Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 грудня, 2016   ▪   Анна Корбут   ▪   Версія для друку

Співпраця Україна-ЄС: без образ

За чим варто спостерігати в співпраці України та ЄС наступного року
Матеріал друкованого видання
№ 51 (475)
від 22 грудня, 2016
Співпраця Україна-ЄС: без образ
Фото: reuters

24 листопада в Брюсселі відбувся саміт Україна — ЄС. Згодом, 15 грудня, там-таки на свій саміт зібралися очільники країн Євросоюзу. Найактивніше після цих подій українці обговорювали відстрочку рішення про безвізовий режим і вимогу Нідерландів стосовно Угоди про асоціацію.
У випадку безвізу після кількох хвиль обіцянок українських і європейських чиновників про «от-от», а відтак їх зриву увага медіа та громадської думки почала зосереджуватися майже виключно на цьому питанні. Не останню роль тут відіграла риторика української влади: для неї безвіз став одним із нечисленних та однозначно позитивних досягнень, дію яких можна відчути вже й зараз на практиці. А отже, вона часто й наполегливо про нього говорить на найвищому рівні, оминаючи увагою багато інших елементів у взаємодії України з ЄС. Ця наполегливість не позбавлена логіки. «Ситуація в країнах ЄС нині така, що після безвізу для України та Грузії важко сподіватися найближчим часом на подібну лібералізацію для інших країн, зокрема Східного партнерства», — ділиться спостереженнями європейський дипломат. Якщо в ЄС триватимуть інциденти на кшталт нещодавнього берлінського чи терактів, які ставались упродовж усього року в європейських столицях, нагнітатимуться антиміграційні настрої та поглиблюватиметься недовіра виборців до своїх урядів, «апетит» до відкриття кордонів для бідніших, більш корумпованих країн у ЄС узагалі зникне. А поки він (а точніше, відчуття, що треба виконати взяті раніше зобов’язання перед Україною та Грузією, виявити солідарність із громадянами цих країн) іще залишається, тиск українців, як і багатьох західних партнерів на свої уряди, задля пришвидшення процесу має сенс.
Що стосується Угоди про асоціацію, то тут «зрада» в додатку до Висновків Європейської ради від 15 грудня 2016 року, укладеному на вимогу Нідерландів. У тексті йдеться про те, що Угода «не надає Україні статусу кандидата на вступ до Союзу і не містить зобов’язання надати такий статус Україні в майбутньому», «не містить зобов’язання ЄС чи його країни-члена надавати колективні гарантії безпеки чи іншу військову допомогу Україні», «не дає українським громадянам чи громадянам Союзу відповідно права вільно проживати і працювати на території країни-члена чи України» й не вимагає виділення Києву додаткової фінансової підтримки.

Читайте також: Саміт Україна-ЄС: годинники звірено, працюємо далі

Такі вимоги від політиків і громадян Нідерландів, звісно, не з приємних. Але, зрештою, Угоду поки що не змінено. Відсутність зобов’язання про надання Україні статусу кандидата — це не відмова у такій перспективі, коли (або якщо) у ЄС зміниться політична кон’юнктура. Позицію Нідерландів у Євросоюзі поділяють не всі країни: іще за кілька днів до появи нинішнього формулювання європейські дипломати розповідали, що представники Брюсселя й деяких держав намагалися не допустити пункту стосовно ненадання перспективи членства в додатку або принаймні максимально це формулювання розмити. Не тому, що вони за приєднання до ЄС України, Грузії чи Молдови сьогодні, а тому, що проти зміни принципової політики «відкритих дверей» для адекватних кандидатів. Утім, нині європейські політики взагалі уникають розмов про можливе розширення Євросоюзу, бо це дуже дратує виборців. Надто коли йдеться про країну зі значно нижчим ВВП. І надто коли ця країна, отримуючи фінансову допомогу, викладає захмарні статки своїх можновладців в електронних деклараціях. У такому разі знаходити переконливі аргументи на її захист стає важче що своїй дипломатії, що іноземній.

Мета нововведень на держслужбі — створити новий кістяк міністерств, культуру добору кадрів у них і нове ставлення до роботи

Тим часом не зрозуміло, чому дехто в Україні прив’язує сенс змін і реформ до потенційного вступу в ЄС. Останнє може бути зараз орієнтиром, але ніяк не самоціллю. Пріоритетом у комунікації влади й су­спільства має бути щоденна копітка робота, необхідна для виживання та розбудови держави з постійним контролем громадськості за її виконавцями. Максимальне використання всіх можливостей і ресурсів, які дають проекти допомоги, та доступ до європейського ринку (поки що це не робиться). Крім того, українське суспільство має навчитися бути провідником змін. А воно, за деякими винятками, поки що воліє спостерігати, нарікати в соцмережах та ображатися (при цьому часто не знаючи імені чи партійної належності свого представника в місцевій або Верховній Раді).

І це аж ніяк не означає, що українці відмовляються від європейського майбутнього. І аж ніяк не означає, що українці мають розчаровуватися в такому майбутньому. Бо альтернативи йому немає. Стосовно інших пунктів: ЄС не надає безпекових гарантій; це парафія НАТО. Далі сказано, що Угода також не впливає на право країн-членів вирішувати, скількох українців впускати до себе, скільком дозволяти працювати в себе і в яких обсягах виділяти Україні двосторонню фінансову допомогу.

Небезпечний момент в іншому: якщо постійно зосереджуватися виключно на безвізі, вимогах голландських популістів чи недостатньо різких, на нашу думку, політичних заявах західних лідерів, можна подумати, ніби крім цього у взаємодії України з ЄС нічого не відбувається. Це загрожує дальшими образами й розчаруваннями. Але жодного конструктиву не несе.

Утім, один із цікавих проектів, за якими варто спостерігати у 2017-му, — це запровадження посад фахівців з питань реформ і діяльність «команд підтримки реформ» у міністерствах. У чому їх користь?

Читайте також: Євроінтеграція зарплати

Спочатку трохи передісторії: у червні 2016 року Кабмін схвалив «Стратегію реформування державного управління України на 2016–2020 роки», а в листопаді — Концепцію запровадження посад фахівців з питань реформ. Згідно з останньою «посади фахівців з питань реформ — це посади державної служби категорій «А», «Б» і «В» з посадовими обов’язками, що передбачають підготовку та реалізацію ключових національних реформ». До кінця 2016 року Кабмін має визначитися з цими ключовими національними реформами та відповідальними за їх реалізацію міністерствами. А до 2020 року, використавши нових фахівців, планується оптимізувати й суттєво оновити штат органів державного управління та організацію роботи в них. Відповідно до Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ конкурси для відбору таких спеціалістів стартують у березні 2017-го. До конкурсних комісій можуть залучати іноземних експертів, представників міжнародних організацій. А основним критерієм оцінювання фахівця буде успішність виконання завдань. Оцінювання роботи проводитимуть щороку, а результати його оприлюднюватимуть на сайтах Національного агентства України з питань державної служби та відповідних відомств. Мета нововведень — поступово сформувати новий кістяк міністерств, нову культуру добору кадрів і нове ставлення персоналу до своєї роботи.

Традиційно тут постає питання адекватних зарплат. Адже після Майдану в державних органах з’явилося чимало нових людей, зокрема з бізнесу. Але останні рік-два вони покидають свої відомства через опір системи, хоча не останньою чергою і через неадекватну компенсацію. 19 грудня Київ та Брюссель підписали низку фінансових угод. Одна з них передбачає виділення €104 млн на реформу державної служби в Україні. Із них €90 млн — це пряма допомога в бюджет, яка має йти власне на виплату належних компенсацій новим фахівцям. Вона розрахована на чотири роки. За цей час Україна, як планується, має вийти на адекватний кількісний склад міністерств та інших відомств, а також знайти кошти для належної оплати праці оптимізованого штату державних службовців. На перехідний період фінансова підтримка, яка забезпечить адекватні зарплати новим фахівцям, надходитиме до українського бюджету зі згаданого пакета допомоги ЄС. Так, запланована зарплата для нових фахівців із реформ має коливатися від 25 до 60 тис. грн залежно від посади і стажу. Перший транш із цього пакета в розмірі €10 млн має надійти в І кварталі 2017 року. Загалом виділення траншів залежатиме від виконання українською стороною програм реформ, а також вимог ЄС для реципієнтів допомоги та підписаних 19 грудня угод.

Крім того, подекуди уже працюють або набираються команди з підтримки реформ. Це залучені до роботи при міністерствах тимчасові групи фахівців, які не є державними службовцями, але займаються модернізацією міністерств, а також розробкою реформ у своїх галузях. Наразі процес запущено в пілотних міністерствах: фінансів, інфраструктури та аграрної політики і продовольства. У Мінінфраструктури, наприклад, команда вже набрана і працює. Її завдання та пропозиції можна моніторити на сайті міністерства. 12 грудня був дедлайн подачі заявок на заповнення додаткових вакансій в аналогічній команді в Мінфіні. Компенсація в цих фахівців коливається від 7–20 тис. грн для молодших до 24–40,5 тис. грн для старших спеціалістів і 35–55 тис. грн для управлінського рівня. І вони також можуть у майбутньому доєднатися до оновлених міністерств, адже віднині перебувають усередині процесу їх реформування.

Читайте також: Роздвоєння особистості

Якщо цю реформу вдасться реалізувати, українські міністерства мають очиститися від баласту роздутих штатів. Від людей, що працюють на власні схеми та інтереси, саботують зміни або просто «просиджують штани», бо так звикли за багато років держслужби й низьких зарплат. Іще одна мета: виключити з процесу добору кадрів механізм кумівства, коли до міністерств потрапляють не обов’язково кваліфіковані родичі й друзі.  Але наскільки вона виявиться ефективною, буде видно.

Тут напрошуються паралелі з іншим компонентом реформи державної служби, який уже реалізується, — запровадженням посади державного секретаря. Це посадовець, підзвітний міністру, який відповідає за організацію фактично адміністративної функції в міністерстві: діяльність його апарату, поточну роботу, безперебійний перехід від одного міністра до іншого, реалізацію ініціатив очільника міністерства. Відтак міністр частково звільняється від контролю над поточною роботою і може займатися політично-стратегічною. Держсекретар — це не політична посада, тобто в теорії не залежить від зміни влади; такий держслужбовець може не погоджуватися з рішеннями міністра, якщо ті не відповідають закону або інтересам держави, суспільства. Тобто це своєрідний додатковий механізм стримування потенційних політизованих рішень міністра. Держсекретаря обирають на п’ять років. Орієнтовна сукупна зарплата в такого посадовця має становити приблизно 35–37 тис. грн. Вона, найімовірніше, теж дофінансовуватиметься зі згаданої вище прямої допомоги в бюджет від ЄС. Однак у жовтні, коли стартували конкурси на посади держсекретарів, залунали скарги про те, що заявок від кандидатів було вкрай мало для якісного вибору. Вже по закінченні конкурсів та оголошенні переможців виникли скандали.

На початку грудня в. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун заявила, що не погоджується з обраною кандидаткою до її відомства і що сама процедура відбору має стати більш прозорою. Конкурсна комісія з питань вищого корпусу держслужби обрала на цю посаду заступника директора з реєстрації фармаконагляду підприємства «Державний експертний центр» Наталію Шолойко. За повідомленнями активістів та ЗМІ, її чоловік Олександр Хейломський є співзасновником оптового дистриб’ютора фармацевтичних товарів «Рідан». Його партнерка по цьому бізнесу є головою правління стратегічного підприємства «Індар», що спеціалізується на виробництві інсуліну. Окрім присутнього тут потенційного конфлікту інте­ресів за цими компаніями тягнеться слід із минулого: у 2013 році на порталі «Наші гроші» вийшов матеріал про те, як «Індар» виграв низку тендерів МОЗ на поставку препаратів, дуже далеких від його спеціалізації (як-от ліків від туберкульозу, дитячих вакцин, препаратів для хворих на СНІД), а потім деякі з отриманих сум виводили на офшорні компанії. Що ж стосується конкурсу, то на ньому пані Наталія набрала лише 11,74 бала із 20. Вибрати резервного кандидата комісія нібито не змогла, оскільки інші претенденти не здобули мінімальних достатніх оцінок. Утім, активісти називають процес обрання непрозорим і вимагають оприлюднення поданих кандидатами документів, складу комісії, що їх обирає, і нарікають на недопуск до конкурсу людей з-поза системи. Зокрема, серед вимог до кандидатів є така: «...Досвід роботи на посадах державної служби категорій «А» чи «Б» або на посадах не нижче керівників структурних підрозділів у органах місцевого самоврядування чи досвід роботи на керівних посадах у відповідній сфері — не менше трьох років». Уляна Супрун заявила, що добиватиметься переобрання держсекретаря у своє міністерство після того, як правила переглянуть.

Дивіться також: В Євросоюзі запевнили, що Україна залишається для них в пріоритеті

Не менш скандальна історія з кандидатурою держсекретаря в Міністерстві інфраструктури. На цю посаду конкурсна комісія обрала Андрія Галущака, який у минулому працював разом із Владиславом Каськівим, очолював проект «Повітряний експрес» (нині детективи НАБУ і прокурори САП проводять досудове слідство за фактом розкрадання 81 млн грн кредиту від Китаю, виділеного на будівництво цього потяга з Києва до Борисполя, і у вересні затримали учасника схеми). «Ми маємо факт спроби реваншу, що ось тут буде гарна стіночка, назвемо їх реформаторами. А тут будуть державні секретарі, які займатимуться, як вони називають, «бізнесом». Ми хотіли попередити громадськість, що не будемо ширмою й ніхто бізнесом за нашими спинами не займатиметься», — прокоментував вибір міністр інфраструктури Володимир Омелян.
«Чи бачать звичайні українці результати всієї цієї роботи?» — таке запитання можна почути від єврочиновників і дипломатів, що працюють з Україною. Якби зміни на державній службі наступного року пішли наміченим шляхом, то результати для простих громадян згодом стали б дуже помітними. Та поки що вони часто губляться за гучними обговореннями безвізу. Він, звісно, потрібен, але ж це не зовсім реформа.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Звіт розвідки про кампанію Путіна на допомогу Дональдові Трампу
    17 січня, The Economist
  • Про померлих годиться говорити добре або взагалі нічого. Певно, користуючись цим принципом, португальці останнім часом почали згадувати свого колишнього диктатора Антоніу Салазара лише в позитивному ключі. Про нього не забувають у книжках, журналах, навіть знімають фільми. Про часи диктатури говорять як про період стабільності, й тому деякі португальці на честь Салазара складають навіть тужливі пісні — фаду.
    16 січня, Ростислав Панічев
  • Якою є внутрішня й зовнішня роль нестоличних музейних закладів
    16 січня, Ганна Трегуб
  • Як марнотратна система субсидій вбиває шанс України на енергонезалежність
    16 січня, Олександр Крамар
  • Чи зможе колективний Захід пережити власні ілюзії та зміну світоустрою Росією
    15 січня, Едвард Лукас
  • Як склалася доля кримських спортсменів, що до 2014-го виступали за Україну
    15 січня, Іван Вербицький
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено