Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 липня, 2011   ▪   Василь Карпінський   ▪   Версія для друку

Сутінки профспілок

Чому українські робітники не можуть захищатися
Матеріал друкованого видання
№ 29 (194)
від 14 липня, 2011
Сутінки профспілок
Фотогалерея: Профспілковий авангард (зображень: 4)

Погіршення добробуту наших співвітчизників, викликане нещодавньою кризою, та урізання Кабміном соціальних видатків, здавалося б, підвищили попит суспільства на профспілки – громадські об’єднання, покликані захищати права найманих працівників. Питання стало актуальнішим після того, як Верховна Рада ухвалила урядовий проект пенсійної реформи, котрий додатково ускладнює життя «маленького українця». Однак наші «трейд-юніони», на відміну від аналогічних організацій у Єгипті, Тунісі чи Лівії, не здатні генерувати, а тим більше очолити опір тискові влади, яка разом із великим бізнесом взяла під контроль профспілковий рух.

РАЗОМ ЇХ БАГАТО

У Єдиному державному реєстрі громадських організацій понад 500 «трейд-юніонів», чверть із яких мають всеукраїнський статус. Майже 90% їхніх членів належать до одного, найбільшого й найстарішого з них – Федерації профспілок України (ФПУ). В нещодавньому інтерв’ю її голова Василь Хара (депутат Верховної Ради від Партії регіонів) повідомив, що сьогодні вона налічує близько 8 млн осіб. Об’єднання трудящих, які входять до неї, часто називають офіційними.

«Структуру ФПУ навіть із великою натяжкою не можна поки що окреслити як профспілку в загальноприйнятому у світі значенні, – каже Олег Верник, голова центрального комітету одного з незалежних «трейд-юніонів» під назвою «Захист праці». – Майже стовідсотково первинки ФПУ створюють саме під потреби адміністрацій, тобто роботодавця. Членство працівників у ній зазвичай суто формальне. Внески бухгалтерія нерідко перераховує навіть без подання людиною заяви про вступ. Масова свідомість «офіційну» профспілку й досі трактує як структуру, що займається суто розподілом пільгових путівок та надає матеріальну допомогу».

Значно менша за чисельністю Конфедерація вільних профспілок України, очолювана Михайлом Волинцем (народний депутат, входить до фракції «Блок Юлії Тимошенко – «Батьківщина»). КВПУ виникла на хвилях перебудови й перших років незалежності. Тоді здавалося, що об’єднання трудящих більше не будуть «школою комунізму», як в СРСР, і повернуться до класичної європейської моделі: захищатимуть своїх членів перед роботодавцем, а не керуватимуть ними разом з адміністрацією підприємства.

Самі члени КВПУ зараховують її до вільних профспілок, тоді як їхні опоненти з ФПУ вважають, що цей та інші незалежні «трейд-юніони» існують лише на іноземний кошт. «Вони не переймаються тим, як збирати членські внески, бо є грант або гроші від майна, – пояснює Григорій Кабанченко, заступник голови Національного форуму профспілок України, ще однієї структури, що позиціонує себе як вільна. – Раніше було третє джерело фінансування – фонди соцстраху. Незалежні профспілки стали ефективніше керувати фондами. В них було менше апарату, тож вони не крали або крали не безбожно. І ФПУ взагалі відмовилась від управління соціальним страхуванням, щоб не піднялися незалежні профспілки».

Та не в усіх профспілок є грошові проблеми. Останнім часом більшає «жовтих» або кишенькових «трейд-юніонів». В усьому світі так називають організації працівників, створені за ініціативою роботодавців. Відмінність цих профспілок від офіційних – у тому, що «жовті» перебувають під цілковитим управлінням господарів і діють лише в їхніх інтересах.

Наприклад, за часів президента Леоніда Кучми на одному з центральних телеканалів за підтримки топ-менеджменту було створено профспілку, яка мала б захищати права й інтереси журналістів. Вона вела колективні переговори, володіла відповідною угодою з власниками, що регулювала трудові відносини, й загалом у своїй діяльності практично не відрізнялася від європейських аналогів. За винятком того, що не помічала цензури й «темників» на телеканалі.

Окрему позицію займають корпоративні об’єднання працівників, створювані в межах одного великого підприємства. Їх засновують банківські, страхові та інші приватні фінансові установи, нафтові компанії, торговельні мережі та оператори стільникового зв’язку. «Великий бізнес дуже чітко розуміє, навіщо створює кишенькові корпоративні псевдопрофспілки, – пояснює Олег Верник. – Ідеться і про вигідні фінансові оборудки з використанням неоподатковуваних профспілкових рахунків, і про міцний контроль над кадрами, на випадок появи перших спалахів робітничого опору тощо».

Ще одне завдання корпоративних або «жовтих» профспілок – не допускати витоку на­зовні інформації про внутрішні проблеми підприємства, систему оплати праці, ухиляння від податків та багато іншого, що власники бажали б приховати від громадськості й правоохоронних органів.

Найбільш радикальними й агресивними в захисті своїх членів часто бувають найдрібніші організації, як-то незалежний «трейд-юніон» «Захист праці». За даними відкритих джерел, він налічує лише 1,5 тис. осіб, однак входить до міжнародного об’єднання проф­спілок UNI. Його важко зарахувати до якоїсь специфічної групи, тому часто такі організації називають альтернативними. Хоча опоненти з більших об’єднань зневажливо говорять про них як про маргінальні.

РАДЯНСЬКА СПАДЩИНА

На думку Саймона Пірані, колишнього редактора шахтарської «трейд-юніонської» газети The Miner у Великій Британії, більшість українців досі вважають, що профспілка – це якесь організоване управління, як за радянських часів. Натомість у Сполученому Королівстві, наприклад, – це організація, створена самими робітниками для захисту своїх прав від утисків із боку працедавців. Свого часу Саймон Пірані досліджував профспілковий рух в СРСР, а згодом в Україні. Як він вважає, 20 років незалежності – це надто мало в історичному контексті, щоб суттєво змінити ситуацію.

У Михайла Волинця теж є аргументи для пояснення причин, через які, на його думку, незалежні об’єднання трудящих не можуть нормально розвиватись. «Органи влади, організації роботодавців та Федерація профспілок України ведуть системну діяльність, спрямовану на знищення незалежного профспілкового руху, – пояснив він. – За такого стану речей неможливо вільно розвивати його, а також ефективно представляти й захищати інтереси найманих працівників перед роботодавцями, органами влади та будувати соціальний діалог». Михайло Волинець назвав численні приклади тиску та незаконних звільнень активістів КВПУ, погрози на їхню адресу, згадав випадки побиття. За його словами, ні нинішня влада, ні міжнародні організації не реагують на порушення прав членів профспілчан.

Інші пояснення має В’ячеслав Рой, голова Федерації профспілок працівників малого та середнього підприємництва в Україні: «Саме існування радянського профспілкового майна є якщо не найпершою, то однією з основних причин занепаду відповідного руху в нашій державі».

Ідеться про майно «трейд-юніонів» на українській території, яке після розпаду СРСР було націоналізоване й передане в управління ФПУ. Як вважають лідери більшості незалежних профспілок, державні чиновники цілеспрямовано намагалися заручитися лояльністю останньої на час ухвалення непопулярних економічних рішень та приватизації.

За оцінками В’ячеслава Роя, власність, передана в управління ФПУ, коштує близько $2 млрд. Усіма доходами від її використання також розпоряджається федерація, що створює нерівні умови для інших профспілок. «Зараз вони декларують, що такого майна залишилось на $140 млн, а де решта зникла, куди? – запитує лідер КВПУ Михайло Волинець. – ФПУ незаконно володіє цим майном, отримує прибутки, паразитують на цьому лідери профспілок, які дуже давно потрапили на гачки силових структур, Генеральної прокуратури».

Тиждень звертався до ФПУ з проханням викласти своє бачення проблем «трейд-юніонського» руху в Україні й зреагувати на закиди, що лунають на адресу федерації. За кілька місяців відповіді так і не отримав.

НА ГАЧКУ

Лідери ФПУ не раз погрожували уряду радикальними діями, якщо влада не змінить позиції стосовно пенсійної реформи. Але далі заяв та небагатолюдних мітингів справа не пішла.

Михайло Волинець і Григорій Кабанченко вказують на те, що у влади не бракує важелів тиску на структури федерації, щоб вчасно покласти край будь-яким серйозним протестам. «Навіть якщо хтось із членів профспілок чи активістів виявляє мужність і висловлює незгоду із ситуацією, що склалась на ринку праці чи в контексті соціального діалогу, то старим профспілкам силові структури нагадують: «Шановні, ви розкрали майно! Ще раз роззявите рота – завтра будете «клієнтами» Генеральної прокуратури!» – зазначає лідер КВПУ.

Що це не пусті балачки, свідчить конфлікт, розпочатий після того, як Генпрокуратура взялася розслідувати спроби ФПУ передати в оренду санаторії, котрі входять до ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (контрольоване Федерацією профспілок). Також у найвищій наглядовій інстанції заявили про наміри повернути у власність держави об’єкти, які ФПУ розпродала раніше. Василь Хара називає дії прокуратури замовними і заперечує будь-які закиди. Водночас він каже, що профспілка має право продавати належне їй майно, і прокуратура не повинна в це втручатися.

Попри цей конфлікт і публічну риторику навколо нього, схоже, що радикалізація ФПУ за її нинішнього керівництва і в сучасних умовах неможлива апріорі. Василь Хара все ще залишається впливовим регіоналом і розраховує на підтримку президента, відверто з ним заграючи: «Я твердо переконаний, що Віктор Федорович не знає всіх подробиць і до цього (тиск із боку прокуратури та наміри уряду націоналізувати активи ФПУ. – Ред.) абсолютно не причетний. Я вірю, що наша перша зустріч із ним поставить усе на свої місця. Не приховую, що поділяю погляди президента і є його прихильником».

Саймон Пірані радить звернути увагу на корупцію в пострадянських профспілках, і не тільки на матеріальний аспект цієї проблеми, коли їхні лідери відверто беруть хабарі: «Є інший вид корупції – політична та ідеологічна [...]. Це коли профспілкові лідери переконують себе, що «соціальна гармонія», «благо економіки» чи інші такі «принципи» є важливішими, ніж інтереси трудящих».

Коли поглянути на останні дії ФПУ, то декотрі з них якраз підпадають під визначення політичної корупції. Наприклад, завдяки позиції очільників федерації набув чинності Закон «Про соціальний діалог в Україні». В усіх незалежних об’єднаннях зазначають, що він поділяє «трейд-юніони» на «репрезентативні» та «нерепрезентативні» й надає преференції лише ФПУ. Незалежні профспілки будуть відтак усунені від участі в галузевих переговорах та в управлінні соціальними фондами. Таким чином, сотні тисяч найманих працівників, їхніх членів, не зможуть повноцінно захищати свої інтереси.

Ще гірші наслідки матиме остаточне прийняття нового Трудового кодексу, також підтриманого Федерацією профспілок України. В’ячеслав Рой вважає, що цей звід законів легалізує несправедливі відносини між працівниками та роботодавцями, які склалися в Україні за останні 20 років. Ідеться, наприклад, про відсутність реальної відповідальності за невиплату зарплат, працю людини без належного оформлення чи про право не зараховувати до робочого часу тих годин, коли працівник «перебував у очікуванні». Фактично це означатиме легалізацію ненормованого робочого дня без будь-якої оплати за додаткову працю. Ці та інші пункти Трудового кодексу, на думку багатьох експертів, створюють умови для знищення будь-якого незалежного від наймачів профспілкового руху.

УСЕ ПОПЕРЕДУ

Сьогодні влада має достатньо важелів впливу на ФПУ, аби не допустити різкої радикалізації цього найбільшого профспілкового об’єднання. Та час усе одно робитиме своє. «Україна стає чимдалі більш інтегрованою у світовий капіталізм, проблеми профспілок дужче й дужче вподібнюються до тих, що в інших країнах, – пояснює Саймон Пірані. – Уряд за підтримки МВФ нині займається реформуванням пенсій та інших соціальних виплат. Ціну цих реформ сплатять насамперед українські робітники».

Михайло Волинець, лідер КВПУ, вважає, що процеси, які відбуваються в державі, підштовхнуть громадян до активнішого опору вже найближчим часом: «Восени скрізь загостриться боротьба. Бо навесні люди живуть сподіваннями посадити город, радіють, що пережили зиму холодну. А з настанням осені вони активніше виступають, схильні до боротьби. А ще вплинуть негативні чинники: зростання цін, заморожування зарплат, безправ’я людей, безнадія – все це підштовхне до боротьби».

«Завданням профспілок буде організовувати робітничі колективи, заохочувати працівників узяти справу в свої руки, коли йдеться про опір утискам із боку уряду, – підсумовує Саймон Пірані. – Це справжній виклик для профспілок».

Але проблема в тому, що українці досі сприймають профспілки як адміністративні організації, побудовані за радянським типом. Ані лідери цих об’єднань, ані тим більше рядові члени не мають досвіду активної боротьби за свої права.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено