Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 квітня, 2017   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Антикорупційний вальс

Боротьба з корупцією в Україні йде небувалими темпами. Підтвердження цього — сотні кримінальних проваджень і щоденні затримання ласих на легкі гроші громадян. І незначна обставина, що до в’язниці наразі потрапило зовсім мало зловмисників, хай нікого не бентежить. Маховик правосуддя лише набирає обертів, і зупинити його скоро буде просто неможливо. У це принаймні хотілось би вірити.
Матеріал друкованого видання
№ 17 (493)
від 26 квітня
Антикорупційний вальс
Фото: УНІАН

Останнє гучне затримання (нібито причетного до не зовсім чистих справ, колишнього депутата від «Народного фронту» Миколи Мартиненка) дещо перевернуло загальне уявлення про процес боротьби з корупцією і внесло в нього помітний дисонанс. Ну а поява у суді, який обирав цій прекрасній людині на прохання Спеціалізованої антикорупційної прокуратури запобіжний захід, численних народних обранців і навіть міністрів уже зовсім посіяла в декого сумніви щодо можливості подолати корупцію в Україні.
Ну звісно, прихід до храму Феміди в ролі групи підтримки людей, котрі самі нещодавно всіляко сприяли заснуванню в країні антикорупційних органів, писали під них закони, наділяли повноваженнями, голосували за їх створення й раділи їхній появі, уже багато про що говорить. Рівність перед законом, непідкупність слідчих і все таке. Але виголошені зопалу заяви цих діячів таки мог­ли б бути трохи стриманішими. Навіть попри те що йдеться про переслідування їхнього колеги, як часто запевняють, із політичних мотивів. І навіть якщо справа стосується не звичайного соратника, а гаманця партії.

Хай там як, а корупція в Україні — це політика, причому найвищого ґатунку, що загрожує існуванню держави як такої. І навіть дітям зрозуміло, що в її основі не дрібні хабарники, яких можна щодня хапати пачками в кожному мікрорайоні й кидати за ґрати, інкримінуючи присвоєння кількох тисяч гривень. Система, що створена й координується з верхів, лише перетворює їх на свої гвинтики. Пересаджайте хоч половину країни, але це видаватиметься імітацією та профанацією, які не дають нічого, крім розчарування.

Читайте також: Депутатський десант. Як судили Миколу Мартиненка

Може, тим, хто координує процеси, саме цього й треба? Не виключено. Але зараз у їхніх планах явно щось пішло не так, і це дуже добре. Іноді таке трапляється. І в такі моменти якщо й не народжується істина, то точно відбувається певний прогрес. Всупереч, звісно. І не тільки тому, що з’ясовується, хто є «ху», на чому насправді заробляє і кому служить. До найголовніших і найодіозніших поки що не добрались і навряд чи скоро доберуться. Одні втекли, інші ще при справах. І навіть якщо твердження одного з нардепів від НФ, що «НАБУ перетворилося на контору з обслуговування політичних інтересів деяких осіб», підтвердиться, а пан Мартиненко доведе свою невинність і буде виправданий, це все-таки куди вагоміше досягнення, аніж постійне переливання з пустого в порожнє і струшування повітря гучними заявами про потребу здолати гідру корупції, змінити державу й звільнити її від злодіїв, хапуг та інших пройдисвітів. Принаймні, поки все це триває, мільярди «чесно вкрадених» в українців грошей впевнено й надалі течуть на заморські рахунки, власниками яких точно не є ані патрульні поліцейські, ані дрібні клерки, і нема тому кінця-краю.

Ну а що стосується «інтересів деяких осіб», «перевищення повноважень», «незаконності дій» чи «порушення процедури», то називаймо нарешті все своїми іменами. Поки справа стосується когось і чуже горе не пече, все законно, чи не так? Поки йдеться про піар чи домовленості, гра теж варта свічок. Але тільки-но запущені коліщатка починають наїздити на поли твого власного підбитого соболями кунтуша, одразу ґвалт, «спроба дискредитації».

Чи стовідсотково чесними та непідкупними є антикорупційні слідчі, чи справді вони щось порушують, чи банально змушені блефувати на межі можливого?

Ніхто ж нікому не заважав довести справу до логічного кінця, створити антикорупційний суд і замкнути коло. Щоб не було всіляких там шапіто з ношами в стилі Насірова та людьми в білих халатах, переляканих, узятих в облогу суддів, підвішених паралельно за причинне місце цікавим послужним списком. Не ангели ж і не чорти відбирали кандидатів на всіляких там антикорупційних прокурорів та їхніх шефів, не люди з вулиці виділяли на утримання їх шалені гроші. То навіщо кричати нині про «два роки нульових результатів і щорічне проїдання півмільярда з держбюджету»? Самі ж казали, що голодний прокурор не буде незалежний і безпристрасний. Чи то не той прокурор, бо він приймає не ті рішення, які подобаються?

Отже, шоу мусить тривати. «Щоб хоч якось виправдати свої зарплати, тепер, мабуть, щодня влаштовуватимуть цирк і тішитимуть публіку», — твердить Максим Бурбак, голова фракції «Народний фронт» у ВР. Звісно. Бо не незмінена судова система не здатна продукувати «судові рішення, у яких не сумніватиметься суспільство», — це теж слова пана Бурбака. І хоч би який був рівень довіри до НАБУ чи до президента з ВР укупі, він постійно падатиме, «бо країні потрібні не шоу, а скрупульозна щоденна праця», якої бракує. А от «посміховисько» і справді «вигідне лише тим, хто бажає руйнації Української держави». Але в нас уся вертикаль — суцільне посміховисько: від укладачів асфальту, що тулять його в мокрі ями, до найвищих посадовців, які не здатні скласти собі ціну.

Читайте також: Як судили Насірова

Насправді таке весняне загострення навіть на користь. І рано чи пізно, хоч би як банально це звучало, так мусило статися. Може, і Мартиненко зовсім не винен і лише став жертвою обставин, суд розбереться (вибачте за цинізм), та не в цьому суть. Життя — велика гра. Родзинка в іншому. Система не погоджується змінюватися, приймати інші правила гри й віддавати комусь свої привілеї. І в цім двобої навіть неважливо, хто білі, а хто чорні. Наскільки щиро влада хоче (не хоче, змушена; зайве викреслити) змінитися. Хто за це платить і підганяє стусанами. Чи стовідсотково чесними та непідкупними є антикорупційні слідчі, чи справді вони щось порушують, а може, банально змушені блефувати на межі можливого. Неважливо навіть, як і хто їх використовує та куди тягнуться золоті ниточки. Або, о Боже, чи причетна до цього грузинська мафія. Важливо, що процес пішов. Стихія правдами-неправдами змушує тріщати ще вчора, здавалось би, неприступні мури. І хай результати наразі неможливо потримати в руках, великі риби лише вислизають крізь ґрати, а не застрягають у них, але вороття вже не буде. Може бути. Звісно, може. Тільки не буде. Бо сили противника надто розрізнені і його лави не втримають оборону довго. А домовитися навряд чи вдасться: ніхто вже давно нікому не вірить. Надто багато накипіло.

Читайте також: Австрійська дилема Фірташа

Тож усе тільки-но починається. Україна ще довго кружлятиме в цьому захопливому вальсі: закрита позиція, оберти праворуч і ліворуч, пересування по колу, розгойдування… Далі обов’язково буде веселіше, запасайтеся попкорном і терпцем.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Довгий час кіберзлочинності не приділяли належної уваги. Вірус WannaCry має підштовхнути до зміни такого ставлення
    25 травня, The Economist
  • Чому Англії та Ізраїлю вдалося. І чим їхні уроки корисні для нас
    25 травня, Валерій Примост
  • Є старовинний козацький спосіб зупиняти кров. Дуже жорсткий, але дієвий. Рану засипали порохом (сучасний бездимний не годиться, має бути з деревного вугілля, селітри та сірки) і, поки не просяк кров’ю, підпалювали. Кров запікалася, рана дезінфікувалася. Мабуть, важко, доки не спробуєш, зрозуміти, що відчуває людина під час цієї процедури, але таке життя.
    25 травня, Роман Малко
  • «Нам потрібні нові форми мислення, аби вирішити проблеми, створені старими». Це гасло із Twitter Йона Аґірре Суча.
    25 травня, Ольга Ворожбит
  • Класик західного постмодернізму 86-річний Джозеф Макелрой — один із найвпливовіших прозаїків повоєнної Америки й водночас автор, чиєму літературному талантові більш ніж за 60 років писання текстів зуміло віддати шану лише кілька десятків критиків.
    25 травня, Олена Кухар
  • Генеральний прокурор відповів на питання народних депутатів у Верховній Раді, а очолюване ним відомство створило шефу гідну PR-підтримку.
    24 травня, Андрій Голуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено