Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 жовтня, 2011   ▪   Аркадій Сидорук   ▪   Версія для друку

Як Кучма і Янукович втратили довіру Вашингтона

Зоряним часом у відносинах між Україною та США був 1994 рік. Однак історичний шанс було втрачено. Нинішні настрої у США щодо подій в Україні – від Конгресу до впливових громадських організацій – спонукають Обаму дистанцюватися від авторитарного хазяїна Межигір’я
Як Кучма і Янукович втратили довіру Вашингтона

Дипломатичний тріумф Кучми, що обернеться фіаско

Сьогодні, майже через два десятиліття, мені важко повірити в те, що бачив на власні очі й чув на власні вуха у столиці США. На Пенсильванія-авеню, що тягнеться від Капітолію до Білого дому, впереміш із зірчасто-смугастими прапорами майоріли синьо-жовті. На честь президента України лунав артилерійський салют.

Не перераховуватиму всіх виявлених йому ритуальних почестей. Втім, варто згадати про те, що, Білл Клінтон, вітаючи Леоніда Кучму біля Білого дому, назвав його «українським Франкліном Делано Рузвельтом». Я невеликий прихильник 32-го президента США, який одразу після Голодомору в Україні видав політичну та моральну індульгенцію сталінському режиму, встановивши дипломатичні відносини з СРСР. Та з вуст господаря Білого дому то був комплімент найвищого ґатунку.

Так, у листопаді 1994-го відбувся єдиний в історії українсько-американських відносин державний візит президента України. Його результатом стало підписання пакета важливих документів, зокрема, українсько-американської угоди про співпрацю в дослідженні та використанні у мирних цілях космічного простору.   

У Вашингтоні від самого початку не сприймали попередника Леоніда Кучми, вважаючи його заскорублим компартійним бюрократом. Навіть відмова Леоніда Кравчука під подвійним тиском Вашнгтона й Москви від розміщеного на території України третього за потужністю у світі стратегічного ядерного арсеналу кардинально не змінила ставлення до нього. Ще до того, як влітку 1994-го в Україні відбулися дострокові президентські перегони, журналістам, які працювали у Вашнгтоні, з конфіденційних джерел стало відомо, що суперник Кравчука на виборах неофіційно зустрічався у Вашингтоні з віце-президентом Альбертом Ґором.

Водночас у США надання кредитів Україні, яка переживала фінансово-економічну катастрофу, пов’язували з майбутньою зміною влади на печерських пагорбах у Києві.

Американська зовнішня політика, певно, більше, ніж у будь-якій іншій державі Заходу має особистісний характер. Другий очільник України користувався у вищому політичному істеблішменті США унікальним кредитом довіри. В екс-секретареві парткому та екс-директорові найбільшого у колишньому СРСР підприємства «Південмаш», де вироблялися стратегічні ракети «СС-17», які націлювали на територію США, вбачали технократа, потенційного реформатора в економіці та борця з корупцією. Американська преса називала його «улюбленим президентом СНД».

Переконаний прихильник України Збіґнєв Бжезінський, вітаючи Кучму у вашингтонському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень, заявив, що відносини між США та Україною вперше сягнули такого самого рівня, як між США та Росією. Високий гість вразив аудиторію «експромтом»: «Я дуже радий, щоприїхав якпрезидент незалежної держави, а не стратегічні ракети, які я розробляв і виробляв, прилетіли сюди до вас, до Америки».

До того, чим обернувся цей дипломатичний успіх повернемося наприкінці статті, щоб на ґрунті історичних аналогій спробувати спрогнозувати, чим можуть обернутися нинішні події.

Янукович – Обама: чи закінчаться ручкання?

Кучма, на якого у Вашингтоні покладали великі сподівання, двічі – 1994-го та 1996-го – приїздив до США у позі реформатора з простягнутою рукою глави держави, яку сам оголосив збанкрутілою. В пам'ять врізалася його відповідь під час першого візиту у вашингтонському Національному клубі преси, від якої серед журналісти заніміли. «Жодних екологічних проблем у нас немає, – категорично заявив він. – Пацієнт лежить на операційному столі й потребує невідкладної допомоги…»

Однак на цей прозорий натяк, який під час перемовин набув конкретики, позитивно відгукнувся офіційний Вашингтон. У той час за обсягом безвідплатної допомоги, асигнованої Конгресом США, Україна посідала четверте місце у світі після Ізраїлю, Єгипту та Росії.

Виникає предметна аналогія. Кучма вів у Вашингтоні дипломатичну гру «на взаємовигідній основі», йдучи шляхом, второваним його попередником, який у січні 1994 року за тристороннім Московським договором зобов’язався позбутися стратегічного ядерного арсеналу на території України.

Власне, іншого шляху за реальними критеріями для нього вже не було. В обмін на обіцянку приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) і підписати Будапештський протокол з сумнівними, як виявиться згодом, гарантіями США, Росії та Великої Британії щодо національної безпеки України він домагався отримати кредити. (Інша річ, куди поділися кредити МВФ і Світового банку й американська допомога, і це, мабуть, могло би стати предметом не одного судового розслідування.)

Кучма приїздив до Вашингтона за великими грішми. Він не мав потреби докладати зусиль, щоб самоствердитися: до нього від самого початку ставилися як до перспективного партнера.

Янукович, який після «коронації» на київських пагорбах почувався невпевнено на міжнародній арені, прибув у квітні 2010-го до американської столиці, передусім, щоб особисто зустрітися з господарем Білого дому. Ідею, як догодити Бараку Обамі й водночас увійти до кола світових політиків на найбільш представницькому у США після установчої конференції ООН у Сан-Франциско міжнародному форумі, підказав «гаранту» очільник МЗС і екс-посол у Вашингтоні Коятнтин Грищенко.

Обамі, який обрав своєю політичною фішкою запозичену у Джорджа Буша-молодшого концепцію боротьби проти ядерного тероризму, необхідний був солідний успіх на влаштованому ним першому глобальному саміті з ядерної безпеки. Янукович «засвітився» тим, що добровільно зобов’язався позбутися запасів високозбагаченого урану, хоча, на думку багатьох експертів в Україні, це суперечить інтересам її національної безпеки та знижує її науково-дослідницький потенціал. Прикметно, що речник Білого дому Роберт Ґібс відзначив: цієї мети Сполучені Штати домагалися «понад десять років».

Візит президента України до Вашингтона відбувався в рамках міжнародної зустрічі у верхах, а поквапом влаштовану двосторонню «побічну зустріч» Обами з Януковичем (вислів інформаційної агенції Франс Прес) за результативністю з погляду державних інтересів України навряд чи можна назвати самітом. Коротку спільну заяву Барака Обами та Віктора Януковича найточніше було б назвати декларацією про добрі наміри. Її сутність – у «позитивній» оцінці президентом США рішення України «позбутися усіх запасів високозбагаченого урану в обмін на необхідну технічну та фінансову допомогу у цьому питанні з боку Сполучених Штатів».

Натомість підконтрольні владі ЗМІ за браку реальних здобутків і досі оспівують «дипломатію ручкань» Януковича з Обамоюю. Коли на офіційному сайті читаєш, скільки швидкоплинних зустрічей відбулося між Януковичем та Обамою (у Вашинтоні, у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку, на варшавському саміті держав Центральної та Східної Європи), то починає двоїтися в очах. А на сайті Білого дому є лише одне посилання на президента України (датоване 11 квітня 2010 року з прив’язкою до згадуваного вашингтонського саміту). Немов ідеться про різні події.

Ручкаються-ручкаються, та ніяк не зійдуться. Згідно з американськими дипломатичними джерелами, було вже кілька спроб запросити Обаму в Україну, зокрема, взяти участь у Чорнобильській конференції. Вітаючи його з днем народження, Янукович «ще раз» запропонував президенту США прибути з візитом «у зручний» для нього час.

Україні світить білоруський варіант?

За три дні після цього кореспондентка«Українських новин» Галина Корба запитала бездоганною англійською мовою:

– Нині тривають переговори про можливість візиту Барака Обами в Україну. Коли ви вважаєте це буде можливо?

Відповідь прес-аташе посольства США в Україні Джеймса Вула була однозначною:

– Візит президента у цей час неможливий.

До цього він додав, що «нічого не можна передбачити».

Розмова відбувалася 4 серпня перед презентацією у київському Будинку кіно створеного медіа-центром «Розмай» за підтримки держдепартаменту США документального циклу «Насамперед ми люди» про життя інвалідів в Україні та США.

А 5 серпня українська влада запроторила головну політичну опонентку за ґрати. Янукович, усупереч застереженням і здоровому глузду, перетнув недозволену межу. Наступного дня на сайті посольства США в Україні було розміщено повідомлення із закликом американського уряду розглянути питання про негайне звільнення Тимошенко.

11 жовтня, день винесення їй судового вироку, Білий дім опублікував заяву, в якій не лише наполягав на звільненні її, інших політичних лідерів і колишніх членів уряду. У цій заяві з’явився новий ключовий момент: «Вони повинні мати необмежену можливість брати участь у політичному житті, включаючи парламентські вибори, що відбудуться наступного року».

Інакше, як неважко зрозуміти, Україні в перспективі світить білоруський варіант…

Дипломатичну платівку у Вашингтоні змінено. Визнання адміністрацією США президентських виборів-2009, попри масові порушення та фабрикації, «чесними та прозорими» більшість політичних оглядачів пояснювали неспороможністю команди помаранчевих навести лад в країні і бажанням «дати шанс» новій «господарчій» владі. Та провідну роль, певно, відіграв геополітичний фактор у трикутнику відносин США – Україна – Росія. 

У середині 1990-х років підтримка, що її надавав Леоніду Кучмі Білл Клінтон, вирізнялася різким охолодженням відносин між Вашингтоном і Москвою, шоком від несподіваного успіху на виборах до Думи ультранаціоналістичної Ліберально-демократичної партії Жиріновского, який у США сприйняли як загрозу національній безпеці.

2004 року політичні симпатії Джорджа Буша-молодшого були на боці Помаранчевої революції. Його рішуча позиція завадила Путіну розіграти в Україні російську карту і сприяла проведенню повторного другого туру президентських виборів. З приходом до влади Барака Обами головним пріоритетом для США стало «перезавантаження» відносин з Росією, тож Україна відійшла на третій план. Із суб’єктивних причин його влаштовував Янукович, котрий приходом до влади значною мірою був зобов’язаний маніпулятивним технологіям американського політичного консультанта та лобіста Пола Манафорта.

Однак нинішні настрої у США щодо подій в Україні – від Конгресу до впливових громадських організацій – спонукають Обаму дистанцюватися від авторитарного хазяїна Межигір’я. Суттєву роль відіграє й інший фактор. Наступні президентські вибори обіцяють бути жорсткими, і голоси 1,5-мільйонної української громади на вагу золота. Мало того, що вона традиційно голосує за республіканців (винятком був Білл Клінтон). Український конгресовий комітет Америки (УККА) різко засуджує українофобію та політичні репресії Януковича і його оточення.

Нове ручкання коштувало б Обамі надто дорого. Отже, good-bye, до зустрічі на новому глобальному саміті з ядерної безпеки у Південній Кореї, де Януковичу доведеться звітувати за уранове зобов’язання.

Від «К» до «Я»?

Зоряним часом у відносинах між Україною та США був 1994 рік. Однак історичний шанс було втрачено. Убивство Георгія Гонгадзе, плівки Мельниченка, кольчужний скандал – і все полетіло шкереберть Наприкінці 2002-го Кучма заявляв, що погані відносини зі Сполученими Штатами – найбільша політична проблема для України, тож їхнє поліпшення буде для нього наступного року найсерйознішим викликом. Однак впоратися з цією проблемою йому так і не вдалося.

Саме несприйняття Кучми Заходом, передусім Сполученими Штатами, не дало йому змоги балотуватися на третій термін, хоча кишеньковий Конституційний Суд дійшов «правничого» висновку, що він був президентом лише один строк.

Невідомо, чим би це раніше закінчилося, якби рятівний круг Кучмі, що опускався на дно, не кинув тодішній секретар РНБОУ генерал Марчук. Щоби догодити Джорджу Бушу-молодшому, він запропонував відправити в Ірак український військовий контингент.

Перед цим хазяїну Банкової нікуди було дітися. Відколи почав розкручуватися «Кучмаґейт», він не отримав офіційного запрошення від жодного уряду на Заході. Коли в листопаді 2002 року Кучма без запрошення прибув на саміт НАТО в Прагу, Джорд Буш-молодший і Тоні Блер, щоб не сидіти поруч із непроханим гостем, замість англійської абетки використали французьку. За круглим столом Україна разом з її збанкрутілим президентом опинилася останньою.

Якщо така оказія сталася з Кучмою після описаного у статті дипломатичного тріумфу у Вашингтоні, чи не чекає те саме Януковича? Питання – де й коли?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено