Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 серпня, 2011   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

З другої спроби

Болгарія та Румунія скористалися шансом і подолали наслідки відкладення необхідних реформ на початку 1990-х
Матеріал друкованого видання
№ 33 (198)
від 12 серпня, 2011
З другої спроби

Болгарії та Румунії вдалося скористатися шансом і подолати наслідки відкладення необхідних реформ на початку 1990-х

Схожість України з Болгарією та Румунією є найбільшою порівняно з іншими членами колишнього соцтабору. Румунський диктатор Ніколае Чаушеску на тлі демократизації, що охопила Угорщину, Польщу, Чехословаччину та Югославію, зберігав авторитарний лад до останнього; болгарський Тодор Живков, єдиний правитель країн соцтабору, який спершу був не проти перетворити свою нехай і обмежено, проте незалежну державу на шістнадцяту республіку СРСР, з початком перебудови чинив опір її впровадженню (як це намагався робити в Україні Щербицький). Як наслідок – стартові умови для розвитку громадянського суспільства були несприятливими, і воно виявилось  неготовим до активної участі в проведенні демократичних перетворень. У результаті в Румунії та Болгарії, як і в Україні, владу тривалий час зберігали «демократизовані» зовні представники старої партноменклатури, які були неспроможні на проведення рішучих реформ польсько-чеського зразка.

Два кроки вперед, один назад

У Румунії неокомуністи на виборах у травні 1990 року отримали майже дві третини мандатів у парламенті й гуртувалися довкола Іона Ілієску, біографія якого нагадує життєпис нашого Кравчука. Незабаром виявилося, що уряд Петре Романа хоч і був сформований за їхньої підтримки, проте не зміг втілити в життя запропоновану програму схожих до польської «шокової терапії» реформ, що включала приватизацію державної власності, лібералізацію цін, запровадження процедури банкрутства тощо. Реалізовувати їх довелося в умовах глибокої економічної кризи: промвиробництво 1990 року зменшилося на 30%, а інфляція сягнула 20%, країну охопили масові акції протесту та страйки, учасники яких зажадали відставки уряду Романа. І тут влада вирішила призупинити вже розпочату одну з найголовніших реформ – лібералізацію грошово-фінансової системи. Звичайно, це не вирішило проблеми падіння рівня життя, а лише спровокувало в країні всеосяжний товарний дефіцит, зупинку близько півтисячі великих підприємств через банальний брак сировини і, як наслідок, швидке зростання явного та прихованого безробіття.

Після того як під приводом соціальних протестів неокомуністична більшість восени 1991 року замінила реформаторський уряд Петре Романа, його наступники Теодор Столожан та особливо Ніколає Векеру зосередилися на менш дратівливій для суспільства та приємнішій для себе складовій перетворень – «великій приватизації». При цьому дедалі більше посилювалося адміністративне втручання в економіку, а через відсутність чіткого бачення реформ та непослідовне виконання попередніх зобов’язань припинилася співпраця з МВФ. Унаслідок блокування земельної реформи традиційно аграрна країна була змушена закуповувати за кордоном не лише зерно, сою чи картоплю, а й навіть національну культуру – кукурудзу.

У Болгарії через нерішучість першого «демократичного» президента Желю Желєва та сильні позиції неокомуністів у парламенті реформаторський курс правоцентристського уряду теж був зірваний. Після повалення комуністичного режиму в країні у жовтні 1991 року провели дострокові вибори, проте досить неоднорідний Союз демократичних сил (СДС) здобув на них мінімальну перевагу над колишніми комуністами з Болгарської соціалістичної партії (110 проти 106 мандатів). Уряд СДС на чолі з Філіпом Димитровим не лише заходився впроваджувати ринкові реформи, а й, наслідуючи польський досвід, розпочав очищення управлінських структур від комуністів та працівників органів держбезпеки: 60 осіб, які в минулому належали до партійно-державної верхівки, було притягнуто до кримінальної відповідальності, а у вересні 1992-го рішенням Верховного суду до семи років позбавлення волі засуджено й «болгарського Щербицького» Тодора Живкова.

Така рішучість Димитрова спричинила конфлікт не тільки з колишніми комуністами, а й із президентом, який вважав його дії надто радикальними і тому погодився на заміну «урядом професіоналів», що спирався на підтримку в парламенті колишніх комуністів та частини поміркованих правоцентристів. Уряд Берова зосередився на приватизації, яка, проте, відбувалася в дуже схожий на український спосіб, а відтак призвела до розквіту корупції та криміналітету. При цьому рівень життя громадян і далі погіршувався, а кількість безробітних нестримно зростала (до 740 тис. із 7,8 млн населення країни). Натомість ідея реформ, попри їхню реальну відсутність, у свідомості більшості людей швидко дискредитувалася. За цих умов перемогу на дострокових виборах у грудні 1994-го цілком прогнозовано здобули неокомуністи (43,5% голосів проти 24% у СДС), з якими чимало людей безпідставно пов’язували можливість повернення до «старих-добрих» часів.

Утім, новий уряд, який у січні 1995 року очолив лідер неокомуністів Жан Віденов, не приніс ані очікуваного виборцями зниження цін чи зменшення комунальних платежів, ані подолання безробіття чи посилення соціальної захищеності громадян. Зовнішній борг, який сягнув $12 млрд, поставив країну на межу дефолту. Повернення до адміністративно-командних методів управління економікою призвело до того, що частка людей, які мали постійну легальну роботу з повною зайнятістю, зменшилася до 25% працездатного населення, за межею бідності опинилися 80% громадян, річна інфляція перевищила 300%, а середня зарплата після цілком закономірного обвалу національної валюти упала до непристойних $5–6.

Каденції невиправданих сподівань

Зміна посткомуністичних режимів у цих державах відбулася на вісім років раніше, аніж в Україні. У Румунії схожа за своєю програмою до «Нашої України» зразка 2001–2002-го  «Демократична конвенція» набрала на парламентських виборах 1996-го 32% голосів (партія влади – 25%), а на президентських того самого року було обрано висунутого нею кандидата Еміле Константинеску. У Болгарії на президенських виборах перемогу здобув представник правоцентриських сил Петр Стоянов, однак соціалісти, які мали більшість у парламенті, відмовлялися йти на дострокові вибори. Країну охопили масові акції протесту, а в ніч з 10 на 11 січня 1997-го після зіткнень із поліцією протестувальники штурмували будівлю парламенту. Проведені після цього дочасні перегони цілком прогнозовано принесли абсолютну перемогу правоцентристам (52% голосів проти 22% за соціалістів).

У Болгарії чотирирічні реформи уряду Івана Костова хоч і не виправдали завищених сподівань суспільства, проте все ж досить швидко привели до стабілізації валютно-фінансової галузі, детінізації процесу приватизації, зменшення дефіциту бюджету. Було завершено аграрну реформу. Уже 1997 року ВВП зріс на 7,5%, а до початку 2000-х середня заробітна плата перевищила $100, кількість безробітних зменшилася до 0,5 млн осіб. У результаті на виборах до парламенту в 2001 році правляча політична сила хоч і змінилася, але в межах правоцентристського, орієнтованого на продовження демократичних трансформацій та інтеграцію до євроатлантичних структур спектра: переміг «Національний рух Симеона Другого», колишнього болгарського царя (43% виборців).

Коли місцеві ліві повернулися до влади у другій половині 2005 року, і вони, і країна уже стали іншими. Реформи правоцентристів завершилися не просто якісним оздоровленням економіки, а й її виходом на докризовий рівень 1989-го, зниження дефіциту бюджету та стале економічне зростання забезпечили трикратне зменшення співвідношення держборгу до ВВП. Країна вступила до НАТО (2004 рік) й завершила переговори про членство в ЄС. До того ж перемога лівих не була абсолютною, і вони були змушені формувати коаліційний уряд за участю правоцентристських сил, а відтак продовжувати розпочаті тими реформи. На останніх виборах до парламенту в липні 2009 року правоцентристська партія «Громадяни за європейський розвиток Болгарії» здобули трикратну перевагу над соціалістами.

У Румунії, на перший погляд, підсумок чотирирічного (1996–2000 рр.) перебування при владі правоцентристів був вельми невтішний: життєвий рівень населення погіршився, промислове виробництво скоротилося майже вдвічі, рейтинг президента Константинеску опустився фактично до статистичної похибки, а сам він відмовився від участі в наступних виборах. Однак за цими зовнішніми ознаками приховувалися глибокі зміни: було завершено аграрну реформу, в результаті чого понад 60% земель перейшли у приватну власність, створено сприятливі умови для ведення малого та середнього бізнесу, зросли іноземні інвестиції та рівень інтегрованості румунської економіки до європейської, зрушилися з мертвої точки процеси інтеграції держави до ЄС та НАТО. На початку 2000-х приватний сектор забезпечував виробництво понад 60% ВВП, а темпи його зростання виявилися одними з найбільших у Європі. За оцінками експертів, румунські правоцентристи просто не встигли пожати плодів своїх перетворень, програвши вибори 2000 року.

За таких умов колишні комуністи на чолі з Іоном Ілієску після повернення до влади були змушені проводити зовсім іншу політику. Хоча темпи реформування економіки було знижено, а рівень корупції дещо зріс, проте завдяки наданому за часів Константинеску імпульсу країна і далі рухалася в напрямку європейської та євроатлантичної інтеграції. До 2004 року вона стала членом НАТО і завершила переговори про вступ до ЄС за умови закінчення розпочатих реформ. За цих обставин на виборах 2004-го правоцентристські політичні сили, що виступали за пришвидшення перетворень та європейської інтеграції, здобули перемогу і до сьогодні мають підтримку більшої частини суспільства.

В Румунії та Болгарії суспільства, яким значно довше і послідовніше порівняно з тією самою Польщею чи Угорщиною насаджувалася авторитарна модель із примусовою відмовою громадян від активної життєвої позиції, і в яких ідея реформ була дискредитована їх імітацією на першому етапі, значно важче переживали ломку усталеного способу життя. Проте, коли реформи таки розпочались, вони досить швидко принесли  свої плоди: економічне зростання на стійкій основі – зацікавленого в результативності та ефективності своєї праці численного малого і середнього бізнесу та інтегрованих у європейську економіку й зорієнтованих на реальні потреби споживача модернізованих великих виробництв.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено