Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 вересня, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Куди хочуть завести Україну «соотечественники»?

Крім українців, росіян, білорусів, поляків, кримських татар, євреїв та інших етнонаціональних спільнот в Україні проживають ще й "співвітчизники". Точніше, "соотечественники". І не тільки живуть, а й активно діють, і, схоже, не мають проблем із фінансуванням своєї різноманітної діяльності. Так само, як і з поблажливістю влади щодо цієї діяльності, її засобів та цілей
Куди хочуть завести Україну «соотечественники»?

Новітні заповіді "Русского мира"

От, скажімо, у Криму, в селищі Новоозерне (поруч із базою Військово-морських сил України) майже два тижні у розпал літа діяв міжнародний молодіжний табір "Донузлав-2011" (так він звався офіційно), гаслом якого було "Молодь України і Росії: разом – у ХХІ століття". Яким же бачать організатори табору (а це – вдумайтесь лише в назву! – "Всеукраинский Координационный совет российских соотечественников", він же ВКСОРС, і "Русская община Крыма") нинішнє століття та до чого готують молодь – а присутніми там були 126 юнок і юнаків, в переважній більшості з України?

Усе дуже просто. "Русскій мір", і тільки "русскій мір" – на сніданок, обід та вечерю. Православ’я, самодержав’я, народність. Виступали історики, політики, політологи, богослови. Спільні інтереси України і Росії у боротьбі з НАТО, у протистоянні Заходу та "неправильним" християнам, різного роду "українським нацистам" і "російським ліберастам". "Ми хотіли зібрати молодь Росії та України, щоб вона поспілкувалася між собою і зрозуміла, що попри трагічні події 1991 року, попри розвал Совєтського Союзу, ми залишаємося представниками одного народу, однієї східно слов’янської, православної цивілізації", – відверто заявив журналістам Олег Слюсаренко, виконавчий директор табору, один з лідерів "Русской общины Крыма". А комісар одного із загонів "соотечественников" Валентин Чернов наголосив на важливості місця розташування табору – саме там, де, мовляв, кілька років тому проросійські патріотичні організації не допустили висадку десанту в межах навчань "SeaBreeze" – і "ці події, що стали історією, є чудовим тлом для виховання молоді, для проведення хорошої школи патріотизму".

Ну, а керівник "Донузлаву-2011", голова ВКСОРС, депутат Верховної Ради, заступник голови фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко підбив підсумки табору так: "Молодь спільно вивчала нашу спільну історію і буде поширювати інформацію й отримані знання серед юнацтва, яке не було охоплене роботою табору. Бо тут перебувають найкращі з найкращих. Коли вони повернуться на свою територію, вони нестимуть той заряд бадьорості, знань, енергії, який отримали в цьому таборі".

Читайте також: Русскій мір як технологія

Так, знання молоді громадяни України отримали воістину феноменальні. Наприклад, про те, що сучасна Польща – це "гиена Европы" на службі "вашингтонского обкома", що "украинство является наиболее вредоносной идеологической инъекцией американославизма в тело Русского мира". А ще про те, що "последние события в Крыму говорят о дальнейшем развитии политического дефолта на Украине", що "Украина обречена на развал", що "это не вопрос дискуссии, это практически состоявшийся факт". Ну, а про такі "дрібнички", як заперечення існування українського народу та підстав незалежності Української держави, і говорити зайвий раз не варто...

А після цього всього – лише одного практичного заходу ВКСОРС із десятків, якщо не сотень! – Вадим Колесніченко разом із Сергієм Ківаловим (також депутат від Партії регіонів) подав законопроект про фактичне впровадження паралельної державної мови в половині регіонів України, про санкцію на відмову громадян України від знання державної мови, що у разі ухвалення закону матиме наслідком хаос у державі та її деструкцію.

Що ж, усе логічно й послідовно: якщо України не повинно існувати, то її слід якомога швидше зруйнувати.

Повторення перейденого?

У кожного, хто вивчав історію ХХ століття (ясна річ, не на засадах і не у форматі "соотечественников"), від усього цього виникає відчуття déjà vu, повторення колись перейденого. І це відчуття справедливе.

...На початку 1930-х років у Чехословаччині, яка після розпаду Австро-Угорщини виборола незалежність, майже чверть населення становили етнічні німецькомовні судетці, Sudeťáci, як їх звали чехи. Помітних міжетнічних конфліктів не було. На виборах Sudeťáci голосували за соціал-демократів, комуністів, християнських консерваторів, аграріїв. І все б нічого, але у січні 1933 року канцлером Німеччини став фюрер NSDAPАдольф Гітлер. А відтак уже восени того ж року був створений "Німецький патріотичний фронт" під керівництвом Конрада Генлейна, офіційною вимогою якого стала автономія Судет у складі федеративної Чехословаччини, а неофіційною (тобто справжньою) – приєднання Судетської області до Третього Рейху. Саме Генлейн впровадив у політичний обіг поняття "судетські німці", які, мовляв, є "співвітчизниками" жителів Німецької держави.

Робота "патріотів" не була полишена на самоплив. З Берліну йшло щедре фінансування, надходила відповідна література, приїздили кваліфіковані агітатори; за рік-другий з’явилися і вмілі організатори масових заворушень та індивідуального терору проти політичних опонентів. Отож "з невідомих причин" різко зменшилася кількість охочих голосувати за соціал-демократів чи християнських консерваторів; натомість "співвітчизники" (це слівце з подачі берлінських ідеологів та їхніх місцевих підспівувачів увійшло в моду) дружно голосували за генлейнівців, а найзаповзятіші – дружно піднімаючи ноги у білих гетрах, марширували у лавах воєнізованих партійних загонів, пройшовши перед тим вишкіл у різноманітних "літніх таборах для патріотів".

Тим часом фронт перетворився на Судето-німецьку партію, яка постійно вела мову про гноблення чехословацьким урядом "співвітчизників". Прага постійно йшла назустріч вимогам генлейнівців: було забезпечене широке представництво етнічних судетців у Національних зборах, розширені права місцевого самоврядування, розвивалася освіта рідною мовою (ба більше: "співвітчизники", хоч і були чеськими громадянами, демонстративно почали "забувати" чеську мову, і це їм не загрожувало ніякими незручностями – ввічливі чехи у розмові переходили на німецьку).

Але "борці" не вгамовувалися – ані в Судетах, ані в Берліні. У лютому 1938 року Гітлер звернувся до Рейхстагу із закликом "звернути увагу на жахливі умови життя німецьких братів у Чехословаччині". А в березні, після аншлюсу Австрії, Генлейн прибуває до Берліну, де одержує нові інструкції та чималі гроші. Кордон нелегально перетинають інструктори з СС. Відтак у квітні 1938 року генлейнівська партія ухвалює Карлсбадську програму, де міститься вимога національно-територіальної автономії, а у травні висуває вимогу провести референдум з приєднання Судетських земель до Німеччини. На 22 травня – на день муніципальних виборів – був призначений путч з тим, щоб взяти під контроль Судети та перетворити ці вибори на плебісцит. Одночасно Вермахт почав висування своїх дивізій до кордону.

Але чехословацький уряд повівся рішуче. Він провів часткову мобілізацію в країні, ввів армію в Судети, придушив силою виступи генлейнівців. Одне слово, на якийсь час навів конституційний лад. А далі почалися переговори за посередництва групи представників західних держав на чолі з лордом Ренсименом. Переговори виявилися безрезультатними, оскільки Берлін дав команду: тягнути час і готувати збройне захоплення влади (стрілецької зброї-бо через кордон доставили немало і "добровольців" приїхало вдосталь).

І от, попри те, що Прага погодилася на створення німецьких автономних районів, 12 вересня 1938 року з‘їзд НСДАП ухвалив резолюцію з вимогою до Чехословаччини надати самовизначення судетським "співвітчизникам". У промові на з‘їзді Адольф Гітлер заявив, що він прагне миру й тільки миру, але "не для того Всемогутній створив сім мільйонів чехів, щоб вони гнобили три з половиною мільйони судетських німців". 13 вересня почалося збройне повстання у Судетах; у відповідь чеський уряд запровадив воєнний стан у населених судетцями районах і рушив туди війська. Після дводенних боїв заколот був придушений, Генлейн утік до Німеччини. У боях загинуло понад 300 путчистів, сотні були поранені, чимало заарештовано.

Здавалося б, усе. Але ж за спинами "співвітчизників" стояв Берлін. Знімки "звірств чеської вояччини" з легкої руки відомства Геббельса обійшли весь світ. Німецьке телебачення (Третій Рейх з 1936 року, з Олімпійських ігор у Берліні, став світовим лідером у використанні недосконалої ще телевізії у пропагандистських цілях) кричало про "злочини чехів" і показувало їх. Гітлер з усіх трибун погрожував – він, мовляв, дуже прагне миру і є визнаним миротворцем, але у цій ситуації можлива війна якнайширшого масштабу. І демократичний Захід завагався...

А поки Берлін, Париж, Лондон і Рим обмінювалися посланнями, поки західна преса наввипередки вимагала "тиснути на Чехословаччину" і "забезпечити права німецького населення щодо возз’єднання з країною, з якою воно пов’язане походженням", Генлейн сформував на території Рейху "Судетский німецький добровольчий корпус", який розгорнув бойові дії та терористичні напади у прикордонних районах Чехословаччини. Чеські вояки гідно билися, але чеські лідери втратили впевненість у собі.

17 вересня президент Чехословаччини Едуард Бенеш запропонував передати кілька населених німцями районів Третьому Рейху; але Гітлер із цим не погодився – йому не була потрібна така "дрібничка".

Відтак 19 вересня посли Британії та Франції передали Бенешу вимогу своїх урядів вивести війська із зони конфлікту і передати Німеччині території, населені "співвітчизниками". Подальші події добре відомі. 30 вересня була підписана Мюнхенська угода між Німеччиною, Італією, Францією та Великою Британією (чехів на неї навіть не запросили). Від Чехословаччини до Німеччини відійшла не тільки Судетська область, а й ціла купа інших районів, де жили німецькомовні громади.

А 15 березня 1939 року до Праги "на прохання уряду Чехії" (Словаччина за день до цього проголосила незалежність) увійшли німецькі війська. Відтоді країна стала "протекторатом Богемія унд Моравія"; але Берлін позбавив чехів усіх ознак державності – протекторат мав свого президента, Еміля Гаху, свою поліцію, свою адміністрацію. Та підпорядковувалося все імперському протектору – спершу Костянтину фон Нейрату, а потім обергрупенфюреру СС Рейнгарду Гейдріху. Із відповідними вислідами – у вигляді побудови концтаборів, знищенні політичної опозиції, геноциді євреїв та циган і, звісно, мобілізації потужної чеської промисловості для військових потреб Рейху.

Трагічний парадокс усієї цієї ситуації полягав у тому, що Sudeťáci, власне, не були німцями; вони як етнічна група сформувалися в імперії Габсбургів, яка являла собою інший культурний і політичний світ, аніж Прусія, Саксонія чи власне Німеччина, об’єднана тільки 1870 року. Отож "співвітчизниками" їх зробила нацистська пропаганда. І наслідки цього виявилися дуже тяжкими...

Запитання, яке вимагає чіткої відповіді

Отож логічним є запитання: на якій стадії політичної еволюції перебуває сьогодні фактичний вітчизняний двійник Судето-німецької партії 1930-х – "Всеукраинский Координационный совет российских соотечественников"? Табори для ідеологічної обробки молоді ми бачимо; наявність формувань, які позначаються словами "загони" або "козачі організації" – також. Дії, спрямовані на руйнації Української держави та на підготовку приєднання щонайменше половини її території до Росії, теж самоочевидні. Що далі?

Мовчанка замість відповіді на це запитання може дорого обійтися Україні.

Своєрідної трагікомічності чинній ситуації надає те, що – на відміну від міжвоєнної Чехословаччини – намагання делегітимізувати та зруйнувати Українську державу, перетворити її владу на нікчемну у правовому сенсі силу,  виходять із середовища не антиурядової опозиції, а самої правлячої партії. Втім, можливо, що нинішні найвищі посадовці України також вважають себе "соотечественниками" і щиросердо мріють про гауляйтерські посади у протектораті "Малоросія унд Донбас"?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено