Політика

  ▪   Ганна Чабарай

Римський статут: Подружитися з Гаагою

фото: reuters
Чому Україна досі не ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду
Матеріал друкованого видання
№ 21 (549)
від 24 травня

2000 року Україна підписала Римський статут Міжнародного кримінального суду (МКС), який розслідує злочини проти людяності, воєнні злочини, геноцид та агресію. Проте за 18 років так його й не ратифікувала та не стала членом міжнародного трибуналу. При цьому на сході країни понад чотири роки триває війна. Затвердження Римського статуту є умовою Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, проте 2016-го Верховна Рада відклала її на три роки, ухваливши зміни до Конституції в частині правосуддя.


Формальною перешкодою для ратифікації Статуту в нашій країні з 2001 року є висновок Конституційного Суду про невідповідність цього документа Основному Закону, зазначає експерт платформи «Правозахисний порядок денний» Костянтин Задоя. У цьому висновку стверджується, що МКС «доповнює систему національної юрисдикції», що не передбачено Конституцією. «Зауважу, що ця позиція аргументовано критикувалася низкою авторитетних українських юристів, які наголошували на тому, що МКС доповнює судову систему не інстанційно, а юрисдикційно. Інакше кажучи, МКС не є «четвертою інстанцією», яка перевіряє рішення національних судових установ на предмет правильності застосування ними національного права, а здійснює свою юрисдикцію лише тоді, коли держава неспроможна або не бажає переслідувати злочини агресії, геноциду, проти людяності або воєнні злочини. Таким чином, юрисдикція МКС насправді мало чим відрізняється від юрисдикції Європейського суду з прав людини, яку КСУ в тому самому висновку визнав сумісною з Конститу­цією», — каже правник. 

 

Читайте також: Для Гааги. Свідчення про воєнні злочини на Донбасі


За його словами, вважається, що перешкоди для ратифікації Римського статуту зникнуть 30 червня 2019 року, коли набере чинності ч. 6 ст. 124 Конституції, у якій передбачено, що Україна може визнати юрисдикцію МКС на умовах, визначених Римським статутом. «Існує й погляд, що крім того КСУ повинен переглянути також свою правову позицію від 2001 року. Втім, із цим важко погодитися. Очевидно, КСУ непрямо переглянув свою правову позицію щодо Римського статуту тоді, коли, попередньо оцінюючи ч. 6 ст. 124 Конституції, ді­йшов висновку про її конституційність», — додав Задоя.

Ратифікація Римського статуту запланована на 2019 рік. До того часу парламент має гармонізувати національне кримінальне законодавство з міжнародним правом


До того ж із подачі українських політиків та держслужбовців тема ратифікації Римського статуту за останні роки обросла міфами. Зокрема, у січні 2016-го заступник голови Адміністрації президента Олексій Філатов заявив: «Визнання юрисдикції МКС буде мати як певні потенційно позитивні наслідки, так і певні ризики для України, зокрема з погляду українських військових, які вимушені брати участь у військовому конфлікті». Того самого року нардеп від «Народного фронту» Антон Геращенко заявив, що не розуміє, як ратифікація Статуту допоможе Україні притягти до відповідальності російських військових, які беруть участь у війні на Донбасі, начебто тому, що Росія сама не ратифікувала цей документ. Також він вважає, що затвердження цього правового акта зашкодить країні. «За нашою інформацією, у Росії тільки й чекають, щоб Україна ратифікувала Римський статут, аби розгорнути величезну кампанію з притягнення військовослужбовців України до кримінальної відповідальності через МКС», — заявляв він, додавши, що наших бійців почнуть притягувати до відповідальності «за помилки». 


Такі заяви викликали критику серед фахової спільноти, адже озвучена інформація не має нічого спільного з реальністю: МКС притягує до відповідальності вище командування, а не виконавців, і лише за планомірну й систематичну політику скоєння злочинів, а не за «помилки». «Часто наші політики висловлюють занепокоєння, що після ратифікації Римського статуту чимало наших військових і добровольців, які брали участь в АТО й ООС, також підпадуть під дію цього Статуту й будуть притягнуті до відповідальності. Це викривлення інформації, тому що МКС не переслідує всіх і кожного, він не замінює національні суди. Фактично він притягує до відповідальності вищих посадових осіб держави-агресора, вище командування, яке своїми діями, вказівками, розпорядженнями цілеспрямовано сприяло тим чи іншим порушенням прав людини. Наприклад, якщо відбувся обстріл населеного пункту, але це була воля тільки одного виконавця, то дія МКС на нього не поширюється, фактично він повинен відповідати за національним законодавством. Якщо не довести, що обстріл Троїцького був наслідком цілеспрямованої систематичної політики, то МКС не розглядатиме цей випадок», — розповів Сергій Мовчан, юрист Української Гельсінської спілки з прав людини. 

 

Читайте також: Українська справа у Гаазі – передбачуваність та збалансованість


Екс-суддя Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії Володимир Василенко під час тієї ж дискусії за участі Геращенка заявив, що позиція нардепа базується на правовій безграмотності. «Військового, який скоїв воєнний злочин, має переслідувати власна держава. Якщо вона це робить, тоді юрисдикція МКС тут не діятиме. Тому цей аргумент — це все одно що казати: «Жоден громадянин України не може притягатися до кримінальної відповідальності за скоєння злочину», —  сказав професор.


Варто зазначити, що Україна частково визнала юрисдикцію МКС щодо подій на Майдані, у Криму та на Донбасі. Тому неурядові громадські організації почали документувати злочини, які там сталися, й відправляти матеріали в МКС; до процесу долучилася Головна військова прокуратура. «Фактично будь-хто може надсилати дані в МКС, і там уже офіс прокурора, аналізуючи масив інформації, ухвалить рішення, чи буде в подальшому відкрите провадження», — пояснив Мовчан. І вже наприкінці 2017 року прокурор МКС Фату Бенсуда випустила звіт, у якому зазначила, що паралельно з неміжнародним конфліктом на Сході України відбувся міжнародний збройний конфлікт — військове протистояння між Збройними Силами України й Російської Федерації.


Водночас не тільки Україна надсилає в Гаазький трибунал матеріали про війну на Донбасі. «Представники так званих ДНР-ЛНР також збирають дані, готують матеріали для МКС, ЄСПЛ (Європейський суд із прав людини. — Ред.) тощо. У них є спеціальні відділи при «органах влади», які допомагають людям готувати ці позови. Слідчий комітет РФ теж активно готує матеріали про фейкові обстріли. Вони використовують будь-яку можливість, щоб довести, що в Україні немає міжнародного конфлікту, й показати, що це вона винна в подіях на Сході», — зазначає Мовчан. При цьому відсутність підпису російської сторони під Римським статутом не завадить Україні притягувати до відповідальності громадян РФ, у такому разі спрацьовує територіальний принцип: юрисдикція МКС діє на Донбасі, отже, відповідати мають усі причетні до порушень на цій території. «Наприклад, Шойгу, Путін: не факт, що вони взагалі були на Донбасі в період конфлікту. Але якщо довести, що координація угруповань здійснюється ними, то дія МКС на них теж поширюється. Якщо МКС надалі визнає їх винними, то фактично цих людей позбавлять можливості в’їхати до будь-якої держави, яка ратифікувала Статут, оскільки там вони будуть затримані на підставі рішення Суду», — каже Мовчан.

 

 

Читайте також: Війна на Донбасі. Гаазький трибунал зафіксував ознаки міжнародного збройного конфлікту — звіт

 


Частковим визнанням юрисдикції МКС Україна отримала певні обов’язки, але не права. Повноцінна ж ратифікація Римського статуту дасть можливість країні брати участь у конкурсному призначенні суддів МКС, роботі офісу прокурора, вносити пропозиції, впливати на рішення Асамблеї держав-учасниць. «Водночас якщо якась людина, притягнута до відповідальності Міжнародним кримінальним судом, в’їде на територію України, ми не повинні її затримувати. Ця особа може вільно пересуватися країною, якщо не вчинить нічого на її території або не надійде запиту від іншої країни, тоді буде застосовано процедуру екстрадиційного арешту. Ми наче кажемо: гаразд, хай МКС розгляне події в Криму та на Донбасі, але водночас нічого іншого робити не будемо», — зазначив Мовчан. Утім, на швидкість розслідування ратифікація Статуту не вплине, адже будь-який міжнародний суд — це тривалий процес.


До того ж не варто сподіватися виключно на міжнародне правосуддя. МКС діє за принципом комплементарності, тобто включається тоді, коли винних не карає сама держава. Крім того, як уже було сказано, він цікавиться лише вищим керівництвом і систематичною політикою, а рядові учасники злочинів мають бути притягнуті до відповідальності за національним законодавством. При цьому, як зазначає Костянтин Задоя, безвідносно до Римського статуту Україна, як і кожна держава світу, зобов’язана переслідувати та карати за так звані основні злочини згідно з міжнародним правом: агресію, геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини. «Джерелом цих зобов’язань є численні міжнародні договори (наприклад, Конвенція про запобігання геноциду та покарання за нього, Женевські конвенції про захист жертв війни, Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства) та звичаєве міжнародне право. У контексті цих зобов’язань Римський статут має значення лише в тому сенсі, що його положення стосовно юрисдикції МКС вважаються найбільш сучасним уявленням світового співтовариства про юридичні ознаки злочинів за міжнародним правом», — каже він.


Утім, за його словами, кримінальне законодавство України недосконале: у нас є не всі «аналоги» злочинів за міжнародним правом. Скажімо, вбивство як прояв злочину проти людяності відрізняється від «загальнокримінального» вбивства за своєю природою, адже порушує насамперед норми міжнародного права, а вже потім — національного. Також за міжнародним правом до осіб, які скоїли такі злочини, не застосовуються імунітети й амністії, хоча в українському законодавстві наразі таке не виключається. Для усунення неузгодженостей було розроблено законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права». За словами Задої, він приводить українське законодавство у відповідність до норм міжнародного права в питанні кримінальної відповідальності за агресію, геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини й створює передумови для ефективного переслідування цих діянь у рамках правової системи України. Голова парламентського Комітету з прав людини Григорій Немиря висловив сподівання, що депутати ухвалять документ у цілому до листопада 2018-го, чим відкриють шлях до ратифікації Римського статуту й пов­ноправного членства України в Міжнародному кримінальному суді.