Політика

  ▪   Роман Малко

Конституційний хендмейд

фото: уніан
У який спосіб потенційні кандидати в президенти хочуть змінити Основний Закон
Матеріал друкованого видання
№ 31 (559)
від 2 серпня

Під час війни змінювати Конституцію не можна. Це записано в ній самій у розділі XIII. Але в Україні таку справу вельми полюбляють, тож відмовити собі в задоволенні не можуть навіть за прикрих обставин. Дехто з фахівців навіть твердить, нібито для припинення бойових дій потрібно внести певні зміни до Основного Закону, щоб створити потрібні запобіжники. Можливо, саме тому війна, яка триває п’ятий рік, так і не була проголошена, а скромно іменується АТО чи ООС.
Утім, це лише припущення. У будь-якому разі численні правки до Конституції за багато років призвели до того, що впевнено сказати, за якою її остаточною редакцією нині живе країна, складно. Теоретично за версією 2004-го. Однак і вона пережила втручання, суттєво розбалансована, і тут, здається, криється головна проблема. Чи не з цієї причини Конституційний Суд, який стоїть на сторожі дотримання Основного Закону, після довгих дискусій таки вирішив: зважаючи на те що де-юре війна не проголошена, змінювати можна.


Власне, за час війни підкорегувати Конституцію було вже щонайменше три спроби. Перша пов’язана з децентралізацією та особливим статусом окупованого Донбасу. Її проголосували лише в першому читанні та заморозили через брак голосів і протести. Друга мала за мету дати старт перезавантаженню та реформуванню судової системи. Тут усе закінчилось успішно. Третя спроба стосувалася скасування депутатської недоторканності. У парламенті зареєстровано та підтримано аж два законопроекти на цю тему: депутатський № 6773 та президентський № 7203. Поки що жоден із них не проголосований, хоча в червні 2018 року КСУ саме президентський визнав конституційним.

 

Читайте також: Доконституційні зміни

 

Данина моді


Утім, українські політики не були б собою, якби зупинилися на досягнутому. Пропозиції, як змінити Конституцію, звучать регулярно й настирливо. Дехто, щоправда, висловлює їх заради самореклами або на злобу дня та відразу забуває. Але є й ті, хто навіть намагається втілити їх у життя. Наприклад, президент. Останньою його ідеєю-фікс є прописати в Основному Законі стратегічну мету розвитку держави — членство в ЄС і в НАТО.


Змінювати Конституцію намагався кожен з українських президентів (робота така), і Петро Олексійович не виняток. Він, скажімо, не проти спробувати розширити свої повноваження, щоб призначати прем’єр-міністра не за пропозицією, а лише за погодженням із парламентською більшістю, одноосібно звільняти голів СБУ, Нацбанку та Генпрокуратури. Чи скасувати імперативний депутатський мандат, що дасть змогу позбавити нардепів обов’язкового входження до фракції партії, від якої вони були обрані, і сприятиме безпечній міграції, себто тушкуванню. Наразі ці ідеї не проходять, але є й інші.


Петро Порошенко, який намагається тримати руку на пульсі конституційних ініціатив, зокрема, не полишає надію ухвалити зміни, що стосуються децентралізації. З особливим статусом Донбасу чи без — для нього, схоже, уже неважливо. Але обов’язково з префектами, щоб контро­лювати місцеве начальство, яке уявило себе удільними князьками, і чіткою процедурою розпуску рад. Ще одне важливе питання стосується статусу Криму. Зміни, які пропонуються, повинні закріпити право кримських татар як корінного народу України на самовизначення в складі незалежної Української держави. Ідеться фактично про створення кримськотатарської автономії. Звісно, навіть у разі ухвалення запрацюють вони не раніше того дня, коли Крим буде звільнено, але їх внесення настійливо вимагають кримські татари. І відмовити їм президент не може. Не так багато союзників у нього залишилося, а про другий термін він не перестає мріяти. Очевидно, що це не всі його ідеї. Деякі, природно, не озвучуються, але в потрібний момент випливуть. І навіть не варто сумніватися, що спрямовані будуть передусім на зміцнення президентської влади.

Пропозиції, як змінити Конституцію, звучать регулярно й настирливо. Дехто, щоправда, висловлює їх заради самореклами або на злобу дня та відразу забуває. Але є й ті, хто навіть намагається втілити їх у життя


Власне, ідея сильного президента подобається не тільки Петрові Олексійовичу, а і його майбутньому опонентові на виборах Анатолію Гриценку, рейтинги якого поки що дозволяють йому приміряти на себе цей костюм. Лідер партії «Громадянська позиція» переконаний, що «протистояння двох центрів виконавчої влади треба скасувати», ключовою постаттю повинен стати всенародно обраний президент з окремими обмеженнями повноважень і децентралізацією влади. Тому Гриценко не проти спрощення процедури імпічменту з одночасним скасуванням депутатської недоторканності. У будь-якому разі на цей момент, на його думку, «категорично неприйнятно обмежувати повноваження і як верховного головнокомандувача, і як ключової постаті у сфері дипломатії для пошуку миру та для боротьби з корупцією». Так він відреагував на пропозицію ще одного потенційного опонента на виборах, Юлії Тимошенко, яка запропонувала не лише обмежити повноваження президента, а й перетворити Україну на парламентську республіку з ключовою роллю канцлера як глави держави.

 

Читайте також: Закон і порядок


Звісно, цим Юлія Володимирівна не обмежилася. Вона також стверджує, що парламент має перейти на біометричне голосування, пропонує створити громадські асоціації з правом законодавчої ініціативи й тимчасового вето. А ще проштовхує ідею другої палати парламенту — Національної асамблеї самоврядності — та реалізацію можливості проводити всенародний референдум. Звісно, усі ті новаторства потребують внесення змін до Конституції, але не це головне. Усе робиться задля того, щоб начебто відновити порушений баланс між гілками влади й повернути народовладдя. А тому, на думку Тимошенко, переписати Конституцію треба ще до президентських перегонів і виставити всім кандидатам у президенти ультиматум після виборів ухвалити її на всенародному референдумі. Хто ж не погодиться — голосувати за них не можна. Схожими ідеями Юлії Володимирівни нікого не здивуєш, вона фонтанує ними давно, але ключове питання тут навіть не в можливості їх реалізації, а в тому, чи сама вона після свого обрання візьметься все те втілювати.

 

Забрати все


Не менш активно, але прагматичніше виступає за зміну моделі управління лідер «Народного фронту» Арсеній Яценюк. Уже кілька років, із часу, як позбувся прем’єрського крісла, він агітує за послаблення президентської влади й підсилення позицій прем’єр-міністра. Зокрема, Яценюк вважає, що потрібно збільшити ефективність парламенту, надавши йому більше повноважень, і підняти його професійність. Ідеться про зменшення кількості нардепів, позбавлення їх недоторканості, унеможливлення потрапляння туди іноземців і щоб дозволити міністрам одночасно бути депутатами. Також пропонується змінити процедуру голосування, увівши практику ухвалювати звичайні рішення простою більшістю присутніх і лише так звані конституційні закони — більшістю від конституційного складу ВР. Президентові Яценюк пропонує всю вертикаль призначень у ЗСУ, внесення кандидатури голови СБУ, але обмежити його вплив на Кабмін. Він лише вноситиме кандидатуру прем’єра, яку визначить коаліція в парламенті, а всіх міністрів призначатиме сам прем’єр і, до речі, звільнятиме без процедури голосування, але з одночасним оголошенням нової кандидатури. Місії внесення кандидата в генпрокурори президента теж позбавлять, це має робити Кабмін. А ще обмежать втручання в діяльність органів виконавчої влади та незалежних регуляторів, зокрема ЦВК. Право вето глави держави буде внормоване конкретним переліком підстав, визначених Конституцією.

 

Читайте також: Конституція. Священний Грааль


Не проти змінити Основний Закон, розширивши повноваження прем’єра, і сам нинішній очільник уряду Володимир Гройсман. Він вважає, що треба ліквідувати дуалізм і невизначеність повноважень між інституціями влади. «Врешті-решт, ухвалити рішення: ми парламентсько-президентська країна або президентсько-парламентська, — наголосив Гройсман. — Чітко вказати, хто за що відповідає». Прем’єр повинен дістати ширші повноваження щодо формування уряду, розпорядчих документів, персоналізуючи відповідальність. Також варто вдосконалити Конституцію в розділі місцевого самоврядування, щоб завершити децентралізацію.


Інший спосіб обмежити владу президента пропонує олігарх і нардеп Сергій Тарута, один із лідерів партії «Основа». Він, очевидно, теж не проти обійняти крісло глави держави, але розуміє, що шансів небагато. Тому, критикуючи діяльність влади, каже, що в президента потрібно забрати 70% його повноважень: «У новій архітектурі системи влади президент — це моральний лідер, арбітр для інших гілок влади й гарант Конституції. І його повинен обирати народ на загальних виборах. Президент має відповідати за суверенітет і безпеку країни, і для цього у нього повинні бути повноваження по управлінню Збройними Силами». Тарута вважає, що Україні потрібна парламентська республіка з двопалатним парламентом та обмеженими повноваженнями уряду, а більшість управлінських функцій слід максимально передати на місця.

 

Помріяти не шкодить


Кардинально іншу роль президентові прагне визначити головний радикал країни: «Я, Олег Ляшко, виголошую, що після обрання мене президентом України я залізною рукою об’єднаю і зшию країну, щоб зробити її сильною і заможною. Я пропоную зміни до Конституції, щоб відновити мир і порядок в державі, зупинити хаос і сповзання в прірву анархії, відновити керованість влади, зростання національної економіки та підвищення добробуту кожної української родини». Уже приміряючи крісло глави держави, він закликає встановити міцну президентську вертикаль, зробивши президента відповідальним за стан справ у країні й за сумісництвом главою виконавчої влади, посаду прем’єр-міністра ліквідувати, кількість міністерств зменшити до 10–12. Кількість нардепів скоротити до 250, а їхню можливість обиратися хоче обмежити двома каденціями. Також буде запроваджено механізм відкликання. Водночас парламент дістане чималі контрольні функції та повноваження й впливатиме на кадрові призначення. Усіх суддів Ляшко обіцяє звільнити, а нових обирати на прямих загальнонародних виборах. А ще закріпити в Конституції виключне право українських селян і фермерів навічно володіти землею та заборону продажу землі іноземцям.


Не меншу, а в деяких моментах і потужнішу дозу популізму, медитуючи над змінами до Основного Закону, видає соратник Ляшка по цеху та майбутній конкурент на виборах Вадим Рабінович, лідер партії «За життя». Він теж виступає за виборність суддів із можливістю їх відкликання. Ще радикальніше, ніж Ляшко, пропонує взагалі заборонити повторно балотуватися в нардепи. Але родзинка на торті — обіцянка за рік показати, як «будувати велику й багату Україну» завдяки лише одній зміні в Конституції. Рецепт Рабіновича простий. Під час формування уряду опозиції відходить силовий блок, і в провладних політиків, мовляв, одразу зникає можливість «сидіти на потоках». Щойно це станеться, у міністрів тут же відпаде бажання красти, бо в них зненацька з’явиться страх дістати покарання.

 

Читайте також: Небезпечні втручання


Раз уже зайшла мова про Рабіновича, було б неввічливо оминути постать його фактичного натхненника та очевидного спонсора Віктора Медведчука, який теж не проти змінити Основний Закон. Власне, із цією ідеєю він носиться ще з часу роботи в АП Кучми. І, до речі, та Конституція, за якою Україна живе нині, частково є плодом його творчості. Але сьогодні і її він пропонує оновити. Йому вже потрібна така, «яка відповідатиме глобальним викликам сучасності». Можна навіть не сумніватися, що серед першорядних питань, які кум Путіна пропонує вирішити, це надання особливого статусу окремим районам Донецької та Луганської областей, бо лише так, мовляв, виконавши ключовий пункт мінських угод, можна відновити мир і територіальну цілісність України. Далі можна й не читати.

 

Особливий погляд


Звісно, серед численних конституційних чи навколоконституційних концепцій можна знайти ще чимало цікавого, цю тему не коментує тільки лінивий, але здебільшого все замикається на перерозподілі влади та латанні дір. Дещо осторонь від усіх цих процесів стоять дві ідеї, про які також варто згадати. Перша належить свободівцям, вони озвучили її ще у 2007 році, але навіть за нинішніх конституційних перегонів не вважають за потрібне запускати в процес. Кажуть, що під час війни не можна змінювати Конституцію, а треба спершу війну завершити. Тим паче, не можна її змінювати під конкретних представників влади та конкретних служок олігархів, адже Конституція, на думку націоналістів, — священна книга. Згідно з «Національною Конституцією» від «Свободи», Україна буде національною, унітарною, правовою, соціальною та справедливою державою з президентською формою правління й розвиненою системою місцевого самоврядування. Державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Повноваження законодавчої надаються Національній раді (300 депутатів), строк повноважень — три роки.

 

Вибори за пропорційною системою з відкритими списками. Депутатської недоторканності немає. Президент є главою держави, виконавчої гілки влади й безпосередньо очолює уряд. Каденція — чотири роки. Основою українського державотворення є національна ідея: повновладдя української (титульної) нації на українських землях. За злочини проти української нації, держави та особливо тяжкі злочини проти людини й громадянина вводиться смертна кара. Держава зобов’язана сприяти масовому поверненню на рідну землю етнічних українців, що мешкають і працюють за кордоном. Право власності непорушне, крім випадків, коли вона набута протиправними способами та коли цього вимагає суспільна необхідність. Право власності на землю поширюється лише на земельні ділянки під будинками та на присадибні ділянки. Набувати його іноземцям та особам без громадянства заборонено.


Ще один особливий погляд на конституційні зміни належить політику та дипломату Роману Безсмертному, який теж висунув свою кандидатуру в майбутні президенти. Він не презентує конкретного проекту, а пропонує піти шляхом перезаснування держави. Укладення іншого суспільного договору, «де центральною фігурою буде людина». Постійне розширення та звуження владних повноважень, на думку Безсмертного, відкинуло на другий план головне завдання Конституції — відповідати потребам суспільства, а не чергового президента. Тому сьогодні всі наявні пропозиції щодо можливих змін суперечать самому Основному Закону, нелегітимні та юридично нікчемні. Розробка нової Конституції потребує спільних зусиль у трикутнику президент — парламент — громадськість. Завдання парламенту та президента — створити й дотримуватися правових меж процесу. Завдання громадянського суспільства — сформувати замовлення політикам на іншу Конституцію, вкинути в дискусію свіжі ідеї, підтягнути саму державу до значно вищого рівня розвитку, на якому перебуває суспільство. І почати все варто з ухвалення новим парламентом Конституційного акта як відповіді на питання, яким шляхом ми йдемо до нової Конституції. Цей документ покладатиме зобов’язання на президента організувати та провести конституційний процес. Бо тільки глава держави як гарант дотримання Основного Закону може стати архітектором такого важливого будівництва. До кінця 2018 року проект згаданого Конституційного акта Безсмертний обіцяє оприлюднити.


Поточні рейтинги не дають змоги визначити бодай двох кандидатів, які змагатимуться в другому турі, тож сказати, чия модель конституційних змін має шанси перемогти, неможливо. Утім, варто зазначити, що самі виборці ніколи не вважали пріоритетним завданням втручання в Конституцію.