Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 червня, 2011   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Лінгвоцид української мови триває навіть у незалежній державі

Під прикриттям повномасштабної інформаційної війни з боку РФ та орієнтованих на неї сил в Україні, у південно-східних регіонах триває запущений ще у Російській імперії / СРСР тихий лінгвоцид української мови
Лінгвоцид української мови триває навіть у незалежній державі

Венеціанська комісія визнала пропонований партією влади проект Закону «Про мови» таким, що суперечить Конституції України та становить загрозу державній мові. Очікуючи відповідного рішення, один зі спікерів українофобського крила ПР В. Колесніченко на тому тижні прокоментував його так: «Ми маємо дволику, лицемірну позицію Венеціанської комісії, яка за наявною у нас інформацією, готує на кінець березня негативний експертний висновок щодо законопроекту... псевдоексперти Венеціанської комісії насмілюються розповідати, що ми маємо ухвалювати закони для захисту української мови... У такому разі немає сенсу взагалі говорити про вступ до Ради Європи.., яка насаджує свою ідеологію і діє з метою дестабілізації ситуації в Україні». Щоправда, немає рівних саме цинізму «захисників російської мови», оскільки весь їх глас лише забезпечує інформаційне прикриття безперешкодному завершенню в Україні, знищення української мови, що розпочався ще у часи її перебування у складі різних модифікацій Російської імперії.

Етнолінгвістичні тенденції в незалежній Україні

По-перше, російській мові в Україні увесь цей час ніщо не загрожувало. За даними Мін’юсту, станом на серпень 2009рокув країні було зареєстровано 25,9 тис. україномовних та 21,3 тис. російсько- та «російсько-україномовних» газет і журналів. Це не рахуючи російської періодики, перелік якої у спеціалізованому каталозі для передплати в Україні займає близько 150 сторінок. У 2008/2009 навчальному році із 4438,4 тис. учнів загальноосвітніх навчальних закладів російською мовою здобували освіту 779,4 тис. Це значно перевищує частку росіян у структурі населення України.

По-друге, за 12 років, якщо порівнювати дані переписів 1989 та 2001 років, за зростання частки українців на 5,1% частка україномовних закладів в Україні збільшилася лише на 2,8%. З російською ситуація протилежна: якщо кількість росіян зменшилася на 4,8%, то частка тих, хто вважав рідною мовою російську, скоротилася всього на 3,2%. Російську мову під час останнього перепису визначили як рідну 29,6% при тому, що частка росіян становила лише 17,3%. Серед росіян «українізовані» (назвали рідною українську) були лише 3,9%, тоді як русифікованих українців виявилося аж 14,8%.

Проте за цими загальними показниками стоїть інший факт – під прикриттям повномасштабної інформаційної війни з боку РФ та орієнтованих на неї сил в Україні у південно-східних регіонах уже незалежної України фактично тривав запущений у Російській імперії / СРСР тихий лінгвоцид української мови.

Наприклад, якщо в Донецькій області частка українців зросла на 6,2% (до 56,9%), то тих, хто вважав рідною мовою українську зменшилася на 6,5% (до 24,1%). Натомість частка росіян скоротилася на 5,4% (до 38,2%), а тих, хто вважав рідною російську, збільшилася на 7,2% (до 74,9%). У Луганській області чисельність українців збільшилася на 6,1 (до 58%), а тих, хто вважав рідною українську навпаки скоротилася на 4,9% (до 30%). Частка ж росіян зменшилася на 5,8% (до 39,0%), а тих, хто вважав російську рідною, зросла на 4,9% (до 68,8%). За даними останнього перепису населення, лише 40,4% етнічних українців Криму, 41,2% Донеччини та 50,4% Луганщини вважали рідною українську, тоді як «українізованих» росіян у цих регіонах виявилося «аж» 0,2% у Криму, 1,3% – на Донеччині та 1,7% – на Луганщині.

У Запорізькій області частка українців зросла на 7,7% (до 70,8%), а тих, хто вважав українську рідною зросла лише на 0,9% (до 50,2%). Тимчасом частка росіян скоротилася на 7,3% (до 24,7%), а тих, хто вважав російську рідною, зменшилася лише на 0,6% (до 48,2%). У Одеській області частка українців зросла на 8,2% (до 62,8%), а тих, які вважали українську рідною зросла лише на 5,1% (до 46,3%). Тоді росіян поменшало на 6,7% ( до 20,7%), а тих, хто російську вважав рідною – лише на 5,2% (до 41,9%). Аналогічні тенденції спостерігаються навіть на Миколаївщині та Херсонщині, де частка етнічних українців перевищує 80%, а ті, хто все ще вважає рідною мовою українську, становлять солідну більшість у понад 70%. При тому, що лише 68,8% українців Запорізької, 71,6% Одеської, 82,4% Миколаївської, 87% Херсонської областей зберегли українську як рідну, «насильно українізованих» росіян виявилося аж 4,4%, 2,7% та 6,2% та 8,4% відповідно.

Що така тенденція за наявного стану справ лише поглиблюватиметься, свідчать дані Київського міжнародного інституту соціології, отримані 2004 року. Відповідно до них «у першу чергу використовують для спілкування російську мову» у Криму – 97%, Донецькій області – 93%, Луганській – 89%, Одеській – 85%, Запорізькій – 81%, Харківській – 74%, Дніпропетровській – 72%, Миколаївській області – 66%. А це свідчить, що частка їхніх жителів, які продовжують спілкуватися українською вдвічі – втричі менша, аніж тих, хто все ще вважає українську рідною, не кажучи вже про тих, хто визначає свою етнічну належність, як «українець». Цілком очевидно, що причиною такого стану справ може бути лише дискримінація української мови у публічній сфері, у тій чи іншій формі.

Що насправді захищають «захисники російської мови»?

Передумови формування такої ситуації відомі. Увесь час залежності України від Росії Москва провадила цілеспрямовану демографічну політику за принципом, відомим із фольклорного гасла «хай живе москаль на Україні, а хохол на Сахаліні». Українські міста, спочатку великі, стали першою мішенню русифікації. Це зрозуміло – кілька століть тому у них жила жменька людей. Наприклад, 1742 року в Києві на 20 тис. мешканців (!) було 129 росіян (0,7%) – «великороссийских торговых людей». Звісно, збільшити загальну кількість населення міста на якихось 10 тис. осіб було не надто складно. Натомість за привілейованого їхнього становища та цілеспрямованої державної підтримки цього було цілком достатньо, щоби поступово русифікувати місто. Із містами Лівобережної, Східної та особливо Південної України, які тоді мали або ще меншу кількість населення, або їх узагалі не було, не потребувало великих зусиль.

З останньої третини ХІХ століття, коли постала реальна загроза поповнення уже зрусифікованих міст сотнями тисяч, якщо не мільйонами, щойно звільнених із кріпацької залежності україномовних селян, асиміляційний тиск на українську мову довелося посилювати, а колонізацію України переселенцями із корінних російських губерній стимулювати. Для вирішення першого завдання вдалися до повної заборони української мови в публічній і освітній сферах за Валуєвським циркуляром 1876-го та Емським указом 1876 року. Складовою вирішення другого стали закони від 21 листопада 1869 року та 13 червня 1886 року, за якими «в десяти Південно-Західних губерніях особам російського походження... надаються доплати». У свою чергу російські некваліфіковані робітники заполонили новостворювані шахти та заводи промислового Придніпров'я та Донбасу, оскільки селяни-українці воліли освоювати сільськогосподарські землі, хоч би й у інших кінцях світу – в Канаді, на Далекому Сході, в Сибіру та Казахстані.

У тоталітарну радянську епоху цей процес просто був поставлений на «індустріальні рейки» – його масштаб зріс у рази. Тим більше, що саме у 20-х роках минулого століття з'явилася сумнозвісна теорія «боротьби двох культур» в Україні: російської прогресивної пролетарської та української реакційної-дрібнобуржуазної. І тоталітарна імперія ламала карк другій усіма можливими методами. Якщо 1926 року в Радянській Україні (без приєднаних пізніше західних областей) росіян було лише 3,2 млн осіб, а їх співвідношення з українцями становило 1 до 8,7, то напередодні здобуття незалежності (1989) – уже 1 до 3,3. Як бачимо, всього за шість десятиліть ситуація вражаюче змінилася, а в абсолютному вираженні кількість росіян зросла навіть більше, аніж українців (якщо не рахувати приєднані у 1939–1945 роках західні регіони) – на 8,7 млн (з 2,7 до 11,4 млн, або у 4,2 разу). Лише у 1959–1965 роках в Україну іммігрували (майже виключно росіяни) близько 3 млн осіб. Саме внаслідок цього, до речі, населення областей Подніпров’я, Донбасу, Криму, інших південних регіонів України збільшувалося набагато швидше, аніж решти УСРР, як і їхня частка в структурі населення республіки.

Враховуючи, що це здебільшого були молоді люди, які дітей народжували уже тут, то величезну роль відігравав мультиплікаційний ефект, так би мовити, метисування місцевих українців внаслідок укладення етнічно змішаних шлюбів. За наявної ситуації, коли більшість шкіл у обласних центрах та порівнюваних з ними містах навіть Центральної України були переведені на російську мову викладання, попри те що більшість їхніх мешканців під час усіх переписів не просто декларували себе українцями, а називали рідною мовою українську, та абсолютного домінування російської у суспільній сфері, майже усі ці «метиси» ставали російськомовними. А процеси урбанізації, а відтак і субурбанізації, уже здавалося б об'єктивно перемелювали українців і за межами осередків русифікації – у середніх та малих містах і навколишніх селах.

При цьому стрімке поповнення міст україномовним населенням не українізовувало їх, оскільки, вийшовши за межі власної домівки, вони переходили на російську, що тут уже домінувала. Наприклад, соціологічні дослідження серед жителів столиці і в наш час засвідчують величезний розрив між кількістю тих, хто спілкується українською в сім'ї та вдома (+/- 50%) та на роботі й у громадських місцях (+/- 20%). Крім того, у публічному спілкуванні й досі за замовчуванням вживається переважно російська мова. От хоч би такий знайомий більшості приклад: телефонуєте ви вперше до мобільного оператора, заходите до столичного магазину, закладу громадського харчування тощо і чуєте зазвичай щось на кшталт: «Кампанія ... рада прівєтствовать Вас...» І лише за вашого бажання в кращому разі оператор чи обслуговуючий персонал зробить послугу і перейде в Україні на українську.

Зрозуміло, що значна кількість людей із материнською українською мовою, особливо тих вихідців із усе ще україномовних територій, які поступово втягуються у процес урбанізації, реагує так, що «може, їх рідна мова якась не така, гірша чимось», або принаймні чужа в місті, а тому часто переходить на ту мову, яку чує. При цьому, запущений у такий цілком суб'єктивний спосіб процес русифікації для зовнішнього спостерігача може здаватися об'єктивним. Адже, мовляв, що тут дивного, міста ж російськомовні, а тому будь-хто на їх території має адаптовуватися (переходити на російську), а українська – для домашнього вжитку.

Оскільки цей розкручений на всю силу маховик веде до поступового зникнення українців як нації, принаймні на значній частині її території, то саме він і є справжнім об'єктом захисту «борців із насильницькою українізацією».


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
  • Які шанси має Петро Порошенко досидіти в кріслі президента України до кінця терміну й чи зможе повернутися туди вдруге
    28 травня, Роман Малко
  • Святошинський районний суд відмовився прийняти самовідвід присяжних у справі колишніх «беркутівців» Сергія Зінченка та Павла Аброськіна і прийнявся за розгляд по суті.
    28 травня, Станіслав Козлюк
  • Що таке команда Петра Порошенка і які в ній центри впливу
    27 травня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено