Політика

  ▪   Олександр Михельсон

Друге десятиліття «справи Гонгадзе»

Одинадцята річниця загибелі журналіста Георгія Гонгадзе. Одинадцята річниця початку «касетного скандалу» і акцій громадянської непокори. Вісім років з першого арешту генерала міліції Олексія Пукача, два роки – з другого. Шість років після заяви президента Ющенка про переможне завершення слідства. Півроку після звинувачення екс-президента Кучми

Вбивство Георгія Гонгадзе пов’язане із сотнями інших, відомих і не дуже, подій. Ниточки, що їх зв’язують, можуть бути невидимими, але ними вже перерізано чимало особистих доль і політичних проектів.

Якби не це вбивство, ким був би сьогодні екс-майор Держохорони Микола Мельниченко, котрий всі ці роки запевняє, що самостійно вирішив прослуховувати тодішнього президента Леоніда Кучму? А ким був би сам Кучма? А тодішній лідер Соцпартії Олександр Мороз, котрий першим оприлюднив у парламенті фрагменти аудіо, переписані на диски в квартирі тодішнього помічника Мороза Миколи Рудьковського?

Чи був би живий екс-голова МВС Юрій Кравченко? Навіщо генпрокурор Святослав Піскун 3 березня 2005 року викликав Кравченка на допит по телевізору? Чому цього ж дня народний депутат Григорій Омельченко заявив у парламенті, що Кравченко «перебуває на межі самогубства»? Що насправді сталось 4 березня 2005 року в генеральській садибі перед тим, як мертвого Кравченка знайшли з пістолетом під стільцем і двома кульовими пораненнями в голову?

Достеменно ми знаємо тільки те, що без викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе Україна мала б на одного блискучого журналіста більше. А його доньки Нано й Саломе (Нонна й Соломія) мали би батька. Ще ми знаємо, що вся країна була б іншою. Але якою саме – не знаємо.

Перед викраденням Гонгадзе звертався до правоохоронних органів із заявою про стеження. Реакції не було. 16 вересня 2000 року журналіст зник. І буквально протягом трьох днів це зникнення стало топ-темою телеканалів, хоча на цей час вони вже достатньо щільно контролювалися владою

Обезголовлене тіло знаходять 2 листопада, і широкий загал миттю дізнається, що йдеться саме про зниклого журналіста. Але прокуратура порушить справу за фактом вбивства тільки наступного року, 27 лютого. А вже в травні сам президент Кучма заявить, що знає імена вбивць… Але самих цих імен не скаже.

Тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Смірнов цього ж дня, 15 травня, повідомить, що журналіста «з хуліганських підстав» вбили якісь наркомани, котрі відтоді й самі встигли загинути…

В жовтні 2003 року з санкції генпрокурора Піскуна просто в службовому кабінеті затримують начальника служби зовнішнього спостереження МВС генерала Олексія Пукача. І за кілька днів президент Кучма звільняє Піскуна. А слідство звільняє Пукача, котрий негайно зникає.

Сьогодні Пукач, вдруге затриманий тільки в липні 2009 року за більше ніж дивних обставин (експерти, яких широко цитувала преса, не сумнівалися, що генерала «пасли» вже давно), запевняє в суді, що вбив журналіста за наказом Кучми, тодішнього голови його адміністрації Володимира Литвина і небіжчика Кравченка, котрий безпосередньо довів наказ до відома вбивці. І все нібито тому, що Гонгадзе… готував державний переворот.

Тоді як сам Кучма називає це маячнею. А про хід слідства у відношенні екс-президента, з такою помпою розпочатого в березні за фактом «перевищення службових повноважень», що потягли смерть Георгія Гонгадзе, новин усе немає.

А троє подільників Пукача, його безпосередні підлеглі Протасов, Костенко і Попович відсиділи вже по половині з присуджених їм термінів. Адже під вартою колишні офіцери перебували з весни 2005 року; саме після їх затримання тодішній президент Віктор Ющенко гордо повідомляв про «розкриття справи» і багатослівно дякував слідчим…

«Справа Гонгадзе» - одна з тих ситуацій, добре відомих журналістам, історикам та квантовим фізикам, коли докладне описання виключає цілісність, а дотримання цілісності, в свою чергу, шкодить розумінню деталей. Дотримуючись цілісності, можна нагадати хіба, що слідство знайшло виконавців, але так і не може нічого сказати щодо замовників, а пов’язаними справами, такими, як «касетний скандал», офіційно ніхто взагалі не цікавиться.

Буквально днями Леонід Кучма знову заявив, що за касетним скандалом стояли спецслужби. Чиї? Рік тому Кучма на це питання відповідав, що серед учасників Помаранчевої революції, через чотири роки після вбивства журналіста, «були помічені» співробітники ЦРУ. Але ж зрозуміло, що «касетний скандал» у 2000-му не влаштовували заради того, щоб змінити владу в Україні в 2004-му. Мала бути значно ближча мета.

Фантазувати на цю тему можна довго. Зрештою, на початку 2000-х скандал штовхнув Кучму в обійми Москви. 2003 року автор цих рядків у розмові з тоді ще «просто політологом», а пізніше – депутатом Госдуми й непохитним імперцем Сергієм Марковим, поцікавився, чи могли б за «касетним скандалом» стояти саме ті, хто від нього, в кінцевому рахунку, виграв, позбавивши Кучму «вікна» на Захід. «Не думаю, що все це влаштувала Росія. Але Росія, безумовно, успішно скористалася із ситуації», - чесно відповів експерт. 

Чому на широко розтиражованих «записах Мельниченка» не фігурували розмови президента з прем’єр-міністром Віктором Ющенком, головою Радбезу Євгеном Марчуком, віце-спікером Віктором Медведчуком, котрий потім став головою президентської адміністрації? Сам Кучма полюбляє ставити це питання, але тільки як риторичне… Чому тих же Марчука й Медведчука ГПУ в березні цього року допитувала по справі Кучми у, фактично, таємному режимі? Риторичні запитання можна множити до нескінченності.

…Сьогодні журналісти вже вкотре зберуться на Майдані в Києві, пом’януть 63 колег, загиблих за час Незалежності, й підуть під адміністрацію президента з вимогою завершення слідства і покарання не лише виконавців, а й замовників убивства Георгія Гонгадзе. Ось так закладаються традиції. Між тим, на одинадцятому році розслідування його результати виглядають не набагато переконливішими, аніж та давня заява міністра Смірнова про «наркоманів», котрі вбили журналіста «з хуліганських підстав». Головне не результат, а процес?