Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 лютого, 2011   ▪   Спілкувалася: Жанна Безп’ятчук   ▪   Версія для друку

І промовчали, і сказали

Екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко: «Перед колегами з МЗС ставлять завдання, які вони не в змозі виконати. Не можна довести, що чорне – біле, а біле – чорне»
Матеріал друкованого видання
№ 7 (172)
від 18 лютого, 2011
І промовчали, і сказали
Андрій Ломакін
У царині української зов¬нішньої політики подій не бракує. Вона розширюється до незвичних меж. Так, МЗС перетворилося на своєрідного політичного спін-доктора будь-якої критики в бік Віктора Януковича і К° для закордонної аудиторії. Насамперед тієї критики, яку озвучує опозиція та журналісти, як українські, так і іноземні. Чому недипломатичні емоції вирують на Михайлівській – про це Тиждень запитав екс-міністра закордонних справ Володимира Огризка.
 
Галас 
 
У.Т.: Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко та міністр оборони Михайло Єжель вирішили передислокувати українських миротворців з Ліберії до Кот-д’Івуару, де триває громадянський конфлікт. Переговори щодо цього з ООН розпочав ще попередній уряд. Про що ви домовлялись тоді?
 
– Справді, попередній уряд розглядав такі питання, але результати зазвичай були невтішні. Гадаю, це була правильна позиція. Тому що такі рішення мають бути дуже вмотивованими. Дивіденди від направлення миротворців мають бути зіставними з ризиками, які виникають під час проведення самої операції. Скажімо, участь наших військових в Іраку. Це поруч із нами. Там наші інтереси. А у випадку, про який ви згадали, ми навряд чи багато здобудемо в сенсі реалізації власних інтересів, але життя наших миротворців точно опиниться під загрозою. Я розумію, що йдеться про людей, які згодні ризикувати. Але головне не це, а інтереси нашої держави й забезпечення життя наших громадян. На місці влади я б таких рішень не ухвалював. 
 
У.Т.: Як варто розцінювати те, що нині департамент інформаційної політики цього відомства емоційно реагує на заяви опозиції?
 
– Як часом вибірково застосовують право, так само часом вибірково коментують події залежно від того, що для влади здається вкрай потрібним. Та сама лінія. Тому тут нічого, власне, надзвичайного я не бачу.
 
У. Т.: Тобто до дипломатії це не має стосунку? 
 
– За цим стоять політичні мотиви. Зрозуміло, які причини такої вибірковості. МЗС тепер є певним рупором, який озвучує потрібні політичні сигнали. 
 
У.Т.: Минулого року МЗС запрошував на розмови дипломатів кількох країн. Тема – діяльність їхніх громадських організацій на території України. За яких умов це можна робити? 
 
– Це не функція зовнішньополітичного відомства. До МЗС можуть запросити представника посольства певної держави, якщо, на думку нашої країни, той вдасться до якихось неприйнятних в Україні дій чи виникають питання щодо позиції країни, яку він представляє. У цьому разі МЗС може зробити відповідний демарш, висловити свою позицію. Це називається звичайною дипломатичною практикою. А от вихованням іноземців воно не має перейматися. Якщо є якісь претензії до діяльності фонду Х, тобто його представник порушив українське законодавство, займався шпигунською діяльністю або чимось таким іншим, то це компетенція правоохоронних органів. Дійш¬ла справа до певних санкцій – тоді МЗС за дорученням цих органів оголошує про ухвалене рішення. І все. А от вказувати, як працювати іноземним громадським організаціям, до того ж саме західним, які зробили достатньо багато для розвитку демократії в Україні, – це чіткий сигнал. У західних столицях його почули.
 
У.Т.: Натомість у МЗС наразі не виникає запитань до діяльності на території України організацій на кшталт фонду «Русскій мір». 
 
– Коли почали закривати українські організації в Росії, наше МЗС почало з того, що фактично виправдовувало дії російської сторони. Водночас чіткої позиції щодо діяльності російських організацій в Україні ми не чуємо. Це табу, про це не можна говорити. Я вже не кажу про те, що тепер дозволено робити представникам деяких іноземних спецслужб, які маскуються під ці організації. Але тепер ми з ними дружимо.
 
Недомовки
 
У.Т.: ПАРЄ ухвалила резолюцію щодо Білорусі, якою не лише засудила ув’язнення білоруських опозиціонерів, а й закликала країни Ради Європи, що не є членами ЄС, приєднатися до санкцій Євросоюзу проти Лукашенка. Україна не просто член Ради Європи, вона головуватиме в її кабінеті міністрів з травня 2011-го, але на рекомендації ПАРЄ не реагує, нібито це не важливо. Як ви вважаєте, чи можна так чинити?
 
– Ми сьогодні бачимо, що, на жаль, з тих чи інших ключових тем у нас позиції як такої немає. Чому? Втрачено розуміння власного місця в системі міжнародних координат. Ми активно прямуємо до статусу об’єкта світової політики. А оскільки не можемо себе чітко та ясно позиціонувати, майже кожна нова складна ситуація змушує лихоманково думати, як реагувати? За президентства Віктора Ющенка ми чітко дотримувалися тієї ж лінії, що і ЄС. У понад 90% випадків ми підтримували позицію Євросоюзу. А нині склалася ситуація, коли, з одного боку, ми продовжуємо тримати курс на євроінтеграцію, а з іншого, вона відбувається якось дивно.
Начебто треба визначитися з позицією, але як? Якщо ми реально, а не вербально, прямуємо до Євросоюзу, то, відповідно, коли він займає принципову позицію, ми маємо її підтримувати, можливо, з певними додатковими коментарями. Зараз такого немає. Тому й виглядає так, що начебто промовчали, а начебто й привітали. Це така «багатовекторність», що насправді змушує МЗС постійно смикатися. Все це дуже добре бачать наші партнери. І роблять висновки. 
 
У.Т.: Якщо розкласти зовнішню політику на складові – дипломатія, просування своїх економічних інтересів за кордоном, культурна репрезентація за кордоном, то оцінка за останнім пунктом протягом згаданих п’яти років наближатиметься до нуля.
 
– Я з вами не погоджуюся. Важливо, щоб країна мала свою ідентифікацію. Інакше кажучи, щоб її вирізняли з-поміж інших. Ми доклали всіх можливих за тих обставин зусиль. У світі зрозуміли, що є така держава Україна, така собі друга Франція, лише зі сходу. Це найважливіший здобуток за всі 15 років. Помаранчева революція та поворот до демократії і стали тим профілем, який отримала у світі Україна. До цього додали страшну, але важливу тему української історії – Голодомор, який замовчувала Москва. І зробили багато, щоб донести правду про найжахливішу трагедію ХХ століття до світової громадськості. У всіх міжнародних політичних структурах ця тема звучала. Низка країн визнала на офіційному рівні, що Голодомор був геноцидом українців. Ми співпрацювали з CNN, було запущено кілька роликів. Крім того, світ дізнався про туристичний потенціал України, кожне посольство мало завдання організовувати гастролі наших найкращих виконавців, художників. 
 
У.Т.: Але всі ці локальні зусилля не були об’єднані в систему, як-от, приміром, це зробила Польща, створивши систему Польських Інститутів по всьому світу. У 2006 році Віктор Ющенко видав указ про створення культурно-інформацій¬них центрів у складі посольств, але його не було виконано. 
 
– Певною мірою ви маєте рацію. Саме я, ще перебуваючи на посаді першого заступника міністра закордонних справ, опікувався цим проектом. І ми ухвалили рішення створити за кордоном такі осередки культури. Але без належного фінансування добрі ідеї дуже часто залишаються на папері. Проте, наприклад, такий культурний центр працює у Франції через те, що свого часу знайшли гроші на придбання для нього приміщення. 
 
У.Т.: Я чула інший відгук про його роботу. Українська студентка із Сорбонни хотіла організувати своїм одногрупникам там екскурсію. І це виявилось проблематичним, тому що не було кому ними зайнятися, зрештою, їм дозволили це зробити, «только быстро».
 
– Це прикро, якщо це правда. Тут наші колеги мають усвідомлювати, що відбувається. Я кажу про ті часи, коли був особисто до цього причетний. У нас не минало й місяця, щоб у тому самому культурному центрі в Парижі не відбувалися якихось серйозних мистецьких заходів. Але це все треба поставити на якусь певну основу, тоді воно запрацює як слід. До того ж необхідне належне фінансування. На ту саму інформаційну роботу 2008 року в держбюджеті було виділено для всієї системи закордонних установ України 15 млн грн. На 2009 рік, попри всі мої намагання в уряді розвивати цю справу, ми отримали велику суму нуль гривень. І поставте запитання, що може зробити другий чи перший секретар або навіть радник у посольстві, якщо в нього на інформаційну діяльність у кишені нуль. Допоки з боку держави буде таке ставлення, не треба звинувачувати дипломатів. Вни роблять максимум за тих обставин, що є. Часто у позаробочий час і на власному ентузіазмі. А щодо факту, про який ви чули від студентки із Сорбонни, я б порадив звернутися за поясненнями до МЗС. 

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як комп’ютерні віруси зменшують боєздатність і чиє засоби убезпечитись від них
    28 березня, Юрій Лапаєв
  • Моє свідоме життя почалося на проспекті Миру, у панельній дев’ятиповерхівці під номером 54, де з балкона на шостому поверсі було видно чи не всеньке місто, бо тоді ще свічки новобудов не затуляли ані острівця на Південному Бузі, ані дальніх околиць Ракового, де жила моя бабуся та які можна було розгледіти в дитячий бінокль.
    28 березня, Юрій Даценко
  • Франція досить боязко ставиться до надання безвізового режиму для України через проблеми власної внутрішньої політики.
    27 березня, Алла Лазарева
  • Перший заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко розповів Тижню про нещодавні переговори, що відбулися в Парижі в рамках “нормандського формату”, на які несподівано не приїхали представники РФ.
    27 березня, Алла Лазарева
  • Як зійшли нанівець турецькі конституційні реформи
    26 березня, The Economist
  • Українські письменники в гостях у Сталіна
    26 березня, Ярина Цимбал
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено