Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

Війна і міф

У шумі навколо газової війни губляться справжні корені енергозалежності України: небажання олігархів модернізувати свої підприємства і покладання на тіньові домовленості з Росією
Матеріал друкованого видання
№ 37 (202)
від 8 вересня, 2011
Війна і міф

Українські та російські офіційні посадовці старанно озвучують ролі у виставі, яка отримала назву «газова війна». При цьому за словами і жестами проглядає взаємне розчарування. Українська влада не очікувала жорсткої позиції Росії в питанні ціни на газ. Схоже, регіонали переконали себе, що їхнє перебування біля керма в державі – вже достатня цінність для Кремля, аби йти на поступки. Зі свого боку, росіяни недооцінили мотивацію Януковича і Ко самим розпоряджатися ресурсами підвладної країни – без передачі суверенітету над ними органам, у яких понад 2/3 голосів належить РФ (як у Митному союзі).

Однак було б спрощенням говорити про те, що «війна» між Росією та Україною неминуча, а влада жорстко обстоює національні інтереси.

ОБМІН ПРИВІТАМИ

29 серпня Микола Азаров повідомив, що попередив Владіміра Путіна: «Ви заганяєте нас у кут, із якого ми маємо лише один вихід – розрив контракту». Останній передбачає, що коли якась зі сторін заявить, що обставини на ринку істотно змінилися й ціна не відповідає ринковій вартості, то починаються переговори. Якщо письмової домовленості про її перегляд не буде досягнуто протягом трьох місяців, кожна з них має право передати справу в Стокгольмський арбітраж.

Пізніше було оголошено і про можливий радикальний механізм – ліквідацію Нафтогазу та створення на його основі трьох окремих компаній: транзитної, збутової і видобувної, як це передбачено Третім енергетичним пакетом ЄС. 2 вересня Віктор Янукович доручив уряду до 1 жовтня подати на розгляд Верховної Ради законопроекти про внесення змін до законодавчих актів стосовно реформування НАК «у зв’язку з приєднанням України до Енергетичного співтовариства та необхідністю адаптації її законодавства до законодавства ЄС», щоправда, через два з половиною роки після підписання Брюссельської декларації, де передбачалися такі кроки, і через півтора після взяття на себе відповідних зобов’язань у межах приєднання до Енергетичного співтовариства.

Однак проблема української сторони в газовому протистоянні з Москвою у тому, що там сформувалася абсолютна впевненість: режим Януковича блефує і об’єктивно не здатний позбутися газової залежності від Росії. Зокрема, голова російського Фонду національної енергетичної безпеки (ФНЕБ) Константін Сімонов, визнавши, що коли Київ істотно зменшить імпорт російського газу в Газпрому, то будуть серйозні проблеми: «Ці заяви – типовий прийом української влади. Коли в нас переговори про вартість газу заходять у глухий кут, Україна обов’язково озвучує ідею, що «ваш газ нам не потрібен». Мабуть, вона вважає, що це ефективний спосіб тиску на РФ, але в дійсності відмовитися від його постачання не може».

Саме тому російська сторона демонструє рішучість ламати Україну «через коліно» (заяви про необхідність виконувати взяті раніше домовленості, про «блефування» Києва, категоричність у питанні «повного» вступу України до Митного союзу та неприйнятності будь-яких інших форматів). 31 серпня Дмітрій Мєдвєдєв узагалі назвав проблему гранично прямо, звинувативши українську сторону в «утриманстві». А прем’єр Путін, відкриваючи «Північний потік», повторив свою звичну мантру про звільнення від «диктату транзитних країн».

Ще жорсткіше дозволили собі висловлюватися дрібніші російські посадовці. Зокрема, Алєксей Міллєр заявив про те, що НАК може бути реорганізована лише в один спосіб – шляхом її включення до складу Газпрому, інакше проводитиметься цілеспрямована політика доведення компанії до банкрутства: «У будь-якому разі Нафтогаз оплачуватиме поставки з розрахунку не менш ніж 33 млрд м3 блакитного палива. Такі умови «бери або плати» за чинним контрактом». А згаданий уже Константін Сімонов застеріг, що Україна буде «зобов’язана сплатити недоотриманий газ і ще штрафні санкції… у розмірі до 300% його вартості. Такий газовий бізнес».

На додачу до перекидування заявами російська сторона «увімкнула ящик». На тамтешніх каналах, включаючи «Первый», зазвучала жорстка критика на адресу Януковича. Пригадали все: і невиконані обіцянки щодо русифікації України, і відмову від Митного союзу та інтеграції газотранспортних систем...

Читайте також: Телегерой.

ЗА УВАГУ ЄВРОПИ

Українська влада заявляє, що сподівається на переговори. Незважаючи на дедалі вищий градус заяв, 6 вересня Нафтогаз повідомив, що сплатив $487 млн за поставлений у серпні російський газ. Хоча в ІІІ кварталі цього року ціна на нього зросте до $354, а в IV – до $388 за тис. м3, про наміри припинити виконання угоди НАК не повідомляє.

І Банкова, і Кремль намагаються показати себе зразковими виконавцями міжнародного права в очах третьої сторони «газового трикутника» – країн ЄС, які є основним споживачем російського газу. Якщо дійде до відмови від виконання контракту, саме від позиції ЄС залежатиме, хто виграє в суперечці. Під час минулих загострень газового питання – і в 2006-му, і в 2009-му – влада України і Росії досягала згоди (її якість – окреме питання) без втручання Євросоюзу. Однак досвід 2009 року показав: РФ вправно використовує свої важелі впливу на громадську думку (а відтак і політиків) в країнах ЄС – від поширення інформації, що саме через Україну є загроза «холодних труб» без російського газу, до виступів проросійських речників із закликами щодо санкцій проти нашої держави.

Цього року українська влада у внутрішній політиці зробила все, щоби налаштувати європейські столиці проти себе. Хоча і до того хіба що ледачий не називав процеси проти опозиції політичними, арешт Юлії Тимошенко став останньою краплею: тон звернень до нашого керівництва втратив значну частину дипломатичності. МЗС Франції навіть порушило питання про доцільність підписання угоди про асоціацію у разі, якщо політичні процеси не буде припинено. Поділяючи обурення європейців, не можна, втім, забувати про інше: позбавлення України перспективи вступу до ЄС досягне ефекту, протилежного бажаному. Адже у Києва зникне бодай формальний привід дотримуватися європейських норм. У вітчизняних олігархів, своєю чергою, може виникнути спокуса «продати все і покинути цю безнадійну країну» замість продовжувати гру проти своїх російських аналогів, сподіваючись натомість бути прийнятими до клубу багатіїв європейських.

Лакмусовим папірцем щодо настроїв європейських політиків буде обговорення перспектив підписання з нашою державою угод про асоціацію і про зону вільної торгівлі, яке очікується 12 вересня в Європарламенті. Підготовлений проект резолюції, який потрапив у наші ЗМІ, закликає ЄС пришвидшити укладання та ратифікацію відповідних документів. Однак готувався він у липні, до арешту Тимошенко. І обговорення може бути бурхливим.

Читайте також: Свято в клітинку

ПИТАННЯ РУБА

Проблема України в тому, що до чергової «війни» вона вкотре підійшла неготовою. Відомо, що війни виграються не так звитягою, як системністю. А останньої якраз бракує, через те що структури прийняття рішень в нас надто залежні від короткотермінових інтересів олігархів.

Доходить до парадоксів. Азаров заявляє про те, що будівництво терміналу для скрапленого газу стартує на початку наступного року, а Нацкомісія з нацпроектів Каськіва рапортує про «період ТЕО», який триватиме чотири-п’ять місяців. В останнє віриться більше: різні групи інтересів досі змагаються, хто ж отримає під контроль «нові газові ворота» – Клюєв чи Фірташ (точніше, структури, які пов’язують із ними). Такі питання постають і при залученні інвестицій у видобуток в Україні блакитного палива та його замінників – «неконвенційних» вуглеводнів, зокрема сланцевого газу та шахтного метану. У підсумку такі підкилимові штовхання відлякують інвесторів і затягують у часі розвідку й видобуток копалин, які й без того триватимуть не один рік.

Інше питання – власне ефективність системи прийняття рішень. Звісно, підбір радників – це відповідальність влади, але дивно чути про «перспективи газової війни», знаючи, що з Адміністрацією президента працюють громадяни Російської Федерації або особи, які пишаються роботою на «зближення України і Росії». Наприклад, Ігор Шувалов у одному з інтерв’ю відзначав свою роль у підказуванні, як те чи інше рішення буде сприйняте в Росії. Дивним чином обійшли питання щодо газових справ радника президента Андрія Портнова, який у 2009 році разом із Тимошенко працював над відповідними угодами, а нині пов’язується оглядачами з несподіваним рішенням про арешт екс-прем’єрки.

Читайте також: Просто зробіть це! Чи зможе влада диверсифікувати джерела енергопостачання

Загалом ціла низка факторів обмежуватиме маневр української влади: майже півторарічне нехтування закладеними у Брюссельській декларації 2009 року можливостями «європеїзації» газового ринку, яка б однозначно ослабила позиції Газпрому; її заміна політикою розплати за газові «поступки» державним суверенітетом та стратегічними об’єктами; очевидна для Москви втрата Банковою потенційних союзників у середовищі українського політикуму та підтримки в суспільстві, що в її очах ставить під сумнів здатність нинішнього режиму витримати можливу газову війну; охолодження відносин із Заходом.

Відтак замість «багатовекторного балансування» між «вашими і нашими» Януковича може очікувати доля Лукашенки, котрий у критичний момент фактично виявився «між молотом та ковадлом». З одного боку, «білоруський сценарій» означає шлях через Митний союз і здачу ГТС до втрати суверенітету, а за ним і влади. З іншого – підготовка до «війни» з Росією видається радше міфом, за допомогою якого влада намагається відновити підтримку бодай частини населення. Адже внутрішні суперечності між групами впливу в ній і загальний стан системи прийняття рішень роблять ефективне поєднання дипломатичних, інформаційних, організаційних та економічних кроків, чого потребувала би успішна кампанія щодо зміни угод, надскладним завданням. Особливо зважаючи на кількість симпатиків Росії (якщо не більше) у лавах можновладців. У цих умовах залишається «повільний», але єдино правильний шлях: переживши шок підвищення цін на енергоносії (як зробила це Західна Європа у 1970-х і Східна – у 1990-х), знижувати енергоспоживання економіки, розширювати національний видобуток енергоносіїв і залучати альтернативні джерела енергії. Розпочинати рух у цьому напрямку треба було позавчора. Можливо, критичне зростання ціни на газ змусить українську владу й олігархів зробити це принаймні завтра.

«ДРУГИЙ ФРОНТ»

Аналогічні українським вимоги щодо перегляду цін та обсягів постачання газу висувають і в деяких випадках досягають бажаного низка європейських споживачівросійського газу. Зокрема, наприкінці серпня директор грецької газової корпорації DEPA із закупівель газу Леонідас Драгатакіс повідомив, що в липні 2011 року успішно завершилися переговори про зменшення до «задовільного» рівня обсягів (70% від обумовлених 3 млрд м3) поставок та цін на російський газ у межах довгострокової угоди з Газпромом. Наприкінці липня цінових поступок від Газпрому домоглася італійська компанія Edison.

Справжня газова війна точиться між Газпромом і одним із його найбільших європейських газових партнерів E.On Ruhrgas, який уже переніс вирішення конфлікту в арбітражний суд. Останній хоче скоригувати контрактні ціни до рівнів, що відображають спотові ціни на блакитне паливо в Європі.

31 серпня віце-президент польської PGNiG Радослав Дудзінскій заявив, що компанія і далі домагатиметься від Газпрому зниження ціни (закуповує близько 9 млрд м3), переговори про що тривають ще з лютого поточного року, і в разі потреби також звернеться до арбітражного суду.

Ще в 2010-му – на початку 2011-го російський газовий монополіст домовився про перегляд угод із: E.On Ruhrgas, WIEH, WINGAS, RWE (Німеччина), GDF – Suez (Франція), ENI, ERG, Sinergio Italiano, PremiumGas (Італія), GWH Gashandel GmbH, EconGas (Австрія), GasТеrra (Нідерланди), EGL (транснаціональна, збут газу в різних країнах Європи), SPP (Словаччина).  Однак в усіх цих прикладах фігурують компанії і розглядаються економічні спори. Натомість у відносинах України і Росії  – велика частка політики.

Читайте також: Енергетична (не)безпека України


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено