Політика

  ▪   Богдан Буткевич

Новий уряд: квоти та конфлікти

Епопея з призначенням Володимира Гройсмана на посаду прем’єр-міністра призвела до репутаційних втрат Банкової та легалізувала черговий квотний «договорняк»

Призначення нового складу Кабміну виявило чималі суперечності всередині пропрезидентських сил. Вони важко домовляються один з одним. Тому доводиться створювати де-факто коаліцію з олігархічними групами на кшталт «Відродження» чи відверто екс-Партією регіонів. Розплачуючись посадами та впливом. Тому вигризене ж чи то пак викуплене прем’єрство Володимира Гройсмана є настільки нестійким, що це показало навіть голосування за програму уряду.

Помилка президента

Петра Порошенка багато хто попереджував не починати епопею зі звільненням Яценюка з поста прем’єр-міністра, якщо немає гарантії того, що він зможе провести свого кандидата.

Але замість блискавичного бліцкригу Банкова спромоглася влаштувати хіба політичний фарс, який охрестили «гройсманіадою». Найбільші проблеми завжди вилазять в найкритичніші моменти. Якраз коли Банковій потрібно було виступити монолітом, і вилізла назовні найбільша проблема – дуже коротка лава запасних та відсутність будь-яких об’єднуючих факторів між різними суб’єктами БПП, окрім самого факту перебування при владі.

І проблема навіть не в цих безкінечних переговорах та торгах. Насправді, сам їх факт не є чимось аж таким страшним. В європейській політиці, яку так люблять приводити нам у приклад, подібні марафони не є рідкістю. Іноді навіть бувають екстраординарні випадки, коли ці перемовини ні до чого не призводять, й тоді справа доходить навіть до повторних перевиборів. Однак головне в цьому сенсі – це сприйняття цього процесу виборцями.

Читайте також: Друге пришестя реформаторів

І от якраз тут Банкова допустила величезну помилку. Бо люди сприймають все в одному розрізі – безкінечного роздратування та втоми від невміння домовитися й нарешті зробити хоч щось. Міф про Петра Олексійовича, який здатен домовитися з усіма, розвіявся. Виявилося, що король настільки голий, що не може змусити навіть своїх пажів коритися. Особливо якщо пажі себе такими вважати вже не хочуть.

Ні, звичайно, можна включити режим конспірології й думати, що весь цей спектакль з незговірливим Гройсманом розігрується для того, щоб показати, наскільки він «незалежний» від Банкової. А якщо він незалежний, то зможе всотувати в себе негатив, як в благословенні часи прем’єрства Яценюка це робив сам Арсеній Петрович. Й тим самим хоч трохи врятувати рейтинг Порошенка, який й раніше неухильно падав, а тепер, після «гройсманіади» взагалі почав обвалюватися ударними темпами. Але питання скоріш за все пояснюється простіше – жадібність та недалекоглядність не дає можливості домовитися тим, хто ще вчора вважався найближчими політичними союзниками.

Створений в такому цейтноті й на такій кількості «договорняків» уряд без реальної підтримки в парламенті майже приречений стати об’єктом для жартів а-ля «а при Яценюкові такого не було»

На додачу є іще один дуже важливий аспект – невміння домовитися між собою в своїй же команді свідчить про її слабкість. І цю слабкість дуже чітко вловили всі політичні противники Порошенка. Які неодмінно її використають для розхитування ситуації до позачергових виборів.

Хоча направду, що поганого чи дивного в тому, що Володимир Гройсман, який вже давно має серйозні політичні амбіції, навіть власну політичну, хай поки й регіональну вінницьку партію, відчув, що зараз той момент, коли можна «покачати» ситуацію в свій бік? Адже посада прем’єра в нинішніх умовах – це те ж саме політичне самогубство, в разі якщо реформи так і не почнуться. А вони й не почнуться, бо політичної волі Порошенка на це як не було, так і нема досі. Тому йти на цей пост виключно на умовах президента – так себе міг повести хіба не шановний Азаров.

А Гройсман, як подейкують, вже давно мріє про власну політичну кар’єру, тому цілком закономірно скористався моментом, коли Порошенко вже не може відступити. Скористався для того, щоб затягти у свій Кабмін потрібних людей, й навпаки – не допустити тих, хто йому не потрібен. Точніше, не просто непотрібен. А тих, яких ставлять на посаду виключно для контролю за потоками, бо вони є просто слухняною іграшкою в руках своїх патронів. Гройсман прекрасно розуміє, що в нього немає двох років Яценюка – півроку би протягти. Тому він хоче йти в бій з тими, кому довіряє й не хоче брати на посади людей, яких нав’язують всі незліченні групи впливу –Льовочкін, сам Порошенко, Яценюк тощо. Враховуючи все вищевказане та  авторитарний характер самого Порошенка, який не терпить когось рівного собі поруч, можна не сумніватися, що досить скоро напруження по лінії Порошенко-Гройсман почне зростати.

Хто кому в уряді?

Отже, Банкова понесла серйозні репутаційні втрати під час «гройсманіади». Чи варте воно було того? Якщо судити тільки по прізвищах, то так – в новому уряді немає експатів, реформаторів чи темних конячек, тільки свої, перевірені та проведені по відповідним квотам люди. Натомість, всі казочки про «уряд технократів», які наспівували 2 місяці з усіх екранів спікери БПП, вже забуті.

А щоб усіх задовольнити, в уряд запроторили цілих 6 віце-прем’єрів, а загалом в ньому буде аж 24 міністри. Це один з найбільших в історії Кабмінів за кількісним складом, більше було тільки у першого уряду Азарова на початку 2010-х, з його 29 міністрами. Де будуть мати своїх представників чи не всі зацікавлені групи та олігархи.

Читайте також: Нова точка відліку

Однак й президент себе не забув. Так, свої посади збережуть з минулого уряду усі міністри, призначені за квотою особисто Порошенка – Юрій Стець зі своїм одіозним Мінінформаційної політики, Павло Клімкін з МЗС, Степан Полторак з Міністерства оборони. До квоти ПОП відносяться й екс-ударівці – віце-прем’єром з соціальних питань став Павло Розенко, що в уряді Яценюка був міністром соцполітики та Тарас Кутовий, який тепер буде міністром агрополітики. До всього цього Порошенко матиме першого віце-прем’єр-міністра та міністра економіки Степана Кубіва, та ще й вишеньку на тортику – міністра культури Євгена Нищука.

З іншого боку, залишаться виторгувані Народним фронтом Арсен Аваков в МВС та Павло Петренко в Мінюсті, а також В’ячеслав Кириленко – щоправда, не на бажаному для нього пості міністра культури, а віце-прем’єра. Окрім того, Міністерство екології буде за депутатом "Народного фронту" Остапом Семераком, Міносвіти - нардепом НФ Лілією Гриневич, а Міністерство молоді та спорту – за екс-бютівцем, що оперативно перейшов до табору «фронтовиків» Ігорем Ждановим. Плюс – міністр інфраструктури Валерій Омелян, що був «оком Яценюка» - тобто, першим заступником, при колишньому міністрі Пивоварському.

Загалом, Народний фронт, здається, зміг виграти програшну з початку партію. Яценюк пішов вчасно, красиво та вигідно для себе. З одного боку, знявши з себе будь-яку відповідальність за ситуацію в країні, а з іншого – зберігши  й навіть примноживши свій вплив.  Ще й підсадивши на голку залежності від себе президента – адже без Народного Фронту неможлива ніяка коаліція та голосування з будь-якого прем’єра.

Як бачимо більшість «смачних» посад роздерибанили між собою Порошенко та Яценюк. У випадку ключового міністерства енергетики пост розділили – міністром став Ігор Насалик, й він має дбати про інтереси обох сторін. А ще ж є й Геннадій Зубко на посаді міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, якого вважають лояльним обом угрупуванням та Іванна Климпуш-Цинцадзе на посту віце-прем’єр міністра з євроінтеграції, яку, подейкують, настійливо пропонували призначити американські партнери.

Читайте також: Від романтизму до прагматики. Перспективи України у західному світі

Але без своїх квот не залишився ніхто. Володимир Гройсман зміг просунути своїх людей на посади міністра соціальної політики – Андрія Реву та міністра Кабінету міністрів – Олександра Саєнка. Так, не найочільніші почади, й все ж. «Любий друзь» президента Олександр Третьяков пролобіював на посаду міністра з окупованих територій такого собі Вадима Черниша. Цей олігарх давно придивляється до того, щоби сісти на потоки по відновленню Донбасу – посаду голови відповідного Державного агентства й займав пан Черниш до моменту, допоки патрон не вирішив перевести його у міністерське крісло.

Має свою людину в уряді й enfant terrible української політики Сергій Льовочкін. Та ще й яку та на якій посаді – Олександра Данилюка на посту міністра фінансів. Щоправда, слід враховувати, що пан Данилюк до цього займав посаду представника президента в уряді Яценюка, тому в нього відповідні стосунки й особисто з Порошенком. Плюс у Порошенка для контролю за Данилюком є згаданий Кубів.

Отже, вся країна побачила хронічну відсутність ресурсу у президента для вирішення серйозних питань – тому прийшлося, зрештою, голосувати уряд голосами депутатських груп «Відродження», яку пов’язують з Ігорем Коломойським та «Воля народу», що складається з екс-регіоналів. Крихкість нової коаліції в парламенті та долі новосформованого уряду чітко показали два провалені голосування за програму Кабміну Гройсмана. В будь-якому разі, створений в такому цейтноті й на такій кількості «договорняків» уряд без реальної підтримки в парламенті майже приречений стати об’єктом для жартів а-ля «а при Яценюкові такого не було».