Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 квітня, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Чи залишиться в Україні флот?

Отже, сталося. Китай практично закінчив добудову і модернізацію авіаносця, який був куплений в Україні 1998 року та звався тоді "Варяг"
Чи залишиться в Україні флот?

Офіційні фото авіаносця вперше представлені широкій публіці. До кінця поточного року всі робити мають бути завершені, відтак розпочнуться ходові випробування, а далі – вступ до складу військово-морського флоту КНР. Імовірно, корабель увійде до складу Флоту Південного моря та стане для Пекіна знаряддям політичного тиску на де-факто незалежний Тайвань.

Від Риги до Китаю

Нагадаю, авіаносець (за совєтською термінологією – "важчий авіанесучний крейсер") "Варяг" (до 19 липня 1990 року – "Рига", з листопада 2008 року – Shi Lang) є так званим сістершипом (кораблем однієї серії чи класу) на сьогодні єдиного російського авіаносця "Адмірал Кузнєцов". Корабель, спущений на воду в Миколаєві 25 листопада 1988 року, повинен був стати першим совєтським важким авіаносцем класичного типу: його планували обладнати паровими катапультами замість системи старту з носової рампи, як на "Кузнєцові". Катапультний старт дозволяє не тільки економити паливо (отже, збільшити дальність і тривалість польоту), а й запускати літаки з максимальним бойовим навантаженням. Крім того, катапульти дозволяють злітати з палубу не лише винищувачам та штурмовикам, а й більш важким літакам радіолокаційної розвідки.

Після розпаду СРСР корабель дістався Україні. 1992 року при 67-відсотковій технічній готовності "Варяг" був законсервований. У квітні 1998-го року "Варяг" був проданий китайській компанії Chong Lot Travel Agency Ltd. за воістину смішну суму у 20 мільйонів дол. (це без неминучих у подібних випадках і, можна припустити, значно більших за обсягами "відкатів", одержаних тодішніми очільниками держави), офіційно – для переобладнання у плавучий центр розваг.

Ця ж компанія того самого 1998 року придбала у корейців проданий їм перед цим росіянами на металобрухт списаний зі складу Тихоокеанського флоту авіаносець "Мінськ", оснащений літаками вертикального злету-посадки. Два роки авіаносець вивчали китайські військові та інженери, потім його справді зробили центром розваг, та ще з доходом у 1 млн. доларів щомісяця...

Та мова не про "Мінськ" – то був досить-таки застарілий корабель, спущений на воду ще 1975 року і нездатний нести на собі надзвукові винищувачі й винищувачі-бомбардувальники. Мова про "Варяг". Щоб добудувати його, китайці підписали контракт з французькими фірмами на поставку силових установок. Планувалося вивести його на ходові випробування ще торік, але не вдалося. У КНР вже почали випуск літаків J-10 та J-11B, здатних злітати з авіаносця і сідати на нього. На перспективу: для постійного базування на авіаносці зараз створюється палубний винищувач нового покоління J-15.

Усе це варто згадати сьогодні не для того, щоб, подібно до публіки певного ґатунку, вкотре поремствувати щодо відсутності в України своєї ядерної зброї, стратегічної авіації, кількох танкових армій та повітрянодесантних дивізій. Йдеться зовсім про інше: важкий ударний авіаносець, навіть побудований на 67%, міг би бути проданий щонайменше за мільярд доларів; можна було й укласти угоду з Китаєм про максимально можливу участь у добудові "Варяга" українською стороною, і тоді б він коштував ще дорожче. А одержані чималі гроші можна було б пустити на укомплектування та бойову підготовку Військово-Морських Сил України.

Загублений флот

Але за тих лідерів, які очолювали країну, статися могло лише так, як сталося.

За нормальної ситуації "нагорі", у стольному Києві Україна могла б мати на Чорному морі непоганий флот, який був би її гордістю і вагомим аргументом у кризових геополітичних ситуаціях. Але ж за останні 14 років – після поділу Чорноморського флоту СРСР між Росією та Україною, коли остання одержала близько 70 військових  кораблів різного класу, – кількість особового складу ВМСУ і число плавучих одиниць у їхньому складі невпинно зменшувалися. Пішли на металобрухт 3 з 4 фрегатів ("Севастополь", "Миколаїв", "Дніпропетровськ"); 4 корвети ("Ужгород", "Суми", "Херсон", "Ізмаїл"), а з тих 7, що залишились, 1 виведений у резерв, 2 ремонтуються казна-скільки років; 1 із 3 великих десантних кораблів ("Рівне"), всі 4 малі десантні кораблі, в тому числі й "Донецьк", який побудований уже в незалежній Україні (введений у стрій у червні 1993 року). А чого варта ремонтна епопея з єдиним українським підводним човном "Запоріжжя", яка триває вже 14 років і ніяк не скінчиться; тим часом, якщо човен не плаватиме, то невдовзі у складі ВМСУ не залишиться жодного офіцера з досвідом підводних занурень, і тоді питання відпаде саме собою.

Схоже, можновладні згадували про український флот тільки як про засіб покласти до кишень якнайбільше доларів, списавши на металобрухт кораблі, здатні не один десяток років ходити морями. Я побував на борту фрегата "Севастополь" за рік до його списання. Цей корабель зовсім не скидався на металобрухт; ба більше, старші офіцери ВМС України, з якими я розмовляв, стверджували, що для ремонту корабля, який відповідає основним вимогам до сучасної бойової одиниці, досить $6-7 мільйонів, - і він плаватиме ще щонайменше 10-15 років. Така сама ситуація була і з рядом інших бойових кораблів: вони надавалися до відновлення і тривалого використання. Що ж стосується "застарілості" кораблів, яким 20-30 роки, то автор цих рядків, коли до Севастополя прийшов з візитом французький есмінець, поцікавився датою його побудови. Виявилося: 1967 рік. Звісно, що корабель за цей час пройшов необхідну модернізацію, але хто і що заважали зробити те саме і з українськими кораблями?

Байдина кара

Принагідно: саме під час Помаранчевої революції Кабмін Януковича (якому вже була висловлена парламентська недовіра!) дав дуже сумнівне з погляду законності "зелене світло" рішенню про списання 30 бойових та допоміжних кораблів, серед яких були щойно згаданий фрегат "Севастополь", корвет "Ізяслав" і ракетний катер "Умань". Новий Верховний головнокомандувач Віктор Ющенко це рішення не скасував. Ба більше: за його "гетьманування" Польща пропонувала намдва підводні човни у боєздатному стані, оскільки вона мала намір замінити їх на новітні зразки. А наприкінці 2008 року начебто планувалася передача ВМСУ трьох виведених із складу US Navy фрегатів типу «Oliver H. Perry» (з нових членів НАТО 2 таких кораблі одержала Польща), але всі ці цілком реальні проекти за відсутності у вищої влади політичної волі так і залишилися на папері. Так само, як і програма будівництва корветів-"невидимців" типу "Гайдук", про які ішлося ще на початку 2000-х. Потім усе ж таки начебто перейшли від розмов про новітні корвети до справи, але... Перший із нових кораблів мав би вийти на ходові випробування цього року, але де він, цей корабель?

Доля ж фрегату "Байда Вишневецький" і корветів "Луганськ" та "Львів", які будувалися на українських корабельнях, узагалі сумна. Скажімо, "Байду Вишневецького", однотипного із "Сагайдачним", який був готовий на 37%, 1996 року просто порізали на металобрухт. І жодних проблем! А тим часом його добудова дала б Україні ще один достатньо сучасний корабель, здатний ходити Світовим океаном.

Ще сумнішою може стати доля ракетного крейсеру "Україна". Цей крейсер, однотипний із флагманом Чорноморського флоту Росії "Москвою", стоїть у Миколаєві біля заводської стіни на приколі, готовий на 96%. Корабель такого класу здатен своїми ракетами знищувати морські і сухопутні цілі на відстані понад 600 кілометрів. Кілька років тому ще тривали дискусії щодо його долі. Ряд фахівців вважав, що цей корабель застарів чи що він не потрібен державі, виходячи з її воєнної доктрини. Інші експерти, навпаки, вважали за потрібне негайно добудувати крейсер, після введення у стрій якого встановився би приблизний паритет між флотами України й Росії на Чорному морі. Але зараз уже зрозуміло, що добудовуватися крейсер не буде; його або поріжуть на металобрухт, або віддадуть за безцінь чи взагалі за так Росії. Звичайно, крейсер – не першої молодості, він уже потребує серйозної модернізації. Але, видається, його за непогану суму могли би придбати той самий Китай (у флоті якого взагалі поки що відсутні крейсери), Індія чи Пакистан. Знов-таки, за умовами контракту Україна могла би брати участь у модернізації корабля, і чималі гроші можна було би використовувати для потреб ВМСУ. Але влада якщо і дбає про чиїсь інтереси на Чорному морі, то не про українські.

На ті самі граблі

За інформацією з компетентних джерел, у владних кабінетах сьогодні обговорюється можливість переведення кораблів ВМСУ із їхньої головної бази – Севастополя – до Донузлаву, розташованого на північному заході Кримського півострова. Мовляв, не треба заважати Чорноморському флоту Росії розвиватися і модернізуватися, не слід провокувати політичні ексцеси у місті-герої. Тим більше, що за такий жест можна спробувати виторгувати у Москви якісь преференції, скажімо, для труб українського виробництва на російському ринку (гадаю, читачі добре знають, кому саме належать сьогодні трубопрокатні заводи в Україні). Якщо цей сценарій здійсниться, то після нього на порядок денний стане інше, те, що проговорювалося ще деякими "прагматиками" доби раннього Кучми: передача всього Севастополя в оренду Росії. Скажімо, в обмін на дешевший, ніж сьогодні, газ. Це означатиме де-факто втрату Українською державою суверенітету над містом і значне посилення політичної напруженості на всьому Кримському півострові, проте чого не зробиш задля того, щоби процвітав бізнес твоїх однопартійців?

Принагідно зауважу, що практично всі кораблі ВМСУ, включно із флагманом "Гетьманом Сагайдачним", більшою чи меншою мірою потребують ремонту, який у Донузлаві провести складно, якщо не взагалі неможливо. Можна, звісно, демонстративно послати до берегів Лівії "Костянтина Ольшанського", можна навіть було підкріпити його корветом "Тернопіль", а що далі, коли у разі потреби практично немає чим наростити сили, послані чи то у якийсь район Середземномор’я, чи то до Африканського Рогу? І чи багато кадрових моряків залишиться служити у ВМСУ, якщо їх переведуть із головної бази?

...Колись, між іншим, український уряд уже відмовився від створення потужного військового флоту на Чорному морі. Це було 1917 року. У ті часи кораблі та сухопутні підрозділи ЧФ українізувалися самочинно, без будь-якої допомоги Києва, котрий примудрився не помітити патріотичних настроїв матросів і офіцерів. Скажімо, восени 1917 року на всіх кораблях бригади лінкорів ЧФ віце-адмірала Андрія Покровського були підняті українські прапори й створені українські ради. Був сформований і курінь моряків-добровольців, який поїхав до Києва захищати українську владу від більшовиків. Але... Подальші події добре відомі. Від тодішнього українського флоту, як, власне, і від самої Української держави, залишилася колоніальна Радянська Україна, а ще – спогади учасників подій, кілька сторінок у шкільних підручниках та нескінченні розмови сучасних аматорів альтернативної історії: а як би воно могло бути, якби два плюс два у нас були чотири, як і у всьому світі, а не п’ять, як це досі рахується "по-нашому". Бо ж військовий флот – це не забавка, це один із важливих атрибутів будь-якої серйозної морської держави із населенням у десятки мільйонів люду. Але чи вчить когось в Україні українська ж історія? Чи для влади ані досвід минулого, ані думки експертів та самих моряків нічого не варті?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чому і як між собою пов’язані питання існування й легалізації приватних музейних колекцій та міжнародна репутація України
    28 серпня, Ганна Трегуб
  • Присутність американських солдатів на чужій землі стає дедалі контроверсійнішою
    28 серпня, The Economist
  • Заповітне право на свободу пересування по ЄС не таке надійне, як здається
    28 серпня, The Economist
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено