Тиждень
Розділ:
Постійне посилання:
9 січня 10:57   ▪   Віталій Мельничук   ▪   Версія для друку

Трансформація. Чи стане 2017-й роком громадянського суспільства

25 років тому на українських землях, які понад два століття насильно утримувалися в складі Російської та її правонаступниці Радянської імперії, відновила незалежність Україна — найбільша за площею та восьма за чисельністю населення європейська країна. Такою була воля понад 90% громадян, висловлена ними 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі, легітимність якого визнали всі держави та міжнародні інституції.

Здавалося б, попереду безхмарне майбутнє — треба лише здійснити економічні реформи і все буде добре. Такими були суспільна ейфорія та рекомендації міжнародних експертів. Однак реальність виявилася складнішою.

Після 200 років насильницького перетворення України на «Малоросію» — складову Російської імперії та силового інтегрування в Радянську імперію, примусової втрати національної еліти та основних ознак ідентичності, а найгірше — переходу до відсталої російської суспільно-політичної моделі відносин у всіх сферах життя із жорсткою централізацією економічної та політичної влади, ліквідацією самоврядності, свободи та нехтуванням правами власності українська економіка, культура та, голов­не, еліта значною мірою були зав’язані на Росію.

У ХХ столітті народногосподарський комплекс імперії був як ніколи централізований і керувався з Москви жорсткими адміністративно-командними методами на основі єдиного плану — закону. І тому на час відновлення Україною державної незалежності національної економіки як господарської системи не існувало. Це був уламок єдиного господарського комплексу, зорієнтованого на задоволення економічних, військових, геополітичних та інших потреб усього СРСР, керований неекономічними, командними методами.

Але найбільшого удару російсько-радянська система завдала по традиціях господарської діяльності та суспільній моралі українців. За довгі роки російсько-радянської анексії, штучних голодоморів, які зруйнували основи українського буття та традиційну систему цінностей, примусового виселення найкращих господарів до Сибіру й на Далекий Схід, після тотальної насильницької русифікації в усіх сферах життя українці значною мірою втратили навички самоврядності й підприємливості, повагу до себе та свою національну ідентичність, розуміння значення приватної власності.

Читайте також: Райське яблуко. Українські виклики як випробування для західних демократів

Після відновлення державної незалежності виклик долі полягав у тому, що саме таким зрадянщеним, зросійщеним, національно слабо ідентифікованим українцям і доводилося здійснювати, та ще й одночасно, величезні історичні трансформації.

1. Насамперед крок за кроком потрібно було самим перетворюватися з уламка «совєтского народа» на громадянське суспільство та українську політичну націю, бо світова історія не знає іншого суб’єкта, здатного побудувати сучасну національну державу та здійснити перехід від бідності до багатства.
2. Перетворити колишню російську колонію («недержаву») на ефективну національну державу із суверенною внутрішньою та зовнішньою політикою, сучасною армією, верховенством права, надійним контролем за насильством у всіх сферах суспільного життя, якісним держуправлінням.
3. Здійснити перехід від закритого тоталітарного ладу, у центрі якого партійні вожді (а згодом олігархи), до відкритого демократичного суспільного устрою, у центрі якого благополуччя, права і добробут людини.
4. Із уламка господарського комплексу неринкової, адміністративно-командної економіки колишньої імперії створити національний господарський комплекс із сучасною ринковою економікою та всебічно розвиненим неолігархічним підприємництвом.

Здійснення цих величезних трансформацій, кожна з яких зачіпає глибинні основи життя, спрямоване на перехід України до зовсім іншого суспільного ладу — з відкритим доступом. Бо успіх країни, її шлях від бідності до багатства залежать не від наявних у неї ресурсів і навіть не від темпів зростання економіки, а від панівного суспільного ладу. Такого висновку, який поділяємо ми і який підтверджується світовим розвитком, дійшов Дуґлас Норт (1920–2015), нобелівський лауреат з економіки, один із найсильніших економістів.

Суспільний устрій із закритим доступом, який поки що домінує в Україні, не є «карою Божою». Це результат історичних обставин: примусового переходу українського суспільства з європейської конкурентної моделі розвитку на азійську деспотичну, що стався наприкінці XVIII — на початку ХІХ й утвердився в ХХ столітті.

Читайте також: Старі цілі, нові методи. Сценарії дестабілізації в Україні

Завдяки глибокій суспільній трансформації в Україні всупереч великим труднощам крок за кроком створюються передумови для переходу від суспільного ладу із закритим доступом до суспільного ладу з відкритим доступом, властивого демократичним, розвиненим країнам. За Дуґласом Нортом, такими перед­умовами є:
1. Сильна, сучасна держава із суверенною внутрішньою і зовнішньою політикою в національних інтересах, а не в інтересах груп чи кланів. Верховенство права, відповідальне державне управління та належний контроль держави за насильством у всіх сферах суспільного життя. Сучасна армія та дипломатія, які ефективно забезпечують державний суверенітет.
2. Розвинене громадянське суспільство, утвердження самоврядування та самоврядності. Прозорість і підзвітність державної влади, ефективна система виборів.
3. Державна політика сприяння ринковому, не­олігархічному бізнесу — підприємництву. Утвердження ринкової економіки з відкритим доступом.
Проаналізуємо нинішній хід трансформації та реформ на предмет створення ними цих перед­умов.

Активний пошук подальших шляхів трансформації України був розпочатий громадськістю одразу після Революції гідності, а після дочасних президентських і парламентських виборів 2014 року та підписання Угоди про асоціацію з ЄС він дістав продовження на державному рівні. Як результат — за участю фахової громадськості та влади було визначено 18 пріоритетних реформ:
1. Оновлення влади та антикорупційна реформа.
2. Судова реформа.
3. Децентралізація.
4. Реформа державного управління.
5. Дерегуляція та розвиток підприємництва.
6. Реформа правоохоронної системи.
7. Реформа системи національної безпеки та оборони.
8. Реформа системи охорони здоров’я.
9. Податкова реформа.
10. Програма енергонезалежності та реформа енергетики.
11. Програма просування інтересів України у світі.
12. Реформа сільського господарства.
13. Реформа освіти.
14. Реформа управління державною власністю.
15. Реформа фінансового сектору.
16. Конституційна реформа.
17. Реформа виборчого законодавства.
18. Реформа державних закупівель.

Як бачимо, левова частка реформ спрямована на створення першої передумови переходу до суспільного ладу з відкритим доступом: сильної, сучасної, ефективної держави із суверенною внутрішньою та зовнішньою політикою (реформи 1, 2, 4, 6, 8, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18), а також другої: розвиненого громадянського суспільства, самоврядування (реформи 1, 6, 17). Третій передумові, а саме політиці сприяння підприємництву, присвячені два напрями (реформи 5, 9), але побічно на неї працюють ще кілька. До найзначущіших реформ останнього часу слід зарахувати введення публічного електронного декларування доходів вищими держслужбовцями; початок роботи нових антикорупційних інституцій; відкриті конкурси на заміщення посад у прокуратурі, поліції, на державній службі; внесення змін до Конституції щодо правосуддя і початок очищення суддівського корпусу; децентралізацію; новий проект податкового закону; перехід до електронної системи публічних державних закупівель ProZorro тощо. Водночас залишаються питання щодо реформи охорони здоров’я, земельної реформи, реального сприяння бізнесу, виборчої системи.

Пріоритети реформування відображені в ключових державних документах: президентській Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», Коаліційній угоді парламентської більшості, Меморандумі про співпрацю між Україною і МВФ, Плані законодавчого забезпечення реформ, Програмі діяльності уряду. Наприкінці 2014 року було створено Національну раду реформ, яку очолив президент України, до складу якої увійшли урядовці й представники громадськості та яка стала головним майданчиком пошуку й ухвалення рішень та публічного моніторингу реформ. За реалізацію кожної з них відповідає конкретний міністр. Він створює Цільову команду реформ, що незалежно від службовців урядового апарату працює над їх реалізацією. Фактично вперше за роки незалежності  маємо на державному рівні достойне організаційне забезпечення процесу проведення реформ, які створюють передумови для переходу України до суспільного ладу з відкритим доступом.

Читайте також: Моделювання виборів

Загальна оцінка головних передумов переходу України до суспільного ладу з відкритим доступом та можливих тенденцій їх розвитку в 2017 році засвідчила, що найвищий рейтинг і найкращу тенденцію має процес формування громадянського суспільства, самоврядування, прозорості та підзвітності державної влади, тобто друга передумова. Для формування першої передумови, а саме сильної, сучасної держави із суверенною внутрішньою і зов­нішньою політикою, верховенством права, відповідальним державним управлінням, потрібно зробити ще дуже багато. Водночас найпроблемнішою ланкою суспільної трансформації лишається політика сприяння підприємництву, ринковому, неолігархічному бізнесу, утвердження економіки з відкритим доступом.

Процес трансформації, який ось уже 25 років відбувається в Україні, виявився довгим, важким, неоднозначним. І це не дивно, зважаючи на його масштаби, агресію Росії в Криму та на Донбасі, ­антиукраїнські дії її п’ятої колони та практичну відсутність на початку змін головного суб’єкта здійснення трансформацій — громадянського суспільства й сформованої української політичної нації. Однак сьогодні ситуація інша: громадянське суспільство активне, влада запевняє в тому, що прагне змін. Важливо, щоб світ допоміг у протистоянні з Росією. 2017-й буде роком продовження реформ.


Матеріали за темою:

 
 

©2007-2017 «Український тиждень»
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.