Політика

  ▪   Андрій Голуб

Міністерство ветеранів. Чого очікувати від нового відомства

За планами уряду та нардепів вже скоро Держслужбу в справах ветеранів реорганізують в окреме міністерство. Коли саме це станеться та яким бачать нове відомство його прихильники у матеріалі Тижня

Наприкінці лютого цього року 241 народний депутат підтримав звернення до Кабміну стосовно створення Міністерства ветеранів. Із цього дня процес заснування нового відомства, який тривав задовго до того, вийшов на офіційний рівень. Вже за місяць після цього, 22 березня, на сайті уряду з’являється повідомлення про початок створення міністерства на базі Державної служби у справах ветеранів та учасників антитерористичної операції.

«За планом процес створення міністерства має тривати місяць», - додали у повідомленні на урядовому порталі. Нині на календарі вже кінець квітня, однак міністерства немає. Так само невідомо навіть імені особи, яка є головним претендентом на здобуття нового портфеля в Кабміні. Між тим, 24 та 25 квітня у Києві провели велику міжнародну конференцію «VETS: світові практики інтеграції ветеранів до мирного життя». Тема адміністрування послуг для ветеранів стала лише однією з багатьох на конференції. Однак сам захід організували в тому числі з метою популяризації ідеї заснування профільного міністерства. Наприклад, головний організатор конференції з українського боку – ГО «Юридична сотня», чия голова Леся Василенко послідовно та публічно відстоює ідею створення такого відомства. Також вона частий учасник засідань на тему створення нового міністерства у парламентському Комітеті в справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю.

Голова цього комітету Олександр Третьяков також відвідує конференцію в обидва дні її проведення. Коли у ЗМІ тільки з’явилися перші публікації про нове міністерство, Третьякова називали одним із головних претендентів на посаду його очільника. Мовляв, той створює кишенькове відомство. Однак 20 квітня Третьяков опублікував авторську колонку в «Дзеркалі тижня», де публічно відмовився від посади.

«Щоб остаточно відкинути спекуляції, внесу повну ясність: хоча я з самого початку активно просуваю ініціативу створити Міністерство у справах ветеранів, сам претендувати на посаду очільника міністерства не збираюся. Усі розмови про те, що Третьяков, мовляв, робить міністерство під себе, в якихось особистих цілях, абсолютно необґрунтовані», - зазначив нардеп.

Небажання Третьякова особисто очолювати міністерство ще не означає його відмови від обстоювання власних інтересів у ньому. Іншим претендентом очолити Мінветеранів вважають Валентина Манька, який на початку року виграв конкурс на посаду голови Держслужби у справах ветеранів. Журналісти та чимала частина його опонентів вважають Манька креатурою саме Третьякова. Оскільки міністерство створюють саме на базі Держслужби, Манько міг стати щонайменше виконувачем обов’язків міністра принаймні на початковому етапі існування відомства. Проти призначення Манька виступають чимало активістів з організацій учасників АТО, частина з яких входять і до проектного офісу по створенню міністерства.

Ще одне ім’я, яке фігурує у ветеранських колах, – колишній військовослужбовець 95-ї ОДШБ ЗСУ Євген Турчак. Однак, це скоріше побажання частини ветеранів, які уточнюють, сам Турчак також на бажає йти до міністерства.

За словами окремих співрозмовників Тижня, нині ситуація із посадою міністра фактично зайшла у глухий кут, адже бажаючих зайняти її просто немає. Принаймні тих, які були б сприйняті усіма зацікавленими сторонами. Можливо цим викликана і затримка з формальним утворенням міністерства. За останній місяць урядова комісія з цього питання не збиралася жодного разу.

Зараз під час обговорення дати появи Мінветеранів найчастіше називають червень 2018 року. У цей час повинні з’явитися принаймні постанова уряду про офіційне утворення міністерства та офіційна кандидатура на посаду його голови. За такого розвитку подій міністерство запрацює як готова структура на початку січня 2019-го.

Читайте також: Вічне питання добровольців

Місія міністерства

Одна із головних тез прихильників нового міністерства – централізація надання ветеранам послуг і спрощення процесів.

«Потрібно максимально виокремити те, що можливо, щоб цим займалося одне міністерство, яке зможе чітко формувати стратегію та політику в цьому питанні, а також відповідати за реалізацію. Система, яка є зараз із багатьма відповідальними – це означає безвідповідальність у підсумку, що відображається на ветеранах», - каже Віталій Кузьменко член проектного офісу по утворенню міністерства та екс-боєць 54-го ОРБ ЗСУ.

Для початку слід провести інвентаризацію процесів та виявити головні проблеми. Така робота уже ведеться. Згідно з презентованою концепцією створення Мінветеранів, результатом має стати система «Е-ветеран».

«Вона має оптимізувати як роботу держорганів, так і спростити життя ветеранам. База даних буде прив’язана до порталу, де є електронний кабінет кожного ветерана, в якому він може замовити послуги одразу та дізнатися, на що взагалі розраховувати. З іншого боку, міністерство отримуватиме точнішу інформацію про потреби. Це слід закласти під час створення», - додає Кузьменко.

Завданням зі створення єдиної бази даних займається група на чолі з Денисом Поданчуком, членом Ради волонтерів при Міноборони. Окремі цифри Поданчук презентує під час конференції. Зокрема, нині надання послуг для ветеранів розділено між 32-ма установами вищого рівня (міністерства та держслужби). Ці послуги врегульовано 176-ма нормативно-правовими актами. Якщо вести мову конкретно про учасників бойових дій, ветеранів та осіб з інвалідністю, то держава зобов’язана надати кожному з них 21 послугу. Враховуючи, що таких осіб в Україні нараховується, за даними Поданчука, майже 750 тисяч, то йдеться про адміністрування майже 16 млн конкретних послуг. Все це слід звести до єдиної бази та віднайти усі ланки зв’язків, де встановити найпроблемніші точки, щоб система допомагала ветеранові отримувати послуги якомога швидше. Загальна робота може зайняти до трьох років, однак система повинна запрацювати на початку 2019-го разом із запланованим запуском міністерства. Водночас створення бази даних, облік та структуризація послуг не вирішують усіх проблем.

Питання пільг для ветеранів урегульовано передусім двома законами – «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Обидва закони ухвалені ще у 90-х роках та страждають на цілу низку проблем, типових для української законотворчості. По-перше, це схильність нардепів обіцяти багато, не думаючи про забезпечення виконання обіцяного. По-друге, банальна застарілість нормативних актів. Згідно з першим, який ухвалили ще у 1993-му році, ветерани мають право, наприклад, на обслуговування у спецмагазинах з «продовольчими товарами поліпшеного асортименту та промисловими товарами підвищеного попиту», які відпускають за «соціальними цінами». Вочевидь, така норма є спадком ще доби дефіциту та механізмів забезпечення її виконання просто немає.

Ще одним питанням, яке гостро постане під час створення міністерства – буде питання майна. Якщо йдеться про централізацію послуг ветеранам під одним дахом, то неодмінно постане й питання використання майна, яке ці послуги забезпечує. Передусім ідеться про співпрацю з Міністерством охорони здоров’я, якщо йдеться про оздоровлення. Конфлікти точно виникнуть, коли йтиметься про питання відомчої належності, наприклад, санаторіїв та баз відпочинку.

Читайте також: Здолати апатію

Хто такий ветеран та які у нього потреби

«За нашим визначенням, ветеран – це особа, яка прослужила бодай один день», - зазначає Ніл Льюїс, якого запросили до участі у київській конференції щодо інтеграції ветеранів до мирного життя від Міноборони Великої Британії.

З подібного визначення - кого вважати ветераном - починають свої промови більшість іноземних гостей форуму, зокрема з Південної Кореї та США.

Те саме питання – кого вважати ветераном - в Україні наразі викликає різні тлумачення. Від відповіді на нього залежить і те, які гарантії мусить надати держава різним людям. Український досвід у цьому сенсі доволі специфічний. У нас є учасники бойових дій, які не служили в офіційних структурах, є працівники силових структур, які не є учасниками війни. Зрештою, в Україні живуть учасники різних воєн, як під прапором ще СРСР, так і вже незалежної України. Чи повинна держава ставитися до всіх однаково?

Різні категорії часто по-різному бачать і забезпечення пільгами. Наприклад, 25 квітня під стіни Кабміну виходять організації учасників війни в Афганістані. «Держава обіцяє і нічого не виконує, у нас є багато пільг, але по факту їх не дають. Ще хочуть відібрати наш госпіталь «Лісова поляна», - каже один із учасників мітингу, не уточнюючи, хто саме намагається відібрати госпіталь та які конкретно пільги вимагають сьогодні. Офіційно організації воїнів-афганців виступають рішуче проти монетизації пільг та їх видозміни.

Ветерани АТО часто мають зовсім інше бачення того, що держава повинна робити для них. Під час обговорення на київській конференції лунають тези про перехід від системи подачок з бюджету до інвестування у ветеранів, надаючи їм можливості самостійно вирішувати проблеми. У підсумку всіх ці питання призводять і до напруження у ветеранському середовищі, коли різні групи вважають, що саме вони лишилися обділеними.

Те, що на шляху до визначення поняття «ветеран», а відповідно і оптимізації послуг для них, попереду багато роботи видно навіть із цифр. Як уже зазначалося, Денис Поданчук, який відповідає за створення єдиної бази даних, наводить цифру у 750 тисяч учасників бойових дій, ветеранів та осіб з інвалідністю. Водночас у концепції зі створення Мінветеранів, яку оприлюднюють того ж дня, вказано цифру у понад 1,1 млн ветеранів війни та ще 200 тисяч ветеранів військової служби.

Читайте також: Війна як порядок денний

«У презентації є категорії осіб, які мають перейти під опіку міністерства. Однак моя особиста позиція в тому, що має бути категорія захисник України – це люди, які зі зброєю виборювали незалежність і захищали Україну - від вояків УНР до нинішніх військових, які воюють з Росією. Має бути узагальнення на рівні закону. Оце і має бути ветеран війни, однак термін має бути коректніший, який сам по собі дає розуміння ставлення до цих людей у суспільстві. Відповідно має бути розподіл – ветеран війни і ветеран служби. У цих людей є різні потреби, які слід враховувати на рівні нормативної бази. Людина, яка завершила службу, повинна перейти в зовсім інше середовище. Для того, хто повертається з війни, є критичний набір – зрозуміти його стан і з цим реагувати не відкладаючи, щоб не розбиратися з наслідками. Отут саме і точиться дискусія», - каже Кузьменко з проектного офісу Мінветеранів.

Водночас у концепції відомства зазначено, що отримувачами послуг будуть дев’ять категорій осіб: учасники бойових дій; особи з інвалідністю внаслідок війни; учасники війни; члени сімей загиблих, померлих, зниклих безвісти; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; ветерани військової служби та силових структур; постраждалі учасники Революції Гідності; борці за незалежність України у ХХ столітті; члени сімей ветеранів. Чи зможе нове міністерство задовольнити потреби всіх – велике питання. Є також і великий ризик – не перетворитися на відомство, яке існує виключно на папері та не виконує жодних функцій. Такі прецеденти в Україні вже були.