Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 листопада, 2016   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Дистанційне управління. Хто є ворогом нових антикорупційних органів

Іноді здається, що головним ворогом України є сама Україна. Це до питання про трьох гетьманів на двох українців. Так само і з антикорупційною боротьбою, точніше з її противниками.
Матеріал друкованого видання
№ 45 (469)
від 10 листопада, 2016
Дистанційне управління. Хто є ворогом нових антикорупційних органів

Звичайно, найпростіше вважати, що «злочинна влада» не дає жити чесним борцям за правду. Але все не так просто. Історія формування та функціонування нових антикорупційних органів в Україні майже нічим не відрізняється від звичайної політичної боротьби. І, що характерно, влада від самого початку радше думала не про те, щоб не створювати цих органів, а про те, як їх створити під себе.

Одразу після перемоги Революції гідності було очевидно, що Україні потрібне не тільки оновлення наявних правоохоронних структур, а й створення нових, антикорупційних, бо ж від нової влади вимагали безкомпромісної боротьби з корупцією. Остання й не була дуже проти, розуміючи, що варіантів немає. А ще більше зважаючи на тиск Заходу. Але тільки на своїх умовах.

Зрештою, від самого початку виникла концепція триєдиного антикорупційного кулака, який мав стати гарантією очищення влади. Національне агентство з питань запобігання корупції як орган перевірки статків, Національне антикорупційне бюро як безпосередній виконавець антикорупційних справ та Державне бюро розслідувань як орган контролю за всіма. Однак до реального їх створення дійшло тільки 2015-го. І від самого початку влада взяла тактику не так затягувати час, як максимально контролювати ці органи. Все за відомим принципом «не можеш побороти — очоль». Однак у гру відразу включилися й групи з громадського «третього» сектору, які спробували максимально капіталізувати свій наявний вплив у ніші боротьби за «антикорупцію».

Читайте також: Нові органи. Як працюють НАЗК, НАБУ та інші

«Першу очолила команда голови профільного комітету ВРУ Віктора Чумака, — пояснює Василь Вакаров, екс-завідувач відділу з питань антикорупційної політики й в. о. керівника Головного департаменту з питань діяльності правоохоронних органів та протидії корупції АП Порошенка, учасник конкурсу на посаду директора НАБУ та члена НАЗК. — Це Дмитро Котляр, Руслан Рябошапка — вихідці з Мін’юсту, Олексій Хмара, Олег Марусов із Transparency International, науковці Михайло Буромський та Микола Хавронюк, помічники народних депутатів Іван Пресняков та Віталій Шабунін. Згодом представники цієї групи очолили антикорупційний блок Реанімаційного пакета реформ (РПР)!».

Другу ж групу, за оцінками Вакарова, зібрав тодішній очільник АП Сергій Пашинський. До неї ввійшли Тетяна Чорновіл, Олена Тищенко та інші депутати ВР й вона була оформлена в Міжвідомчу комісію з питань реформування антикорупційного законодавства. Представник першої групи Руслан Рябошапка наприкінці березня 2014 року отримав посаду заступника міністра юстиції з питань антикорупційної політики.

Щодня НАБУ рапортує про затримання чергового чиновника чи депутата. Однак наразі судових вироків майже немає. Водночас величезний відсоток хабарників випускається під заставу

Не спала й друга група. 5 березня Тетяну Чорновіл затвердили урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики, а Олена Тищенко стала заступником керівника Головного департаменту з питань діяльності правоохоронних органів та протидії корупції АП України. Коли ж було ухвалено рішення про створення органу, котрий боротиметься з корупцією, групи почали змагатися за розробку законопроекту про антикорупційний орган і за те, хто його очолить.

Після виборів президента нарешті дійшло до створення двох антикорупційних органів, що мали бути створені найперше: силового органу, тобто НАБУ, та превентивного, тобто НАЗК. Від самого початку силовий орган «відійшов» президенту Петрові Порошенку, а другий — прем’єру Арсенієві Яценюку. Відповідальним за їх створення було призначено Олександра Данилюка, тоді заступника глави АП, представника президента в уряді, а нині міністра фінансів.

«Національне антикорупційне бюро фактично створювалося під Віктора Чумака, який на той час був вкотре обраний депутатом Верховної Ради й увійшов до Блоку Петра Порошенка, — стверджує Василь Вакаров. — Однак у фіналі конкурсу Чумак був «збитий» Йосифом Зісельсом, якого призначили за квотою уряду. А НАЗК створювалося у величезних муках якраз тому, що все пішло не так, тобто стався «кидок» з боку уряду».

Йдеться про те, що, коли в листопаді 2015 року у фінал конкурсу з вибору членів НАЗК вийшов Руслан Рябошапка, члени комісії від уряду не голосували за нього. Її роботу було заблоковано. Водночас усіх членів о 23:30, за інформацією Вакарова, запросили до Адміністрації президента, де їх «через коліно» переконали в потребі завести останнього членом комісії.

Читайте також: Конфлікт повноважень. Чим небезпечне дублювання функцій кількох правоохоронних органів

Своєю чергою, Руслан Рябошапка з кінця 2014-го працював експертом у Представництві ООН в Україні. Через нього в Україну «заходили» гроші від США та Данії на розробку програмного продукту для електронного декларування. Звідси гроші перерахували на громадські організації, що були долучені до цього процесу, та фірмі-розробнику — ТОВ «Міранда». Частину коштів отримав згаданий вище Данилюк, який згодом став міністром фінансів в уряді Гройсмана.

Згідно із заявою депутата від БПП Івана Вінника стосовно розкрадання грошей Прокуратура міста Києва розпочала кримінальне провадження щодо незаконного використання тих коштів. Це сталося після скандалу в серпні, коли Вінник із народним депутатом від «Народного фронту» Антоном Геращенком незрозумілим чином дістали доступ до електронного підпису Рябошапки й змогли підробити його декларацію, викладену в текстовому варіанті, аби довести, що $3 млн, отримані на розробку системи, були витрачені не так як треба, а сама система дуже недосконала й сира. Однак згодом Прокуратура міста Києва поінформувала про закриття згаданого кримінального провадження. Тобто питання нібито закрите. Але чому система, розроблена «Мірандою», так і не запрацювала, досі не зрозуміло. Як і те, хто ж має контроль над нею.

Насправді досить цікаво, що влада в прямому сенсі не заважала створенню нових органів, навіть навпаки: президент постійно підганяв комісії, мовляв, давайте швидше. Щоправда, величезні проблеми виникли з Державним бюро розслідувань, терміни створення якого безнадійно зірвані.
Не можна не згадати й нашумілий конфлікт між Генеральною прокуратурою та НАБУ, де було вже все: і бійки, і обопільні затримання, і звинувачення в стеженні та катуваннях. Опитані Тижнем експерти сходяться на тому, що багато в чому проблема полягає у внутрішньому конфлікті між Артемом Ситником і Юрієм Луценком за право піару на антикорупційних затриманнях. Водночас абсолютно очевидно, що головним ворогом, природним для новостворених органів, є система як така, побудована на тіньових потоках, яким нормальна діяльність НАБУ, НАЗК і в перспективі ДБР може стати кісткою в горлі.

Читайте також: Капуста по-пекінськи

Щодня НАБУ рапортує про затримання чергового чиновника чи депутата. Однак наразі судових вироків майже немає. Водночас величезний відсоток хабарників випускається під заставу. Це не провина набушників, однак сумна реальність загальної неефективності декларованої боротьби з корупцією.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено