Політика

  ▪   Самійло Ворс

Дерибан у мультиплексі

Цьому дала, цьому дала… а цьому не дала, геть із хати! Минулого тижня група «Інтер», яку пов’язують із головою СБУ Валерієм Хорошковським та Дмитром Фірташем, отримала від Національної ради з питань телебачення і радіомовлення королівський подарунок: вісім ліцензій на транслювання в національному цифровому мультиплексі. Не обділили й «Україну» Ріната Ахметова. Групи Віктора Пінчука та Ігоря Коломойського обдарували трохи скупіше. Опозиційний ТВі прокинули навіть без питань. А в областях випхали з цифрового ефіру силу-силенну вже наявних регіональних мовників на користь нікому не відомих каналів-привидів. Щоправда, не від завтра, а десь від 2016 року.

Як це назвати – зачисткою національного телевізійного простору з метою взяття його під контроль із боку влади чи звичним перерозподілом обмеженого ресурсу (в даному разі радіочастот) на користь бізнесу, наближеного до тієї ж таки влади? Чому так свавільно й безкарно державний орган, покликаний дбати про інтереси суспільства, прибирає з ефіру одні телекомпанії й заводить туди інші? Чому так безсоромно отримали ласий шмат пирога мовники, які жодного дня не творили телебачення, й були вигнані з-за столу інші, котрі заробляли репутацію роками? Чому серед переможців опинилися компанії, не просто лояльні до влади, а такі, що є в прямому сенсі її відгалуженнями? Нарешті, наскільки символічним є те, що все відбувається буквально синхронно з дійством за два квартали звідси (адреса Нацради – Хрещатик, 28/2, Печерського суду – Хрещатик, 42-а), де судять представників попереднього уряду за зловживання владою й перевищення повноважень?

Оцінити повною мірою всі принади чергового скандалу пересічному українцеві заважає брак технічних знань. Небагато людей фахово розуміються на тому, чим відрізняється цифровий сигнал від аналогового, що таке мультиплекс і чи не доведеться за три роки викидати нинішні телевізори на смітник. Перш ніж спробувати піймати кайф від колізії, треба провести певний лікнеп. Зокрема, пояснити: згідно з міжнародними угодами, що їх підписала Україна, аналогове мовлення (себто таке, за якого телевізійний сигнал можна ловити на звичайну кімнатну антену) після 2015 року припиняється, відповідні радіочастоти звільняються, а програми в цифровому форматі можна буде дивитися за допомогою додаткового ресивера (простіше: приймача) вартістю від $50 до $100. Далі слід сказати, що монопольне право поширювати цифровий сигнал по всій Україні та ж сама Нацрада довірила приватній компанії «Зеонбуд» із, м’яко кажучи, непрозорими власниками. Крім того, варто нагадати про попередній масштабний перерозподіл національного телеефіру, який відбувся на початку минулого року: тоді на користь лояльного «Інтера» забрали вже розподілені кількадесят аналогових частот у нелояльних ТВі та «5» каналу. Рівень інтелектуального забезпечення рішень Нацради Тиждень вже мав нагоду ілюструвати.

Ображені намагаються знайти правду в суді. Еге ж, «да здравствует наш Печерский суд, самый гуманный суд в мире!» Закладаючи понижувальний коефіцієнт на новітні звичаї (o tempora, o mores!), усю вищезгадану маячню вдається означити одним-єдиним іншомовним словом: бєспрєдєл. Навіть у задисциплінованій згори донизу сусідній Росії аналогічні операції проходять із більшим дотриманням політесу.

І все ж таки, що це має значити? Із двох запропонованих гіпотез – цензура та гроші – вірогіднішою бачиться друга. Капіталізація компаній із частотами й без частот відрізняється на порядки. Ринок одних ресиверів у країні оцінють у сотні мільйонів доларів. Але навряд чи молоді, добре зачесані медіа-магнати не усвідомлюють, якими темпами просуваються технології доставки телевізійного продукту, зокрема інтернет-телебачення. Щоб узяти під контроль мережу й супутник, слід мати силу Ху Цзіньтао або нахабство Лукашенки...

Секрет успіху не в мультиплексах і не в ресиверах. До 4 лютого 2004 року ніхто не мав навіть уявлення про Facebook, а до 29 червня 2007-го – про iPhone. Слід погодитися з гендиректором «1+1» Олександром Ткаченком, який флегматично прокоментував свою поразку: «Ми на порозі нової ери… Надалі буде важливим не так метод розповсюдження сигналу, як контент».

Інакше кажучи, до 2016 року треба ще дожити. Але за цей час стільки можна надерибанити!