Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 грудня, 2010   ▪   Франк Валь   ▪   Версія для друку

Захід обирає Януковича

Провідні країни Заходу не є ані наївними, ані слабкими, проте готові виглядати такими, щоб пояснити ситуацію з Україною
Матеріал друкованого видання
№ 49 (162)
від 2 грудня, 2010

 

У жовтні французький президент Ніколя Саркозі запросив німецького канцлера Ангелу Меркель та свого російського колегу Дмітрія Мєдвєдєва на переговори до спа-курорту Довіль. Напередодні саміту стало відомо, що Франція прагне продати чотири кораблі Mistral, щоб допомогти модернізувати російський флот. «Ми живемо в новому світі, світі дружби з Росією», – цими теплими словами Саркозі підсумував тристоронню зустріч. Потім був саміт «Великої двадцятки» в Сеулі та запрошення Мєдвєдєва на саміт НАТО в Лісабоні, а 24 листопада Євросоюз і РФ погодили умови запланованого на першу половину 2011 року вступу останньої до СОТ. Того самого дня в Москві російський прем’єр-міністр Владімір Путін висунув пропозицію створити зону вільної торгівлі між ЄС та Росією (а напередодні в інтерв’ю Sűddeutsche Zeitung він запропонував «економічний союз від Атлантики до Владивостока»). Ця ідея сподобалася Меркель, «якщо навіть деякі деталі й треба ще обговорити». Та хоч Євросоюз мав би бути зацікавлений у добрих відносинах із Росією, в деяких його членів лишаються змішані почуття щодо посилення впливу Москви. Очевидним є і двоїсте ставлення ЄС до Україні.
    
Загадки Заходу

У часи Помаранчевої революції європейці прославляли хоробрих продовжувачів справи «кольорових революцій» у пострадянських країнах, а Віктора Януковича безжально лаяли як релік-­­
та старого режиму. Тепер усе інакше. Щоразу в офіційних заявах західні уряди хвалять уряд Януковича за реалізовані та задумані «реформи», щоправда, не називаючи їх конкретно. Іноді підкреслюють важливість додержання норм демократії, свободи слова, переважно в контексті підтримки слів Януковича щодо його відданості цим цінностям.

Утім, Європарламент висловив занепокоєння місцевими перегонами, що відбулися в Україні 30 жовтня, та «пошкодував про короткотермінові зміни до виборчого законодавства й про те, що опозиційним партіям не дали змоги взяти участь у виборах у їхніх базових регіонах». Вау! Було б цікаво дізнатися реакцію євродепутатів, якби в таких виборах у Німеччині чи Великій Британії німецьким християнським демократам не дозволили б узяти участь у виборах у Баден-Вюрттембергу, а британським лейбористам – у Ліверпулі.

Здається, що ЄС і його члени задоволені новим українським урядом. Можливо, навіть просували його або щонайменше не намагалися запобігти його приходу до влади. Якщо 2004 року помаранчеві отримали величезну дозу уваги західних мас-медіа, то на початку 2010-го Європа вітала повернення біло-синіх. Європейські інституції, які завжди дбали про демократію та права і свободи людини пасивно спостерігали за президентськими виборами й практично ніяк не виявили зацікавленості в євро­­пей­­ському курсі України. Ані ЄС, ані США не зробили нічого, щоб запобігти сповзанню України в політичний та економічний хаос у найкритичніший період перед виборами президента. Зокрема, МВФ тоді відмовився надавати уряду фінансову підтримку принаймні до закінчення кампанії. Чимало спостерігачів очікували від Європи зовсім іншого, адже підтримка допомогла б Україні уникнути перемоги політичних сил, які тягнуть цю велику європейську державу в євразійський простір. І річ не в красивих деклараціях про європейські цінності та свободи, а в інтересах західних демократій, яким мало б відповідати утримування України в сфері свого впливу й недопущення її поглинання великим сусідом.

То чому ж Захід тихо погодився на реванш антиєвропейських сил в Україні? І чому західні уряди схвально сприйняли повторне зростання впливу Росії в територіально найбільшій країні між ЄС та Росією? Розглянемо два популярні варіанти відповіді, які є хоч і не офіційними, зате надзвичайно зручними для європейських урядів.
    
«Наївний» Захід

Пояснення перше. Захід не знав про реальні політичні наміри Януковича, сподівався на провадження ним незалежної зовнішньої політики, хоча й менш наполегливої щодо євроінтеграції, про­­те загалом прозахідної на кшталт раннього Кучми. Перші дії Януковича, зокрема щодо Чорноморського флоту Росії, мовляв, шокували американський та європейський політикум.

До цієї зручної версії, схоже, готувалися заздалегідь. У західних мас-медіа перед президентськими виборами мусувалася тема іншого, демократичного Януковича. Переважала думка про відсутність різниці в поглядах між двома кандидатами щодо зовнішньополітичного кур­­су країни. Кампанія з відбілювання іміджу антигероя Помаранчевої революції у світі була, зокрема, успішною завдяки активній участі в ній частини українського політикуму з колишніх помаранчевих на чолі з президентом Ющенком.

Ця версія не витримує жодної критики. Захід, перефразовуючи українську приказку, якби був таким наївним, то мав би бути дуже бідним. Янукович, м’яко кажучи, не є новим гравцем на політичній арені, отже, підходи, пріоритети й загалом ментальність його команди були добре вивчені експертним середо­­вищем. Несерйозно вважати, що незалежні експерти в Україні усвідомлюють сутність проблеми, а відповідальні особи у Вашингтоні, Брюсселі, Берліні, Лондоні та Парижі наївно купуються на PR від команди Януковича. Понад те, проаналізувавши загалом спокійну реакцію найбільших країн Заходу на укладення угод по Чорноморському флоту, стає зрозуміло: якщо про перехід України до російської сфери впливу українське суспільство лише здогадувалося, то у світових столицях про це знали заздалегідь.

Слабкий Захід

Пояснення друге. Країни Заходу є надзвичайно слабкими, мають критичну масу внутрішніх проблем, посилених впливом світової кризи, вкрай залежать від енергоносіїв із Росії. Будучи не в змозі опиратися тиску РФ, для якої українське питання є ключовим у виживанні імперії, Захід змушений віддати Україну в сферу інтересів великого сусіда, таким чином знову негласно зафіксувавши лінію поділу в Європі.

Це пояснення, вочевидь, сприймається багатьма в Україні. Проте такі паралелі виглядають абсурдними з погляду поінформованої західної людини. Попри всі свої економічні проблеми, такі країни, як Німеччина, Франція, не кажучи вже про США, є великими економічними та військовими потугами, надто порівняно із сьогоднішньою РФ. Фінансову кризу, здається, подолано, хоча деякі держави перебувають у кращому становищі за інші (економічна ситуація в Німеччині, наприклад, найкраща за останні 20 років). І якщо Чемберлен із Черчиллем мусили приймати умови двох тиранів XX століття, то у випадку з Обамою, Меркель та Саркозі йдеться радше про добровільне намагання наввипередки дружити з Кремлем, а не вимушену позицію слабкого перед сильним.
Важко ставити під сумнів необхідність добрих відносин між Вашингтоном, Берліном, Парижем, з одного боку, і Москвою – з іншого. Цілком очевидно також, що великі держави Заходу зовсім не зобов’язані при цьому жертвувати країною, яка в історичному й ментальному сенсі є радше продовженням Заходу, аніж складовою євроазійської цивілізації.
       
Усіх витягнемо, Україну – ні

Практично всі країни – спадкоємці Югославії є членами або кандидатами на вступ до Євросоюзу. У 2007 році наймолодшими членами ЄС стали Болгарія та Румунія. Ці держави мали схожі проблеми в економіці, яку контролювала стара номенклатура та олігархічні клани, архаїчні промислові структури, проблемні меншини та високу корупцію (у січні цього року болгарка Румяна Желева не стала єврокомісаром через «конфлікт інтересів»). Журналісти змальовують ці країни як подібні до України, але Болгарія та Румунія є членами ЄС, а Україна – ні.

На відміну від, наприклад, Албанії Україна досі не має реалістичних шансів вступити до Євросоюзу. Європарламент вітає її «довготермінові амбіції» стати членом ЄС і закликає країни-члени скасувати плату за візи (а не самі візи) для українців у середній перспективі. Отже, мовою дипломатів це означає, що мине три – п’ять років, перш ніж щось насправді станеться. Але що буде перед цим?
Поведінка ЄС і США не має прагматичного пояснення. Чо­­му провідним розвиненим державам має бути вигідно, щоби 46-мільйонна країна просто на порозі ЄС стала частиною великої євразійської держави з її сумнівною діяльністю в Грузії та Придністров’ї, хронічними внутрішніми проблемами, браком конституційної легітимності та обмеженням свободи преси? Адже в такому разі країна, природна роль якої – бути оплотом Європи на перехресті трьох цивілізацій, знову стане потужним матеріалом для імперії, і навряд чи тоді зарадить reset.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено