Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 вересня, 2017   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Миші в танець. Чи контролює президент ситуацію в країні

Чи контролює президент ситуацію в країні й чи слід очікувати реваншу
Матеріал друкованого видання
№ 39 (515)
від 28 вересня
Миші в танець. Чи контролює президент ситуацію в країні

Відлучатися президентові з країни на інший кінець світу та ще й надовго, здається, стає дедалі небезпечніше. Тільки-но його літак зникає за видноколом, як в Україні починає відбуватися щось незрозуміле. 

Ось і цього разу саме тоді (з похибкою на часові пояси), коли Петро Олексійович разом із дружиною Мариною, оглянувши Український музей у Нью-Йорку, зустрічався з лідерами української громади та представниками кримськотатарських організацій у США і розповідав їм про успішний хід реформ, а ще про те, що «українці є нацією миру. Ми нікого не хочемо вбивати, але вже наша держава заплатила надзвичайно високу ціну: понад 10 тис. українців, зокрема й 2,7 тис. українських воїнів, віддало своє життя», Іллічівський міський суд у Чорноморську повністю виправдав 20 антимайданівців, звинувачених в організації масових заворушень та участі в них, що призвело до загибелі 48 людей 2 травня 2014 року в Одесі, а п’ятьох із них узагалі звільнив з-під варти (див. Тиждень, № 38/2017). 

Читайте також: Ціна виправдання

Знаючи, що судова гілка влади в Україні незалежна й впливати на її рішення ані президент, ані працівники його Адміністрації не можуть, припустити, що ці дві події мають між собою хоч якийсь зв’язок, було б зовсім некоректно. Власне, так ніхто й не думав, доки акурат за два дні не трапилися ще дві схожі події. Якраз тоді, коли Петро Олексійович зустрічався з президентами Болгарії Руменом Радевим і Франції Емманюелем Макроном та мав щастя виступати на 72-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, суд у Харкові й Апеляційний суд Києва випустили із СІЗО відповідно скандального екс-мера Слов’янська Нелю Штепу та колишнього співробітника 1-ї роти спецпідрозділу «Беркут» Сергія Лободу, змінивши їм запобіжний захід на домашній арешт. Ба більше, уже наступного ранку в помешканні відомих львівських волонтерів Миколи та Наталії Шуль, які нещодавно повернулися з фронту, доблесні працівники органів умудрилися провести обшук, сподіваючись знайти готову для продажу нарізну вогнепальну зброю, боєприпаси та наркотичні речовини, але цього разу їм не пощастило.

Звісно, це не всі цікаві події, які трапилися в країні тими днями, але і їх виявилося достатньо, щоб неабияк струсонути українське суспільство. Багато хто з диванних експертів одразу запідозрив, що все це загострення «зради» відбувається не просто так і не випадково за відсутності глави держави. Ситуація скидається на чиюсь підлу гру, і її організаторам щонайменше йдеться про цинічну, заздалегідь продуману комбінацію, метою якої є або підставити президента, або продемонструвати, що, попри весь його пафос, він ні на що особливо не впливає, а реванш у країні — лише питання часу.

за найголовніше в країні так ніхто й не ризикнув узятися, систему не зламано і її основні донори й адепти досі залишаються в грі, впливаючи, тасуючи й розважаючись на свій розсуд. Без їх усунення і створення нових правил та умов усі проміжні здобутки не варті нічого

Очевидно, що більшість громадян, будучи людьми тверезими й знаючи Петра Олексійовича, який звик тримати руку на пульсі всього, не перший день, одразу поставилися до цих припущень зверхньо. Адже, коли йдеться про президента, такі явища краще вважати ірраціональним збігом, ніж одразу бити на сполох. Президент ще той комбінатор. Можливо, він щось задумав. І навіть якщо цей прикрий збіг і спланована «підстава», то, коли він приїде, точно розбереться та «вмаже» кому треба. Але будьмо відвертими. Зі всього, що сталося, лише виправдання одеських сєпарів можна вважати справді вартим уваги скандалом. Тоді як звільнення з-під варти екс-беркутівця чи Нелі Штепи — акт милосердя з боку найгуманнішого українського суду. Як твердять адвокати, Штепа й так вже набідувалася в СІЗО й потребує серйозного лікування. Можливо, хтось подумав, що якби вона загнулася в застінках хунти, то було б набагато гірше, ніж випустити її, надівши для певності браслет, який невдов­зі ще й поламався. Ну а що стосується волонтерів… До таких атракцій не варто ставитися з підозрою. Суспільство мало б уже звикнути, що найбільшу небезпеку для нього становлять саме вони на пару з добровольцями й іншими атошниками, що, власне, і підтвердив нещодавно фахівець із Міністерства оборони.

Читайте також: "Недозасуджені". Хто з підозрюваних у сепаратизмі вийшов на волю

І хоча версія про те, що президент не контролює всіх процесів у країні й за його спиною відбувається казна-що, таки має під собою вагомі підстави, стверджувати, ніби йдеться про повноцінний реванш і повзучу контрреволюцію в країні, поки що зарано. Так, Петро Олексійович іноді радше весільний генерал, ніж самодержець, яким його намагаються зобразити конкуренти. Але, пам’ятаючи безславний кінець свого попередника, він навряд чи захоче повторити його помилки. Ну і якби захотів, то як це практично можливо зробити, якщо навіть у його команді бродіння не припиняється ні на мить і вся ця різномаста публіка, яка ходить під прапором його імені, тримається купи лише задля виживання та інших шкурних інтересів. Так, є конфлікт президентської команди з побратимами по боротьбі з «Народного фронту». Є. Хтось, щоправда, схильний спрощувати все до протистояння Аваков — Порошенко, але насправді прірва куди глибша. Йдеться про конкуренцію між кланами, і ті двоє — лише їхні теперішні лідери. Єдине, що їх, можливо, різнить, то це рівень адекватності у сприйнятті реальності, відчуття ваги моменту та здатність не тільки блефувати, а іноді ще й діяти. Втім, окрім них є ще й інші зацікавлені, які в певному сенсі теж не менш впливові. І заслуга в цьому лежить також на Петрові Олексійовичі, стиль поведінки якого формувався не в найкращі часи й не в найприємніших компаніях, який не дозволив свого часу всіх розставити по своїх місцях, а декого взагалі запроторити за тридев’ять земель. Називаймо цих хлопців як завгодно: ФПГ, кланами чи навіть політичними опонентами. Це дуже смішно й суті справи не міняє. Але саме з ними в Петра Олексійовича підписаний договір про ненапад (не без вигоди, звісно) і саме їм він повинен завдячувати тим, що має. У різних сенсах. Система створена за останню чверть століття та, незважаючи на всі показові спроби її реформувати, жива-живісінька. І коли, власне, йдеться про рішення судів чи свавілля та цинічність правоохоронців, то хоч би хто на них впливав, усе це лише наслідок діяльності тих, чиї недолугість, недалекоглядність та невміння скористатися історичним моментом продовжують цій системі життя. 

Ну а щодо вдало вибраного моменту для демонстрації можливостей, то із цим ніколи не буває проблем. Професіоналізм не проп’єш. Та й хто в цьому зацікавлений — питання швидше задля годиться, ніж по суті. Від кремлівських щурів до місцевих тарганів. Цікавіше те, чи буде удар у відповідь. От повернеться президент у країну, відіспиться й дізнається, що напередодні дня народження йому підсунули таку собі невеличку, але яскраву свинку. Як поведеться? Невже вдасть, що не помітив? Чи, може, доручить відіграти ситуацію назад? Важко прогнозувати, розуміючи, що становище в країні він і справді майже не контролює. Що кожен удар у відповідь може коштувати неймовірних зусиль і затрат, і треба ще подумати, чи шкурка варта вичинки. Кажуть, він не забуває образ і завжди віддячує сповна. Так міг би повестися й цього разу, але чи така це вже велика для нього образа? 

Читайте також: Вікторія Бак: Школа й далі виховує солдатів партії

Коли хочете, знову арештувати Штепу не становитиме жодної проблеми: не такий уже цінний кадр, щоб за нього хтось здіймав ґвалт. Та й загалом не віриться, що за три роки неможливо було розслідувати ретельно зафіксовані та задокументовані діяння однієї особи й або її ув’язнити, або виправдати. Як не крути, а саме вона була призначена на жертовного ягня й мусила ним стати. Достойніших серед цілого сонму чиновників-сепаратистів чомусь не знайшлося. І якби її посадили (якщо винна), а потім помилували до Великодня (президенту-диякону милосердя пасуватиме), ніхто нічого не мав би проти. Але сталося найгірше. Надіслано меседж усім іншим штепам, що боятися не варто. Можна працювати й далі на благо кремлівського «міра» — і «пабєда будєт за німі».

Віднайти для беркутівця ще якусь статтю також неважко. Із цим будь-який слідчий початківець дасть собі раду. На біду можна запросити, скажімо, тих, що «клепають» справи на добровольців чи влаштовують обшуки у волонтерів. Та й на сепаратистах з Одеси можна теж сповна відігратися, було б бажання. От тільки з бажанням, власне, найбільша проблема на всіх рівнях. Воно начебто і є. Жити, скажімо, як у Європі, багато й красиво, їздити без віз, відпочивати на Майорці та мати хатинку в Ніцці. Але ось мотивації довести все почате в країні до логічного кінця та вдовольнити суспільний голод на справедливість немає. Є лише саботаж і байдужість. Однак без справедливості в цім світі ніяк. Не рятують у разі її браку від злої юрби ні спецпідрозділи, ні снайпери.

А втім, хоч як цинічно прозвучить, але в цьому випадку українці насправді мали б бути вдячні за такий прикрий дивний збіг обставин. То, якщо бажаєте, підказка з Небес. Порошенко як дипломат і Порошенко як лідер нації, виявляється, не надто зіставні речі. Це давно ні для кого не секрет, тільки тепер ця особливість постала у своєрідній красі і її варто врешті брати до уваги. Успіхи на міжнародній арені й блискучі виступи на головних світових майданчиках не замінять собою часто недолугу політику всередині країни. Хіба, може, трохи її тимчасово припудрять. Можна й не говорити нині про реванш, бо жодного перевороту не сталося, але не помітити його щупальців, які сповивають усе довкола, неможливо. Тим паче коли все ближче вибори, міжвидова боротьба загострюється і способи виживання поміж видами ставатимуть дедалі цинічнішими. Можна зосередитися на хорошому й розповідати, що багато зроблено, а все відразу таки неможливо втілити. Це правда. Але також варто пам’ятати, що за найголовніше в країні так ніхто й не ризикнув узятися, систему не зламано і її основні донори й адепти досі залишаються в грі, впливаючи, тасуючи й розважаючись на свій розсуд. Без їх усунення і створення нових правил та умов усі проміжні здобутки не варті нічого. Країна не може чекати на прихід свого Вашинґтона, Піночета чи де Ґолля, які з’являться зненацька й наведуть у ній лад. Такі можуть і не прийти. Але вона просто зобов’язана змусити всіх цих недопіночетів нарешті взятися за голову й або виконувати свої обіцянки, або піти геть, що було б, безумовно, краще. 

Охочих нашкодити Порошенкові дуже багато. Хтось про це лише мріє, а хтось робить. Комусь це потрібно для звітів спонсорам, а комусь для задоволення. Говорити про якусь змову чи плановану контрреволюцію, звичайно, можна, але бажано не тепер. Сьогодні слід кричати про безлад, який заполонив країну, і це нині, напевно, найбільша небезпека. Якщо він триватиме й далі, то будуть і змова, і реванш, і контрреволюція, і навіть добровільна тиха анексія та окупація. 

 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено