Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 жовтня, 2016   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Остап Семерак: «Коли йдеться про навколишнє середовище, дерегуляція шкідлива»

Міністр екології та природних ресурсів України розповів Тижню про нелегальну вирубку лісу, стан українських річок, про те, як міністерство намагається регулювати кількість шкідливих викидів і де та ким ховаються «екологічні» гроші.
Матеріал друкованого видання
№ 40 (464)
від 6 жовтня, 2016
Остап Семерак: «Коли йдеться про навколишнє середовище, дерегуляція шкідлива»

Наскільки Україна наблизилася до європейських екологічних стандартів?

— ЄС має певну еволюцію, і тому директиви та регламент, які там існують, постійно вдосконалюються. Адже експлуатація навколишнього природного середовища теж постійно в русі. Вона залежить від рівня технологічного розвитку та свідомості людей. Україна підписала Угоду про асоціацію, і це для нас основний дороговказ, який дає можливість не вигадувати велосипед, а взяти якісні стандарти, напрацьовані сучасним світом. Ми бачимо, яким є європейське життя, і можемо імплементувати ці норми в українські реалії. Поки що технології, які ми використовуємо, рідко відповідають, у світовому розумінні, сучасним, але все одно нам треба рухатися в цьому напрямку. Фактично наше завдання зараз не пройти весь довгий шлях стандартів захисту навколишнього середовища, який долала Європа десятиліттями, а зробити часовий стрибок і вирівнятися з ними.

Для початку ми всі маємо усвідомити жахливу правду: на тривалість життя людини впливають різні фактори, і лише 15% (що підтверджено ВОЗ) — це рівень медицини. 85% — спосіб та умови життя. Як ми поводимося, яким повітрям дихаємо, яку воду п’ємо, що їмо тощо.   
Я щойно повернувся з конференції з видалення пестицидів, яка відбувалася в Брюсселі. Україна, до речі, серед лідерів процесу, незважаючи на те що нам багато ще треба зробити. Результати останніх досліджень, які там оприлюднили, продемонстрували, що навіть на Алясці в снігу знайдено пестициди. Ми чудово розуміємо, що ніхто їх там, за полярним колом, спеціально не вносив, вони випали з опадами. І країною їх походження може бути Індія, Україна чи Америка. Екологія не має кордонів, і це теж факт. Останні тенденції в глобальній політиці свідчать про те, що світ сприймає охорону навколишнього природного середовища включно з боротьбою зі зміною клімату як один із найважливіших пріоритетів. В Україні, на жаль, ще не так, але ми вже показали тенденцію до переосмислення. І те, що навесні Україна підписала Паризьку угоду, а влітку її ратифікувала, — це новий мегаетап у боротьбі зі зміною клімату, який робить нас повноправним учасником клубу світових лідерів, поміж пріоритетів котрих звучать саме природоохоронні тези.

Читайте також: Європейський інвестбанк виділить Україні 200 млн євро на оновлення громадського транспорту

Чого конкретно нам сьогодні бракує?

— Часу, політичної волі та фахівців. Але це не нарікання. Є і хороші приклади. Днями у ВР  був День  довкілля. Ми розглянули 11 екологічних законопроектів, серед яких є ті, що випливають із наших зобов’язань відповідно до Угоди про асоціацію. Мені не хотілося б, аби ми думали, що ухвалили ці документи, бо зобов’язані. Навпаки, ухвалили їх, бо почали глибше усвідомлювати, що такі нові стандарти потрібно застосовувати. Відходимо від совкових підходів, далеких від логіки. Наприклад, сьогодні є стара система контролю за якістю повітря і викидами. Я називаю її середньовічною системою індульгенцій, коли забруднювач подає інформацію, скільки планує викинути в повітря відходів виробництва, це обраховується, підтверджується, планові показники переводяться в гроші. Підприємство заплатило, купило індульгенцію і «коптить» чи викидає відходи у воду. Але чи впевнені ми, що воно платить стільки, скільки викидає? Ніхто це не контролює. Раніше для контролю використовувалися санітарні зони, у яких інспектори час від часу здійснювали заміри. Але інспектори працюють у робочий час, а комбінати — нон-стоп. І коли навіть надходить сигнал із  у соцмереж і бачимо фото з Маріуполя чи із Запоріжжя в червоних порохах, то інструменту зупинити це немає. Це вже сталося. До того ж санітарна зона двох сусідніх підприємств часто накладається, тоді взагалі неможливо документально зафіксувати, хто викинув. Вже не кажучи, що є обмеження фінансування контролюючих служб. Система не працює.

Як цю проблему вирішити?

— Я запропонував українському теплогенераційному та гірничо-металургійному бізнесу знайти спільну можливість поставити сучасні фільтри й лічильники викидів на кожній трубі з доступом до цієї інформації онлайн. Тоді буде змога контролювати, скільки й чого викидається, програма автоматично фіксуватиме, як працює система, і тільки-но викиди перевищать норму, піде сигнал менеджменту заводу, екологічній інспекції (ЕІ), санепідемслужбі, МНС, усім зацікавленим, можна буде швидко вирішувати проблему. Це рішення потребує політичної волі українського бізнесу та фінансових витрат. Ми намагаємося порозумітися з ними, і ніби є позитивні очікування. Також ми знайшли фінансові інструменти. Підписали меморандум з Укргазбанком, який почав працювати з усіма топ-100 забруднювачів, провів із ними консультації та поінформував, що готовий за підтримки міжнародних фінансових організацій кредитувати такі кроки за пільговими тарифами. Вже вимальовується перший список підприємств, що користуватимуться таким інструментом.

Читайте також: Маріуполь зустріне Порошенка густим смогом

Насправді ми хочемо бути партнером українському бізнесу, а не будувати поліцейське міністерство, яке всіх контролюватиме, зарегульовуватиме й тиснутиме. Якщо бізнес відповідальний, мають бути довірливі відносини й спільний рух у напрямку збереження довкілля. Але якщо десь відносини не партнерські, тоді повинні включатися інші інструменти жорсткого контролю та протидії.

Повернімося до стандартів ЄС…

— У ЄС діють правила, спрямовані на те, щоб стимулювати або й змушувати підприємства зменшувати викиди в атмосферу. Взявши воду, вони повинні не виливати її, а очистити й знову запускати в процес. Вода має працювати в закритому циклі, а якщо її віддають, то не нижчої якості, ніж брали, а бажано вищої. Якість повітря чи води вимірюється в постійному режимі й стимулюється зменшення викидів. Ми рухаємося в цьому напрямку. Міністерство має три пріоритети на цей рік. Перший — гармонізація нашого законодавства з європейськими стандартами та створення спільного правового поля. Я саме це маю на увазі, коли кажу, що ми беремо найкращі зразки управління в галузі охорони природного середовища та копіюємо загальноприйняті в ЄС стандарти. Другий пріоритет — ліквідація будь-яких проявів корупції в царині охорони довкілля та користування надрами. Третій — Чорнобильська зона відчуження. У 2016-му були 30-ті роковини аварії, і перед нами стоїть багато завдань із підвищення безпеки тієї території. Цього року з блоків № 1 і № 2  було остаточно вилучено  відпрацьоване паливо. Ці блоки вже не ядерні установки. Закінчується будівництво і буде насунуто захисну Арку на четвертий енергоблок, завершується спорудження сховища відпрацьованого палива № 2.

Нам вдалося провести через парламент три законопроекти, які формують нову систему оцінки впливу на довкілля, скасовуючи екологічну експертизу, щодо якої лунає багато критики, і застосовують новий європейський стандарт. Перший закон стосується відносин бізнесу з навколишнім природнім середовищем і їх регулювання державою. Другий — відносин держави й навколишнього природного середовища, стратегічної екологічної оцінки. Це ті рішення, які ухвалюють органи влади, і те, як вони впливатимуть на довкілля. Наприклад, уряд недавно схвалив програму розвитку гідроенергетики. Міністерство виступило проти, але, на жаль, більшістю голосів програма була підтримана. Єдине — із зауваженнями, що її реалізація потребуватиме екологічної оцінки кожного конкретного проекту. Тобто ми матимемо можливість зупиняти ті проекти, які завдаватимуть шкоди. Третій закон стосується нової системи басейнового управління річками. Вода — принципово важливий світовий ресурс, який є в обмеженій кількості й до якого треба ставитись уважно.

Наскільки є контрольованою ситуація з українськими річками?

— З річками насправді ситуація жахлива. За останні кілька років спостерігається зменшення водності цих об’єктів. Нині середня наповненість по Україні становить лише 20% колись зафіксованого стандарту. Це явна ознака серйозних змін у кліматі й, звичайно, вплив антропогенних чинників. Звісно, річка має здатність самоочищатися. Але стандарти самоочистки прораховувалися від рівня води 100%.

Читайте також: Президент затвердив ратифікацію Паризької угоди по клімату

Коли ж він упав до 20%, а промисловість скидає те, що розраховано на 100%, то концентрація викидів  уп’ятеро перекошена й це має негативний вплив. То тут, то там протягом літа ми чули про катастрофічні ситуації на річках. Міністерство з цим боролося й намагалося вплинути, але система побудована так, що сьогодні ми можемо боротися лише з наслідками, а не з причинами. Зовсім немає коштів на роботи, пов’язані з очисткою річок, із замуленням, на будівництво очисних споруд. І причин тут дуже багато. З одного боку, відбулася децентралізація, зокрема бюджетна, і 80% коштів, які раніше були в розпорядженні міністерства на здійснення цих робіт, перейшли до органів самоврядування. 20% лишилося в нас, і левову частку їх ми якраз спрямували на очистку, будівництво очисних і каналізаційних споруд. До цього долучилися і міністерства, які розподіляють фонди регіонального та соціально-економічного розвитку. А от місцеві громади, що мають великі надходження коштів, часто не використовують їх у принципі.

Які ще є проблеми в екологічній сфері, пов’язані із запровадженням децентралізації?

— Коли ми говоримо про дерегуляцію, полегшення ведення бізнесу й про децентралізацію, нові повноваження громадам, то повинні розуміти, що це правильно, коли мова йде про дозвільні документи, реєстрацію бізнесу, сплату податків, будівництво інфраструктурних об’єктів. Коли ж ідеться про навколишнє середовище, то дерегуляція шкідлива. Певні напрями діяльності мають бути зарегульовані, до того ж жорстко. Тому що є різний бізнес: той, що ставиться відповідально до природи, і той, що невідповідально, є різні виробництва, менш чи більш шкідливі. І давати волю на розсуд бізнесу неприпустимо. Від цього страждаємо ми всі. І закон про оцінку впливу на довкілля має вирішувати проблему. Щодо децентралізації, то в її результаті міністерство втратило територіальні органи, які стежили та здійснювали функції на місцях, і сьогодні ми маємо тільки центральний апарат. Територіальні органи перейшли під юрисдикцію місцевих держадміністрацій, і там сьогодні доходить до курйозів. Наприклад, є Управління екології у справах молоді та туризму чи екологія може бути пов’язана з ЖКГ. Там є невелика  група людей, що мають безліч завдань, ці завдання між собою конфліктують, відповідно результати такі, які ми бачимо, наприклад, зі сміттєзвалищами.

Тому децентралізація створила певні проблеми, ми не маємо «ні очей», «ні вух», «ні рук» на території. Скажімо, зараз здійснюємо перевірку діяльності ліцензіатів бізнесу, які мають право працювати з небезпечними й особливо небезпечними відходами. Контрольна група, що повинна перевірити всю територію України (300 підприємств), — дві особи. Якби в нас були терорганізації, ми могли б їм доручити цю роботу, а органам ОДА не можемо, у них немає повноважень. Є багато інших прогалин із повноваженнями, які пробуємо зараз законодавчо врегулювати. Про фінансову децентралізацію я вже казав. Екологічний податок раніше концентрувався в міністерстві на національному рівні й розподілявся за результатами звернень місцевих громад, визначалися пріоритети, це було колегіальне рішення, зрештою, так, як і зараз. Але сьогодні 25% зі списку топ-100 забруднювачів платять цей податок у сільраду, на території якої вони зареєстровані, і ця сільрада може згідно з Бюджетним кодексом витратити свої кошти на своїй території. А сусіднє село за 3 км, що дихає тим самим повітрям, не має коштів. Непоодинокими є історії, як органи місцевого самоврядування не вміють використати цільові кошти на охорону довкілля й просто кладуть їх на депозит у банках, вони лежать і не працюють за призначенням. А є інші громади, які вкрай потребують коштів. Зміни треба вносити на законодавчому рівні, і ми вже підготували відповідні закони.

Ви згадали про сміттєзвалища. Вирішення цієї проблеми лежить у площині компетенції громад, які не завжди готові їх вирішувати, але міністерство може якось на це впливати?

— Тверді побутові відходи — це частина комунальних послуг, за які органи місцевого самоврядування збирають кошти і з якими мають поводитися екофрендлі. Тим часом ми фіксуємо величезну кількість легальних і нелегальних сміттєзвалищ, розкиданих по всій країні. Статистика розрізнена, ми її черпаємо від органів місцевого самоврядування, а виявляється, що вони не розуміють, який стан справ і масштаб проблеми. Цифри коливаються до 30 тис. офіційних звалищ на території України. А ще є багато таких, коли в ліс вивезли три машини будсміття разом із ртутними лампами, викинули й поїхали, і це теж сміттєзвалища.

Читайте також: В Україну заборонено ввозити автомобілі, яким більше п'яти років

Така трагедія, як у Грибовичах, могла статися не лише там, а й в іншому місці, і така загроза зберігається. Інструмент, який є в Мінекології, — екологічна інспекція. Я критикую її роботу й не хочу робити з її працівників ефективних святих людей, але впродовж трьох років до трагедії інспекція не могла туди потрапити, щоб провести планову перевірку. Тому що комунальне підприємство здійснювало судові тяжби. Зрозуміло, що екоінспектор міг туди зайти й подивитися, але, щоб це мало якийсь юридичний ефект, потрібні допуск й акт перевірки. Цього не було. Комунальне підприємство розуміло, що висновок буде негативний, і тому уникало цього. І це треба змінювати. Екологічна інспекція не може ефективно виконувати свої функції, коли для перевірки небезпечних виробництв їм потрібно спитати дозволу. Вона повинна апріорі мати право прийти й перевірити. Інша справа — наслідки. Санкції можна оскаржувати через суд. Але якщо якесь підприємство завдає в цю хвилину шкоду, у нас немає часу судитися. Ми не можемо прийти через півроку чи рік. Те саме з відповідальністю. Сьогодні чинне законодавство, що стосується поводження зі сміттям, встановлює відповідальність від 34 до 1700 грн. Для сміттєзвалищ, де тіньовий оборот мільйони гривень за місяць, 1700 грн штрафу — це смішно.

Ще одна річ. Сміттєзвалища організовуються на чиїсь землі, адже кожен клаптик у чиємусь володінні чи користуванні. І згідно із законодавством кожен господар землі має відповідати за неї. Мені відомі факти, коли людина організовує нелегальне сміттєзвалище на землі, яку отримала для ведення ОСГ. То не цільове використання, за це треба карати. На сайті міністерства у вільному доступі ми запустили https://ecomapa.gov.ua/, де позначені звалища й стан, у якому вони перебувають. За три тижні вже близько 400 звернень, далі буде більше. Аналізуючи цю інформацію, можна багато що зрозуміти. Відоме грибовицьке сміттєзвалище, скажімо, не задеклароване львівською владою. Так само як сміттєзвалище в Підгірцях не задеклароване київською. Інакше кажучи, органи самоврядування вважають, що в Грибовичах і Підгірцях сміттєзвалищ немає.

Яким, на вашу думку, може бути вирішення сміттєвої проблеми?

— Ми розуміємо, що технології змінилися і поводитися з відходами треба відповідно. Окрім того, це сектор економіки. Економіка розвинених країн циклічна, бере матеріали, використовує, переробляє і знову використовує. Те, що я казав про воду, стосується паперу, дерева, металу, скла, пластику й біомас. Це сучасний тренд, від якого ми дуже відстали. За статистикою, ми переробляємо тільки 4% твердих побутових відходів, а 96% закопуємо чи викидаємо. Тому зараз разом із Мінрегіоном, Мінекономіки, ЄБРР та німецьким агентством GIZ готуємо національну стратегію поводження з відходами, яка стосуватиметься не тільки сміття, а й інших відходів, фармації, нафтової, хімічної промисловості. Має бути комплексна програма, що зробить цю нині тіньову сферу прозорою та екологічно безпечною і введе нашу економіку в економіку циклічності. Це величезний ресурс, який ми втрачаємо, який можна переробити й отримати приріст ВВП. Я вже не кажу про податкові втрати.

Чому важлива присутність ЄБРР? Це не тільки фінансова установа, вона володіє трендами й стимулює розвиток. А отже, ми маємо шанс запустити нові сучасні технології в цю сферу та йти в напрямку технологій і політики, які застосовують розвинені країни, де рівень вивезення сміття на полігони — нуль. До грудня стратегія має бути готова.

Чи співпрацює міністерство з МОЗ у питанні моніторингу впливу на здоров’я українців, погіршення екологічної ситуації?

— Тісно співпрацює. Ті акти, які ухвалюються на Кабміні й стосуються нашої спільної сфери відповідальності, ми разом обговорюємо, знаходимо погодження. Якщо є якісь зауваження, дискутуємо. Хоча, як на мене, міністерство більше дискутує з іншими двома відомствами, сільського господарства та енергетики, бо там якраз великий вплив на довкілля.

Читайте також: Мінекології запустило інтерактивну мапу усіх сміттєзвалищ України

Якщо говорити про контрольні функції, ми йдемо шляхом реформи ЕІ. В Україні є ще дублювання контрольних функцій навколишнього середовища в інших міністерствах, зокрема у згаданих вище. Ми ж пропонуємо концепцію ліквідації дублювання і створення нової служби на базі ЕІ. Очевидно, що ЕІ має пройти шлях, який пройшло МВС від міліції до поліції. З набором нових мотивованих людей із новою підготовкою та філософією роботи. Не каральною з пошуком можливостей до корупції, а функцією моніторингу та сприяння збереженню довкілля. Щоб ми розуміли, зарплата нинішнього інспектора становить 1900 грн. З такою зарплатою сподіватися, що всі 100% інспекторів працюватимуть без корупційних ризиків, — обдурювати самого себе. Цих інспекторів по Україні 2 тис. Порівняно з поліцією це вкрай мало. Звісно, ми повинні знайти нових людей. І я сьогодні співпрацюю з громадськими організаціями, де є багато колишніх учасників АТО, які вболівають за охорону середовища, вони готові працювати й могли б цю роботу виконувати. Вони пройшли важкі випробування в житті, мають інший світогляд та інші цінності. Ті люди до нас приходять, ми реалізовуємо спільні проекти, і це могло б бути правильне рішення.  

Одним із європейських трендів є відновлювана енергетика. Які успіхи в її розвитку в Україні?

— Є зелений тариф. Його філософія — додаткова плата за енергію понад ціну, яка є на ринку за таку саму енергію, отриману з інших джерел. Ті кошти повинні спрямовуватися на розвиток відновлюваних потужностей. Та це не дуже працює. Політика, яку ми провадимо, зводиться до пропаганди низькокарбонової енергетики й стимулювання розвит­ку відновлюваних джерел. Ми започаткували проект створення таких можливостей у Чорнобильській зоні. Там побудовані мережі, вони не завантажені, їх можна використовувати для транспортування виробленої енергії, є підготований персонал, який може це робити. Дослідження свідчать, що в зоні сонячна енергетика має більший потенціал, ніж будь-де в Німеччині, де вона розвинута досить непогано. Ми анонсували цей проект, змінили влітку законодавство. Зараз готуємо зміни в нормативних актах, які створили б ще сприятливіші умови, і сьогодні вже є дві компанії, що працюють у зоні відчуження. Проекти, щоправда, невеличкі. Також там може розвиватися біогазова енергетика.

Свою роботу в міністерстві ви почали з ініціативи заборони вирубки лісу. Як зараз розвивається ця історія?

— Історія має певні обставини. Міністерство екології не керує Держлісагентством, тому впливати на його рішення можемо лише опосередковано. Зрозуміло, що тема з вирубкою лісів по всій Україні є перезрілою. Рішення, які я пропонував уряду, на мій погляд, абсолютно очевидні, ми мали зупинити хижацьку рубку й прийняти нові правила санітарних рубок. Ці, що є, написані Януковичем і його командою для легального та легкого вирубування лісу. Якби ми з вами стали на трасі й зупиняли машини, які везуть ліс, то виявили б, що великий його відсоток легальний. Тому вийшли з пропозицією написати нові правила. Робота над ними тривала півроку за участю громадськості. На сьогодні вдалося дотиснути ситуацію до ухвалення рішення урядовим комітетом. Вважаємо це першим кроком, і дуже сподіваюся, що на наступному засіданні уряду їх розглянуть і затвердять. А поки що я заборонив санітарні суцільні рубки в національних природних парках, їх там немає півроку. Що викликало, до речі, певну стурбованість місцевого населення, бо здебільшого це стосується Карпат, де немає газу й потрібні дрова на зиму й будматеріал для сіл навколо парку чи в парку. Ми знаходимо в цьому порозуміння і якісь правильні процедури. Але я категорично протистою рубкам лісу, особливо переробці цінних порід на дошки. Це неприйнятно.

------------------------------------------------------------------------------

Остап Семерак народився 1972 року у Львові. Закінчив фізичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка та Національний університет «Києво-Могилянська академія». Магістр політології. З 1997-го — керівник секретаріату фракції ПРП «Реформи-центр», із 2002-го — завідувач секретаріату фракції «Наша Україна», з 2005-го — завідувач секретаріату фракції партії «Реформи і Порядок» у Верховній Раді. 2006–2007-й — заступник голови Київської ОДА. 2007–2012-й — народний депутат України VI скликання від Блоку Юлії Тимошенко. З 27 лютого по 26 жовтня 2014‑го — міністр Кабінету Міністрів України. 2014–2016-й — народний депутат України VIII скликання від «Народного фронту». З 14 квітня 2016 року — міністр екології та природних ресурсів України.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
  • Як голосування за недоторканність викрило неформальні зв’язки в Раді, які можуть виявитися міцнішими за будь-яку партійну дисципліну
    21 липня, Денис Казанський
  • Як у німецькій економічній моделі переплелися добре й погане
    20 липня, The Economist
  • Як діалог між ученими та суспільством може порятувати від сучасного невігластва
    20 липня, Олег Фея
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено