Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 квітня, 2011   ▪   Віктор Замятін   ▪   Версія для друку

День неспроможності

Ратифікація «харківських угод» продемонструвала, що в Україні немає ані відповідальної влади, ані дієздатної опозиції
Матеріал друкованого видання
№ 16 (181)
від 21 квітня, 2011
День неспроможності

Великдень і пов’язані з ним передчуття, приготування й надії затьмарили чи то річницю, чи то роковини однієї з подій, що ознаменували початок президентського терміну Віктора Януковича. Йдеться про так звані «харківські угоди», які президенти України та Росії підписали в Харкові 21 квітня 2010-го. А 27 квітня того самого року Верховна Рада України і Державна дума Російської Федерації у єдиному пориві, майже в цілковитій відповідності до естетики вже призабутого радянського минулого благополучно їх ратифікували. Головне, що містили ці документи, – продовження терміну базування Чорноморського флоту Росії на території України на 25 років після закінчення дії угоди від 1997-го в обмін на ефемерну знижку в ціні на газ. Їх ратифікації не змогли завадити ані здоровий глузд, ані опозиція.

Про здоровий глузд згадано недаремно: нині, за рік дії угод, уже чимало публіки, так чи інакше пов’язаної з правлячою в Україні політичною силою, вголос заявляє, що очікування не справдилися. Що Росія зовсім не зупинилася, а, навпаки, намагається відібрати в наших олігархів (не кажучи вже про Українську державу) «кровне», тобто і ласі шматочки власності, і фінансово-матеріальні потоки.

Оскільки «харківські угоди» стали першим в історії сучасної України офіційним підтвердженням того, що інтереси національної безпеки, власного суверенітету і можливих перспектив її керманичі легко міняють на цяцьку, виникає абсолютно справедливе й цілком риторичне питання: а про що ж ви думали рік тому? Невже вірили, що Путіна і його команду можна буде задовольнити якимись там угодами щодо флоту? Таким наївним не раз рекомендовано добре вивчити історію президентства Лукашенка. Там є дуже багато вельми цікавих сторінок.

А загалом за рік, що минув від «харківських угод», маємо констатувати кілька не надто приємних речей.

Перше – це те, що нація, яка вже народилася, все ще не спроможна робити осмислений вибір і йде за кліше-обіцянками. «Харківські угоди» ілюструють, як влада, котра говорить з власним народом за допомогою таких кліше і не відчуває відповідальності перед ним, може пожертвувати національними інтересами в обмін на непевні «вигоди».

Друге – ніякого поліпшення відносин із Росією немає. Навпаки, є шантаж, тиск, погрози. Це наслідок того, що не лише президент Янукович, а й уся Україна впритул наблизилися до ролі заручника великих російських ігор. А заручників ніхто не сприймає рівними собі.

Третє – кількість українців, які щиро підтримують «харківські угоди», цілком природно, не лише не зросла, а й істотно зменшилася.

Четверте – договір між урядами України та Росії від 1997 року про розподіл радянського Чорноморського флоту і базування російського флоту на території України не втратив чинності, його не скасовано належним чином. А відтак 2017-го ЧФ усе-таки зобов’язаний кудись піти. Якщо в наших можновладців, звісно, не забракне вміння і волі домогтися цього.

Нарешті, останнє. Перипетії навколо ратифікації «харківських угод» довели, що в нас все ще немає жодної відповідальної політичної партії, орієнтованої на сучасний демократичний європейський розвиток суспільства, а отже, немає українського уряду та українського парламенту, а також опозиції. Якщо так, то «харківські угоди» були одним із симптомів кризи, якою може супроводжуватися процес смерті пострадянської України з одночасним народженням її в якійсь іншій якості. Принаймні хотілося б у це вірити.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Інвестори бояться виходу Британії з ЄС, але вважають, що вона таки залишиться
    26 травня, The Economist
  • Як змінився образ Порошенка в очах Заходу за роки його політичної кар’єри
    26 травня, Віталій Рибак
  • Системні збої Каннського фестивалю
    26 травня, Катерина Барабаш
  • Про революцію в кабінетах, деокупацію та новий політичний клас Тиждень розмовляв з Андрієм Левусом, народним депутатом («Народний фронт»), головою підкомітету з державної безпеки Комітету з питань національної безпеки і ­оборони.
    26 травня, Роман Малко
  • Політв’язні в руках диктатора — це така собі вільноконвертована валюта, яку він притримує до моменту, коли треба поторгуватись із цивілізованим світом.
    26 травня, Дмитро Крапивенко
  • За інформацією джерел Тижня, проросійські кола просувають, в середовищі французьких політичних еліт, ідею непроголошеного обміну безвізового режиму для України на зняття або послаблення санкцій проти Росії.
    25 травня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено