Тиждень
Розділ:
Постійне посилання:
7 вересня 16:20   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Тронна промова

Як працює кухня, що готує щорічне послання президента парламенту
Матеріал друкованого видання
№ 36 (512)
від 7 вересня

В Україні є чудовий ритуал, який сухою мовою законо­творця називається «щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України». Одного дня (щонайменше раз на рік) глава держави, з’явившись на трибуні парламенту, проголошує надважливу промову, до якої ретельно готується кілька місяців і на яку з нетерпінням чекає вся країна. І хоч особливої юридичної сили цей акт, хай як парадоксально, не має, але його важливість годі заперечити. Так глава держави, по суті, реалізує свій президентський статус (найвищої посадової особи держави), виписаний у Конституції, перед парламентом і народом.

Традиція

За своєю суттю послання президента — аналог так званої тронної промови монарха, яка є традиційною для конституційних монархій зразка Великої Британії, Іспанії чи Бельгії. Звернення, скажімо, королеви Великої Британії до нації і зроблені в ньому акценти, звісно, не обов’язкові до виконання стовідсотково всіма підданими її величності, бо слухати й шанувати королеву радше гарна традиція. Утім, своїм зверненням вона, як символ країни, усе-таки задає відповідний і часто визначальний тренд. Принаймні проводить маркери, що потребують пильнішої уваги. Те саме й в Україні, хоча вона й не конституційна монархія, й у багатьох інших країнах світу, які собі не відмовляють у задоволен­­ні утримувати президента, зокрема США чи Франції. 

Українська традиція що­річних президентсь­ких послань не має багатовікової історії. У ній, звісно, є цікаві чи навіть курйозні моменти, але це тема окремого дослідження. Тут варто лишень зауважити, що всупереч поширеній думці перше послання президента в новітній період історії Української держави з’явилося не в 1995-му (Економічна доповідь президента України за підсумками 1994 року), а ще в жовтні 1994-го й називалося «Шляхом радикальних економічних реформ». Саме в ньому щойно обраний президентом Леонід Кучма виклав своє бачення основних напрямів і пріоритетних завдань нової соціально-економічної стратегії країни. Там ішлося про фінансову стабілізацію, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи, лібералізацію цін, створення ринкової економіки, лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків, реформи заробітної плати й інше. Хтось називав цей документ доповіддю президента парламенту, хтось посланням, але саме тоді фактично вперше була на такому рівні визначена внутрішня й зовнішня політика глави держави, яку він обіцяв реалізовувати. До речі, зі змінним успіхом він її дотримував. Як міг, звісно. 

Щоб остаточно визначити роль і місце послань президента в реалізації його конституційних пов­новажень, порядок їх підготовки й утілення та зняти питання на кшталт «навіщо», «який у цьому сенс», «що виконувати, а що ні», які часто тоді звучали з боку політикуму, Кучма вирішив раз і назавжди регламентувати всі моменти спеціальним документом. Так 9 квітня 1997 року з’явився Указ «Про щорічні послання Президента України до Верховної Ради України» № 314/97, який діє до сьогодні.

проголошуючи «Щорічне послання Президента України до Верховної Ради України», глава держави, по суті, реалізує свій президентський статус (найвищої посадової особи держави), виписаний у Конституції, перед парламентом і народом

Механізм

Проголошувати щорічне послання для президента не лише право, а й обов’язок. Про це зазначено в п. 2 ст. 106 Конституції України. І хоча ставлен­­ня усіх українських президентів до цього ритуалу було зовсім різне — від доволі відповідального в Кучми й Порошенка до відверто нехлюйського в Ющенка та Януковича, відмовитися виконувати його вони не можуть. Для цього потрібні щонайменше зміни до Основ­ного Закону. 

Що ж стосується народних депутатів, то вислуховувати президента, хоч би що він казав, чи принаймні вдати вдумливого слухача вони також зобов’язані згідно з виписаними для них у Конституції (п. 8 ст. 85) повноваженнями: «заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України». Для цього, до речі, є спеціально виписаний у регламенті ВРУ ритуал, який передбачає, зокрема, що згадані послання президента включаються до порядку денного сесії позачергово й без голосування. На пленарне засідання парламенту, під час якого президент проголошуватиме своє послання запрошуються прем’єр-міністр із міністрами, уповноважений з прав людини, генпрокурор, голови СБУ, Конституційного Суду та Верховного Суду, Рахункової палати, ЦВК, ВРЮ, ВР та Ради Міністрів АР Крим, обласних рад й адміністрацій, Київської та Севастопольської міськрад; голови дипломатичних представництв іноземних держав та інші офіційні особи. Коли всі ці достойні люди зійдуться в стіни парламенту й розсядуться по своїх місцях, головуючий, відкривши пленарне засідання, урочисто запрошує президента України для проголошення щорічного або позачергового послання.

Читайте також: Прийшов і говорю. Суть президентської промови

Що цікаво, після закінчення виступу запитання главі держави завбачливо не ставляться, щоб не псувати урочистості моменту. Бо, як не крути, щорічне послання — це найважливіший конституційний виступ президента перед нацією, і влаштовувати на ньому цирк означало б проявити неповагу до одного із символів державності.

Чому це важливо

Попри те що заявленими адресатами головного меседжа президента є депутати, фактичним і головним усе-таки залишається весь український народ, чиїми представниками депутати, власне, є. Згідно з Конституцією президент може й безпосередньо звертатися до нації (є три види послань: до народу, щорічне до ВРУ й позачергове до ВРУ), але частіше застосовується все-таки варіант, де посередниками виступають парламентарії. Ну принаймні для того, щоб створити певну систему комунікації та співпраці між різними гілками влади. І хоча, як уже зазначалося вище, послання не є юридично обов’язковим до виконання для всіх, окрім тих, хто підпорядкований безпосередньо президентові (окремі міністри в уряді), і має радше політичне значення, воно все-таки є стратегічним дороговказом для органів влади. На його основі згодом видаватимуть укази, доручення тощо. 

Як стверджує Юридична енциклопедія, «послання президента — це звернення глави держави до народу або до парламенту, у якому викладено його позицію з основ­них напрямів внутрішньої та зовнішньої політики або інформацію про важливі рішення, прийняті ним відповідно до його конституційних повноважень». Пам’ятаючи, що виступ президента адресований навіть не так парламенту, як усьому народові, головною його метою є донести до всіх людей країни найважливішу інформацію, яку вони повин­ні почути, і відповісти на ті запитання, які їх найбільше турбують. У цьому, власне, найглибше значення того ритуалу. Не так нормативне, як політичне.

Читайте також: Передвиборчі вистави

В Україні немає важливішого акта чи заходу, де визначалися б головні аспекти життя країни. Особливо коли йдеться про життя в умовах гібридної війни, а інформаційний простір спов­нений брехні та фейків і розібратися, де правда, а де ні, може не кожен. Коли люди часто перебувають у певній невизначеності чи, може, навіть розпачі, хтось у країні обов’язково мусить озвучувати такі меседжі, визначаючи точки опори та орієнтири, і президент для цього найкраща кандидатура. Якщо люди не почують те, що хочуть, і те, що повинні, то їхнє розчарування, безумовно, матиме дуже негативний уплив і позначиться на рейтингах як глави держави, так і всієї владної верхівки, а цього нікому не треба. Досвід утікача Януковича, який волів надсилати поштою свої послання й лише раз удостоїв свій народ задоволенням побачити главу держави в парламенті під час їх виголошення, підказує, що так не варто робити. Звісно, вигнали його не за лінощі виступати з трибуни. Але це був один із багатьох елементів зневаги до людей, який його й погубив. Порошенко, вочевидь, вивчив цей урок, усвідомив, що послання — його найважливіший конституційний виступ перед власним народом, і тому ставиться до цього дуже серйозно. Акурат у стилі Кучми: ретельно готуючись до відповідного моменту й тримаючи інтригу. І це добре. Інтрига потрібна. Як, власне, і дотримання закону та виконання обов’язків.

Кухня

Загалом процес підготовки щорічного послання ретельно виписаний у законі Кучми 1997 року. До нього залучаються Кабмін, РНБО, інші центральні й місцеві органи виконавчої влади, усілякі наукові установи. Аналіз отриманих і напрацьованих матеріалів відбувається під безпосереднім керівництвом президента України, а сам текст послання після направлення до Верховної Ради чи після безпосереднього виголошення президентом набирає сили офіційного документа й має враховуватися в роботі Кабміну, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій. 

Попри формальне дотримання цієї схеми, справжня кухня, звісно, дещо інакша. Для початку важливо зрозуміти, що керує всім процесом не сам президент, у нього на це немає часу, а його опора в буремному житейському морі — глава Адміністрації президента. Саме тут криється один із моментів, які надають впливовості й значення цій посаді та всім тим, хто її в різні часи обіймав. 

Читайте також: Новий сезон у Раді. Наважитись на реформи

За кілька місяців до виступу президент видає розпорядження «Про підготовку проекту щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України» (цього року це 12 травня), у якому затверджує персональний склад робочої групи, що, власне, і займатиметься підготовкою. Очільником групи стає глава АП (цьогоріч Ігор Райнін). Методичне та наукове забезпечення підготовки проекту покладається на директора Національного інституту стратегічних досліджень, заступника керівника робочої групи (Володимира Горбуліна). Інші члени групи — це зазвичай усі заступники голови АП, керівник апарату АП, голова ДУС, голова Державної служби статистики й перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень, ну й, звісно, президентський спічрайтер. Усі ці люди впродовж трьох місяців, за потреби залучивши до роботи належних представників органів виконавчої влади, наукових установ, громадських об’єднань, а також вітчизняних та іноземних учених і незалежних експертів, повинні підготувати й подати на розгляд президентові проект послання та збірку статистичних матеріалів до нього. За все те зобов’язане заплатити Державне управління справами, вживши «в установленому порядку заходів щодо забезпечення фінансування витрат, пов’язаних із підготовкою проекту послання».

Але й це ще не все. Сама підготовка включно з процесом збору пропозицій ведеться в трьох вимірах. Перший — загальнонаціональний зріз — забезпечує робоча група, яка запускає хвилю збору пропозицій (у межах компетенції) по всіх міністерствах і відомствах, органах виконавчої та законодавчої влади, громадських організаціях і так далі. Як правило, від прохань щось порадити президентові мало хто відмовляється, бо всі хочуть відчувати свою причетність до важливих державних справ. Декого з експертів чи фахівців можуть запросити й для роботи в конкретні вузькоспеціалізовані підгрупи, які займатимуться аналізом пропозицій, що надходять. Керують ними відповідно заступники глави АП згідно зі своїми кураторськими повноваженнями. Економіст — економічною, юрист — юридичною тощо. Згодом увесь напрацьований матеріал зводиться в один пакет і подається президентові для ознайомлення. На ще одному рівні підготовки працює Інститут стратегічних досліджень. Його завдання — підготувати ґрунтовне аналітичне дослідження, беручи за основу всі доступні офіційні дані, плюс окремо подати ще тези до самого послання. Ну й третій рівень забезпечують безпосередні радники президента, яких у нього багато, але які мають чи не найкращий доступ до тіла. І хочеться вірити, що теж не сплять і не марно отримують свою зарплату. Принаймні сподіватимемося на це. 

Сам текст послання, звісно, пишуть спічрайтери глави держави на основі пропозицій, які пройшли ретельну сепарацію. Їхнє завдання — сухий технічний текст, повний термінології чи цифр, подати готовим до споживання нормальними людьми об’ємно й гарно. Власне, із цим вилизаним і безліч разів перечитаним та відредагованим текстом президент вийде на трибуну. Депутати ж отримають свою товсту, майже на 700 сторінок, збірку експертних матеріалів (у 2016-му вона називалася «Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році»), підготовлену Національним інститутом стратегічних досліджень. Принаймні саме така процедура діє з 2006-го.

7 вересня, у день, коли з’явиться цей текст, президент Порошенко вкотре виступить зі щорічним посланням до депутатів Ради, а отже, до свого улюбленого народу. Про деякі аспекти, на яких він наголошуватиме, підбиваючи підсумки, можна легко здогадатися. Хвалитиметься безвізовим статусом України, яким по праву пишається. А от які нові напрями чи вектори руху країни він запропонує, яку нову «національну ідею» після реалізації безвізу вигадає, напевно невідомо. Хочеться сподіватися, що з таким цього разу не виникне жодних проблем, численні експерти попрацювали належно. Послухаємо. 


Матеріали за темою:

Теги
 
 

©2007-2017 «Український тиждень»
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.