Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 березня, 2011   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Чому Україні не бути Бельгією, Канадою чи Швейцарією

Нинішня влада просуває як панацею для нібито «різної», «регіонально відмінної» України низку ідей, на яких паразитує під час виборчої кампанії: про «двомовність», «дві державотворчі нації», «подвійну ідентичність» тощо.
Чому Україні не бути Бельгією, Канадою чи Швейцарією

Їх і нині використовують «ортодоксальні» регіонали, хоча безпосереднє оточення Януковича вже намагається до них вдаватися, щоб самим не розхитувати трон під собою.

Поміж країн, досвід яких мала б наслідувати Україна, зазвичай називають Бельгію, Канаду, Швейцарію. При цьому чи то через незнання, чи зумисне замовчують ті особливості цих країн, що свідчать про цілковиту неприйнятність їхнього досвіду для України.

По-перше, названі приклади часто не є позитивними. Так, Бельгія уже досить давно перебуває на межі розколу (див., наприклад, або ), а в канадському Квебеку на періодичних референдумах голосують за вихід зі складу країни більше, ніж у нас на останніх виборах за Януковича, – 49,5% (!!!) (див., наприклад, або ).

По-друге, згадані країни є або межовими (буферними) між основними мононаціональними державами, або їхніми колишніми колоніями. Так, Швейцарія – конгломерат німецькомовних, франкомовних та італомовних кантонів, мешканці яких мають свої базові національні держави – це відповідно Німеччина, Франція та Італія. У Бельгії такими державами є Франція для франкомовних валлонів та Нідерланди для фламандців. Канада вміщує у своєму складі низку англомовних провінцій, що мають «материнську» англомовну національну державу – Велику Британію, а також франкомовний Квебек, для якого відповідну роль відіграє Франція. Інакше кажучи, якщо уявити, що національній ідентичності окремих народів у Бельгії, Швейцарії чи Канаді з’явилася реальна загроза, а проблема її збереження вийшла на перше місце, то їм завжди є куди емігрувати «до своїх». У нашому ж  випадку потенційна (якщо не вже реальна) загроза українській ідентичності просто не залишатиме, «куди тікати». Адже в українців іншої батьківщини, крім України, немає.

Хто кого годує?

Проте спроба сфокусувати увагу суспільства на споживацькому інстинкті «об’єднання заради добробуту» у дійсності теж вразлива, адже логічно регенеруватиме питання на кшталт «хто кого годує?». Воно поставало під час розпаду СРСР, і відповіддю на нього багато хто був розчарований. Адже вона не така однозначна, як здається на перший погляд. В Україні південно-східні регіони справді виробляють левову частку промислової продукції та ВВП, проте:

·         рівень оподаткування експортоорієнтованих галузей незрівнянно нижчий, аніж рівень оподаткування галузей, що працюють на внутрішній ринок (і локалізовані в центрально-західних регіонах). Відтак частка надходжень до бюджету значно нижча;

·         махінації з фіктивним експортом дають змогу отримувати левову частку «відшкодування» часто не сплаченого ПДВ підприємствам галузей, сконцентрованих саме тут;

·         промислові гіганти цих регіонів отримують із загальнонаціонального бюджету преференції на енергоносії. По-перше, це дотації вугільній промисловості. По-друге, недонадходження до бюджету внаслідок нижчих ставок транзиту на російський газ (який транспортується майже виключно територією центрально-західних регіонів) та «віртуальності» оплати базування ЧФ РФ у Криму (в обмін на «знижку» в розмірі $100 на газ).

Крім того, хоч і парадоксально, але факт, що з економічного погляду інтеграція з Росією та іншими державами ЄЕП ризикована саме для Донбасу, адже його вугілля явно не витримає конкуренції з видобутим на Кузбасі чи в Карагандинському басейні. А сотні тисяч шахтарів матимуть або перекваліфіковуватися, або їхати освоювати шахти «братніх» країн.

Про важливість освіти

Останнім часом у зв’язку зі світовою економічною кризою став популярним вислів «криза в головах». Це саме стосується й «кризи» спільної української ідентичності. Але до кожної голови має бути свій підхід. Тим часом основним інструментом подолання відчуженого ставлення населення до держави, громадянами якої вони є ось уже 20 років, весь цей час була освітня система. За даними згаданого вище опитування центру «Соціс», згодних фактично відмовитися від державного суверенітету поміж осіб із вищою освітою виявилося лише 32%, а без неї – 48%.

Цей показник, з одного боку, вкотре загострює проблему нинішньої узурпації ключових посад у Міністерстві освіти людьми на кшталт Дмитра Табачника, а з іншого – демонструє нездатність освітньої системи вирішити поставлене перед нею завдання самостійно, без потужного впливу на суспільну свідомість інструментами масової культури. Тут варто пригадати Ібн Рушда і переосмислити його ідею про те, що різні люди по-різному пізнають істину (хтось через філософію, хтось через релігію). Галузь традиційної освіти в умовах заповнення ніші масової культури іноземним продуктом сама по собі ніколи не вирішить проблеми інтеграції населення різних регіонів нашої держави в єдину спільноту.

Тому нехтування можливостями культури у вирішенні проблеми масової свідомості, що впродовж останніх десятиліть часто переходило у зневажливе самоусунення української «еліти» та свідомого загалу від використання можливостей цього «низькопробного продукту», треба відкинути, інакше це матиме згубні наслідки для майбутнього держави.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено