімо, поява на владному Олімпі Олександра Вікторовича Януковича, віднедавна мультимільйонера, разом зі своїми молодими й енергійними «побратимами» (так само як вивищення інших «майже кревних» персонажів, наближених до «Самого») – це об’єктивна тенденція сьогодення. Питання лише в тому, що з нею робити і чи, зрештою, навіть на Донбасі всі згодні жити на основі родоплемінних звичаїв дикунського світу.

Читайте також: З плавильного казана імперії


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено