Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 лютого, 2016   ▪   Алла Лазарева   ▪   Версія для друку

«Женевський формат»: перспектива чи ілюзія?

Українська дипломатія намагається відродити так званий женевський концепт переговорів щодо повернення Криму, сподіваючись залучити до перемовин Сполучені Штати, ЄС, Туреччину й, можливо, Грузію
Матеріал друкованого видання
№ 8 (432)
від 25 лютого
«Женевський формат»: перспектива чи ілюзія?

Крим повертається. Поки що не до складу України, а лише — помалу — до тематики міжнародних переговорів та публікацій західної преси. Маленьким поштовхом два тижні тому стала резолюція Європарламенту про порушення прав людини на півострові. У документі згадано про можливість відновлення переговорів щодо деокупації Криму із залученням Сполучених Штатів та ЄС, себто в «женевському форматі», що був застосований у квітні 2014 року. Його вдалося використати лише раз, оскільки Кремль зумів витіснити з переговірного майданчика Євросоюз та США, погодившись натомість на «нормандський формат», за участю виключно Франції, Німеччини, України та Росії. Саме ці чотири країни ухвалили пізніше конт­роверсійні мінські угоди, які фактично саботує Москва.

«Короткі переговори 13 лютого в Мюнхені на рівні керівників дипломатичних відомств Франції, Німеччини, України та Росії зайшли в глухий кут, — повідомили Тижню джерела з французького МЗС. — Москва зрозуміла, що суворіших санкцій на неї не накладуть, а тих, що є, найближчим часом не скасують, і не рушить із місця. Тиск на Київ також має свою межу». У цієї схеми незначний потенціал, але за неї тримаються, бо звикли. Адже будь-які переговори прийнято вважати кращими за цілковиту мовчанку. Бо навіть непереконлива
видимість дії так-сяк приховує погану гру.

Мінські угоди прописані стараннями Кремля в такий спосіб, що слово «Крим» у них узагалі не згадано. Це і спричинило пошуки нових дипломатичних шляхів: Київ намагається задіяти новий концепт переговорів з іншим складом учасників, що зосере­дяться виключно на питаннях Криму. Паралельно проробляється альтернативна можливість: поширити визначення «окуповані території», про які йдеться в мінських домовленостях, також на Крим, бо саме анексія півострова стала свого часу причиною західних санкцій проти Москви.

Читайте також: Утрачений імідж

«Відверто кажучи, я не дуже вірю в окремий переговірний формат із кримського питання, — сказав у розмові з Тижнем колишній генеральний консул України в Стамбулі, керівник неурядової організації «Майдан закордонних справ» Богдан Яременко. — Основною проблемою для будь-якого формату, створеного для обговорення окупації Криму, буде залучення до нього Росії. Вона не має мотивів це робити. Без неї таке об’єднання стає своєрідним клубом (якщо хочете, гуртком за інтересами) з невеликою практичною цінністю. Тому, очевидно, «відкривати проблему Криму» варто пробувати в наявних переговірних форматах з одночасними спробами модифікувати їх, скоригувати порядок денний. Починати потрібно «здалеку», наголошуючи на окремих дрібніших проблемах, що пов’язані з окупацією, як-от захист прав людини (або навіть менші складові цього питання)».

Об’єктивно Росія сьогодні не настільки виснажена санкціями та низькими цінами на нафту, щоб обговорювати можливість свого виходу з Криму. Мовою міжнародного права іншого способу позбутися санкцій для Москви не прописано. Але коли Росія керувалася правовими критеріями? Захід натомість не бажає вдаватися до методу силового диктату, яким послуговується Кремль. Отже, лютнева резолюція Європарламенту — це такий собі компроміс, дія без дії, квиток до чарівного сну, де й вовки ситі, й вівці цілі. В уявному, ідеальному світі мрій з адекватною Росією можна і відродити «женевський формат», і створити ще ширший, за участю Литви, Латвії, Польщі, що відповідало б інтересам не тільки України, а й цілої Європи... Але що робити у світі реальному, де Москва нікого не слухає і чути не хоче?

Частина українських дипломатів, поміж яких колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко, вважають: кожна нагода добра, щоб нагадати про Крим, ввести його в переговірне поле. Чому б і не в дискусіях про формат «Женева плюс»? Рефат Чубаров, один із лідерів кримських татар, стверджує, що тему півострова треба поступово залучати у формат переговорів щодо виконання мінських угод, наступний раунд яких може відбутися 3 березня. Близьких позицій дотримується Богдан Яременко: «Мінські угоди (котрих немає як одного тексту і в котрих навіть наявні питання прописували в різний час по-різному) — це результат роботи певних переговірних форматів. Отже, ці самі формати можуть або вносити зміни до тих домовленостей, які є, або досягнути нових. Тому нас не повинен зупиняти той факт, що згадки про Крим у документах не існує. Мінські угоди всі тимчасово окуповані території України визначають лише як «окремі райони Донецької та Луганської областей». Звичайно, під це формулювання Крим аж ніяк не підведеш. У розширеному переговірному форматі, безперечно, потрібні США та ЄС. Сумніваюся, що Німеччина та Франція допустять до участі в перемовинах інші країни Євросоюзу індивідувально. Тому присутність наших найближчих симпатиків — Литви, Латвії, Польщі та Румунії — слід забезпечити саме через участь ЄС. Знадобиться чітка координація між нами й цими державами, щоб досягти повної синергії».

Читайте також: Чи є перспективи? Крим і чинна влада в Україні…

Колишній голова Меджлісу Мустафа Джемілєв в одному з недавніх інтерв’ю виступив за те, щоб залучити до переговорів про майбутнє Криму Туреччину й, імовірно, Грузію в контексті безпеки та розвитку Чорноморського регіону. Попри високий авторитет політика, задум бачиться контроверсійним через брак структурованих відносин між Анкарою та Києвом. «Пояснити, чому в переговірному форматі має фігурувати Туреччина, буде неймовірно складно й Росії, і ЄС, — вважає Богдан Яременко. — Якщо ми намагатимемося затягувати на переговори всі країни, які видаються нам дружніми (далі поговоримо, наскільки насправді Туреччина є такою), то Росія, наприклад, може висунути зустрічні вимоги й запропонувати до участі в них якусь державу-сателіт. Ось, до речі, хто-небудь чув розмови у Туреччині: а залучімо Україну до переговорів стосовно Сирії. Туреччина переживає загострення у відносинах із РФ. Але не приєдналася до санкцій ЄС проти неї. І не ввела жодних двосторонніх санкцій чи обмежень проти Росії з огляду на окупацію Криму та війну на Сході України. Анкара відверто заявляє, що єдиною перешкодою для нормалізації діалогу з Москвою є сама Москва. Схоже, турецькі інтереси не настільки відповідають українським, як нам це видається. Через те я не поспішав би оголошувати Туреччину союзником. Так, ситуативно ми зблизилися на ґрунті спільної неприязні й ворогування з РФ. Але для нас ця позиція безкомпромісна, довгострокова і стратегічна. Чи так це для Анкари? Навряд. Окрім того, наскільки мені відомо, Туреччина (яка має дипломатію, незрівнянно сильнішу за нашу) зайнята прямо протилежним: намагається втягнути нас у війну в Сирії. Тобто нами можуть скористатися ще до того, як ми дістанемо будь-який зиск від присутності Туреччини на переговорах щодо Криму. Кримським татарам здається, що саме вони визначають лінію поведінки турків стосовно півострова. Із Туреччиною Україна спочатку має вибудувати відносини. На сьогодні вони абсолютно безсистемні. Ми не знаємо, чого хочемо від Анкари, тоді як вона добре знає, чого хоче (власне, від Києва їй нічого особливого не треба взагалі). Україна ніколи не пробувала інтегрувати контакти кримських татар із Туреччиною в межах зовнішньої політики. А нині настав час. Зрештою, тепер немає ніякого окремого питання кримських татар. Є проблема окупації. І самі вони із цим не впораються».

Зрештою, як реалістичною метою, так і успіхом переговорів стосовно «Женеви плюс» можна було б вважати залучення до процесу США. Це доволі складно не лише через спротив Москви, а й із тієї причини, що Барак Обама, по суті, не має чіткої зов­нішньої політики на європейському Сході. Та й загалом на континенті. «У нас про «Європу плюс» ніхто не пише й не говорить», — розповіли Тижню джерела у Вашингтоні в той самий день, коли українська преса тільки й повідомляла, що про відповідну резолюцію Європарламенту. Нічого не змінилося за наступні півтора тижня. Немає просування: жодних дат, жодних міст, де міг би працювати майданчик переговорів, жодної дорожньої карти тощо.

Читайте також: Чи має влада план «Б»?

«Я скептик щодо «Женеви плюс», у неї не існує серйозних перспектив, — заявив Тижню колишній речник українського посольства у США Василь Зоря. — Невдала копія двох попередніх форматів, теж не дуже вдалих. Це схоже на бюрократичну імітацію дипломатичних зусиль стосовно Криму, про всяк випадок, на майбутнє, якщо для кримської проблеми виникнуть нові імпульси. Насправді, ще рік їх точно не буде. Майданчик працюватиме мляво, без перспектив і поволі зійде нанівець в очікуванні, що вдасться затягти туди Путіна. А для цього зараз точно немає передумов, бо ж останній вважає, що Крим у найкращому разі лежить у площині двосторонніх відносин з Україною, без будь-яких свідків. В українських державних пріоритетах Крим стоїть на четвертому місті після нестабільності, війни й економічної кризи... Отож ідея посла України в ЄС Костянтина Єлісєєва надто схожа на окозамилювання під гаслом «треба створити спеціальний формат, аби не дорікали, що ми нічого не робимо». Захід заплющує очі на відсутність перспектив, бо на нього це не покладає жодної нової відповідальності...»

Пасивні Штати, затята Росія, Євросоюз, який не має спільної зовнішньої політики, та Україна, надто зайнята чим завгодно іншим, тільки не Кримом... Не дуже перспективний контекст для успіху нового переговірного формату. Схоже, участь Джамали в «Євробаченні» дає більше перспектив достукатися до європейських сердець, ніж нещодавні ініціативи, виголошені міністром Клімкіним. А втім, жодна згадка про анексію та незаконну окупацію Криму не є зайвою. Нехай краплям іще довго точити камінь. Кількість колективних зусиль невідворотно перейде в якість, якщо старання будуть злагоджені.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено