Політика

  ▪   Андрій Голуб

Парламентська зима

фото: уніан
На початку попередньої сесії Верховної Ради у вересні спікер парламенту Андрій Парубій заявив, що очікує «особливої осені, яка має відбутися під знаком реформ». Згодом цей вислів трансформувався просто в «осінь реформ».
Матеріал друкованого видання
№ 14 (542)
від 5 квітня

Тоді парламент зміг ухвалити чимало із запланованого: освітню, медичну та пенсійну реформи, а також масштабні зміни до кодексів судочинства. Влада на чолі з президентом підносить це як історію свого успіху.

 

У вівторок, 3 квітня, Парубій подарував нову цитату, яка навряд чи стане популярною серед можновладців. «Це повна невідповідність між тим, що ми говоримо на ефірах, і тим, як голосуємо в залі», — зазначив спікер. Ці слова пролунали після 21-го невдалого голосування на ту саму тему скасування так званого електронного декларування для антикорупціонерів.

 

На словах президент і більшість депутатів однозначно підтримують ідею. Понад те, у цьому питанні нібито єдині влада й опозиція. Під час останньої прес-конференції в лютому Порошенко назвав його вирішення серед першочергових завдань: «Не так багато часу залишилося до 1 квітня. Ні, це не те, про що ви подумали. Це кінцевий термін заповнення електронних декларацій за рік, що минув. Тож слід якнайшвидше зробити крок назустріч громадянському суспільству». Наполягали на скасуванні електронного декларування для антикорупціонерів і колеги по коаліції з «Народного фронту», і опозиційні «Самопоміч» та «Батьківщина», лідер якої Юлія Тимошенко останнім часом надає цій темі особливої уваги.

 

Читайте також: Фабрика законодавчого спаму


Здавалося б, питання вирішене. Однак, коли справа дійшла до сесійної зали, арифметика дала збій. Законопроекти президента й Тимошенко набирають приблизно однакову кількість голосів — 156 та 157. Не добирають необхідних 226 голосів підтримки й інші проекти на ту саму тему, зокрема, які пропонують бодай відкласти набрання чинності нормами про покарання за неправдиві дані або невчасну подачу декларацій працівників ГО.

депутати куди більше опікуються тим, який вигляд вони матимуть у телеефірі, ніж тим, як ухвалені рішення позначаться на рейтингах партій, котрі вони представляють. партію завжди можна змінити, якщо є добре побудований політичний образ


Звісно ж, законопроекти відрізнялися один від одного. І деталі в цій справі важливі. Поле для дискусії достатньо широке. Зокрема, можна довго сперечатися стосовно доцільності, бажання або його відсутності в самих представників НГО демонструвати джерела фінансування та видатки організацій. Однак такої дискусії якраз і немає. Натомість історія з деклараціями антикорупціонерів винесла на поверхню новий тренд у роботі нардепів. Якщо раніше слова лідерів політсил бодай частково збігалися з діями в тих чи інших напрямах, то тепер це взагалі не обов’язково. Можна місяцями розповідати про те, що ти підтримуєш певну ініціативу, а потім прикритися колективною відповідальністю, мовляв, ми були за й більшість нашої фракції голосувала, однак інші підтримали недостатньо. Сприяє такому станові справ сама конфігурація нинішнього парламенту, де коаліція існує тільки на папері й постійно потребує обов’язкової підтримки когось зі сторони. Якщо рішення підтримують не лише на словах, то партнерів відшуковують, якщо ж навпаки, то спокійно голосують самі, знаючи, що цього точно не вистачить. Висловити претензії фактич­но нікому: більшість фракції голосувала, але результату немає.


Схожа історія сталася в середині березня зі скасуванням поправок Лозового, які проштовхнули до Кримінального процесуального кодексу під час «осені реформ». Законопроект про бодай часткове скасування цих норм одноголосно підтримали на засіданні профільного комітету й уже наступного дня провалили в сесійній залі. Чому не вистачило голосів? Конкретних відповідальних знову немає, адже «більшість коаліції» голосувала.

 

Читайте також: Зачаровані ареною


Від такої ситуації страждають інституції, — партії та органи влади, — рівень довіри до яких і так давно у великому мінусі. Однак зовсім не страждає політичний образ конкретних народних обранців, що «за все хороше й проти всього поганого». Саме тому депутати куди більше опікуються тим, який вигляд вони матимуть у телеефірі, ніж тим, як ухвалені рішення позначаться на рейтингах партій, котрі вони представляють. Останню завжди можна змінити, якщо є добре побудований політичний образ. А не змінити, то перейменувати, виставивши на чолі списку тих, хто найкраще вміє роздавати обіцянки та пропонує найбільше правильних кроків, які не поспішають запроваджувати в життя. Власне, може йтися про певне українське ноу-хау — персоналізований популізм. Якщо у світі найбільшою проблемою популістів є те, що після здобуття влади слід виконати бодай частину обіцяного, то в Україні завжди можна прикритися за спиною колективу. Коли зважити нинішні рейтинги політсил, де шанси на подолання прохідного бар’єра мають ще більше партій, то стає зрозуміло, що така тенденція може тільки посилитися в наступному скликанні.


Як наслідок — робота нинішнього складу парламенту остаточно перетворюється на чергове телевізійне шоу, де процес куди важливіший за результат. Одразу ж після проваленого голосування щодо електронних декларацій депутати в єдиному пориві підтримали запрошення до Верховної Ради директора НАБУ Артема Ситника та голови САП Назара Холодницького. Як відомо, між ними двома нині відбувається конфлікт, пов’язаний із прослуховуванням кабінету керівника спецпрокуратури.

 

Читайте також: Деокупаційна пауза


Щодо цього можна поставити безліч запитань. Що нового скажуть Холодницький і Ситник, окрім того, що вже заявили в ЗМІ? Як це спілкування допоможе встановити істину щодо закидів на адресу голови САП? Можливо, парламент звільнить одного або обох після почутого? Ні, запрошення жодним чином не пов’язане з перерахованим. Парламент взагалі ніяк не впливає на долю Ситника й Холодницького на посадах. Сам візит правоохоронців до парламенту запам’ятався передусім жартом Холодницького про «везіння в лотерею» Олега Ляшка, та аж ніяк не прискіпливим обговоренням ситуації у відносинах НАБУ та САП і антикорупційній політиці загалом.


Причина запрошення проста — актуальна тема, на якій кожен охочий депутат може отримати свою часточку медійної уваги. Такі історії максимально вигідні нинішньому складу парламенту. Жодних рішень ухвалювати взагалі не треба, а кількість переглядів трансляцій із Ради зростає. Ще краще, якщо генеральний прокурор приносить чергові плівки таємного прослуховування когось із колег по парламенту. У суді вони навряд чи стануть доказом, а от резонанс створено. За умов достатніх ораторських навичок подія може стати вигідною навіть самому фігуранту записів.


Поки ж скидається на те, що після теплої реформаторської осені в Раді настає довга й темна зима. Ухвалюватиметься куди менше рішень на нагальні, однак важкі з погляду створення телевізійної картинки теми. Із наближенням виборів усі зміни в країні взагалі заморозять. З огляду на те що до виборів ще півтора року, зима в стінах будівлі на Грушевського, 5 може стати задовгою.