Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 березня, 2011   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Чому Україні не бути Бельгією, Канадою чи Швейцарією

Нинішня влада просуває як панацею для нібито «різної», «регіонально відмінної» України низку ідей, на яких паразитує під час виборчої кампанії: про «двомовність», «дві державотворчі нації», «подвійну ідентичність» тощо.
Чому Україні не бути Бельгією, Канадою чи Швейцарією

Їх і нині використовують «ортодоксальні» регіонали, хоча безпосереднє оточення Януковича вже намагається до них вдаватися, щоб самим не розхитувати трон під собою.

Поміж країн, досвід яких мала б наслідувати Україна, зазвичай називають Бельгію, Канаду, Швейцарію. При цьому чи то через незнання, чи зумисне замовчують ті особливості цих країн, що свідчать про цілковиту неприйнятність їхнього досвіду для України.

По-перше, названі приклади часто не є позитивними. Так, Бельгія уже досить давно перебуває на межі розколу (див., наприклад, або ), а в канадському Квебеку на періодичних референдумах голосують за вихід зі складу країни більше, ніж у нас на останніх виборах за Януковича, – 49,5% (!!!) (див., наприклад, або ).

По-друге, згадані країни є або межовими (буферними) між основними мононаціональними державами, або їхніми колишніми колоніями. Так, Швейцарія – конгломерат німецькомовних, франкомовних та італомовних кантонів, мешканці яких мають свої базові національні держави – це відповідно Німеччина, Франція та Італія. У Бельгії такими державами є Франція для франкомовних валлонів та Нідерланди для фламандців. Канада вміщує у своєму складі низку англомовних провінцій, що мають «материнську» англомовну національну державу – Велику Британію, а також франкомовний Квебек, для якого відповідну роль відіграє Франція. Інакше кажучи, якщо уявити, що національній ідентичності окремих народів у Бельгії, Швейцарії чи Канаді з’явилася реальна загроза, а проблема її збереження вийшла на перше місце, то їм завжди є куди емігрувати «до своїх». У нашому ж  випадку потенційна (якщо не вже реальна) загроза українській ідентичності просто не залишатиме, «куди тікати». Адже в українців іншої батьківщини, крім України, немає.

Хто кого годує?

Проте спроба сфокусувати увагу суспільства на споживацькому інстинкті «об’єднання заради добробуту» у дійсності теж вразлива, адже логічно регенеруватиме питання на кшталт «хто кого годує?». Воно поставало під час розпаду СРСР, і відповіддю на нього багато хто був розчарований. Адже вона не така однозначна, як здається на перший погляд. В Україні південно-східні регіони справді виробляють левову частку промислової продукції та ВВП, проте:

·         рівень оподаткування експортоорієнтованих галузей незрівнянно нижчий, аніж рівень оподаткування галузей, що працюють на внутрішній ринок (і локалізовані в центрально-західних регіонах). Відтак частка надходжень до бюджету значно нижча;

·         махінації з фіктивним експортом дають змогу отримувати левову частку «відшкодування» часто не сплаченого ПДВ підприємствам галузей, сконцентрованих саме тут;

·         промислові гіганти цих регіонів отримують із загальнонаціонального бюджету преференції на енергоносії. По-перше, це дотації вугільній промисловості. По-друге, недонадходження до бюджету внаслідок нижчих ставок транзиту на російський газ (який транспортується майже виключно територією центрально-західних регіонів) та «віртуальності» оплати базування ЧФ РФ у Криму (в обмін на «знижку» в розмірі $100 на газ).

Крім того, хоч і парадоксально, але факт, що з економічного погляду інтеграція з Росією та іншими державами ЄЕП ризикована саме для Донбасу, адже його вугілля явно не витримає конкуренції з видобутим на Кузбасі чи в Карагандинському басейні. А сотні тисяч шахтарів матимуть або перекваліфіковуватися, або їхати освоювати шахти «братніх» країн.

Про важливість освіти

Останнім часом у зв’язку зі світовою економічною кризою став популярним вислів «криза в головах». Це саме стосується й «кризи» спільної української ідентичності. Але до кожної голови має бути свій підхід. Тим часом основним інструментом подолання відчуженого ставлення населення до держави, громадянами якої вони є ось уже 20 років, весь цей час була освітня система. За даними згаданого вище опитування центру «Соціс», згодних фактично відмовитися від державного суверенітету поміж осіб із вищою освітою виявилося лише 32%, а без неї – 48%.

Цей показник, з одного боку, вкотре загострює проблему нинішньої узурпації ключових посад у Міністерстві освіти людьми на кшталт Дмитра Табачника, а з іншого – демонструє нездатність освітньої системи вирішити поставлене перед нею завдання самостійно, без потужного впливу на суспільну свідомість інструментами масової культури. Тут варто пригадати Ібн Рушда і переосмислити його ідею про те, що різні люди по-різному пізнають істину (хтось через філософію, хтось через релігію). Галузь традиційної освіти в умовах заповнення ніші масової культури іноземним продуктом сама по собі ніколи не вирішить проблеми інтеграції населення різних регіонів нашої держави в єдину спільноту.

Тому нехтування можливостями культури у вирішенні проблеми масової свідомості, що впродовж останніх десятиліть часто переходило у зневажливе самоусунення української «еліти» та свідомого загалу від використання можливостей цього «низькопробного продукту», треба відкинути, інакше це матиме згубні наслідки для майбутнього держави.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
  • Чому реалізація невеликих регіональних проектів із європейськими країнами може бути ефективнішою, ніж стратегічне «тупцювання на місці»
    17 листопада, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.