Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 липня, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

«Колективний Ющенко» як кремлівський проект?

30 червня у Львові Віктор Андрійович Ющенко під час зустрічі з місцевою інтелігенцією висловив воістину знакові судження.
«Колективний Ющенко» як кремлівський проект?

«Якщо ви думаєте, що при Тимошенко ви пожинали б другі плоди, ви глибоко помиляєтесь», – наголосив Ющенко. І додав: "Насправді це, можливо, найуспішніші два кремлівських гарних проекти, яких нація, я думаю, і наполовину не прочитала".

Крім того, на його думку, результати останніх президентських виборів не є свідченням того, що Янукович плюс комуністи були сильнішими від демократичного блоку. Просто демократичний блок був фатально роз’єднаний. «Демократичний блок почав колотися в день інавгурації президента Ющенка, коли на Майдан охорона Юлії Володимирівни Тимошенко на руках її заносила, і одна частина майдану кричала «Юля!», – заявив Ющенко.  

Що ж, в історії й справді трапляється, що вся чи майже вся нація помиляється – а один-єдиний політик, прозірливий і мудрий, має рацію. Як-от Вінстон Черчілль, коли впродовж усіх тридцятих років бив на сполох – над Британією нависла нова страшна загроза, йде вона від німецького нацизму, який утілив у собі найгірші риси комунізму, і якщо негайно не спинити Гітлера, буде тяжка війна, буде багато крові! Не повірили, не спинили – ба більше: молода еліта нації, студенти Оксфорду та Кембриджу висміювали і засвистували виступи Черчілля в їхніх аудиторіях. Розплата для британців, як відомо, була тяжкою, в тому числі і для цих свистунів...

То, може, Віктор Ющенко – це і є новітній український Черчілль?

Але щось заважає прийняти цю гіпотезу, муляючи, наче камінці у мештах.

Згадаймо-но парламентські вибори вже досить далекого 2002-го року. Саме на них «Наша Україна» тріумфально переграла всіх у загальнонаціональному виборчому окрузі, тож Ющенкові чимало хто пророчив прем’єрську посаду. Причому авторитетні соратники Віктора Андрійовича, такі, як двічі спікер Іван Плющ, вели мову про природність блокування НУ із пропрезидентським блоком «За єдину Україну» (в народі – «ЗаЄдУ»), куди в той час входили і «регіонали» включно із донецьким «губернатором» Януковичем. Але раптом сталося не так, як гадалося. Раптом більшість у Верховній Раді створилася зовсім не на основі НУ, а уряд очолив нікому за межами Донбасу тоді не відомий Янукович. Що цікаво: призначення цього персонажа прем’єр-міністром підтримало близько десятка депутатів від НУ, що пройшли до Ради за особистою квотою Ющенка. Іншими словами, без сприяння останнього один із двох «найуспішніших кремлівських гарних проектів» завалився б, навіть не почавшись реалізовуватися...

А 2004 року, згадаймо, один із цих «кремлівських гарних проектів» рішуче підтримав кандидатуру Віктора Ющенка. Без такої підтримки Ющенко не став би лідером перегонів за підсумками першого туру, отже, психологічно програвав би Януковичу, чим відкрив би можливість для ще більших, ніж були реально, фальсифікацій. Без такої підтримки активність та підсумки Майдану виявилися б значно меншими, і невідомо, чи взагалі привели б до чогось позитивного (чогось усі «польові командири» Майдану раніше чи пізніше полишили команду Ющенка-президента – невже ж їм це Кремль наказав?). Зрештою, згадаймо, коли люди на Майдані вже почали відверто стомлюватися від стояння, саме Тимошенко дала команду – вперед, на Банкову, до президентської адміністрації! І саме Тимошенко була в числі тих депутатів, котрі відчинили двері будинку Верховної Ради, щоби впустити туди народ, коли «регіонали» та комуністи почали переглядати рішення про забезпечення проведення повторного другого туру – і голосування, яке вело до «гарячої» громадянської війни, було зірване. Тобто, виходить, що без другого «кремлівського гарного проекту» Ющенко не став би президентом.

То, виходить, що Ющенко-президент – це афера «кремлівських чекістів»?

Якщо ж іти далі за хронологією подій, то ми наштовхуємося на відверту брехню: «Демократичний блок почав колотися в день інавгурації президента Ющенка, коли на Майдан охорона Юлії Володимирівни Тимошенко на руках її заносила, і одна частина Майдану кричала «Юля!», - заявив львів’янам Віктор Андрійович. Цікаво, чи може претендувати на роль проводиря нації персона з каліченою пам’яттю? Он у Черчілля вона була бездоганна, а що ж стосується Ющенка, то він вочевидь переплутав дві події: власну інавгурацію та відзначення першої річниці початку Помаранчевої революції. На момент цього відзначення демократичні сили справді виявилися розколотими – уряд Тимошенко був відправлений Ющенком у відставку, а меморандум про порозуміння з опозицією (тобто із Януковичем) – підписаний Віктором Андрійовичем. А на Майдан під час інавгурації Тимошенко йшла пішки, на туфлях із височенними підборами, і ще маленькі дочки Ющенка до неї підскочили, щоб похвалитися своїм новим святковим убранням... А от масове скандування справді було: «Юля – прем’єр!». Інших кандидатур, наскільки пам’ятаю, серед учасників Майдану не фігурувало...

У першій половині 2005 року один із «найуспішніших кремлівських гарних проектів» здавався похованим назавжди. Принаймні, на загальнодержавному рівні. Рейтинг його був невисоким, політичні перспективи – примарними, цілий ряд колишніх соратників або відверто зрадив, або готувався зрадити. А дехто «катався на лижах» за кордоном – упродовж півроку, а то й більше. Й от саме тоді Віктор Андрійович і його соратники порятували цей проект від повної катастрофи за допомогою Меморандуму про порозуміння між владою й опозицією (підписанти – Ющенко, Єхануров та Янукович). Негайно після підписання цього документу зросли рейтинги Віктора Федоровича та його партії – бо ж, дивіться, вони не якісь там бандити, за якими тюрми плачуть, а рівноправні партнери демократичної влади! Що це було: звичайна дурість політиканів із НУ чи дуже хитрий розрахунок – спершу знищити кремлівський проект руками іншого, а потім уже зайнятись своїм новим другом Януковичем? Це достеменно невідомо, але практичний результат став для НУ просто-таки плачевним: на парламентських виборах 2006 року вона втратила приблизно половину електорату. Очевидно, нація не зрозуміла своїх вождів і виявилася негідною їхніх високих моральних чеснот. А також усієї глибини їхнього геніального задуму: замість того, щоб побороти обидва кремлівські проекти (а було кілька тижнів у вересні 2005 року, коли як Тимошенко, так і Янукович одночасно перебували в опозиції) і відсунути їх назавжди від влади, реанімувати один із цих проектів та спертися на нього.

Цього ж року Ющенко після несподіваного для нього утворення у Верховній Раді коаліції на чолі з Партією регіонів запропонував опонентам підписати Універсал національної єдності, після чого ввів своїх міністрів до уряду на чолі з Януковичем, тобто злився в обіймах із кремлівською (за його версією) агентурою. Втім, роман «національної єдності» був нетривалим. Коли у Раді стали готуватися до імпічменту президента, спираючись у створенні конституційної більшості на перебіжчиків із НУ та БЮТ, Віктор Ющенко розпустив парламент. До цього, до речі, доклалася «агентка Кремля» Тимошенко. А під час дострокових виборів, не воюючи між собою, НУ і БЮТ змогли тримати більшість мандатів.

Далі було чимало цікавих у всіх сенсах подій. Хочу звернути увагу на одну із них: восени 2008 року урядова коаліція (НУНС-БЮТ) розпалася, і президент знову оголосив дострокові парламентські вибори. Ясна річ, якби вони тоді пройшли, то віддали би за умов роздраю в демократичному таборі владу просто до рук Партії регіонів. Іншого пояснення цим діям, крім прагнення змістити Юлію Тимошенко з посади голови уряду і передати цю посаду Вікторові Януковичу (з тим, щоби членів президентської команди взяли до уряду як молодших партнерів), ніхто донині не знайшов. Але навіщо? Хіба не команда Януковича перед цим прагнула – всупереч усім домовленостям й універсалам – достроково усунути Ющенка із президентської посади – і не дуже приховувала свої прагнення?

Тієї ж осені Національний банк України, контрольований і за Конституцією, і за особистими зв’язками президентом, більш, ніж наполовину «опустив» гривню та перекачав десятки мільярдів задля «допомоги» певним банкам. У більшості випадків ця «допомога» була відверто розкрадена, що вкрай утруднило стан державних фінансів, наслідком чого стали додаткові суми урядових позичок у Міжнародного валютного фонду й інших інституцій. Але чого не зробиш, щоб не накапостити кремлівській агентурі!..

Цікаво, втім, якими мотивами керувався Ющенко, віддавши столицю на пограбування «молодій команді» Леоніда Черновецького. Важелів для того, щоб приборкати цього персонажа, у глави держави вистачало (досить було так змінити Закон про столицю, як це зробили торік «регіонали», а більшість у Раді урядова коаліція у 2007-08 роках номінально мала). Але Черновецький удягнув вишиванку й прийшов у супроводі Олеся Довгого на президентське прийняття – і справа була зроблена, карт-бланш на викачування грошей із кишень киян, на дерибан землі і на переведення до кіпрського офшору майже мільярда доларів, виручених від продажу «Правекс-банку», отриманий.

Смію зауважити, що так поруйнувати Київ, як зробила це «молода команда», не змогли б жодні московські агенти. От вам ще одна загадка: з якого дива і за чиєю наводкою Віктор Андрійович так зненавидів українську столицю, яка 2004 року підсадила його у президентське крісло?

Далі логіка розповіді вимагає згадки про феномен «противсіхства» і, ясна річ, про головного противсіха всіх часів і народів на прізвище Ющенко В.А. Та я на цьому детально спинятися не стану – цей феномен добре проаналізовано у статтях Ігоря Лосєва, тому відсилаю читачів до них.

Натомість варто звернути увагу на подію, яка сталася практично одночасно із візитом Віктора Ющенка до Львова, а саме – виступом голови політради НУ Валентина Наливайченка перед керівництвом Дніпропетровської партійної організації. Як засвідчує учасник засідання (зберігаю особливості письма), «найшокуючим було повідомлення Наливайченка, колишнього голови СБУ за часів Ющенка, про те, що всі прихильники української ідеї були звільнені від роботи в СБУ».  

Хто є наразі головою СБУ? Мультимільйонер Хорошковський. Значне число читачів, мабуть, чуло про те, що Табачник, Єжель і Хорошковський – це креатура Кремля, посаджена у ці крісла поза волею Януковича, чи не так? Та хто ще до призначення на цю посаду зробив його (у грудні 2006 року) першим заступником секретаря Ради національної безпеки й оборони, у грудні 2007 року – головою Державної митної служби, а у січні 2009 року – першим заступником голови СБУ? За чиїми вказівками Хорошковський тоді одразу почав «чистку» Служби безпеки та дуже сумнівні кримінальні справи? За вказівками Кремля чи Банкової? Чи обох разом?

І насамкінець. Суб’єктивне спостереження – не більше. Ніхто, крім Ющенка (точніше, «колективного Ющенка», себто Віктора Андрійовича і його «любих друзів») не зробив у 2000-х стільки для дискредитації всього українського...

Отож закономірно постає запитання: то кого насправді за всіх цих та схожих обставин слід назвати «найуспішнішим кремлівським гарним проектом»?

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено