Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 грудня, 2015   ▪   Юлія Олійник   ▪   Версія для друку

Цього разу — назавжди

Росія програла цю війну. Але чи виграла її Україна? Цю російсько-українську війну ми самі стали називати гібридною: ніби її нема, а люди гинуть. І нарешті стало очевидним: у нас не лише війна, а й політика, економіка та культура гібридні.
Матеріал друкованого видання
№ 51 (423)
від 24 грудня, 2015
Цього разу — назавжди

Росія програла цю війну. Але чи виграла її Україна? Цю російсько-українську війну ми самі стали називати гібридною: ніби її нема, а люди гинуть. І нарешті стало очевидним: у нас не лише війна, а й політика, економіка та культура гібридні. Опозиційний блок ніби є, але опозиції до партії влади нема (бо що ділити, наприклад, панові Кононенкові з паном Ахметовим? Можливо, майно пана Коломойського?). Економіка у нас ніби вільно-ринкова, але бізнес живиться з державного бюджету (наприклад, хто краще продасть армії пальне, надасть «послуги» Укрзалізниці або візьме собі кредит під гарантії уряду). Та й банки ніби є — але обігу банківського капіталу нема, тому взяти кредит можна тільки гібридно: лише «своїм» у «своїх» на «своїх» умовах. Наші митники й прикордонники так само гібридно стережуть кордони, тому контрабанда безперешкодно й безподатково вливається в бізнес, не залишаючи й сліду в нашому ВВП (а як іще можна вижити людям у регіонах, якщо не стати цигарковими перемитниками на Закарпатті, бурштинокопачами на Рівненщині чи транскордонними погоничами бичків на Сумщині?). І в культурі у нас без гібридності не обійшлося — ну чим не гібрид, наприклад, «російськомовна українська література»? Або проведення засідання Кабміну російською мовою, бо вірменин Аваков і грузин Саакашвілі не хочуть (мовляв, не вміють) говорити українською? Ви можете уявити в Бундестазі німецького депутата — етнічного турка, який не говорить німецькою?

Читайте також: Як Путін розважає народ

Росія-СРСР була такою собі гібридною тоталітарною імперією. У 1991 році Україна здобула від неї таку саму гібридну незалежність і майже 25 років прожила з нею — з тисячами пам’ятників Лєніну, русифікованим владним і культурним простором, головами колгоспів і «червоними» директорами в парламенті, кримінальною олігархізацією та травматично-патологічною любов’ю «молодшого брата» до «старшого». 25 років гібридної незалежності — чи не забагато? І, може, вже досить?

Сьогодні російська імперія в агонії. Правда, це ще не гарантує її розвалу, бо агонії вже з нею траплялися — востаннє в 1917 році, майже століття тому. Тоді Україна не здобула самостійності — перефразуємо Пілсудського: українські політики, рухаючись у «революційному потязі», по дорозі до незалежності зійшли на станції «соціалізм». А в 1990-х українські націонал-демократи, намагаючись потрапити на станцію «капіталізм», опинилися в обіймах специфічного російського псевдокапіталізму — тепер ми назвали б його гібридним, — якому стали рідними лєніни на центральних площах, червоні прапори, бідне населення і кримінальний бізнес.

У 2016 році маємо шанс не лише відсвяткувати 25-ту річницю української незалежності, а й остаточно позбутися її гібридності. Для цього треба багато зробити, але головні необхідні кроки вже очевидні: 1) бізнес повинен функціонувати на конкурентних і справді ринкових засадах, а не обслуговувати держбюджет за чорними й сірими схемами (а для цього потрібні не лише доступні кредити та демонополізація, а й відкриття кінцевих бенефіціарів бізнесу); 2) здоровий бізнес має розвиватися в регіонах, які сьогодні перетворилися на депресивні території, де люди живуть без заробітку; 3) агробізнес, як історично традиційний для України, має ґрунтуватися на такій базовій виробничій одиниці, як сімейне фермерське господарство, а обмеження землеволодіння латифундій повинне визначатися законодавчо із залученням експертного середовища й агровиробників — тільки тоді запровадження ринку землі стане стимулом для економіки; 4) в Україні мусить врешті-решт з’явитися здорова соціал-демократична сила, яка захищатиме інтереси людей найманої праці й не матиме нічого спільного ні з комуністами Зюґанова — Симоненка, ні із соціалістами Медведчука — Мороза. Тоді популістичні маніпуляції не будуть вирішальними в битвах за електорат; 5) у гуманітарній сфері країна потребує не лише україноцентричної культурної політики, а й відновлювальної українізації.

Читайте також: Газонокосарка для мізків

Бо якщо українців примусово і брутально русифіковували протягом століть, то невже вони не мають права на відновлення історичної справедливості? Політика захисту національної ідентичності — це європейська традиція, тож українцям варто її дотримуватися. Якщо хочемо остаточно позбутися гібридності, ми повинні навчитися відстоювати свої національні інтереси. Зрештою, вибір простий: або Україна колись українізується, або загине. Російська Україна — це оксиморон, іще один гібрид, подарований нам імперією. А ще є військова сфера: якою може бути українська армія? Адже її в нас ніколи не існувало, за винятком кількох героїчних, але коротких періодів у ХХ столітті. А якою має бути зовнішня політика? Бо ж ми завжди вибирали між чужими фарватерами й ніколи не були геополітичним гравцем, хоча маємо для цього потенціал принаймні в Східній Європі.

Ці та безліч інших викликів постануть перед політиками нового покоління у 2016 році. Від їхніх відповідей і залежатиме, як скоро ми позбудемося імперії. А те, що це неминуче, не викликає жодних сумнівів.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено