Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 березня, 2011   ▪   Аліна Пастухова   ▪   Версія для друку

Симуляція ідеології

Українські ліві партії є такими лише за назвою
Матеріал друкованого видання
№ 11 (176)
від 18 березня, 2011
Симуляція ідеології
Соціологічні опитування регулярно фіксують, що більшість українців найактуальнішими проблемами, які має вирішити держава, вважають соціальні. Рівень доходів, страх втратити роботу, неефективність соціального захисту та багато інших питань турбують людей безвідносно до політичної орієнтації. Жодна партія не спромоглася запропонувати реалістичний спосіб вирішення цих проблем. КПУ – єдиний представник лівих у парламенті – давно перетворилася на сателіта влади, що обслуговує її потреби. Найближчим часом в Україні навряд чи з’явиться потужний лівий рух, здатний обстоювати соціальні інтереси українців.
 
Попит без пропозиції
 
Жодна з понад десяти партій, зареєстрованих у Мін’юсті, що містить у назві слово «соціал-де­мок­ратична» чи «соціалістична», на виборах не набирає навіть одного відсотка голосів. Причому більшість таких політсил існують лише на папері й де-факто не працюють. Зазвичай вони виставлені на продаж для політиків, яким може знадобитися давно зареєстрована партія. Інші ж політсили лівого спрямування просто не мають достатніх ресурсів для того, щоб претендувати на вагому роль у політичному процесі. Натомість великі партії успішно спекулюють на соціальних питаннях, обіцяючи всім і все. Однак, спираючись на фінансову підтримку великого бізнесу, основні політичні сили досі не виявляли інтересу до формування нового соціального консенсусу. Він мав би ґрунтуватися не на обіцянках підвищення зарплат на чергові кількадесят гривень, а на збільшенні частки заробітної плати та інвестицій у модернізацію у витратах ви­роб­ницт­ва. Цих питань провідні партії до порядку денного не вносять. 
 
Натомість чимало з них готові паразитувати на назві й гаслах соціал-демократії. Багато виборців цю назву досі пов’язують із СДПУ (о) та її багаторічним лідером Віктором Медведчуком, якого вважали представником київської фінансово-промислової групи, впливової за президентства Леоніда Кучми. Про «солідаризм» як основу ідеології свого блоку говорила і Юлія Тимошенко. 
 
Розвіяти стереотипи щодо соціал-демократів ще на початку 2000-х намагалася СПУ, очолювана тоді Олександром Морозом. Та досягти поставленої мети їй так і не вдалося. А перехід 2006 року на бік Партії регіонів знищив імідж Мороза як «морального» лідера і змаргіналізував СПУ. 
 
Зайняти практично вільну політичну нішу поки що ніхто не спромігся. Нові проекти колишніх представників Соцпартії Йосипа Вінського «Народна влада» (який сам лідер називає партією європейського соціалізму) та Станіслава Ніколаєнка «Справедливість» не мають достатніх ресурсів, щоб претендувати на місце у великій політиці, а їхнім очільникам бракує харизми. Заявлений намір цих партій об’єднатися разом із трьома іншими – Соціал-демократичною, Соціал-демокра­тичною (об’єднаною), Українською селянською демократичною – поки що породжує більше запитань, аніж відповідей. Зрештою, сумарний рейтинг згаданих сил навряд чи достатній для подолання виборчого бар’єра. А участь у проекті одіозної СДПУ(о) може стати іміджевим мінусом на старті.
 
Природною основою для потужної соціал-демократичної партії мав би стати сильний профспілковий рух. Але сьогодні його практично не існує. «Офіційні» профспілки, які є нині, переважно контролюють політики. Федерацію профспілок України взагалі очолює депутат від партії влади. А нечисленні незалежні організації, які намагаються діяти сьогодні й час від часу досягають локальних успіхів у обстоюванні прав своїх представників, надто розпорошені, щоб дати старт для незалежного профспілкового руху і тим більше для виникнення на його основі нової політсили. 
Червоний капіталізм
 
КПУ – єдина з партій лівого спектра, представлена в парламенті, – більше демонструє стурбованість тим, як би не опинитися поза колом політсил першого ешелону, аніж захищає інтереси свого тривідсоткового електорату. Курс, якого нині дотримується Компартія, значною мірою суперечить цілям, задекларованим у її програмі, та обіцянкам, які комуністи роздавали виборцям. 
 
У програмі КПУ чітко прописане «усунення від влади антибуржуазно-націоналісти­чних, соціальних сил». Натомість вона входить до коаліції з ПР – партією великого капіталу, яка, згідно з ідеологією комунізму, підпадає під визначення «класовий ворог»; підтримує значну частину ініціатив регіоналів, які суперечать її платформі, сподіваючись, що ті віддячать їй бодай мінімальним представництвом у виконавчій владі та ненападом під час наступної парламентської виборчої кампанії. Компартія підтримала новий Податковий кодекс, який ускладнює життя «трудящих», про захист інтересів яких вона начебто обіцяла дбати. У КПУ не схвалюють продовження пенсійного віку для жінок та проект Трудового кодексу, проте ніхто з комуністів так чітко і не заявив, що партія не голосуватиме за відповідні законопроекти. Неоднозначне ставлення демонструють вони і до приватної власності. Програма партії критикує «забезпечення панівного становища приватної власності» та «обумовлений приватною власністю принцип «кожний для себе». Та це не заважає її лідеру Петрові Симоненку користуватися дачею та земельною ділянкою площею 1,37 га, оформленою на сина Андрія, яку оцінюють майже в $1,5 млн. 
 
Поведінка центрального комітету КПУ та її проблеми викликають незадоволення в представників політсили на місцях. Лідеру кримських комуністів Леонідові Грачу критика дій очільника партії коштувала виключення з неї. Також Компартії дове­лося ліквідувати 14 парт­осеред­ків на півострові, більшість членів яких були відданими Грачеві людьми. Ображений Грач терміново очолив маргінальну Комуністичну партію робітників та селян, яка на виборах 2002 року використовувалась як партія-клон, що мала відбирати голоси в КПУ. Нерозкручена КПРС практично не має організацій на місцях, тому навряд чи потрапить до парламенту. Проте може попсувати нерви Компартії. Подейкують, що нині регіонали розглядають варіант підтримки Грача, щоб розпорошити виборців, готових голосувати за КПУ, яка перебуває з ПР в одному електоральному полі. Та остаточного рішення щодо реалізації цього сценарію партія влади поки що не ухвалила.
 
За інформацією джерел, наближених до Компартії, особливо багато незадоволених з’явилося  також в її дніпропетровських та запорізьких місцевих осередках. Причому тут засуджують не лише загравання комуністів із партією влади. Частина рядових членів підозрюють лідера в нецільовому використанні коштів, які мають спрямовуватися на партійне будівництво. 
 
Маргінальний інтерес
 
Окрему нішу займають ліві партії радикального проросійського спрямування, які не мають достатньої підтримки виборців загалом по країні, щоб претендувати на місця у Верховній Раді, проте популярні в окремих регіонах. Деякі з них навіть представлені в органах місцевої влади. Найвідомішими серед них є Прогресивна соціалістична партія Наталії Вітренко, проросійська партія «Родіна» Ігоря Маркова, яка на місцевих виборах 31 жовтня минулого року в Одесі здобула 11,7% голосів (14 депутатських мандатів), а також кримські проросійські «Союз» та «Російська єдність». Такі політсили час від часу використовують у виборчих кампаніях як технічні, що працюють на більші політсили. Їхнє завдання – відбирати голоси в конкурентів, що претендують на частину спільного електорального поля. 
 
Схоже, ці ліві маргінальні партії під час парламентської виборчої кампанії-2012, спробують використати регіонали, щоб послабити КПУ, яка може забрати голоси частини виборців ПР, незадоволених владою. Прагнучи одноосібного формування більшості у ВР наступного скликання, регіонали зацікавлені   звести їхнє представництво до кількох депутатів, які, не висуваючи кадрових претензій, слухняно виконуватимуть. Відтак остаточна маргіналізація КПУ стане логічним наслідком її політики обслуговування влади.
 
Точка зору
Вадим Карасьов, політолог:
 
Соціал-демократична партія – це партія епохи індустріального демократичного капіталізму. Тому в умовах деіндустріалізації, коли, з одного боку, відсутні потужний робітничий рух, сильні профспілки, а з іншого – немає попиту на демократію, є лише попит на хліб, соціал-демократія неможлива. А профспілки підприємців, які намагаються створювати після підприємницького Майдану, не такі масові. До того ж вони мають конкретну мету – захист від Податкового кодексу. А що далі? Тим більше що підприємець не може бути лівим, бо він усе ж таки власник. А робітничий клас не має власності. 
 
В Україні створюватиметься фрагментарна партійна система, за якої регіонали формуватимуть навколо себе кілька партій, щоб реальна опозиція їм не заважала. Вони домовлятимуться, як поділити електоральне поле. Свою нішу в політиці отримають Тягнибок, Яценюк, комуністи, а «Батьківщину» намагатимуться залишити без неї.
 
 
«Лівий» досвід європейських країн
Найуспішніше ідеї соціал-демократів вдалося реалізувати у скандинавських країнах. Ця модель, яка почала формуватися там по закінченні Другої світової війни, функціонує і досі й дістала назву «держава всезагального добробуту».
 
Швеція. Основною метою своєї соціальної політики тамтешні соціал-демократи проголосили повну зайнятість та вирівнювання доходів. Реалізовуватися ці завдання мали шляхом перерозподілу доходів через податкову політику. В межах шведської моделі всі верстви населення (і заможні, і бідні) потрапляли під дію тих самих соціальних програм. І оскільки всі без винятку користувалися благами «держави всезагального добробуту», кожен був готовий сплачувати за це податки, що відповідають його доходам. Така система сприяла формуванню спільних інтересів між різними соціальними групами з різним рівнем доходів та становленню суспільства соціальної солідарності громадян, які належать до різних соціальних груп. Компромісу між різними соціальними групами було досягнуто завдяки «Основній угоді» між профспілками та роботодавцями. Відповідно до цього документа підприємці зобов’язувалися утримуватися від прямого втручання в політичну боротьбу між партіями. Уряд, своєю чергою, взяв на себе зобов’язання створювати сприятливі умови для приватного підприємництва. 
 
Фінляндія. За прикладом сусідньої Швеції Фінляндія наприкінці 1940-х почала робити перші кроки в соціальній політиці. Період активної розбудови соціальної держави припав на 1950–1970-ті роки. Тоді фінам вдалося досягти соціальної солідарності між різними суспільними групами. Було проведено низку реформ у соціальній галузі. Зокрема, внесено зміни до пенсійного законодавства: пенсія більше не залежала від виплат до ПФ, а держава гарантувала мінімальну пенсію за віком чи непрацездатністю. Запроваджено допомогу з догляду за дитиною. У 1970-х роках було реформовано систему освіти, завдяки чому з’явилася можливість брати кредити на навчання, для студентів почали будувати пільгове житло. Створювалися робочі місця, насамперед у сфері послуг. 
 
Ще в 1970-х половина фінів працювали у сфері обслуговування, а до 2005-го їхня кількість зросла майже до 70%. Найбільше розвивалися приватний соціальний сектор, сфери нерухомості та торгівлі. 
 
Суспільство загального добробуту створило основу для докорінних змін у фінському інформаційному секторі. Вже 1997 року Фінляндія була відзначена як країна із найбільшою кількістю користувачів мережі інтернет. Вона максимально скористалася досягненнями революції цифрових технологій, що забезпечило їй швидший порівняно з іншими країнами розвиток і полегшило перехід від традиційних галузей промисловості до сфери послуг. Як зазначають експерти, досягненню цього ефекту сприяли принципи «держави всезагального добробуту»

Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено