Політика

  ▪   Станіслав Козлюк

Деокупаційна пауза

Український парламент таки ухвалив законопроект №7163 про деокупацію Донбасу. На підтримку документу висловилися 280 народних депутатів, які натиснули кнопки «за». Щоправда, на його швидке підписання марно сподіватися.

Майбутній закон і справді вийшов доволі неоднозначним – з одного боку, з його допомогою намагаються на рівні законодавства врегулювати ситуацію у зоні бойових дій на Донбасі. З іншого – він має низку ризиків, на яких, зокрема, наголошували правозахисники. А у своїй першій редакції президентський законопроект викликав критику у патріотичних колах. Не в останню чергу через згадки про «мінські домовленості». Щоправда, перед другим читанням текст документу дещо відредагували, апеляції до «Мінська» видалили. Тож і голосування у другому читанні відбувалося доволі спокійно: без димових шашок у сесійній залі та фаєрів на площі Конституції. Натомість, під будівлю Ради прийшли близько 100 людей, які вимагали ухвалити законопроект про деокупацію Донбасу (його офіційна назва значно довша, але суті це не змінює). На площі ж Конституції мирно спав табір прибічників Міхеїла Саакашвілі. Правда, у певний момент вони раптово вирішили запалити шини пополам із сіном, мотивуючи це нестримним бажанням спалити прапор Росії та портрет її президента Путіна. Очікувано, почалася штовханина із поліцейськими, але минулося без кровопролиття: вогонь загасили, шини розтягли, прибічники опального грузина повернулися до наметів. На цьому й кінець силовим протистоянням.

Депутати ж, здається, не поспішали. До 15-сторінкового документу народні обранці подали 673 поправки. Спочатку вони намагалися розібратися із ними нахрапом, взявши доволі високий темп – за перші кілька годин вони розглянули близько 400 пропозицій змін. Але згодом нардепи змушені були уповільнитися – близько 300 правок вони розглядали впродовж 2,5 днів. Причина доволі проста – під куполом будівлі на Грушевського просто не було необхідної кількості голосів. До всього, додавалася критика законопроекту від опонентів коаліції БПП та Народного фронту. Згадували і надто широкі повноваження президента, і воєнний стан, і торгівлю з окупантами. Але попри все, законопроект прийняли. Голосували майже всі: БПП, Народний фронт, Батьківщина, Радикальна партія… навіть Самопоміч, яка до цього була проти. Бо ж, очевидно, голосувати проти документу, в якому Російська Федерація визнана агресором і окупантом, неможливо. Щонайменше виборці не зрозуміють. З іншого боку, законопроект навряд внесе кардинальні зміни у ситуацію в зоні бойових дій. Військові й так користувалися більшістю повноважень, прописаних у майбутньому законі.

Читайте також: Труднощі деокупації

Що ж має змінитися? По-перше, зникає абревіатура «АТО». Її змінюють «заходи із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації» (ст.5 п.3). Оскільки мова вже йде не про боротьбу з тероризмом, а про «збройну відсіч», то керувати діями силовиків буде не Служба безпеки, як було свого часу, а Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил. Командувача Штабу призначатиме президент за поданням начальника Генерального штабу. По-друге, Україна починає визнавати документи про народження і смерть, видані сепаратистами. По-третє, всю (чи майже всю) відповідальність за порушення прав людини на окупованих територіях Україна покладає на окупантів. Себто на РФ. Можна припустити, що таким чином на Банковій готуються до можливих позовів у міжнародних судах. Четверте, але явно не останнє. У документі закріплюється право військових застосовувати зброю та спецзасоби проти тих, хто перешкоджає «заходам з нацбезпеки», перевіряти документи, обмежувати й забороняти рух транспорту та пішоходів, заходити у житлові приміщення, оглядати особисті речі, перевіряти документи, використовувати транспортні засоби громадян. Хоча, якщо говорити відверто, військові у зоні АТО не перший рік вдаються до подібних дій: силовики на блокпостах перевіряють документи (і не завжди це представники поліції) та оглядають автомобілі, подеколи військові, надто поряд з лінією зіткнення, можуть жити у покинутих будинках (за згодою з їхніми власниками чи без), затримують потенційних порушників, використовують транспорт цивільних… навіть обмежують рух авто та пішоходів.

Читайте також: У Комітеті ВР розповіли, як називатимуть "Л/ДНР" у законопроекті про деокупацію Донбасу

Варто лише згадати випадки ескалації конфлікту: Авдіївка, Щастя, Станиця Луганська, Дебальцеве… важко уявити цивільного, який під масованим обстрілом буде доводити бійцям, що він має право їхати куди захоче і як захоче. Навіть у місто ,яке кілька днів посилено накриває артилерія. Власне, цими положеннями законопроект легалізує те, що й так впродовж чотирьох років відбувається у зоні АТО. Бодай якось намагається законодавчо врегулювати ситуацію. Але і це не найважливіше. Згідно із законопроектом, початок і завершення «заходів нацбезпеки» визначає не хто інший, як гарант Конституції. Фактично, і на цьому наголошували правозахисники, мова йде про оголошення воєнного стану на окремо взятій території. Але прямо це визначення не згадується. Що й не дивно, зважаючи на намагання владних структур всіляко уникати цього словосполучення впродовж чотирьох років. Хоча окремі критики влади неодноразово використовували цей аргумент у суперечках. Мовляв, «чому АТО, а не війна», «от проголосять воєнний стан, тоді…» Однак таке проголошення має певні наслідки, яких, здається, у владі намагаються уникнути. І зважаючи на формулювання у майбутньому законі – доволі успішно. Тож тепер на окремих територіях Донбасу можна очікувати запровадження воєнного стану без воєнного стану.

На такі законодавчі ініціативи Росія, очікувано, відповіла обуренням. Мовляв, закон про деокупацію є «підготовкою до нової війни», хоча й стара, розв’язана обуреною країною, досі триває. До всього, у МЗС РФ скаржаться, що закон «перекреслює Мінські домовленості». Якщо ж вірити чуткам, то відсутність Мінська не задовольняла й західних партнерів України. І тут може критися нюанс – згадка про ці домовленості могла повернутися до законопроекту. Під час голосування зачитувалися правки, схвалені Комітетом нацбезпеки й оборони. Однак текст, озвучуваний секретарем цього комітету Іваном Винником, звучав нерозбірливо. Низка депутатів просила 15 хвилин часу, аби вчитатися в документ. Але таке прохання не задовольнили. Після того, як 280 голосів «за» висвітилися на табло, журналісти спробували з’ясувати у Винника, чи справді у документ повертається Мінськ. Це нібито передбачала одна з правок. Нардеп намагався переконати працівників ЗМІ у протилежному. Але прямої відповіді на питання так і не дав. В результаті повторилася класична, на жаль, для Верховної Ради ситуація – народні депутати прийняли закон, але до кінця не знають, який саме. Головне, аби не сталося, як з тими ж «правками Лозового» – коли в уже проголосований закон заднім числом вносили зміни, аби хоч якось вирішити проблеми, створені один з нардепів.

Читайте також: Луценко розповіла про вимоги Порошенка до закону про реінтеграцію Донбасу

Відповісти на всі питання і претензії мав би сам текст закону, підписаний президентом. Проте цього поки не відбулося: наступного дня після голосування, 19 січня, троє колишніх депутатів-регіоналів, нині членів Опозиційного блоку, заблокували підписання. Юрій Бойко, Олександр Вілкул та Михайло Папієв подали до Ради проект постанови про скасування голосування за законопроект №7163. І без її розгляду голова Верховної Ради Андрій Парубій не може підписати закон і направити його до президента. Це все, що наразі відомо з відкритих загалу джерел. Станом на ранок вівторка на сайті парламенту досі немає тексту документа, тож ані мотивація, ані аргументація колишніх регіоналів не відома. Хоча навряд такий протест буде дієвим – він лише затримає бюрократичну машину й дасть кількатижневу відстрочку. Наступне засідання Ради має відбутися за два тижні – 6 лютого. А президент Порошенко уже заявив – закон підпише, щойно він надійде в канцелярію.