Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 вересня, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Хунвейбіни і Табачник

Ленін та Сталін, Жданов і Суслов померли, але їхня справа в Україні живе та процвітає. І не де-небудь на задвірках, у поселеннях відставних політпрацівників, а в серці української столиці, і не на пожертви пролетаріату чи новітніх Сав Морозових, а за рахунок державного бюджету, тобто за кошти платників податків
Хунвейбіни і Табачник

Живе, процвітає і тягне свої лапи до майбутнього країни, формуючи новітніх хунвейбінів із дипломами про вищу освіту та з догмами «Короткого курсу історії ВКП(б)» замість власного розуму.

Не вірите? Добре, а як вам сама лише назва наукової конференції, запланованої на листопад цього року, що звучить так (використовую мову оригіналу інформаційного листа): «Марксизм и современность: советская философия – вчера, сегодня, завтра»?

Уважно прочитали? Не тільки вчора, а й сьогодні та завтра буде жити й перемагати радянська філософія. А для тих, хто все ще не може повірити своїм очам чи припускає, що йдеться про якусь там історико-філософську акцію, наведу перелік тем майбутньої конференції:

«Философия: донаучная, научная, антинаучная

Феномен советскости как предмет научно-философской рефлексии

Советская философия: философия, которая спасла, спасает и спасет мир

История советской философии: terra incognita

Действительный гуманизм — сущность и пафос научной философии

Целостная личность — контрапункт советской философии

Научность, советскость, партийность: характер корреляции

Опыт советской философии 1917—1985 гг. в современном распредмечивании

Опыт философских дискуссий 1920—1930 гг. в современном прочтении

Советская философия, государство и партия

Интеллигентность, духовность, коммунистичность, гуманистичность как однопорядковые понятия

Творчество как способ бытия действительного гуманизма в рефлексии советской философии

Диалектический материализм и материалистическая диалектика: теория и методология советской философии

Научная философия: способы опредмечивания

Советская философия: сущность и существование

Советская философия как духовный исходный пункт практик становления действительной истории

Советская философия: Карл и карлики

"Ложь – религия рабов, правда – Бог свободного человека" (М. Горький)».

Сам перелік тематичних блоків, винесених на конференцію, наочно засвідчує: йдеться не про науку, а про ідеологію, не про філософію, а про догматичну апологетику, зрештою, не про ідеї Маркса, а про їхнє дуже специфічне (водночас нерідко вкрай безграмотне) відображення у працях Леніна-Сталіна-Жданова-Суслова плюс «бійців філософського фронту» в особі «червоних професорів», пізніше академіків Мітіна-Константинова-Іллічова-Юдіна і Ко. Ну, де у Маркса чи Енгельса ви бачили словосполучення «діалектичний матеріалізм»? Його вигадав чоботар Діцген, підхопили Плеханов та Ленін, а у систему догм на повну силу розгорнув син чоботаря Сталін.

А як оцінити твердження: «Советская философия: философия, которая спасла, спасает и спасет мир»? Ага, порятувала… Саме та філософія, із санкції та під прикриттям «гуманізму» якої було знищено куди більше людей, ніж виходячи з постулатів «Майн Кампф». Утім, маємо ще одну ниточку до нацизму, оприявнену в твердженні: «Советская философия как духовный исходный пункт практик становления действительной истории». Виходить, що ані ідеї Маркса, ані напрацювання різних напрямів світового марксизму (Лукач, Корш, Ґрамші, Шафф, Сартр, Альтюссер, Маркузе, Фромм, Адорно, Винниченко, Валлерстайн, Колаковський, Лефевр тощо), не кажучи вже про філософію різних «буржуїнів», не можуть бути «вихідним пунктом практик становлення дійсної історії», тому майже весь світ – то такі собі «унтерменші», а от особи, озброєні радянською філософією, є «юберменшами», істинними арійцями… пробачте, «вільними людьми».

«История советской философии: terra incognita» - позначають ще один тематичний обшир організатори конференції. Та невже ж така вже incognita? За останні чверть століття автор цих рядків прочитав десятки серйозних наукових розвідок та мемуарних есе, присвячених саме цій історії (точніше, історії філософії радянського періоду, яка включає в себе й історію суто радянської філософії). Отож – чи то організатори конференції є людьми некомпетентними, чи то вони свідомо дурять молодь. Не знаю, що в кінцевому підсумку гірше…

Але є в тематичних спрямуваннях конференції й правда. Ненавмисна, ясна річ. «Советская философия: Карл и карлики» – це воістину пряме влучання бронебійним снарядом у тих «послідовників» Маркса, про яких бородатий класик говорив: «Я знаю лише, що я не марксист».

Одне слово, радянська філософія (точніше, «філософія») – і крапка. Яка свого часу становила десь так 60-70% того навчального матеріалу, який нам давали на філософському факультеті Київського університету імені Шевченка і десь так 95-100% навчального матеріалу, яким ретельно запудрювали мізки студентам пересічних провінційних вишів. Як говорив один із найцікавіших мислителів ХХ століття Мераб Мамардашвілі (котрий теж працював у радянські часи, але ніколи не був радянським філософом, навіть у свій ранній, марксистський період діяльності), «написані пташиною мовою тексти, призначені для дуже маленьких голів і слабеньких мізків». На щастя, не всі викладацькі та студентські голови навіть у найлютіші часи були маленькими, і не всім подобалася та пташина мова, багато кому хотілося людської, – вони її шукали і знаходили, передусім у літературі, світовій та національній.

Скажу більше – уважне читання наукових текстів Маркса (саме їх, а не ідеологічно-пропагандистських) неминуче вело до конфлікту як із радянською дійсністю, так і з радянською «суспільною наукою». Та це вже інша тема, до якої, ймовірно, буде доцільно повернутися згодом.

А зараз помандруємо далі – в неозорі глибини столичної «філософської советчини», яка продукується за наш із вами кошт.

Ось іще один інформаційний лист, присвячений конференції, яка вже відбулася у квітні цього року і звалася «От улыбки Джоконды до улыбки Гагарина». Вона включала такі напрями:

«1. Всемирно-историческое значение полета Ю.А. Гагарина в Космос.

2. Космос и Философия.

3. Материалистическая диалектика как методологическое основание познания и практического освоения Космоса.

4. Проблемы космологии, космогонии и астрономии.

5. Наука и Космос. Международные космические программы, их научное и техническое обеспечение.

6. Космос и молодежь. Популяризация знаний о космосе. 

7. Правовые и гуманистические аспекты космической деятельности. Мировой космический рынок.

8. История, современное состояние и перспективы развития аэрокосмических идей и технологий.

9. Археоастрономия: вчера, сегодня, завтра».

І все б нічого, але твердження щодо матеріалістичної діалектики як методологічної основи пізнання і практичного освоєння Космосу… От беру я список Нобелівських лауреатів, вишукую там достойників, які зробили той чи інший внесок у пізнання Космосу – і не знаходжу чогось жодного матеріаліста-діалектика. Немає – і все. А от серед лауреатів Сталінської премії чимало природознавців, які хвалили діалектичний матеріалізм і клялися у тому, що без нього нічого б не відкрили… Не знаю, як щодо відкриттів, а от шлях на Колиму за критику діамату у ті часи стелився прямий. Проте справа не лише в цьому. Досі найдерзновеннішим практичним проривом людства у Космос лишається американська місячна програма. Та якось важко уявити «батька» цієї програми геніального конструктора Вернера фон Брауна, у минулому – члена НСДАП, та штурмбанфюрера СС, в якості адепта матеріалістичної діалектики…

Після всього цього навряд чи у кого із читачів викличе надмірні емоції конференція «Марксизм и современность: контуры грядущего в трудах Ф. Энгельса», проведена у листопаді минулого року. Взагалі-то у спадщині Енгельса найбільш цікава, як на мене, частина – це його власне історичні праці та аналітичні розвідки, присвячені бойовим діям у різних частинах світу, в тому числі й операціям російської армії. От тут цей бородатий, як і Маркс, класик революційної філософії був на висоті. А щодо футурології… Тут цікаві що зауваження стосовно відсутності потреби у революції там, де є загальне виборче право, та щодо серйозної небезпеки, яку становить для європейської демократії підступна російська імперська дипломатія.

І навряд чи для когось стане несподіванкою тема ще однієї конференції – також проведеної минулого листопада: «Благодарная Украина — благородной Кубе», - яка номінально була присвячена 20-літтю українсько-кубинської співпраці у реалізації програм з лікування й оздоровлення дітей, що постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи, проте реально обговорювала як головні наступні теми: «Актуальность кубинского опыта решения социальных проблем для Украины и мира» та «Куба и современные общественные процессы в Латинской Америке».

Принагідно: присутність на конференції такого чіткого ідеологічного спрямування («благородна Куба», «актуальність кубинського досвіду» тощо) Олександра Мороза цілковито зрозуміла – недаремно ж його рідна Соцпартія позбулася консультативного членства в Соцінтерні, - але з якого дива омбудсвумен Ніна Карпачова побувала там і виступила з полум’яною антиамериканською промовою, водночас розхвалюючи соціальні досягнення кубинського тоталітаризму?  Цікаво, які б слова знайшлися у обмудсвумен на адресу гітлерівського режиму, соціальні досягнення якого були у 1930-х куди більшими, ніж у братів Кастро, тільки ціною в обох випадках стали права людини?

Утім, у читачів давно вже мало виникнути запитання: а де ж це у стольному Києві творяться такі дива дивні? Ось їхня адреса: факультет соціології і права НТУУ «КПІ» (у «дівоцтві» – Київської політехніки).

Можливо, я у чомусь помиляюся, вважаючи такий факультет у складі техніко-технологічного вищу чимось апріорі надто вже пікантним. Але хіба ці всі ленінсько-сталінські ескапади, очолювані деканом Борисом Новиковим,, не викликають одразу ж думки про абсурдність і шкідливість самого існування такої структури, яка займається на державні гроші підготовкою – називати речі своїми іменами – антидержавних кадрів з тоталітарним світоглядом? А що цей світогляд є тоталітарним, засвідчує не тільки тематика згаданих конференцій; на офіційному сайті факультету http://fsp.kpi.ua/ вміщений цілий ряд матеріалів, присвячених дискусіям на релігійні теми, при цьому сайт однозначно стоїть на боці атеїстів. Ось цитата тільки з однієї статті, яка зветься «Атеїсти проти теїстів: на чиєму боці правда?» (цитую мовою оригіналу): «20 мая в Малом Зале ДК «КПИ» состоялся диспут между студентами факультета социологии и права НТУУ «КПИ» и Киевской духовной семинарии под названием «Есть ли Бог?». Несмотря на то, что никто из диспутантов в конечном итоге не поменял своей точки зрения (это вряд ли было бы возможно), диспут этот очень ярко показал основное различие между теистами и атеистами, и человек хотя бы немножечко совестливый после всего высказанного студентами с обеих сторон, по крайней мере, задумался бы: «Есть ли Бог?» А дальше неизбежно задался бы и такими вопросами: «Кто виноват?» и «Что делать?»…». Пробі, а як же Конституція? Як її гарантії відокремленості держави і церкви? Якщо з боку факультету на диспутах виступає або викладач «наукового атеїзму» радянського розливу, або троє студентів-богоборців у червоних сорочках, то це наводить на думку про брутальне нехтування Основним Законом на факультеті і про відповідний режим на ньому.

І, принагідно, просто-таки кидається в очі демонстративне нехтування Законом про мови, варто лише зайти на факультетський сайт та ознайомитися з його змістом. Та це зрозуміло: в радянській парадигмі українська мова є допоміжною щодо заідеологізованого соціолекту мови російської, отієї самої, що її Мамардашвілі звав «пташиною»…

…Розповідають, що факультет цей (спочатку він звався факультетом соціології) був заснований за вказівкою Павла Лазаренка. Той, ставши на чолі уряду України, вирішив був позиціонувати себе як лівого діяча, як переконаного соціаліста, ледь не нове втілення Леніна-Сталіна. Тож факультет мав готувати ідеологічно підковані кадри для команди Павла Івановича, в той час як заснована дещо пізніше ним же газета «Вечерние вести» пропагувала «сталінський стиль керівництва», знаходячи його не тільки у свого патрона, а й, скажімо, у лідера британських лейбористів Тоні Блера. Смішно? Так. Проте суму ще більше, бо ж яким бидлом вважали і вважають «сильні світу цього» та їхня ідеологічна обслуга українців, що мають повестися на такі речі…

Але при чому тут Дмитро Табачник? – запитає нетерплячий читач. Як це – «при чому»? Справа не тільки в тому, що КПІ працює під його омофором; справа в тому, що всі зазначені конференції проводилися і проводитимуться під егідою міністерства освіти і науки, молоді і спорту України, очолюваним цим апологетом «малоросійської справи» і визначним борцем із «галицькою загрозою». І що цікаво: не боїться анітрохи апологет влади великого капіталу Дмитро Володимирович «червоносорочечників» із їхніми ультрареволюційними ідеями. Видно, знає, кому потрібне відродження радянщини серед української молоді.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено