Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 вересня, 2011   ▪   Ростислав Павленко   ▪   Версія для друку

Диявол у «дрібницях»

Неминуче підвищення ціни на російський газ ставить українську владу перед складним вибором між звичайним способом правління і демократизацією. Попри деякі обнадійливі ознаки, остаточний вибір ще попереду
Матеріал друкованого видання
№ 38 (203)
від 15 вересня, 2011
Диявол у «дрібницях»
УНІАН

Останнім часом однією з найпопулярніших тем у політикумі й дотичних сферах, зокрема експертних і журналістських колах, є так зване набуття патріотизму керівництвом держави. Оглядачі, яким хотілося би вірити, що в Києві сидить українська влада, а не просто «влада на Україні», наперебій називають ознаки такої тенденції.Мовляв, ще ніколи наш президент не говорив із керівництвом РФ у такому агресивному тоні. Пропаганда проти українських можновладців, розгорнута російськими ЗМІ, начебто надзвичайно ображає керівників у Києві й буцімто робить «поворот від Москви» неминучим. Заборона чи обмеження постачання товарів з нашої країни на територію Митного союзу, очолюваного Росією, зачіпає інтереси великого бізнесу, який є фінансовою основою влади.

Дивлячись на все це, деякі політики та експерти перейняли риторику щодо «газової війни», «конфлікту України та Росії» і навіть «патріотичного президента», якого треба «підтримати». Однак, якщо розглядати анатомію подій, які називаються газовою війною, і вчитуватись у гучні заяви української влади уважніше, можна побачити: не все так однозначно. Є чимало ознак того, що в «конфлікті з Росією» українська влада не проти «взятися за старе» і звести його до «компромісу», який задовольнить корупційні інтереси ключових осіб обох держав на шкоду довготерміновим інтересам.

Читайте також: Війна і міф

МІЖ РЯДКАМИ ФРОНТОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ

Гримаючи на російське керівництво, президент Янукович не забув додати, що до питання СП між Газпромом і Нафтогазом… можна буде повернутися «потім», після вирішення питання ціни. Може скластися враження, що вся розбіжність між українською та російською владою лише в тому, що перше: «стільці» (об’єднання ГТС) чи гроші (за газ). Але така постановка питання навряд чи потішить тих патріотів, які поспішають записати Віктора Федоровича до своїх лав.

Своєю чергою, обіцянка Азарова реструктурувати Нафтогаз на три компанії відповідно до Брюссельської декларації з ЄС викликала ефект інформаційної бомби і навіть спровокувала емоційну реакцію російських керманичів. Однак і в цих тезах для останніх було приховано «солодке». Прем’єр зазначив, що компанія, яка має постати на основі Укргазвидобування (і займатися розробкою майже 1 трлн м3 газу), може стати… українсько-російським СП. Тобто наша влада не виключає здачі в «спільне» (себто російське) володіння найперспективнішої частини свого нафтогазового комплексу. Аби тільки про ціну домовитися.

На інших фронтах, де сторони також довго не могли порозумітися, раптом трапилися прориви і «братання». Так, Україна і РФ таки створили СП у ядерній галузі. Державний концерн «Ядерне паливо» і російська компанія «ТВЕЛ» підписали установчий договір про заснування приватного акціонерного товариства «Завод з виробництва ядерного палива», що й займеться будівництвом об’єкта в нашій країні. Побудова такого підприємства спільно з російською стороною прив’яже Україну саме до російських технологій з виробництва палива, перекреслюючи плани для диверсифікації його постачання на вітчизняні АЕС, що, як відомо, виробляють до половини всієї електроенергії.

Складається враження, що наша влада шукає, що б запропонувати росіянам, аби задовольнити їхні апетити і знизити ціну тут і тепер, а заодно отримати зиск від схем, котрі, як свідчить історія двосторонніх відносин, рідко були прозорими.

Читайте також: Ядерна дружба

ЄВРОПА І «ПОНЯТІЯ»

Щоправда, російська сторона не поспішає реагувати на натяки. Їй потрібні кроки, які для України були би незворотніми. Бо українське суспільство удатне на «фокуси», і час нинішньої влади може раптово скінчитися. Градус незадоволення владою зростає в усіх регіонах країни. Практично лише неспроможність політичної опозиції знайти правильну лінію поведінки і спілкування з виборцями дозволяє владі не боятися вибуху. Але наступна зима, вочевидь, буде сповнена непопулярними рішеннями (зокрема, підвищення ціни на газ для населення), без яких не буде кредиту МВФ, що в умовах боргового тиску й другої хвилі економічної кризи неминуче позначиться на державних фінансах. І з заміною, скажімо, прем’єра Азарова на Тігіпка (на що сподівається останній) ставлення виборця до влади навряд чи поліпшиться.

Вибори-2012 дають природне тло для загострення політичної боротьби, особливо якщо їх спробують «вкрасти». А в останньому мало хто з оглядачів має сумнів.  Влада, найімовірніше, захоче «перестрахуватися» і провести своїх кандидатів за будь-яку ціну. Хоча, взаємодіючи з «конструктивним» «Фронтом змін» Яценюка і лякаючи виборців націоналістами Тягнибока, ПР може сподіватися на контроль над більшістю в наступній ВР і без фальсифікацій. Але природа, певно, візьме своє. І не виключено, що таким чином породить реакцію, яка навіть українських політиків змусить ловити свій шанс стати «національними лідерами» й «відповідати настроям суспільства». Адже попереду президентські вибори, і бути прислужником нинішнього керівництва держави ставатиме надалі менш популярно.

Усе це розуміють і в Москві, і в європейських столицях. Тому перша витискає з української влади бажане тут і тепер, а другі, здається, вирішили не втрачати Україну як державу, а тому змушують наших очільників до зміни поведінки. Схоже на те, що Євросоюз таки підпише угоди з нашою країною щодо зони вільної торгівлі та асоціації, але їхня ратифікація парламентами основних країн – членів ЄС використовуватиметься як важіль впливу на наше керівництво. І це було б справді оптимальним рішенням, яке не закриває шлях до Європи (і таким чином не віддає Україну «в зону впливу» Кремля), але залишає важелі впливу на Януковича і Ко. І найперше, про що говорять європейці, – це припинення політичних репресій, звільнення Тимошенко, Луценка та інших політиків. І не просто звільнення, а надання їм можливості брати участь у політичному процесі, насамперед виборах.

Пауза в процесі над Тимошенко ніби свідчить про те, що Київ почув європейців. Однак українські керманичі мають вивести себе з глухого кута, у який їх загнало рішення про ув’язнення лідера БЮТ, – кроку демонстративного, від якого владу довго відраджували. Доведеться обирати між довгостроковими інтересами держави (і себе у владі цієї держави) і «понятіями», які штовхнули на безглуздий, але емоційний крок. Зараз керівництво терміново шукає оптимальні для себе варіанти завершення справи Тимошенко. Для цього, зокрема, засобам масової інформації підкидаються можливі сценарії епілогу процесу, щоб прощупати ґрунт: «дати умовний термін» і при цьому змусити екс-прем’єрку прилюдно визнати «газову помилку»; «засудити й амністувати». Але, найімовірніше, всі вони будуть відкинуті самою Тимошенко. Вона нині також прагне моральної сатисфакції і навряд чи піде на угоду з владою, адже це покаже її слабкість з відповідними наслідками для її політичних амбіцій.

Читайте також: Суд пішов порадитися

ЗМІСТ ВИБОРУ

Однак і це ще не всі «дрібниці». Здається, керівництво держави (і ті, хто вже зараз готовий визнати її «патріотичність») забуває про головне: суть відносин між суспільством і можновладцями, яка серед іншого визначає цивілізаційну належність країни. Адже «рух від Москви», конфлікт із російською стороною не є виправданням для побудови в країні суверенного концтабору. Патріотичні сили вже один раз купилися на запевнення влади, що «незалежність понад усе»: у 1990-х тодішній номенклатурі дозволили «розбудовувати державу» на власний смак і розуміння. Результати очевидні.

Відхід від кремлівських моделей політики в тому, що влада не повинна придушувати ініціативу громадян, їхнє прагнення свободи висловлювань, самовираження і професійної реалізації. Щоби виграти в газовій війні, вона має докласти зусиль, не пов’язаних ані з медіа-технологіями, ані навіть з енергозбереженням. Її поважатимуть громадяни, якщо не вона воюватиме з ними. Здавалося б, це просто: внести прогресивні правки до низки законів (Податкового кодексу, виборчого законодавства тощо); сприймати ЗМІ як партнерів, а не ворогів; запозичити досвід сусідів у сприянні малому та середньому бізнесу й належній підтримці освіти. Але саме на це не може зважитися влада: природа не дозволяє. І доки це триватиме, доти Україна не матиме шансів виграти в будь-якій «війні».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено