Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 грудня, 2016   ▪   Михайло Якубович   ▪   Версія для друку

Східні «голоси». Що пишуть арабські ЗМІ про Україну

Сьогодні в нас дедалі частіше говорять про Близький Схід. Не лише тому, що українське питання на Заході наші «геополітичні партнери» часто ставлять в один ряд із сирійським.
Матеріал друкованого видання
№ 50 (474)
від 15 грудня, 2016
Східні «голоси». Що пишуть арабські ЗМІ про Україну
Фото: УНІАН

І не тому, що ворог нашого ворога — це наш друг, як каже відома приказка. Річ в іншому: ми себе позиціо­нуємо як державу, що з об’єкта прагне вибитися в суб’єкти геополітичних процесів. Навіть більше, на щось впливати. Особливо на такий стратегічний регіон, де і гроші, і ресурси, і так само різні гравці — від «крайнього» Заходу аж до Далекого Сходу.

Колись, ще в листопаді 2014 року, у Принстонському університеті я мав нагоду слухати нашого міністра закордонних справ пана Клімкіна. Чесно кажучи, йшов на ту зустріч із певним скепсисом. Власне, під час його виступу в Robertson Hall (можна сказати, найбільша актова зала Принстону) радше споглядав на присутніх американців, які завітали послухати Клімкіна, цікавила їхня реакція. Враження після зустрічі, зізнаюся, було кращим. Після годинного виступу я відчув, що українська дипломатія опинилася в куди вправніших руках, аніж була доти. Але нагадую: то був 2014-й — рік великих надій і сподівань.

Не лише Штати, звісно, у пріоритеті української дипломатії. Як відомо, останнім часом у деяких питаннях у нас побільшало союзників і серед арабських країн регіону, який в англомовній літературі часто називають MENA (Близький Схід і Північна Африка). На різних голосуваннях, які відбувалися в ООН і на яких було засуджено анексію Криму, послідовну позицію підтримки територіальної цілісності України зайняли Королівство Саудівська Аравія й Катар. Торік Саудівську Аравію навіть відвідав президент Петро Порошенко. Це був другий візит першої особи держави до цієї країни від 1996 року. Пожвавішала й економічна співпраця, чимало українських підприємств почало переорієнтовувати свої ринки з РФ на інші регіони. На тих самих позиціях лишається й туризм: допоки не відкрився безвіз до ЄС (і, вочевидь, ще довго не відкриється), багато хто обирає куди простіший відпочинок у Єгипті, ОАЕ, Тунісі, Йорданії та інших арабських країнах.

Специфіка дипломатії на Сході

Утім, будь-який експерт, добре обізнаний із зовнішньополітичними реаліями, скаже відверто: хотілося б кращого. Адже і товарооборот міг би бути більшим, і в його структурі вагомішу роль могли б відігравати технологічні галузі нашого виробництва, і позиція деяких арабських країн щодо окупації Криму могла б бути однозначнішою. Не можна забувати й про відверті проколи. Наприклад, в освітній галузі: попри те що в нас навчається дуже багато студентів з арабських країн, свого часу Саудівська Аравія й Туніс робили заяви про те, що не визнаватимуть дипломів українських медичних вишів. Ситуацію якось «розрулювали», але, як мені особисто доводилося чути «з перших вуст», проблеми виникають досі. Часто й наші посольства в арабських країнах вельми жорстко у фінансовому й документальному сенсі ставляться до місцевих, як наслідок — деякі держави відповідають тим самим. Хоча, звісно, до прозорості європейських консульських служб нам іще дуже далеко.

Читайте також: Юнал Чевікьоз: «Якщо Сирія розвалиться, цей процес не завершиться на її території, а пошириться на весь Близький Схід»

Є ще один специфічний момент: в української влади нині в тренді риторика, пов’язана з Кримом і кримськими татарами. Попри це, мусульманська тема, а саме ідеї здійняти хвилю солідарності з репресованими в Криму мусульманами (а такі випадки вже мають системний, а не поодинокий характер), досі лишається на рівні радше проектів, аніж навіть спроб. Тут, безперечно, не треба мати особливих ілюзій, зважаючи передусім на той факт, що чимало арабських країн перебуває ще в гіршому безпековому стані, ніж Україна. Крім того, близькосхідна політична культура виходить із класичного принципу співпраці з тим, хто реально, а не юридично має владу. І поки ми робимо якісь кроки, наш ворог у гібридній війні виявляється далеко попереду, відновлюючи зв’язки та впливи, які свого часу мав серед арабських країн СРСР, а то й набуваючи нових.
Очевидно, що працювати з арабами треба. Але, здається, трохи не так, як із країнами Заходу. Якщо там актуальне залучення громадськості, проведення фестивалів, флешмобів, елементарних мітингів і демонстрацій, то в більшості країн Близького Сходу цей номер явно не проходить. Тут, на відміну від Заходу, думку громадськості не надто слухають — її радше спускають згори, а тому й цільова аудиторія відповідно дещо інша, «люди рішення й договору», висловлюючись мовою класичної арабської культури, тобто представники бізнесової та політичної еліти (як і в Україні, в арабському світі дуже часто це одні й ті самі люди).

Інформаційна війна арабською мовою

І виникає запитання: а що ці люди знають про нас сьогодні? Особливо у світлі подій 2013–2016 років, тобто Революції гідності, окупації Криму, війни на Сході?

Здавалося б, першочергову роль відіграють медіа. Вітчизняне регулярне мовлення арабською — це, як відомо, поки що нездійснена мрія, хоча деякі проекти вже працюють. Передусім у форматі сайтів: «Україна арабською», ArabPress і ще кілька, які інформують про те, що відбувається в нашій державі. Щороку створюються й спеціалізовані ресурси, пов’язані з навчанням в Україні. Нещодавно з’явився проект арабськомовних випусків новин з України, які виходять під редакцією кореспондента «Аль-Джазіри» в Україні Сафвана Джуляка. До речі, саме «Аль-Джазіра» як найпотужніший телеканал арабського світу найчастіше озвучує в ефірі новини про Україну, розміщує на своєму сайті відеоматеріали тощо. Висвітлення подій «Аль-Джазірою», що зазвичай представляє офіційну катарську позицію, загалом відповідало «прозахідному» баченню Революції гідності та інших процесів в Україні. Телеканал робив включення з Євромайдану, на сайті є чимало досить якісних матеріалів про те, що відбувається в нашій країні, про війну на Сході, а ще багато статей про українську культуру, суспільство, економіку та інші царини життя. У цьому сенсі «Аль-Джазіра» вирізняється не тільки з-поміж арабських медіа, а й з-поміж багатьох світових, де тема України за останній рік відійшла на задній план.

Не сплять, утім, і медійні вороги. «Русія аль-Яум», арабськомовна версія прокремлівської Russia Today, стала чи не головним інформатором арабського світу про те, що відбувається в Україні; чимало медіа-ресурсів, передусім із Єгипту, Сирії, Іраку, Ємену та інших країн, прихильних до РФ, перепощують новини про Україну саме звідти. І з’являються вони там дуже оперативно й майже щодня. Показовий приклад — нещодавнє обрання в Києві нового муфтія Духовного управління мусульман Криму. Арабський світ уперше дізнався про цю подію саме з Russia Today, яка повторювала нісенітниці деяких представників кримської «влади», що пов’язала його з Фетхуллахом Ґюленом та іншими контроверсійними рухами. Рятує лише те, що ресурси, які поширювали цю інформацію, навряд чи можна назвати найцитованішими. Такі арабськомовні видання, як «Аль-Ахрам» та «Аль-Яум ас-Сабі» (Єгипет), «Ер-Ріяд» та «Указ» (Саудівська Аравія), «Ар-Рай» (Кувейт), «Аль-Імарат аль-Яум» (ОАЕ), передусім орієнтуються на матеріали західних медіа (CNN, BBC, SkyNews, Reuters, AP тощо), проте, як зазвичай буває в медійній царині, питання не у фактах, а в їх інтерпретації.

Культура, зброя і Донбас

Якщо не брати до уваги деякі матеріали, розміщені цього року, арабські медіа загалом зображують ситуацію приблизно так само, як і європейські чи американські. Утім, особливий акцент тут на російсько-українських відносинах. Наприклад, уже згадана єгипетська «Аль-Яум ас-Сабі» значну увагу приділяє українській темі, але акцентує на тому, як Україна «загострює» ситуацію (зокрема, у зв’язку з нещодавніми навчаннями в Херсонській області). Представлена й тема єгипетсько-українських зв’яз­ків. Натомість кувейтське видання «Ар-Рай» дещо нейтральніше. До того ж цього року в ньому вийшло розгорнуте інтерв’ю з Надзвичайним і повноважним послом України в Кувейті Володимиром Толкачем (напередодні 24 серпня). Еміратська преса («Аль-Імарат аль-Яум») має дещо інші пріоритети: тут більше йшлося про новини культури, економіки, а тема війни переважно представлена в дусі західних медіа, тобто з нейтральних позицій. В одному з цьогорічних номерів навіть вийшла велика стаття арабською про захисників Широкиного. До речі, саме в медіа Перської затоки, попри консерватизм місцевих суспільств, найбільшого резонансу набула перемога Джамали на Євробаченні; цю новину публікували вслід за «Аль-Джазірою» практично всі новинні ресурси регіону.

Читайте також: Обама: Ніхто не може бути задоволений ситуацією на Близькому Сході

Хоча з огляду на сирійські події в саудівській пресі й з’явилися антиросійські тренди, проте особливої цікавості до України вона не виявляла. Серед матеріалів газети «Ер-Ріяд» останніх місяців різна геополітична аналітика, у якій Україна лише згадується, а також трохи економічних новин. Приблизно таких самих підходів трималися й інші саудівські видання («Указ», «Аль-Баляд» тощо). Саудівська Аравія, утім, має зв’язки з ісламськими організаціями в Україні. Наприклад, минулого місяця після повідомлень про те, що єменські повстанці випустили балістичну ракету в бік Мекки, Посольство Саудівської Аравії в Києві зібрало практично всіх представників ісламських організацій у столиці з метою публічного осуду цього акту агресії.

Сусіди Саудівської Аравії, зокрема Йорданія, також виявляють дедалі більшу цікавість до України. Проурядова газета «Ад-Дустур» регулярно висвітлює перемовини між різними сторонами конфлікту на Сході нашої країни, хоча й тримається в оцінках нейтральних позицій, мовляв, є «проросійські повстанці», є твердження Києва про те, що «Москва надає військову підтримку», а ось Кремль «усе це заперечує». Інші йорданські видання, навіть позиціоновані як «незалежні» (зокрема, The Jordan Times), публікують такі матеріали, зважаючи передусім на геополітичний контекст подій.

Дещо писали про Україну й на «арабському Заході», у Магрибі. Нещодавно, наприклад, в алжирській газеті «Аш-Шурук» з’явилося повідомлення про те, що розробку українських балістичних ракет начебто фінансує Саудівська Аравія (при цьому, втім, джерелом названі російські інформагенції). Решта повідомлень за останній рік здебільшого стосувалися американсько-російських відносин, а Україна згадувалася переважно поряд із Сирією. Вплив російської пропаганди не обійшов навіть Туніс, одну з найліберальніших країн Африки: «перша незалежна» газета «Ас-Сабах» у вересні цього року опублікувала велике інтерв’ю з послом РФ у Тунісі, який у традиційному кремлівському дусі говорив про «українську кризу», «розкол українського суспільства» тощо. Альтернативних думок, судячи з усього, часопис не публікував. Марокканська преса, як і видання сусідніх країн, зверталася до української тематики виключно в геополітичному контексті.

Як бачимо, традиційні арабські медіа, за деякими винятками, спеціального інтересу до України не виявляють, навіть попри те що в нашій державі досить численна арабська діаспора (передусім студенти). Скориставшись системою Google Trends, неважко відстежити популярність запитів, пов’язаних з Україною. Якщо ввести арабською слово «Україна» (Укранія), то можна помітити, що сплеск популярності припав на червень 2012-го (проведення чемпіонату Європи з футболу), початок 2014-го, окремі місяці 2016-го, зокрема травень і червень (імовірно, у зв’язку з перемогою на Євробаченні). Найпопулярніші запити: «де розташована Україна», «українська революція», «прапор України», а ще «українські дів­чата». У регіональному розрізі найбільшу цікавість до нашої країни виявляли користувачі із Саудівської Аравії, а також Єгипту. За останній рік зросла й кількість запитів щодо отримання української візи: не секрет, що наша країна стала одним зі шляхів подальшого переїзду до ЄС, часто нелегального.

Нас чують

В останні роки, утім, активізувалася й українська діаспора в арабському світі. І хоча ми традиційно звикли розглядати її як суцільно «західний» феномен, варто звернути увагу й на вихідців з України, які мешкають у країнах Перської затоки. В ОАЕ, Кувейті, Катарі тощо вже є об’єднання українців, часто неформальні (у соціальних мережах), але досить активні. У Дубаї, наприклад, діє український греко-католицький храм, є численна громада. У Кувейті, Катарі та інших країнах проводилися й певні мистецькі заходи, демонструвалися українські фільми, організувалися тематичні виставки. В арабському світі вже з’являються присвячені Україні книжки. Так, ще 2010 року побачила світ досі не відома в Україні (оскільки так і не перекладена з арабської) книжка палестинського письменника Валіда Ауди «Два брати й одна українська наречена», яка оповідає основану на реальних подіях історію двох палестинських студентів у Харкові. Після її прочитання складається досить позитивне враження: автор непогано розуміється на українських реаліях, наводить деякі факти з історії та культури нашої країни, навіть попри вельми популярний виклад матеріалу. Натомість сучасних наших письменників, за поодинокими винятками (як-от Андрій Курков), на Близькому Сході знають погано. Зрештою, лише нещодавно арабською стала з’являтися класика («Кобзар» Тараса Шевченка), побачив світ і повноцінний арабсько-український словник. Обидва видання стали можливими завдяки підтримці Посольства Катару в Україні. Хочеться вірити, що колись хоч якась із українських книжок, перекладена арабською, перевершить популярність книжки українського радянського письменника Миколи Островського «Як гартувалася сталь», арабський переклад якої досі (!) перевидається в окремих країнах (наприклад, Сирії), а до середини 2000-х у деяких літературних виданнях на неї навіть писали рецензії.

Читайте також: Єзиди – народ, що зникає

Якщо підсумувати цей стислий огляд того, яким нас бачить арабський світ, то складається вельми різнорідна картинка. Якщо ще років п’ять тому мене запитували в Саудівській Аравії, де це Україна й чи взагалі це незалежна держава, то сьогодні то велика рідкість. «Арабська вулиця» знає, що Україна щонайменше не Росія. Це держава, де обов’язково вчиться хтось із родичів (а родинні зв’язки на Сході дуже широкі) чи друзів, а дехто навіть одружений з українкою. Тема шлюбів з українками, певно, ще не один рік домінуватиме в популярних арабських уявленнях про нашу державу. Натомість наша війна відома менше — у найкращому разі нас порівнюють із Сирією, яку, вважає арабський світ, рвуть на шматки не так внутрішні, як зовнішні суперечності. Спрацьовує арабський антиамериканізм — тренд, який досі популярний переважно в Північній Африці, а також у Сирії, Іраку, Ємені; як наслідок — тут на Україну дивляться суто як на державу, куди втрутилися іноземці, порушили стабільність, омріяну авторитарними режимами арабського світу. Проте, і це дедалі помітніше, сам арабський світ також неоднорідний: більш «проукраїнську» (за всієї умовності цього слова) позицію займають країни Перської затоки, які дуже міцно пов’язані із Заходом. Тому, хоч як дивно, ключі до Близького Сходу часто лежать не на самому Близькому Сході, а на Заході. Монархії Перської затоки за всіх власних ресурсів і потужностей мусять зважати передусім на американську позицію, оскільки саме військова присутність США в регіоні значною мірою стримує потенційний ворожий альянс, що насувається з усіх боків, особливо з північного (асадівська Сирія — шиїтська влада Іраку — Іран). Тому будь-яке порушення кордонів, нехай навіть у далекій Україні, сприйматиметься в Саудівській Аравії, Катарі та ОАЕ із цілком однозначним осудом.

Наскільки Україна зможе скористатися ситуа­цією та показати себе серйозним гравцем і в геополітиці, і в економіці, залежить від нас самих, від того, чи зможемо позбутися ілюзій, що нас усі повинні любити «за просто так», хоч як жорстко це прозвучить. Слід пам’ятати: на Сході, в арабському світі, люблять і поважають насамперед за силу. Решта на другому плані.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.