Політика

  ▪   Роман Малко

Багатство надскладного вибору

Фото: УНІАН
Хто з кандидатів у президенти заявив про себе, а про кого варто здогадуватися
Матеріал друкованого видання
№ 23 (551)
від 7 червня

До чергових виборів президента, які відбудуться 31 березня 2019 року, залишилося трохи більше як дев’ять місяців. Це нібито й чимало, важко навіть уявити, скільки ще може всього статися. Проте нинішня ситуація майже унікальна: безліч кандидатів і серед них чимало претендентів на участь у другому турі.


Якби вибори відбувалися в найближчий вікенд, список кандидатів був би приблизно таким. Народний артист України легендарний Іво Бобул. Не менш легендарний радник Авакова й за сумісництвом голова СПУ Ілля Кива. Найрадикальніший поціновувач українських корів та лідер партії імені себе Олег Ляшко. Його конкурент на популістській ниві, вождь найпростіших, Сергій Каплін. Екс-голова СБУ, а нині лідер руху «Справедливість» Валентин Наливайченко. Колишній віце-прем’єр-міністр і заступник голови секретаріату президента Віктора Ющенка Роман Безсмертний. Можливо, народний депутат голова руху «Хвиля» Віктор Чумак. Колишній його партійний бос, а нині мер столиці Віталій Кличко. Несподіваний висуванець від Першого національного українського


конгресу (ПНУК), що відбувся нещодавно в Празі, стрілець Майдану Іван Бубенчик. Ну і, звісно, три чарівні вершниці апокаліпсису: незмінний лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко, тепер уже точно озима Інна Богословська й знову ув’язнена Надія Савченко. Це наразі ті особи, які або відверто заявили про свій намір балотуватися в президенти, або прозоро про це натякнули.

 

Читайте також: Дебет та кредит вибору


Очевидно, що список неповний. Тут щонайменше не вистачає ключових гравців на полі. Президента Петра Порошенка, який досі тримає інтригу або радше зважує свої шанси; опоблоківця Юрія Бойка, чиїм іменем названо бурові установки в Чорному морі й вихід якого вже проанонсував колега по фракції Сергій Льовочкін; мера Львова Андрія Садового; «першого непрохідного» лідера «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка; людини зі складним правовим статусом (чи то громадянин Ізраїлю, чи то України) Вадима Рабіновича та, найімовірніше, новонаверненого християнського соціаліста Михайла Добкіна. Звісно, у списку все ще бракує Святослава Вакарчука й квартальника Володимира Зеленського, яких уперто пхають у соцопитування і які, якщо вірити соціологам, можуть суттєво попсувати нерви більш традиційним кандидатам. Ще невідомі висуванці «Відродження» та УКРОПа, які пообіцяли визначитися з кандидатами шляхом праймериз. Під питанням участь Арсенія Яценюка та Андрія Парубія. Ну й бракує когось із націоналістичного спектра — Олега Тягнибока або Андрія Білецького (чи й обох разом). Або ж когось третього. Ось хто точно відхрестився від участі у виборах, то це прем’єр-міністр Володимир Гройсман, голова РНБО Олександр Турчинов, міністр МВС Арсен Аваков і, до речі, Святослав Вакарчук, у спонсори якому «сватають» і всемогутній Держдеп США, і Джорджа Сороса, і Віктора Пінчука, і Михайла Фрідмана. Однак сам співак не здається без бою й далі тримає інтригу.


Раніше як за півроку до виборів сподіватися на хоч якесь прояснення ситуації не варто. Частина основних гравців розкриє карти аж на фінішній прямій, витримавши інтригу до кінця, і серед них буде можливість побачити найнесподіваніші фігури, які точно поки що не просіюються крізь рейтинги. Як обмовилась у приватній розмові Ірина Луценко, тільки Верховна Рада може поповнити список кандидатів щонайменше двома десятками багнетів. І хоч частина з них відома, прізвища багатьох інших — секрет. Утім, не парламентом єдиним. Нещодавнє комічне обрання гетьманом козацтва всієї України Юрія Кармазіна (див. Тиждень, № 22/2018) небезпідставно наштовхує на думку про його можливу участь у президентських перегонах. Залишається не з’ясованою й позиція кума Путіна — Віктора Медведчука. Теоретично в нього немає жодних шансів перемогти у воюючій з РФ Україні, тож він, мабуть, цим навіть не заморочується. Але хтозна, які чудернацькі плани можуть плестися в гібридних головах. Участь у перегонах — це як мінімум непоганий плацдарм... Звісно, не обійдеться й без певної корекції в процесі. Принаймні ходять чутки нібито про домовленість між Чумаком і Гриценком, що ближче до часу Х претендент із меншим рейтингом зніме свою кандидатуру на користь того, хто має більшу підтримку. Також іще не факт, що від колишніх регіоналів узгодженим кандидатом буде саме Бойко. Наявність неприхованого конфлікту між соратниками Януковича дає підстави стверджувати про можливість висунення іще якогось персонажа із сумнівним минулим.

 

Читайте також: Криза представництва


Додають інтриги й олігархи, які зазвичай грають не останню скрипку в електоральних змаганнях. Якщо минулого разу їх уподобання чудесним способом зійшлися на персоні Петра Олексійовича, що неабияк посприяло його перемозі відразу в першому турі, то нині за всього багатства вибору жоден із ключових гравців так і не прийняв для себе рішення, на кого ставити. Принаймні так стверджує один із їхнього кола, із ким удалося поспілкуватися. Петра Олексійовича вони більше не шанують, бо він, мовляв, занадто тягне на себе ковдру й став практично недоговороздатний, Юлю Володимирівну всі вкупі віддавна недолюблюють та остерігаються її перемоги, а якоїсь вартісної фігури поки що не знайшли. Цілком можливо, що такою фігурою міг би стати, наприклад, Роман Безсмертний — незаплямований у скандалах, розумний і з величезним політичним досвідом. Наразі ані Рінат Ахметов, ані Ігор Коломойський не подають помітних ознак політичного життя, і в який кошик кластимуть яйця — невідомо. Вірити в те, що перший обмежиться лише Ляшком, а другий — Зеленським, було б смішно. Це не в їхньому  стилі. Мовчать і їхні колеги по цеху. Трохи зрозуміліше хіба що з Пінчуком. Постать Вакарчука, якого він нібито курирує, дуже гарно вписується в затіяну зятем Кучми гру з новими обличчями, але не факт, що цей квест — його остаточна і єдина ставка.


У будь-якому разі однотурових виборів цього разу стовідсотково не буде. Дай Боже, щоб обійшлося двотуровими. Це якщо все відбуватиметься в межах закону та без катаклізмів. Поки що картинка не з приємних. Зупинити око, чесно кажучи, немає на кому, і це підтверджують відповідні заміри з максимальною підтримкою «лідерів» плюс-мінус 10 відсотків. Це відверте ніщо, хоч достойних поміж них, звісно, знайти можна: як серед тих, що вже зголосилися, так і тих, що тримають інтригу і, найімовірніше, висуватимуться. Тільки от за достойних рідко голосують. Тенденція переважно така, що доводиться обирати з двох зол менше або просто голосувати проти когось чи чогось, а за що — вже й немає сенсу. У якийсь момент ситуація, очевидно, почне змінюватись, і то дуже швидко.

 

Читайте також: Правила виборів


Експерти кивають на невизначених, яких майже половина. Вони, мовляв, золота карта, і за них мала б розгорнутися головна боротьба. Але це теоретично. У реальності ж усе залежатиме від того, до якого рівня абсурду дійде кампанія і який пазл складеться на виході. Цілком можливо, що відсоток невизначених збільшиться й ця категорія взагалі не дійде до дільниць. Власне, нинішня ситуація, коли виборець відмовляється бути маріонеткою й ставати учасником розваг політтехнологів, чітко вказує на потребу змінити не лише виборчі правила, а й усю політичну філософію. Тільки от самі політики до цього не дуже готові, бо виходити за межі зони комфорту не в їхньому стилі.


На постмайданних президентських перегонах 2014 року список претендентів був найбільший за всю історію незалежності — 21 прізвище. Багато з кандидатів (крім технічних, у яких окреме завдання) буквально увірували, що саме їм, у час перемін, судилося стати рятівником країни. Як виявилось, усі, крім Порошенка, помилялися. Цього разу список ризикує стати ще масивнішим, бо час перемін не завершився й ситуація загадковіша, ніж чотири роки тому. Шукати відповіді в рейтингах передчасно.