Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 січня, 2017   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Антиізраїльська резолюція проти України

Українська громадськість продовжує жваво обговорювати голосування нашої делегації у Раді Безпеки ООН (у якій Україна є непостійним членом), де було ухвалено резолюцію, що засуджує створення Ізраїлем єврейських поселень на так званих палестинських територіях
Антиізраїльська резолюція проти України

Чи правильно Україна підтримала цю резолюцію? Звісно, українська позиція в ООН викликала бурхливу негативну реакцію в Ізраїлі, прем’єр-міністр Бен’ямін Нетаньягу скасував  візит до Ізраїлю прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана.  Гройсман стверджує, що він сам відклав поїздку на невизначений період, хоча насправді це в Ізраїлі його « відклали», бо обурені й не хочуть бачити.

     Праведний гнів ізраїльської сторони можна зрозуміти. Адже Ізраїль останнім часом у міжнародно-політичних рішеннях схилявся на бік України, підтримав дві резолюції ООН на користь України і з засудженням Росії, що було для єврейської держави непростим вибором. Деякі вітчизняні критики Ізраїлю або не розуміють, або не знають всієї складності  нинішнього геополітичного становища цієї країни, яка вже не має такої потужної підтримки західного світу як 40-50 років тому. Навіть стратегічний  партнер Ізраїлю США не завжди поділяє політику цієї держави, а в Західній Європі ворожі інвективи на адресу «ізраїльської воєнщини» і сліпа підтримка арабських рухів стала правилом доброго тону. На такому тлі Ізраїлю важко вступати в пряму конфронтацію з Росією, що традиційно є спонсором антиізраїльських сил на Близькому сході. Однак двічі в ООН Ізраїль підтримав таки Україну, що навряд  чи викликало захоплення в Москві. І зрозуміло, що ізраїльтянами розраховували на взаємність. Проте українське голосування викликало нерозуміння не лише в Ізраїлі, а також у самій Україні, бо аргументація на користь такої позиції з боку МЗС України і нашого представника в ООН була доволі вбогою. Чомусь українські дипломати вирішили ототожнити ситуацію українського Криму з ситуацією на так званих палестинських територіях Ізраїлю, хоча між ними немає нічого спільного. Як відомо, у 2014 році Україна не нападала на Росію, не захоплювала її територій і не становила для Російської Федерації жодної загрози. Російська збройна агресія проти України була абсолютно не спровокованою з українського боку. Зовсім по іншому відбувалися події на Близькому Сході. 29 листопада 1947 рогу Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про ліквідацію британського мандату, виведення британських військ з території Палестини і створення на її землях двох незалежних держав-арабської і єврейської. 14 травня 1948 року євреї на своїй частині Палестини проголосили створення Ізраїлю у повній відповідності до рішення ООН. Араби пішли іншим шляхом. Уночі того ж таки 14 травня війська Єгипту, Сирії, Лівану, Трансйордании, Іраку розпочали війну проти Ізраїлю з метою його ліквідації.

Читайте також: Перемогти всупереч всім

  Це закінчилося для арабських армій поразкою. Ізраїль переміг і зайняв також 6,7 тисяч квадратних кілометрів території, призначеної для Палестинської держави, і більшу частину Єрусалиму. Привертає увагу той факт, що жодних спроб у той період з боку арабів створити Палестинську   державну не було. Йшлося про знищення Ізраїлю. Та й потім, коли Західний берег річки Йордан і східна частина Єрусалиму тривалий час  перебували під контролем Йорданії, таких спроб також не спостерігалося. Судячи зі всього, за  всіма заявами про « Палестинську державу» стоїть щось зовсім інше… Є ще одна серйозна проблема – етнологічна. Чи існує палестинський етнос, який би відрізнявся від аналогічних арабських етносів Лівану, Сирії, Іраку, чи йдеться просто про арабів, які живуть в Палестині і наскільки правомірно вживати поняття про арабів, які живуть в Палестині і наскільки правомірно вживати поняття «палестинський народ»? В 1948 році арабські країни закликали арабів Палестини покинути свої оселі й переїхати тимчасово в сусідні арабські країни, а вже після знищення Ізраїлю повернутися. Ось так сформувався феномен « палестинських біженців». Проте не всі араби Палестини сповідували фанатично антиізраїльські погляди і чимало їх лишилося в місяцях постійного проживання. Нині поміж повноправних (юридично) громадян Ізраїлю є 1,5 мільйона  арабів, які мають своїх депутатів у Кнессеті (парламенті). До речі, в Ізраїлі дві державні мови: єврейська і арабська. То що ж спільного побачили українські дипломати між ситуацією Криму і ситуацією Палестини?

 Другий аргумент представників нашого МЗС такий: ми люди ідейні та принципові, тому маємо виходити не з кон’юнктурних політичних інтересів, а з фундаментальних засад міжнародного права. Абстрактно це звучить добре, але в сучасному світі панує не міжнародне право, а реальна політика.Саме з її позицій ставляться до України наші союзники і партнери. Дуже Україні допомогло міжнародне право під час російської агресії? А актуалізувати Будапештський протокол міжнародне право нам допомогло? Постає цілком реалістичне питання: що Україна виграла і що програла внаслідок свого голосування в ООН? Так, Ізраїль в особі його керівників незрідка буває нетактовним і несправедливим щодо України ( згадаймо бодай звинувачення на нашу адресу з боку президента Ізраїлю Рівліна під час його виступу в українському парламенті), звинувачуючи постійно в «антисемітизмі», в співучасті в Голокості й т.д. Тут ізраїльтяни порушують принцип, закладений в англійському прислів’ї « нехай не кидає каміння той, хто сам живе в скляному будинку»,адже крім співучасті осіб певних національностей в антиєврейських акціях була й співучасть осіб також певної національності в червоному терорі, у злочинах більшовизму і т.д.

 Читайте також: Що пишуть арабські ЗМІ про Україну

 Звісно, тут тяжіють над свідомістю ізраїльських  «прокурорів» стереотипи пропаганди і етнічних міфів. Як написав автор книги « Владімір ( Зеєв) Жаботинський і українське питання» Ізраїль Клейнер: «Надзвичайно характерно, що автори, котрі про погроми, ніколи не ототожнюють погромницьку і взагалі антисемітську діяльність російського, німецького, польського, литовського та інших народів з національною свідомістю чи національно-визвольною боротьбою цих народів – це залишається «привілеєм» тільки українського національного руху. Чи можна вказати на яскравіший приклад масової упередженості?»

 Часто-густо звинувачення будуються на елементарному невігластві. Ось приміром ізраїльський військовий інструктор Цві Аріелі, який допомагає з тренуванням нашої Національної гвардії, опублікував викривальний трактат про « злочини» українських націоналістів, де чимало аргументів він черпає з теоретичного друкованого органу українських націоналістів з назвою «Вишняк». Хтось колись чув про такий «Вишняк»? Автор ніколи ,хоча чимало років витратив на вивчення історії українського національно-визвольного руху. Український історик Володимир В’ятрович розповідав, як кілька років тому на запрошення ізраїльської сторони з групою колег їздив до меморіального комплексу Яд-Вашен, співробітники якого обіцяли надати архівні документи про антисемітську діяльність українських націоналістів. Однак, коли українці туди прибули, ніяких таких документів там не виявилося, за винятком давно відомих пропагандистського штибу. А два дуже ерудовані й освічені єврейські автори Ізраїль Шахак і Нортон Мезвінскі у надзвичайно цікавій книжці «Юдейський фундаменталізм» в Ізраїлі», пишучи про прикрозвісний кишинівський погром початку ХХ ст.., написали, що він відбувся на території…України.Але Кишинів ніколи не входив до етнографічної України, до жодної форми української державності. Кишинів - це Молдова ( Бессарабія). Всі ці звинувачення на адресу України не сприяють українсько-єврейському порозумінню.

Читайте також: Сталевий хребет нації

    Так, Ізраїль - дуже « колючий» союзник України. Між іншим, так в Ізраїлі кажуть про « сабра». « Сабра»-це особлива частина ізраїльського населення, це ті євреї, які народилися і виросли в Ерец Ісраель ( на землі Ізраїлю) і для котрих мова іврит є рідною, а не вивченою. Є таке ізраїльське прислів’я: « Сабра як кактус, ззовні колючий, а всередині - м’який». Це країна дуже складний, проблемний, але за нинішніх умов ( і не тільки нинішніх!) надзвичайно важливий і цінний союзник України. Незважаючи на всі інвективи проти нас, Ізраїль нам допомагає. Він надає військово -технічну, експертну, технологічну допомогу. Зрештою, він лікує наших поранених і скалічених солдатів. Тепер після того голосування ми все це втратимо.

Крім того, Кнессет готувався до визнання Голодомору геноцидом українському народу. Таке визнання саме Ізраїлем, країною, що виникло значною мірою як відлуння Голокосту, мало б величезне міжнародне значення і резонанс. Тепер про це можна забути. Ми пошили себе у дурні в ім’я міжнародного права, що нас не врятувало і не врятує. Відмова від ядерної зброї нас нічого не навчила? Як справедливо зазначала  письменниця Оксана Забужко: « Дурень-це людина, яку життя нічого не вчить». А шеф таємної поліції Франції Жозеф Фуше з дещо іншого приводу сказав Бонапарту: « Ваше Величносте! Це гірше ніж злочин, це  помилка».

 Зрештою, жодна арабська країна не допомагає нам так, як Ізраїль. То чому ми повинні підтримувати арабів, а не Медінат Ісраель? Якщо вже не вистачило рішучості проголосувати в ООН проти, то чому не утрималися за прикладом США? Ізраїль в умовах перманентної війни вижив і добре розвивається тому, що завжди керується своїми національними інтересами, а ми-абстракціями, котрих мало хто в світі дотримується і які не допоможуть розв’язати наші проблеми. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про померлих годиться говорити добре або взагалі нічого. Певно, користуючись цим принципом, португальці останнім часом почали згадувати свого колишнього диктатора Антоніу Салазара лише в позитивному ключі. Про нього не забувають у книжках, журналах, навіть знімають фільми. Про часи диктатури говорять як про період стабільності, й тому деякі португальці на честь Салазара складають навіть тужливі пісні — фаду.
    16 січня, Ростислав Панічев
  • Якою є внутрішня й зовнішня роль нестоличних музейних закладів
    16 січня, Ганна Трегуб
  • Як марнотратна система субсидій вбиває шанс України на енергонезалежність
    16 січня, Олександр Крамар
  • Чи зможе колективний Захід пережити власні ілюзії та зміну світоустрою Росією
    15 січня, Едвард Лукас
  • Як склалася доля кримських спортсменів, що до 2014-го виступали за Україну
    15 січня, Іван Вербицький
  • Гроші, гроші… Свята з’їдають безліч грошей. Ніби перетворюєшся на Пантаґрюеля, здатного жерти безкінечно… Я навіть потайки ходжу «в гості» до нашого холодильника переконатися, що маю запас продуктів. Є в мене таке дивацтво після літа 2014-го. Якщо запас чомусь зменшується, починаю нервуватися.
    14 січня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено