Політика

  ▪   Анна Корбут

Мікроменеджмент макропроблем

«З часом наші військові разом із «бійцями дипломатичного фронту» примусять окупантів забиратися геть із нашої землі» — це повідом­лення з Twitter Петра Порошенка 27 квітня.
Матеріал друкованого видання
№ 17 (441)
від 28 квітня, 2016

 «Україна здатна стати свіжою кров’ю для Європи, вдихнути в неї нове життя. Ми часто недооцінюємо своє місце в європейському проекті, при цьому нам усім потрібно усвідомлювати: Україна потрібна Європі не менше, ніж Європа Україні. Участь України у європейському проекті вирішить багато складних моментів, які зараз існують в європейській спільноті». Це фрагмент нещодавнього виступу глави Адміністрації президента Бориса Ложкіна на презентації його книжки «Четверта республіка».

26 квітня в окупованому Криму так званий Верхов­ний суд виносить рішення про заборону діяльності Меджлісу кримських татар на території півострова. Українські політики у відповідь лаконічно називають це «злочинним рішенням» і закликають міжнародну спільноту належно його оцінити й відповісти на нього. Втім, багато хто серед українського істеблішменту не реагує на подію ніяк. По-перше, на ту саму дату припадає 30-річчя Чорнобильської аварії — є нагода відбутися чимось менш контроверсійним, наприклад зворушливими фотографіями бабусь або історіями про відродження популяції лосів у зоні відчуження. По-друге, у випадку з Меджлісом і кримськими татарами, на відміну від Чорнобиля, треба говорити про якісь конкретні кроки й стратегію дій. З одного боку, на підтримку кримських татар, їхньої мови та культури, сприяння їхній інституційній присутності щонайменше в континентальній Україні, якщо це зі зрозумілих причин неможливо зробити на півострові. З другого — на підтримання уваги міжнародної спільноти до цього питання у вкрай складний для неї самої момент, коли вона зайнята аж ніяк не думками про важливість (чи обтяжливість?) України, а більше біженцями, власними політичними фриками й кризами, роздумами про те, як повернути своїм же громадянам бодай якусь віру в проект власної спільної цивілізації.

Питання на кшталт підтримки кримських татар важать в утвердженні України як держави й суб’єкта на зовнішньополітичній арені аж ніяк не менше за економічні

Ще можна було б розробити й пропонувати нові міжнародні санкційні заходи проти Росії за рішення на кшталт внесення Меджлісу кримських татар до переліку екстремістських організацій. Зрозуміло, що лобіювати такі ініціативи вкрай складно, коли європейці вже задумуються, чи не зняти санкції за Донбас, попри елементарне невиконання Росією мінських угод стосовно безпеки та відведення зброї. То що вже казати про Крим! Але продуманий, уніфікований і комплексний підхід, розроблений із залученням громади переселенців із Криму, які живуть у континентальній Україні, створив би і всередині, і зовні враження, що для керівництва країни розмови про повернення Криму й обурення діями окупаційної влади півострова не просто абстрактні заяви. А конкретні кроки на підтримку цих людей всередині України дали б якісні аргументи для «бійців дипломатичного фронту», які справді намагаються привертати увагу світу до українських проблем. Маючи таку конкретику, вони — часто нові обличчя, які зараз багато комунікують із закордонною аудиторією і поки що допомагають утримувати її приязнь до України, попри відсутність у нас ключових реформ, — могли б не тільки просити світову громадськість оцінювати й засуджувати дії Росії (яка чітко сказала, що для неї ці слова до лампочки), а й демонструвати: Україна робить такі й такі кроки, необхідні для того й того, і закликати міжнародну громадськість долучатися — також конкретними діями, а не «глибоким занепокоєнням».

Читайте також: У ЄС закликали Росію негайно забезпечити права кримських татар

До сьогодні нічого такого не було. Хоча останні рішення російських окупантів цілком очікувані для всіх. І кампанії проти таких рішень можна продумувати заздалегідь.

Втім, у новому уряді створене Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб. Потреба в такому органі назріла давно. Останній рік існувало Державне агентство з питань відновлення Донбасу, яке особливою діяльністю не відзначилося, пояснюючи це браком коштів і мандата як такого. Нове міністерство має зібрати під собою всі функції, пов’язані з Кримом і Донбасом. Теоретично воно б і могло відповідати й за всі згадані вище моменти. А також бути центром для консолідації громад переселенців з окупованих територій, зокрема кримських татар у континентальній Україні. Однак планується, що воно буде розпорядником ще й міжнародної фінансової допомоги Україні на відновлення після війни. Тому стежити за ним треба особливо уважно.  

Підміну конкретних стратегічних кроків загальними гаслами можна пояснювати тим, що міжнародна спільнота зараз настільки зайнята своїми проблемами й емоційною лабільністю Росії, що на жодні серйозніші за нинішні санкції не піде, як не старайся. Частково це правда. А частково тільки виправдання. Натомість більше складається враження, що подібні питання українське керівництво відкладає на другий план. Вони справді не мають швидкого та простого вирішення. Але важать в еволюції та утвердженні України як держави й суб’єкта на зовнішньополітичній арені аж ніяк не менше за економічні, бо створюють образ проактивного гравця, який не тільки звертається по допомогу до міжнародної спільноти за першої-ліпшої нагоди, а й сам розробляє та втілює власну політику на захист своїх інтересів і громадян. Якби на це накласти створення якісних ключових інститутів держави, для початку незалежних судової системи, антикорупційних органів і прокуратури, то голос України як суб’єкта на міжнародній арені звучав би значно впевненіше. А наше керівництво як провідник змін у розмові із зовнішніми гравцями мало би більше підстав наполягати на тому, що вигідно Україні.

Читайте також: Глава Меджлісу розкритикував звіт Ради Європи про Крим

Тим часом бачимо дещо інший процес. Точкову реакцію в дусі мікроменеджменту: «вирішити, скасувати, помилувати», коли виникають якісь медійно гучні скандали. Це може тимчасово додати балів особисто тому, хто санкціонує адміністративне вирішення проблеми, а потім відпишеться про звершення справедливості у Twitter. Але не веде до комплексних змін системи, через яку ці скандали взагалі стають можливими. Зосередження в руках президента пов­ноти влади, принаймні на позір, що вкотре позиціонується як новий старт рішучих реформ. А разом із тим небажання понад рік позбутися абсолютно скомпрометованого генпрокурора й забезпечити ГПУ як одному з ключових інструментів незворотніх змін у країні реальну незалежність від політики.

За таких умов можна знову й знову змінювати людей на посадах, запускати реформи, поновлювати співпрацю з МВФ та оголошувати про безвізовий режим для українців незабаром. Але державу, про яку пише глава АП, у цьому випадку доведеться все одно вибудовувати комусь іншому.