Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 грудня, 2015   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Гра по вертикалі

Метою будь-якого політика є максимальна концентрація влади й повноважень у своїх руках. Петро Порошенко, звісно, не виняток. Фактично весь 2015 рік Банкова присвятила тому, щоб по змозі усунути від керма нелояльних людей і перебрати якомога більше важелів впливу. Не так брутально й по-ідіотськи публічно, як це робив Янукович, але не менш ефективно.
Матеріал друкованого видання
№ 50 (422)
від 17 грудня, 2015
Гра по вертикалі

 Останнім бастіоном, який не щастило з різних причин узяти, був прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Не вдалося його скинути й цього разу, після приїзду віце-президента США Джозефа Байдена. Проте «вдалося» поставити країну на край прірви — чергової буремної політичної кризи, що може вмить зруйнувати всю вдавану стабільність ситуації.

Ще навесні ми писали (див. Тиждень, № 16/2015) про кризу в стосунках між Порошенком та Яценюком. Тоді її вирішення відвернув лише наступ олігархів, які спробували розхитати ситуацію, чим примусили президента і прем’єра до примирення. Однак із наближенням сакральної дати 11 грудня конфлікт знову ввійшов у гостру фазу. Нокаутуючі удари по іміджу команди Яценюка у вигляді публічних звинувачень у корупції від Міхеїла Саакашвілі, з одного боку, та Костянтина Григоришина, із другого, зробили його відставку дуже реальною.

У президентській партії цілком серйозно розраховували вмовити-таки високого американського гостя погодити кандидатуру Володимира Гройсмана на посаду очільника Кабміну. До речі, зовсім не Саакашвілі, якого вже давно називають претендентом на прем’єрське крісло. Бо особисто президентові екс-мер Вінниці куди ближчий, аніж «батоно Міхеїл». Порошенко просто розумно використав запального грузина для виливання бруду на свого опонента.

Однак відставки не вийшло. Яценюк чітко дав зрозуміти Банковій, що такий крок явно означав би розвал коаліції. А нову порошенківцям створити буде просто ні з ким. Хіба що з Опозиційним блоком... Але на це президентська команда відкрито не піде, хоча в реальності співпраця з регіоналами давно є фактом: досить подивитися на кадрову політику та місцеві вибори в південно-східних областях України. Там саме з колишніх членів ПР були переважно сформовані місцеві осередки БПП та інших провладних проектів на кшталт «Нашого краю».

Усі розуміють, що розвал коаліції автоматично передбачає дострокові парламентські перегони. А якраз цього Порошенко і К° не хочуть

Усі розуміють, що розвал коаліції автоматично передбачає дострокові парламентські перегони. А якраз цього Порошенко і К° не хочуть. Сам Петро Олексійович казав, що тепер буде «чотири роки без виборів». І це його щире бажання. Нова Рада, нова коаліція — серйозне випробування, яке не те що не сприятиме, а й відверто перешкоджатиме зміцненню президентської вертикалі. До того ж чвари й перевибори геть не той сценарій, якого хотіли б від України західні партнери, котрі й надалі політично, а головне фінансово, підтримують нашу державу.
Тому задля демонстрації єдності президент і прем’єр поквапилися запевнити, що «ми вважаємо неприйнятними будь-які форми взаємопоборювання всередині парламентської коаліції як такі, що «ллють воду на млин» ворогів української державності та демократії». Сам факт цієї заяви свідчить про те, що чвари таки були і є. Утім, вважати, що президент зазнав поразки, було б дуже неправильно. Так, розіграти прем’єрський гамбіт не вдалося. Вийшла буфонада у виконанні депутата від БПП Олега Барни. З одного боку, вона розвеселила чимало люду як в Україні, так і за її межами, а з другого — тернопільський мажоритарник фактично врятував Яценюка від реального звіту уряду. Комічна штовханина біля трибуни парламенту геть затьмарила відсотки, мільярди та іншу прем’єрську арифметику.

Зате панові Порошенку всіма подіями останніх двох-трьох місяців вдалося остаточно підрізати крильця незговірливому прем’єру. Той, нагадаємо, не захотів напередодні виборів увійти зі своїм «Народним фронтом», який, здається, вже можна здавати на звалище історії, до складу президентського БПП. Тепер переформатування уряду — питання вирішене. Витиснення людей Яценюка з усіх сфер уже відбувається. До останнього була надія, що в Арсенія Петровича залишаться в Кабміні свої священні корови на кшталт очільника МВС Арсена Авакова та міністра юстиції Павла Петренка. Однак інцидент з обливанням водою того-таки Саакашвілі міністром внутрішніх справ свідчить про перехід політичної кризи в гостру фазу. Не останньою чергою вона пов’язана з бажанням президента замінити всіх на особисто лояльних до нього людей.

Читайте також: Сигнал від Джо

Отже, якщо коротко, то ситуація має такий вигляд. Прийшовши до влади без своєї команди, Петро Олексійович спробував поекспериментувати з громадськими активістами, представниками бізнесу, експатами, переважно з Грузії. І зробив єдиний висновок, який тільки й міг зробити виходець із комсомольців 1980-х та бізнесменів 1990-х: треба ставити «своїх». Ті не здадуть і не продадуть, бо їхня особиста доля намертво пов’язана з твоєю. Саме таким чином паралельно з вичавлюванням із влади всіх нелояльних (Наливайченка — із крісла голови СБУ, Сакварелідзе — із Генпрокуратури тощо), а також з обрізанням повноважень того-таки Кабміну Порошенко поступово сформував навколо себе новий аналог «любих друзів» чи, якщо хочете, навіть «Сім’ї». Прізвища людей, котрі до неї входять, загальновідомі: Кононенко, Грановський, Березенко, Свинарчук-Гладковський, меншою мірою Ложкін та Філатов (той, що Олексій). Це постаті, які контролюють усі важливі політичні й фінансові процеси. Їх він фанатично захищає, вони мають неабиякі шанси перейти на найвищі місця до виконавчої влади. Майже всі згадані персони під час переформатування Кабміну мають отримати свої портфелі. Це і є президентська вертикаль, формування якої відбувається у стриманому дусі, без очевидних перегинів. У підсумку Порошенко дістане контроль над Кабміном, ГПУ, СБУ, судами та Верховною Радою. Тобто всіма гілками влади.

Читайте також: Незакінчена українська революція

Але створення повноцінної «Сім’ї» не може минути не поміченим: ані західними донорами, ані політичними партнерами (а як не крути, з ними доводиться рахуватися), ані громадськістю, яка доволі різко реагує на недемократичні дії влади. Та й треба розуміти, що Порошенко не Янукович. У держави немає більше подушок безпеки. Вибудувати лояльну вертикаль від президентської Адміністрації до рядового нацгвардійця на сторожі урядового кварталу навряд чи вдасться. Навпаки, фінансова ситуація така, як в ін’єкційного наркомана. Не отримаєш наступного траншу-уколу — ломка й смерть у муках. А ще ж поруч підступний та осатанілий ворог, котрий очікує бодай дрібної бучі в Києві, щоб поховати не тільки все те, що ми називаємо досягненнями Революції гідності. Ні. Цілу країну разом з усіма, хто себе з нею ототожнює.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як автоматизується полювання на відмивачів грошей
    19 листопада, The Economist
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.