Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 грудня, 2016   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Харківські замість донецьких

Якими є амбіції та можливості новоствореної партії Рабіновича — Мураєва
Матеріал друкованого видання
№ 48 (472)
від 1 грудня, 2016
Харківські замість донецьких
Фото: УНІАН

Ще кілька років тому Партія регіонів, кістяк якої складався з представників олігархічних кланів південно-східних областей, здавалася незламною та всесильною. Всі соціологічні опитування показували її беззаперечне лідерство. Регіонали могли дозволити собі витрачати на виборчі кампанії необмежені бюджети й ніколи не економили на піарі.
Але після перемоги Революції гідності в лютому 2014 року та втечі з України Віктора Януковича моноліт ПР став розпадатися буквально на очах. За лічені тижні партію покинули її провідні діячі, а розкручений бренд став чимось на зразок тавра, від якого поспішали позбутися. Зазнавши поразки, клани, що раніше об’єдналися навколо Януковича, тепер розпалися на кілька дрібних угруповань. При цьому жодне з них не побажало виступати під старими прапорами Партії регіонів, яка тепер асоціюється з убивствами в центрі Києва.
Більшість колишніх регіоналів продовжили свій шлях у політиці під прапорами Опозиційного блоку. Фактично його й треба вважати правонаступником старої ПР у нинішньому парламенті. Однак у самостійне плавання вирушили також інші її осколки. Наприклад, сформована в Раді група «Відродження», яку очолює ветеран ПР, уродженець Макіївки Віталій Хомутиннік. Після поразки донецьких він не тільки не втратив впливу, а й збільшив його, уклавши союз з Ігорем Коломойським. Нині Хомутинніка називають новою зіркою української олігархії.
На минулих парламентських виборах зі своєю партією «Сильна Україна» спробував потрапити до парламенту й колишній віце-прем’єр Сергій Тігіпко, який не зміг подолати прохідний бар’єр. Крім того, на електоральному полі регіоналів намагається грати Адміністрація президента, яка створила з цією метою партію «Наш край». У цій політсилі також опинилися переважно колишні члени ПР.
Але на цьому дроблення не закінчилося. Кілька місяців тому в Україні з’явилася ще одна політсила, сформована на руїнах партії Януковича. Від Опозиційного блоку відкололася група депутатів Мураєва і Рабіновича, які оголосили про створення нової партії «За життя». Як і інші клони ПР, вона так само орієнтується на проросійський електорат і використовує проросійську риторику.
Чутки про розкол в Опозиційному блоці ходили давно. Там від самого початку спостерігалося протистояння двох центрів впливу: людей Ріната Ахметова та Юрія Бойка. Однак тріщина пройшла в іншому місці. Рабінович і Мураєв зі скандалом покинули партію в травні — червні 2016 року. Опоблок вони звинуватили в тому, що він не є реальною опозицією і грає з чинною владою в «договорняки».

Мураєв розраховує зібрати голоси найбільш проросійськи настроєної частини українського електорату, і насамперед це «нічийний» електорат КПУ Петра Симоненка

Спочатку мало хто поставився до цього серйоз­но. Але незабаром соціологічні опитування стали показувати зростання рейтингів нової політичної сили, яка поки що існує фактично на папері. Стабільна присутність Мураєва і Рабіновича в телеефірі зробила свою справу. Результати соціологічних досліджень, опубліковані центром Разумкова і КМІСом, засвідчили, що «За життя» вже долає 5% бар’єр. А в деяких президентських рейтингах Вадим Рабінович узагалі випереджає конкурента Юрія Бойка з Опозиційного блоку.
Особливо дивним видається цей факт, якщо згадати загальновідомі деталі біографії Рабіновича. Ще за радянських часів цей український політик двічі притягувався до кримінальної відповідальності за «розкрадання соціалістичної власності» й відсидів шість років у колонії строгого режиму.
«З кінця 1980 року до початку 1982 року керував підпільними цехами з виготовлення кришталевого посуду, календарів і дерев’яних дверей. На початку 1982-го знов арештований за звинуваченням у розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах. За власним визнанням, перебуваючи під арештом, понад рік успішно симулював божевілля. 10 лютого 1984 року засуджений Харківським обласним судом до 14 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі строгого режиму з конфіскацією майна і забороною займатися професійною діяльністю протягом п’яти років. Ув’язнення відбував неподалік Харкова», — пише українська Вікіпедія.
Ці та інші факти біографії Вадима Рабіновича були викладені в книжці німецького письменника Юрґена Рота «Олігарх». Ця книжка була презентована в Берліні 2001 року. І присвячена була не так самому Рабіновичу, як його викриттям українських олігархів та політиків. При цьому інший могутній на той час український олігарх Олександр Волков, за повідомленнями ЗМІ, пропонував Роту хабар 600 тис. марок за викуп усього тиражу, щоб приховати від громадськості деякі факти свої біографії.
Цікавим є також подвійне громадянство Рабіновича, яке не заважає йому бути депутатом парламенту. Ще в 1990-х він отримав ізраїльський паспорт. У 1999-му це дало підстави українській владі заборонити йому як громадянинові Ізраїлю в’їзд в Україну на п’ять років.
За повідомленням СБУ, рішення було ухвалене 24 червня 1999 року у зв’язку з отриманими відомостями про причетність громадянина Ізраїлю Рабіновича «до діяльності, що завдає значні збитки українській економіці, і на користь забезпечення безпеки країни». Окрім то­го, наприкінці 1998 року СБУ заборонила в’їзд до України на такий самий термін партнерові Рабіновича громадянину Ізраїлю Леонідові Вульфу, якого також називали відомим кримінальним авторитетом.
Щоправда, невдовзі заборону скасували.
Хай там як, а політик із такою сумнівною біографією навряд чи претендував би на щось серйозне в цивілізованій європейській країні. Але в Україні, як відомо, електорат вибачає своїм обранцям і не таке. У кулуарах уже сумно жартують, що прихильники Януковича не можуть голосувати за несудимого кандидата, тому успіх Рабіновичу гарантований...
А ось його соратник по новій партії Євгеній Мураєв має значно менш скандальну репутацію. З огляду на досить молодий вік той не встиг засвітитись у бандитських розборках 1990-х, тож біографія його не затьмарена кримінальними епізодами. Це робить Мураєва в перспективі більш небезпечним політиком і менш вразливим для опонентів, ніж Рабінович.
Після початку російсько-української війни 2014 року Мураєв став одним із небагатьох вітчизняних політиків, що не боялися й не соромилися практично відкрито виступати на боці Росії та її сателітів. На відміну від багатьох інших колишніх соратників по Опозиційному блоку, які вважали за краще відповідати на запитання про війну ухильно або зовсім уникати відповіді, Мураєв відкрито підтримує ворожі Україні сили. Досить згадати, як улітку цього року в ефірі телеканалу «112» він заявив, що Маріуполь від формувань «ДНР» звільняли американські найманці із приватних військових компаній Greystone та Blackwater. Аналогічну маячню, яка не має нічого спільного з реальністю, у 2014 році активно поширювали російські ЗМІ.
Очевидно, що, займаючи таку радикальну та провокаційну позицію, Мураєв розраховує зібрати голоси найбільш проросійськи настроєної частини українського електорату, і насамперед це «нічийний» електорат КПУ Петра Симоненка, яка після революції фактично припинила своє існування.
Яким чином Євгеній Мураєв узагалі потрапив у велику політику? Версії є різні. Найбільш поширена з них каже, що 40-річний політик — це або племінник, або якийсь інший родич Миколи Азарова. Але жодних доказів того немає. Зате очевидними є давні зв’язки Мураєва з Вадимом Рабіновичем, теж вихідцем із Харкова.
Успіхом Мураєв зобов’язаний передусім своєму тестю Олегові Таранову (Євгеній одружений з однією з його дочок — Валерією). Цей впливовий харків’янин іще за радянських часів обіймав керівні посади на великих промислових підприємствах. На початку 1990-х пішов у бізнес. У 1994 році Таранов був членом Ради з питань економічних реформ при президентові України, а в 1996-му навіть устиг попрацювати заступником міністра Кабінету Міністрів. Міські легенди Харкова свідчать, що з Вадимом Рабіновичем Таранов познайомився за часів СРСР, коли майбутній олігарх іще не сів у в’язницю й був цеховиком. Зв’язки й авторитет Таранова, як наслідок, допомогли Мураєву спочатку почати кар’єру в Партії регіонів, а потім перейти до реалізації вже амбітнішого проекту разом із Вадимом Рабіновичем.
Поки що, треба визнати, діє Мураєв вдало. Зав­дяки родинним зв’язкам йому не довелося бруднитися в сумнівних махінаціях, зате вийшло вже в юному віці прийти в бізнес, а потім і в політику. Нині Євгеній володіє одним із рейтингових українських телеканалів NewsOne, який щедро піарить свого власника та його політичну силу. Грошей на цей актив він не шкодує. Про походження коштів, на які утримується телеканал, до сьогодні мало що відомо.
Хай там як, а партія Рабіновича та Мураєва нині має всі шанси не тільки потрапити до парламенту під час майбутніх виборів, а й серйозно потіснити на електоральному полі Опозиційний блок. Обоє харків’ян вміють досить яскраво виступати, що дуже контрастує з недорікуватістю більшості колишніх регіоналів.
Якщо це станеться, то на зміну донецьким в українській політиці вже незабаром можуть прийти харківські. А «перша столиця» нарешті замахнеться на роль одного з головних політичних центрів країни, якою вона довгий час поступалася Донецьку.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Темою розмов номер один у всіх луганчан уже три роки залишається «хто і де провів літо 2014-го». Як у шкільних творах, коли у вересні треба було пригадувати й вигадувати щось, аби здивувати однокласників та вчительку, якщо твої канікули проминули геть звичайно.
    27 травня, Вікторія Малишева
  • Єдина система водозабезпечення, яка функціонує всупереч наявній лінії розмежування, потерпає від купи проблем, вирішувати які вкрай важко: економічних, екологічних, технічних.
    27 травня, Єлизавета Гончарова
  • Що таке трампономіка і чи має вона значення для українців
    27 травня, Любомир Шавалюк
  • Зустріч голів країн НАТО минула без гучних рішень
    26 травня, Юрій Лапаєв
  • Російські газотранспортні проекти як загроза для Європи
    26 травня, Юрій Лапаєв
  • Нова робота Джефа Кунса – гігантська копія порцелянової скульптури української художниці Оксани Жнікруп – протягом тижня була однією з топових тем західних мистецьких видань і українських соцмереж. Формально про плагіат не йдеться (лише про легітимне копіювання), але й поза цим аспектом тема вже оголила безліч цікавих питань.
    26 травня, Олена Кухар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено