Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 березня, 2011   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Велике полювання

Більшість території України – мисливські угіддя. Найкращі з них уже захопили різнокаліберні політики і чиновники
Матеріал друкованого видання
№ 11 (176)
від 18 березня, 2011
Велике полювання
авторська скульптура
Близько 80% території нашої країни – 46,5 млн га із 60,3 млн га загальної площі – є мисливськими угіддями. За законом їх не можна продавати у приватну власність, лише надавати в користування. Однак найпривабливіші землі вже давно прибрала до рук, так би мовити, еліта, яка тут вгамовує жагу до вбивства.

Чужі тут не ходять

Мисливські угіддя високопосадовця з донецьким корінням розкинулися на 8,5 тис. га лівого берега Київського моря. За провідника – місцевий єгер Антон на службовій «Ниві». Нав­­коло високі сосни. Панує тиша. За деякий час ґрунтова дорога впирається у височенний, у три- чотири людських зрости, паркан. Кремезний чоло­­в’яга в камуфляжі мовчки відчиняє нам во­­рота.

За парканом ліс густіший, ніж зовні, суцільні хащі. «Нашому хазяїнові до вподоби, як він каже, все незаймане: і жінки, і природа, – пояснює Антон. – От і влаштовуємо йому тут «тайгу». Він, купивши ці землі, мріяв ведмедів завезти – ледве вмовили цього не робити. Оленів, яких дуже полюбляє стріляти, завозимо щодва роки. Господар сам ніколи не приїздить, завжди з компанією. Вони там всі не так мисливці, як любителі постріляти напідпитку. Коли увійдуть у раж, то бахкають по всьому, що бачать. Тож звірів нерідко доводиться докуповувати, особливо кабанів».

Антон стверджує, що хазяїн виділяє на господарство 10 млн грн на рік. Вистачає на все: і на звірів, і на обладнання. Цьогоріч узимку підгодовування тварин обійшлося майже в 400 тонн зерна. Єгері отримують 4,5 тис.  грн щомісяця, коли вони на вахті, яка триває три місяці поспіль та під час якої вони безвиїзно живуть в угіддях.

Під’їжджаємо до будиночка, призначеного для відпочинку хазяїна і його гостей. «Вибач, але заходити не будемо, позаяк обслуга може нас «здати», – каже єгер. – Та повір, всередині круто. Я там уперше в житті побачив унітаз зі справжнього мармуру. Чесно кажучи, не розумію, навіщо все це, враховуючи, що «квасять» вони переважно в лісі й сауні».

До автівки підсідає Павло – ще один єгер: «Я тут із перерва­­ми працюю з 1990-х, коли гос­­подарство ще не було приватним. У 2006-му наш хазяїн, який на той час уже закохався в ці місця, остаточно прибрав їх до рук. Кажуть, що заплатив за землю $180 тис., не враховуючи якихось подарунків депутатам райради».

Прямуємо угіддями далі. Як немає паркана, так непролазні для машин хащі. Кілька лісових доріжок, що ми перетнули, перекопані, з піску визирають загрозливих розмірів шипи. «Це не проти браконьєрів, – пояснює Павло. – Ті ж не дурні, не полізуть сюди, бо знають, що станеться з тим, хто тут наважиться щось стріляти. Одному такому ребра всі поламали і зброю забрали, не складаючи жодних протоколів. Тому перепони на дорогах передусім проти грибників і шашличників. Щоб розуміли: тут приватна власність, їм сюди зась».

Цікавлюся, де ж звірі, чому жодної тварини ми так і не побачили? «Останній раз господар, коли приїздив, постріляв дуже багато дичини, – пояснює Антон. – Після того звірі полохливі стали. Хоча в нас не так жорстко, як у Шенцева (Дмитро Шенцев, народний депутат від Партії регіонів; 16 січня 2007 року під час полювання в його мисливських угіддях загинув екс-губернатор Харківщини Євген Кушнарьов. – Ред.). На його 50 тис. га справжня війна щосезону розпочинається, я там працював кілька сезонів, бачив те дикунство».

Сановні браконьєри

Державне мисливське госпо­­дарство «Кагарлицьке» розкинулося неподалік однойменного міста. Мене зустрічає його директор Олексій Ісаєв і проводжає у дерев’яний чепурний будиночок, який, щоправда, видає, що грошей тут бракує. Проте мисливських трофеїв чимало. «Ось цього кабана сам здобув, – вихваляється Олексій. – Такий великий, бо правильно ростили. Ми дали йому вирости до того стану, коли він став цікавим трофеєм. Завжди намагаємося влаштувати лови так, щоби вполювали лише тих звірів, яких можна».

«От у нас по сусідству приватні угіддя, що належать Миколі Рудьковському, – показує вбік єгер-провідник. – Там, до речі, порівняно з багатьма іншими правильно ведуть господарство, в них великі відстріли, цивілізовані лови. Та в цілому приватні господарства фактич­­но безконтрольні – господар там може чинити будь-що. Стріляй, кого і коли хочеш».

Помічаємо ліворуч цілий табун косуль. «29, 30, 35, – рахують Ісаєв із єгерем. – Щось вони надто швидко біжать, мабуть, злякалися». Єгер пильно вдивляється в обрій і показує рукою в бік підліска – там їде автівка. За півхвилини вже на місці. Біля «Жигулів» із причепом пораються кілька міцних чолов’яг у камуфляжі з обвітреними об­личчями та чіпкими поглядами. Проте в руках у них лише хмиз. Вони дивляться на нас недоброзичливо, втім, як і єгері на них. На вигляд це звичайні браконьєри, понад те, коли ми пі­­д’їжджали, директор одразу впізнав у чоловіках одного з місцевих браконьєрів, якого Ісаєв кілька разів власноруч затримував на гарячому. Але зараз закинути їм немає чого – ні забитої дичини, ні зброї.

«Чесно кажучи, головна проблема не в таких ось місцевих, які заради м’яса полюють, – констатує єгер. – Найгірше – це сановні браконьєри на квадрациклах, джипах та навіть дельтапланах. Шкоди від них утричі більше, ніж від селянина з рушничкою. Один такий «крутий» пояснював, мовляв, цікаво, коли не просто стріляєш, де не можна, а щоб ще й тебе ловили. І що ми з ним зробимо, навіть якщо спіймаємо? Тисячу гривень штрафу стягнемо?»

Загарбати угіддя

«Українська мисливська система підлаштована під потреби багатіїв, охочих постріляти без зайвих очей та правил, – стверджує Сергій Ліпинський, екс-чиновник Держкомлісгоспу (ім’я змінене на прохання співрозмовника). – Те, що такий стан речей дедалі більше призводить як до руйнування мисливської інфраструктури, зникнення звірів, так і до загальної феодалізації країни, нікого з керівників не обходить». Експерти, працівники галузі, мисливці, опитані Тижнем, одностайні в тому, що жодне мисливське господарство за часи незалежності України по-чесному надане в користування не було.

«Ви не знайдете чітко прописаного механізму отримання мисливського угіддя в користування, – пояснює Станіслав Синчук, головний редактор журналу «Полювання та рибальство». – Тому що чіткість нікому в цьому питанні не потрібна. Так само, згідно із законодавством, кожен користувач угідь за право користування ними має сплачувати внески у спеціальний державний фонд. Але на моїй па­­м’яті ніхто ніколи такого не робив і, я впевнений, не робитиме. Багаті не хочуть ділитися грошима».

Практично всі мисливські угіддя країни де-факто приватні, але водночас вважаються ніби державними, бо оформити право власності на землю наразі не дозволяє законодавство. Ще з часів СРСР працює організація «Українське товариство мисливців та рибалок» (УТМР), яка є голов­­ним користувачем цих угідь. Офіційно за паперами 382 те­­риторіальним організаціям УТМР належить 31,85 млн га. Це майже 70% усього мисливського фонду. Як кажуть у приватних розмовах самі працівники Державного агентства лісових ресурсів, мисливське господарство в Україні збиткове. Держава не виділяє коштів на його утримання взагалі, тому теоретично має бути зацікавленою у передачі такого господарства ефективному власнику. На практиці ж це виглядає так, що найкраще розібрали чиновники та наближені до влади, решта просто нікому не потрібна.

«УТМР вже давно, по суті, не є громадською організацією, хоча юридично нею залишається, – зазначає Станіслав Синчук. – Це такий собі аналог колгоспів. Формально вона неприбуткова, проте насправді такі утворення заробляють чималі кошти. Переважна частина мисливських угідь в Україні просто закинуті, і в 95% випадків господарство там ведеться щонайбільше на папері».

За його словами, зазвичай використовується така схема фактичної передачі угідь у приватне користування: УТМР починає господарювання в угіддях спільно з якоюсь структурою, до наглядової ради чи директорату якої входить та людина, яка урешті-решт стане хазяїном. Згодом ніхто на цю територію, окрім співгосподарника, потрапити не зможе.

«Ви дізнаєтесь, хто в місцевому мисливському управлінні займається «вирішенням справ», і звертаєтесь до нього, відразу готуючи потрібну су­­му, – додає Станіслав Синчук. – Але потрібно мати відповідні рекомендації чи посаду, просто гроші тут нічого не вирішать».

«Кілька років тому я працював в управлінні Держкомлісгоспу в Чернігівській області, – розповідає Сергій Ліпинський. – Якось приходить до нас заступник голови місцевої по­­даткової (назвемо його Іван Мстиславович) і каже, мовляв, хочемо офіційно оформити угіддя на себе – 11 тис. га по $15 тис. за 1 тис. га. Потім податківець з моїм начальством зустрілися в сауні, де перший передав другому валізку з готівкою. За два місяці отримав на руки рішення облради про відведення йому в користування угідь. З того хабара 60% потрапили особисто в кишеню керівництву Держкомлісгоспу, решта – іншим дотичним інстанціям. Власне, єдине, що можу сказати доброго на користь цього екс-подат­ківця, то це те, що він справді підтримує угіддя у більш-менш належному стані, збільшив кількість єгерів, кілька разів завозили тварин. Але нікого туди не пускають. І така схема діє всюди».

Тиждень звертався за коментарем до Товариства мисливців і рибалок, проте наші спроби були невдалими. У двох територіальних відділах УТМР, куди завітали наші кореспонденти, двері були просто зачинені. А в центральному офісі, що на вулиці Гончара у Києві, з нами не захотіли розмовляти.

Ціна питання

Розмір хабара за 1 тис. га мисливських угідь, за інформацією Тижня, – від $30 тис. Хоча подейкують, нещодавно поблизу столиці на Київському морі продано угіддя за ціною $80 тис./га. За нормами мисливське господарство не може бути меншим від 3 тис. га, площа середньостатистичного ж угіддя – мінімум 5 тис. га. Нескладно порахувати, що середня вартість доброго угіддя сягатиме $250 тис. Власне, за ці гроші фактично купується земля, хоча офіційно це ніби передача її у користування. Надалі після виплати хабара треба просто прийти та отримати готовий пакет документів.

«Це така собі статусна «фішка» для багатіїв, депутатів, голів райадміністрацій, прокурорів, – стверджує еколог Володимир Борейко. – Приватне мисливське угіддя доповнює дачу біля Дніпра, дачу в Криму, баньку, коханку і джип. Наприклад, свого часу Ігор Бакай узяв в оренду Трахтемирівський півострів і облаштував собі там мисливські угіддя. Або Леонід Кравчук, котрий разом з Віктором Медведчуком отримав у користування державне господарство у Чернігівській області, а тепер зробив товариство шанувальників природи. Не можна залишити поза увагою пана Шенцева з Партії регіонів із його 50 тис. га приватних угідь, де вбили Кушнарьова. А як не згадати самого президента з його Сухолуччям, Миколу Рудьковського, Нестора Шуфрича, Віктора Лозінського. Тут кого не назви – у кожного хоч маленькі угіддя, та є».

«Найдорожчі мисливські угіддя, зрозуміло, біля Києва, особливо між Дніпром і Десною, – констатує Станіслав Синчук. – Найбільше приватних територій у нас у Київській та Чернігівській областях – поблизу столиці і ліси прекрасні. В Криму є добрі господарства. На заході країни приватних угідь мало – далеко діставатися, туди хіба справжні фанати їздять. Найчастіше наша еліта полює на кабанів та оленів».

Найгірше в цій ситуації те, що охочі зайнятися в Україні мисливським бізнесом просто не мають шансів на це. «Я сам мисливець, ми з друзями постійно їздимо в одне господарство, – розповідає Сергій Ліпинський. – І за свої гроші закуповуємо туди птахів, щоб потім на них полювати. За це платимо по 9–10 тис. грн щороку. Рік тому вирішили те угіддя взяти собі, щоб його облаштувати і продавати туди мисливцям відстрільні картки. Так ось, за найскромнішими підрахунками, на утримання господарства нам потрібно було б викладати щонайменше 500 тис. грн на рік. Це не беручи до уваги хабара, який ми мусили б дати чиновникам для проведення дозволу по всіх інстанціях та гарантії виділення угідь облрадою. Зваживши на всі «розклади» і на те, що для того, аби «відбити» витрати, треба не менше ніж 100 років, ми, звісно, від цієї ідеї відмовилися».

 

ТРОФЕЇ НАПОКАЗ. Олександр Волков – екс-радник президента Кучми, колишній «директор парламенту»  – один із небагатьох сановних мисливців, які не приховують пристрасті до великого полювання
 
ТРАГІЧНА ПРИСТРАСТЬ. Євген Кушнарьов – колишній народний депутат від Партії регіонів, керівник її виборчого штабу у 2006 році – загинув під час полювання в угіддях регіонала Дмитра Шенцева
 
ПАРТІЙНА ТРАДИЦІЯ. Леонід Кравчук на полюванні «може розслабитися і не думати про політику»
 

Поділили

До угідь мисливських господарств входять землі лісового фонду, сільськогосподарського призначення і водно-болотні угіддя. За офіційними даними Державного агентства лісових ресурсів (донедавна Держ­­комлісгосп), 31,85 млн га мисливських угідь надано в користування 382 організаціям Українського товариства мисливців та рибалок,818 тис. га –25 господарствам Товариства військових мисливців та рибалок, ще 8,2 млн га – 378 іншим користувачам (мисливські клуби, організації, товариства, приватні підприємства), з яких 229 – приватної форми власності. Також 5,6 млн га перебувають у користуванні 213 підприємств Держкомлісгоспу

Світовий досвід

Мисливство– не лише найстаріший промисел людини, а й давній бізнес, який поповнює і державну скарбницю, і рахунки приватних компаній. На Заході є дві основні моделі балансування попиту на полювання та його пропозицію, яка, між іншим, постійно зменшується: європейська та північноамериканська.

У Європі діє елітарна модель, що надає право полювання виключно членам мисливських товариств чи клубів, вступити до яких не так легко. Наприклад, у Німеччині підготовка до так званого зеленого іспиту Мисливського союзу триває 6–9 місяців і коштує близько €1000. Ліси поділені між мисливськими господарствами та приватними орендаторами, тож за дозвіл на полювання (зазвичай п’яти- чи десятиденний) теж треба платити, як і за підстрілену велику здобич. Можна орендувати невелику ділянку лісу з зайцями чи фазанами, що обійдеться приблизно

€10 000, до того ж за нею треба доглядати. Оренда великих ділянок, де є більша здобич, коштуватиме у десятки разів дорожче.

Егалітарна модель, прийнята у США, надає право регулювання доступу до полювання державі, яка має гарантувати максимально рівний доступ до нього. Оскільки в Америці полювання – масове явище, відповідно попит великий, то рівність доступу забезпечується за рахунок випадкового відбору претендентів: лотерейного розіграшу мисливських ліцензій. Утім, це стосується переважно полювання на великих тварин, ліцензії на відстріл дрібних можна купити навіть у супермаркетах. У Штатах доволі популярні мисливські клуби, але до них вступають насамперед задля спілкування. Полювання на державних землях (звісно, поза межами заповідників та національних парків, де заборонено це робити) у США та Канаді безплатне, у приватних угіддях потрібен дозвіл власника землі.

Сановні мисливці

Найвідоміші хазяї мисливських угідь
 
Президент України
 
Дніпровсько-Тетерівське лісомисливське господарство, Київська область. Площа – 30,4 тис. га 
 
 
 
Олександр Волков 
Екс-народний депутат
 
Полтавська область, місце впадіння Сули в Дніпро. Площа невідома
 
 
 
Дмитро Шенцев 
Народний депутат (ПР)
 
Мисливське угіддя «Гай», Харківська область. Площа – від 17,5 тис. до 50 тис. га
 
 
 
Микола Рудьковський 
Екс-міністр транспорту і зв’язку
 
ТОВ «Оксамит-сервіс»,  Кагарлицький район Київської області. Площа – 35 тис. га
 
 
 
Ігор Бакай 
Екс-керівник Державного управління справами
 
АТЗТ «Трахтемирів», на межі Київської та Чернігівської областей. Площа – 11 тис. га
 
 
 
Нестор Шуфрич 
Екс-міністр з надзвичайних ситуацій
 
Мисливське угіддя «Кремінка», Закарпаття. Площа – 30 тис. га
 
 
 
Віктор Лозінський 
Екс-народний депутат
 
Мисливське господарство «Голованівське», Кіровоградська область. Площа – 26,4 тис. га*
 

ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ

Повертаємось у середньовіччя?

Попри те що широчезні королівські пущі були під жорстким контролем, численні охоронці постачали дичину для своєї рідні.Полювання як допоміжний промисел чи то панська забавка має значно коротшу історію, аніж мисливство, що за умов низької продуктивності сільського господарства упродовж тисячоліть стабільно підгодовувало людину. Сучасні лови та мисливські угіддя родом із середньовіччя. У Х столітті перші могутні європейські монархи з династій Каролінгів і Меровінгів починають упроваджувати обмеження на полювання ексклюзивної дичини й відбирають у сільських громад найкращі ліси, де вона водилася. Найбільше заборон щодо полювання, а часто навіть збирання лісових плодів і хмизу випало на долю незаможного люду в тих країнах, що були перенаселені, й феодали швидко переділили між собою нечисленні лісові пущі в деяких регіонах Німеччини, Фландрії, Піренеїв. Особливо жорстким був статус королівських лісів у Англії, де навіть елементарний доступ плебеїв до них було обмежено спеціальною системою статутів, судів та урядників-охоронців. Утім, допомагало це мало: королівські пущі ставали надійним прихистком для розбійників, а численні єгері та сторожі тишком-нишком постачали із заповідних хащів дичину для численної рідні. У XVI–XVII століттях система закритих угідь цілковито виродилася, ставши джерелом роздавання прав на полювання в них королівським фаворитам, високим достойникам, а пізніше всім, хто міг за це заплатити. Рубання рук і заборона селянам носити в лісі зброю не раз провокували їх на помсту феодалам, а у Франції п’яні полювання знаті з потравою жнив стали предметом суспільного осуду напередодні революції 1789 року.

Цікава деталь: у Східній Європі, зокрема й на давньоукраїнських землях, мисливське право мало зовсім інший характер. Надлишок неосвоєних земель та хащі, не зачеплені цивілізацією, робили «приватизацію лісів» аристократією зайвим клопотом. Литовські статути ще в XVI столітті вирішили це питання майже сучасним способом: право на дичину належить тому, хто володіє землею. Королівські ордонанси регулювали лише відстріл певних її видів: venatio magna (себто великого звіра: турів, зубрів, ведмедів, кабанів) та venatio parva (звіра маленького: лисів, зайців, птахів), а козацькі гетьмани мисливських угідь узагалі не мали, але були спеціальні курені стрільців і бобровників, які полювали на дрібну дичину для гетьманської кухні будь-де. Вигляд, якого набирають мисливські угіддя нині, драматично дисонує з цими тенденціями, викликаючи лише одне запитання: повертаємося назад у середньовіччя?

Олексій Сокирко


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено