Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 листопада, 2016   ▪   Тетяна Омельченко   ▪   Версія для друку

Уляна Супрун: «Медицина, як і оборонна галузь, досить консервативна: не хоче швидких системних змін»

В інтерв’ю Тижню в. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун розповіла про стан конфлікту між МОЗ та профільним парламентським комітетом, ситуацію на ринку ліків, скасування безплатної медицини, закриття безперспективних лікарень і важливість щеплень.
Матеріал друкованого видання
№ 46 (470)
від 16 листопада, 2016
Уляна Супрун: «Медицина, як і оборонна галузь, досить консервативна: не хоче швидких системних змін»
Фото: Андрій Ломакін

Між попереднім міністром охорони здоров'я Олександром Квіташвілі та профільним комітетом ВР був неприхований конфлікт щодо способів проведення медичної реформи. Олег Мусій в ефірах часто заявляє: якщо міністерство хоче реформи галузі, то має прийняти позицію комітету. Що думаєте із цього приводу? У чому, на ваш погляд, були найбільші розбіжності?

— До призначення першим заступником міністра, а згодом в. о. міністра від жовтня 2015 року я була консультантом парламентського Комітету з питань охорони здоров’я. Із Майдану знаю Ольгу Богомолець, Оксану Корчинську, Олега Мусія, працювала з ними в інших проектах. Між нами немає значної розбіжності в більшості питань щодо медичної реформи. Те, що представляла і пропонувала на парламентських слуханнях колегія МОЗ, і те, що радила колишня адміністрація міністерства, збігається. Ці структури об’єднує потреба зміни фінансування системи охорони здоров’я на страхову.

Але ж конфлікт існував…

— Були і є різні думки щодо приватного чи державного страхування. Ми підтримуємо ідею страхування бюдже­т­ними коштами, і комітет із нами солідарний. Окрім того, МОЗ погоджується із законопроектом про автономізацію і хоче розуміти кінцеву дату цього процесу, бо комітет зволікає з термінами. Це наша маленька розбіжність. МОЗ підтримує законопроект щодо трансплантації. Ми хотіли б його ухвалення, аби розпочати роботу з пошуку донорів та реципієнтів, скласти реєстри. Що ж до закону про реабілітацію, то на нас чекає багато роботи, аби покращити його. Але є законопроект, котрий проходить через Комітет з питань соціальної політики: саме він схожий на те, що нам хотілося бачити. Тож насправді МОЗ і Комітет з питань охорони здоров’я ВР швидше сходяться в поглядах, ніж навпаки. І концепції, представлені до початку нашої роботи, нині збігаються з нашими діями.

Читайте також: Госпіс. Коли нема за чим сховатись

Можете деталізувати?

— Це держстрахування, госпітальні округи (адміністративний перерозподіл щодо надання допомоги), уніфіковані клінічні протоколи, формування референтних цін та реімбурсація ліків (принаймні часткове відшкодування коштів пацієнтам). Тому що в наших сусідів Польщі, Чехії, Латвії, Словаччини та Угорщини ціни нижчі. Зараз МОЗ узялося до реалізації нещодавно прийнятої урядом постанови стосовно референтних цін та реімбурсації, і 2017 року почнуть здійснюватися проекти. Це коло питань довго обговорювали в комітеті, і думаю, що більшість його членів погоджуються з нашим баченням. Можливо, є розбіжності стосовно деталей та процесу запровадження. Але глобально ідеї не полярні.

Отже, підсумуємо. Ключові конфліктні розбіжності між МОЗ та комітетом, що існували до вашого приходу в міністерство, сьогодні зберігаються?

— Найгірше, що між нами було, — непорозуміння в деталях. Наприклад, коли говорилося в МОЗ про автономізацію медзакладів, комітет хибно трактував це як приватизацію. У поданому законі немає згадок про роздержавлення — лише про внутрішню автономію медичних закладів (можливість самостійно вирішувати деякі питання з фінансуванням). Було непорозуміння щодо специфіки держстрахування (додаткові фіскальні платежі чи бюджетні гроші). Але всі погоджуються стосовно підтримки й розвитку первинної ланки, надання допомоги у вторинній і третинній ланках — на районному та обласному рівнях.
За останні 25 років було подано 21 законопроект щодо реформи системи охорони здоров’я, але жоден не ухвалений. Нині сподіваємося на співпрацю з комітетом ВР, аби швидше втілювати розпочату реформу. І щоб українці за півроку-рік відчули зміни.

Чи не вважаєте, що медреформа в Україні гальмується конфліктом двох концепцій: тієї, яку проштовхує медичне лобі і яка базується на інтересі галузевиків, і тієї, що підпорядкована інтересам споживачів медпослуг (тобто суспільства загалом)? Які ще причини такого тривалого блокування нововведень ви назвали б?

— Думаю, люди просто бояться змін, бо не розуміють, що попереду. Вони знають: нинішня система хоч і небагато, але щось дає, тож і побоюються її втратити. Багато хто відчуває страх перед новизною: треба буде інакше навчатися, по-іншому ходити до лікаря, надавати послуги тощо.

Читайте також: Юрій Скребець: Перш за все - лікарі. І вже потім "правосєкі" чи хто ми там…

Медицина, як і оборонна галузь, досить консервативна: не хоче швидких системних змін. Але в цій ситуації не слід шукати конфлікт або ж різні погляди. Люди, які побували в Європі, США, Канаді, бачили іншу систему охорони здоров’я, де існує принцип «гроші за пацієнтом». Тобто кошти там сплачують не за медичний заклад чи комунальні послуги, а за лікування хворого. У країнах, де є страхування, пацієнт сам обирає лікаря та медзаклад, куди й спрямовується фінансування. Тому, якщо хочемо покращити українську систему галузі, мусимо орієнтуватися на розвинені в цьому сенсі країни. Адже лікарська спільнота й пацієнти прагнуть одного: мати вільний доступ до якісних медичних послуг. Проте, щоб надавати їх, ця спільнота й держава мають діяти інакше. Тому замість фінансування системи ми чекаємо на фінансування допомоги пацієнтам або їх доступу до медпослуг.

Недобре й приділяти увагу лише лікуванню, забуваючи про превентивну медицину (попереджувальні заходи), яка дає змогу виявити симптоми на ранній стадії і простіше боротися з хворобою. В Україні 99% фінансування йде на терапію, а не на запобігання захворюванням. З огляду на це слід підсилити первинну ланку (співбесіди з лікарями, пояснення пацієнтам важливості щорічного медичного огляду), а надалі переходити до вторинної-третинної, тобто лікування. У більшості країн світу 80% фінансування, спілкування з лікарями та медичних послуг надається на первинній ланці й лише 20% припадає на лікування. В Україні навпаки. Тому перехід до міжнародної практики буде кращим і для пацієнтів та медперсоналу, і для фінансування. Бо ж 1 грн, виділена на превентивну медицину, дорівнює 11 грн, які надаються для лікування.

Ви сказали, що люди бояться змін. А хто більше: медпрацівники чи пацієнти?

— І ті, й ті. Але охорона здоров’я — компетенція не лише міністра, МОЗ чи медпрацівників. Це відповідальність і кожного громадянина.

Чи не варто на рівні Конституції скасувати безплатну медицину, цей пережиток радянської системи? Держава, очевидно, не спроможна забезпечити її на належному рівні…

— Ідея зміни фінансування системи охорони здоров’я базується на пропозиції гарантій медпослуг у первинній ланці та екстреній допомозі. Це стартові кроки, коли пацієнт уперше стикається з медичною системою. І держстраховкою ми можемо гарантувати первинну ланку (первинну та екстрену допомогу). Щодо зміни до Конституції, то пропозиції МОЗ, пов’язані із системою фінансування, не передбачають кардинального її перегляду. Та слід розуміти, що немає нічого безплатного. Адже саме з наших податків ми фінансуємо медицину.

У своїх попередніх інтерв’ю ви вже торкалися теми ліків. Наш фармацевтичний ринок часто називають корумпованим. Як оцінюєте ситуацію на ньому? Наскільки справедливими є ціни на імпортні препарати? І що слід змінювати в цьому напрямі?

— Перше, що ми збираємося зробити, — це сформувати референтні ціни (на рівні сусідніх європейських країн) для комунальних закладів охорони здоров’я, міськ- і облрад, які закуповують медикаменти. Окрім того, хочемо означити граничну планку закупівлі ліків за державними програмами. Плануємо запровадити реімбурсацію ліків, що зробить їх доступними для громадян, які не в змозі купувати навіть найдешевші препарати.

Читайте також: Олександр Квіташвілі: «Українські лікарні — це не надбання народу, а його сором»

Який вигляд це матиме на практиці?

— Орієнтуємося на п’ять найближчих нам країн: Угорщину, Чехію, Польщу, Литву, Румунію. Ми хочемо, щоб ціни на оригінальні імпортні ліки, зареєстровані в Україні, не перевищували їх вартість у референтних країнах. Адже наші співвітчизники заробляють значно менше за сусідів-європейців, а ліки в нас дорожчі. Тому МОЗ прагне реферування до найнижчих прайсів сусідніх держав і бажає допомогти громадянам хоча б за трьома програмами: серцево-судинні захворювання, діабет ІІ типу та бронхіальна астма.

Чи можна покращити нашу систему, щоб вона була схожою на європейську?

— Слід змінити систему реєстрації: остання сьогодні непрозора й відбувається у трьох різних установах (Державний експертний центр, Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками, МОЗ). Минулого тижня я мала зустріч у ЄБРР, який із нами співпрацює в реформуванні Держекспертного центру (щоб він став більш схожим на європейський, мається на увазі реєстрація ліків). Що ж до контролю над медикаментами, то цим займається Держслужба з лікарських засобів, і нині ми співпрацюємо з USAID у створенні нової політики в Україні щодо звуження переліку препаратів (від понад 1 тис. до 250 найменувань). До кінця листопада маємо подати її на громадське обговорення. У ній передбачено багато кроків, які допоможуть покращити медичну систему, зроблять її прозорою, доступною за цінами та якістю, знизять рівень корупції.

Отже, визнаєте корупцію в галузі?

— Справді, проблема корупції на фармринку є. Особливо вона пов’язана з держзакупівлями, тендерами. У 2015 році ВР проголосувала за закон, і зараз ми на певний час передали держзакупівлі міжнародним організаціям. Проте наші виробники теж мають до них доступ у разі виконання техвимог.

Паралельно створюємо в Україні агентство, незалежне від МОЗ, яке придбаватиме ліки, вакцини та інші медпрепарати. Робимо це, щоб повернути держзакупівлі в Україну й ширше відкрити ринок для наших та іноземних виробників. Тому й надалі моделюватимемо нашу систему, базуючись на закордонних аналогах та європейських процедурах тендерів, дотримуючи відкритості, доступності, антикорупційності.

Кажучи про референтні ціни, ви маєте на увазі препарати-аналоги?

— В Україні генерики дешеві. І багато з наших програм базуватимуться на них (українських чи іноземних, які завозять до нас імпортери). Генерики мають ту саму діючу речовину, що й оригінали, але вони набагато менше коштують. До того ж у всіх країнах реімбурсацію проводять саме на генерики.

Якою буде реімбурсація?

— Реімбурсують генерик найнижчої ціни, і його вартість відшкодує держава. У разі вибору не найдешевшого препарату гроші повертатимуть частково.

Ви згадували про вакцини. В Україні шириться чимало псевдовчень і просто банального невігластва про шкоду від них. Як повернути довіру до щеплень і гарантувати їхню безпеку, передусім для дітей?

— Якщо не звертати уваги на те, що пишуть у соцмережах, то понад 80% українців визнають вакцинацію важливою і вірять у її позитивну дію. І ті, хто має дітей або сам потребує вакцинації, не зважають на галас у Facebook чи Twitter. Тобто негативні висловлювання, які ми чуємо, не мають надмірного впливу.

Читайте також: Китай безкоштовно передасть Україні 50 укомплектованих "швидких"

За останні три місяці ми привезли в Україну сотні тисяч упаковок вакцини, яку широко використовують наші громадяни. Якщо не буде вакцинації, може повернутися поліомієліт (як торік), проблеми котрого в розвинених країнах не існує. 2016 року в Україні зареєстровано чотири випадки захворювання на правець. Цього не повинно ставатися в нашій державі, тому потрібна вакцинація.

Але як боротись із проявами несприйняття?

— Рецепт простий: доказова медицина. Чому цих хвороб нині немає у світі? Бо проводиться вакцинація, і вона безпечна. Це захист наших дітей і нас самих. Повертатися в середньовіччя недоречно. До того ж Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, у якій ідеться про вакцинацію дітей, ВІЛ-інфікованих людей та хворих на туберкульоз.

Тобто ви не вважаєте антивакцинну кампанію загрозою для суспільства?

— Ні. Гостріша проблема була, коли останні два роки українці не мали доступу до щеплень. Лише завдяки держзакупівлям через міжнародні організації в Україні вже півроку не бракує вакцин. Але в нас найнижчий рівень вакцинації серед усіх країн світу. Цей процес розпочався ще у 2009-му. І коли торік у нас стався спалах поліомієліту, покриття вакцинацією становило лише 5%, що неприпустимо для цивілізованої держави. Тоді Канада передала нам вакцини проти поліомієліту й холодильники для їх зберігання.

Ми прагнемо, щоб до кінця цього року рівень вакцинації в Україні піднявся бодай до 50%, а в 2017‑му — до 75–80%. У цивілізованих країнах відповідна цифра становить понад 90%. Тож ми популяризуємо інформацію про корисність щеплень на сайті МОЗ, влаштовуємо спецвиступи, прес-конференції та інші заходи, аби заохочувати батьків вакцинувати дітей (особливо до трьох років). Роботи в нас багато. Міністерству допомагають громадські організації, міжнародні партнери, які не лише передають вакцини, а й займаються активною просвітницькою діяльністю.

А як провести процес закриття безперспективних лікарень із мінімальними втратами? На місцях люди часто сприймають ліквідацію медзакладів украй негативно...

— Якщо мова про потреби лікарень, то наразі відбуваються дебати стосовно госпітальних округів. Обговорюють адмінрозподіл, щоб зрозуміти, скільки потрібно на округ (визначену кількість людей) лікарень, реабілітаційних центрів, закладів первинної допомоги. І такі округи гарантуватимуть послуги, яких потребує населення. Але наше бачення не в тому, щоб закрити лікувальні заклади. МОЗ пропонує їх перепрофілювати, бо в Україні бракує закладів із первинною допомогою, госпісів, центрів реабілітації, будинків для престарілих, інтернатів для дітей з особливими потребами.

Ми не хочемо продавати й закривати лікарні, зменшувати їхню кількість чи забирати їх із комунального підпорядкування. Навпаки, прагнемо, щоб міські та обласні ради, територіальні громади запропонували бачення перепрофілювання цих медзакладів задля соціальної допомоги мешканцям своїх територій. Тому що в Україні бракує соціальних будинків. І я думаю, такий спосіб кращий, аніж закриття лікарень. Адже, наприклад, можна перепрофілювати поліклініку, якою користується лише 10% жителів, у реабілітаційний центр чи притулок для літніх людей. І водночас невелику її частину зберегти як власне поліклініку. Така практика вже діє в деяких населених пунктах. Ми з працівниками МОЗ часто виїжджаємо в регіони й бачимо, що деякі громадяни втілюють наші ідеї в життя. Це показує, як можна інтегрувати соціальні послуги, бо медицина не повинна існувати окремо від них.

Як гадаєте, скільки лікарень потрібно Україні?

— Зараз ми вирішуємо це питання з іншими профільними міністерствами. Але вже відходимо від практики рахування ліжок й орієнтуємося на обсяг допомоги та можливість держави її надати. До того ж у кожного регіону свої потреби.

Чому МОЗ від моменту формування нинішнього уряду не має міністра — лише в. о.? Хто в цьому зацікавлений?

— У статусі виконувача обов’язків я маю ті самі повноваження, що й міністр. Ваше запитання не зовсім у моїй компетенції. Кандидатуру на призначення міністром подають інші. Тому, мабуть, слід у них поцікавитися, чому наразі така ситуація і скільки часу вона зберігатиметься.

------------------------------------

Уляна Супрун народилася 1963 року в США. Здобула фах лікаря-радіолога. Доктор медичних наук. Працювала в діагностичній радіології жіночого здоров’я у Нью-Йорку, згодом стала в. о. директора відідлу діагностичної радіології молочних залоз у лікарні Генрі Форда (Детройт). Працювала заступником головного лікаря-радіолога в Діагностичному центрі радіології жіночого здоров’я (Medical Imaging of Manhattan). Після переїзду в Україну стала директором гуманітарних ініціатив Світового конгресу українців, заснувала громадську організацію «Захист Патріотів». Була позаштатним консультантом парламентського Комітету з питань охорони здоров’я. Від 27 липня 2016 року уряд призначив Уляну Супрун тимчасовим в. о. міністра охорони здоров’я.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено