Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 жовтня, 2015   ▪   Світлана Орел   ▪   Кіровоград   ▪   Версія для друку

Ларін готовий очолити Кіровоградщину?

Світлана ОРЕЛ (Кіровоград) Поки що це звучить парадоксально. І лунає тільки з підконтрольних колишній ларінській команді ЗМІ. Але якщо проаналізувати скільки колишніх регіоналів потрапили у списки партій, які будуть представлені у радах різних рівнів, то такий шанс у колишнього близького соратника Януковича залишається. І він, політтехнолог №1, про що не раз заявляв раніше, зробить усе, аби ним скористатися.
Ларін готовий очолити Кіровоградщину?

Місту знову  потрібен господар

Саме під таким гаслом – «Місту потрібен господар!» на минулих місцевих виборах тодішня Партія регіонів позиціонувала  свого кандидата на міського голову Олександра  Саінсуса. Колишній директор одного з найбільших підприємств міста – ВАТ «Червона зірка», він спочатку на короткий час потрапив у крісло заступника голови облдержадміністрації, щоб із виграшної позиції стартувати у виборчому марафоні.  Тодішній очільник області, виходець з Донеччини Сергій Ларін розумів, що ті люди з його близького оточення, які прибули з ним в область, не зможуть одержати переконливу (на менше він не згоден!) підтримку кіровоградців,  отож, зробив ставку на місцеву промислову еліту. Партія регіонів, як відомо, уміла знаходити  вагомі аргументи та робити звабливі пропозиції, від яких промисловці та бізнес не могли відмовитись.

І номер пройшов. Олександр Саінсус став головою міста (вибори тоді проходили в один тур), очевидно, без масштабного фальшування. Але його недовге головування (після перемоги Майдану та фактичного розпаду Партії регіонів, він з власної ініціативи подав у відставку) ніякими господарськими ініціативами чи серйозними змінами на краще у системі міської інфраструктури не запам’яталось. Швидше навпаки: транспортна реформа, яка по ідеї мала поліпшити транспортне сполучення у місті, була проведена так непродумано і недолуго, що викликала шквал нарікань, насмішок та обурення містян. Наступні півтора року обов’язки міського голови виконував секретар  міської ради, член партії ВО «Батьківщина» Іван Марковський. Не зважаючи на свій похилий вік, він певною мірою зумів консолідувати раду і утримувати баланс і політичний, і господарський. Але всі розуміють: для івестиційних перспектив та реального розвитку місту потрібен сильний,  легітимно обраний, авторитетний голова. Його роль тим більше зростає в умовах децентралізації, зміни структури формування бюджету на користь місцевих громад.

Читайте також: День «В» у Дніпропетровську: без великих сюрпризів

Претендентів на таку роль і відповідальне крісло у місті знайшлося майже півтора десятка. Ще пару місяців тому  можна було подумати, що ту ж ларінську команду у мерських перегонах представлятиме молодий підприємець Артем Стрижаков. Саме його Ларін активно використовував у боротьбі зі своїми політичними опонентами  підприємцями Ларисою та Миколою Онулами. Саме Артем Стрижаков, чи не єдиний із  місцевих політиків, був присутній на єдиному ж постмайданному публічному заході, який вдалося провести Ларіну, коли у обласній філармонії він пробував агітувати за свій Опозиційний блок.  Тоді не обійшлося без скандалу і бійки, адже активісти, що протистояли режиму Януковича на майданах у Києві та Кіровограді, намагаються щоразу зустріти колишнього голову облдержадміністрації яйцями та гнилими помідорами.  Тільки з допомогою перевіреного захисту – тітушок, йому вдавалось цього уникнути.

Очевидно, Артем сам зрозумів, чи йому підказали, що  пересувної реклами та підвісних квітників, які він встановив у центрі міста, для перемоги у боротьбі за крісло голови, замало. І він добросовісно працював із низовими ланками самоврядування – керівниками квартальних комітетів, старшими будинків. Чим міг допомагав, ініціював різні свята, постійно створював інформаційні приводи і  фактично власними зусиллями завоював  свої 20 відсотків підтримки кіровоградців.

Приблизно так само намагався працювати з людьми і інший претендент на голову міста, теж молодий, але з європейською освітою, Андрій Табалов, представник відомої, однієї з найбагатших в області родини. Крім того, його благодійний фонд влітку щедро роздавав продуктові пакети, біля пунктів роздачі навіть збирались черги. З цього приводу у місцевих ЗМІ зчинився був  чималий галас. Андрій Олександрович публічно відповів, що це не підкуп виборців, просто він таким чином  допомагає бідним і нужденним, а коли офіційно розпочнеться виборча кампанія, нічого такого не буде.  І слова свого дотримав.

Вибрча кампанія у місті та й області, справді, цього разу, як стверджують досвідчені колеги-журналісти,  тривала досить спокійно. Але певним вибухом стало висунення на голову міста  генерального директора ТДВ «М’ясокомбінат «Ятрань», почесного громадянина міста Андрія Райковича. Його публічно підтримала практично уся промислова та бізнесова еліта міста. Офіційне представлення, у дусі політтехнолога Ларіна, перетворилося на помпезне дійство. Та й наступна агітація у тому ж стилі -- вручити, відкрити, привітати -- просто за лекалами колишнього штабу Партії регіонів, який  перетворився на штаб Опозиційного блоку. У якийсь момент навіть переборщили: на творчому вечорі народної артиски України Ади Роговцевої, який  відбувся у рамках театрального фестивалю «Вересневі самоцвіти», Андрій Павлович вручив артистці  …пакет з ковбасою, чим викликав шквал іронії та насмішок.

У всіх сестер – по сережці…

Андрію  Райковичу досі вдавалося уникати різких політичних кульбітів. Він – депутат обласної ради від Народної партії, але партійність свою ніколи не афішував і не дозволяв досі використовувати себе у ролі політичної підтанцьовки. Він справді чудовий господарник, який звичайне колишнє радянське підприємство вивів у лідери галузі,  торгова марка «Ятрань» відома в Україні своєю якістю, виробництво сертифіковане  і відповідає найвищим вимогам. У часи розквіту режиму Януковича ходили чутки, що  частину бізнесу у нього намагалися відняти, але Андрій Павлович їх ніде публічно не підтвердив, хоча є люди, які пам’ятають, як тяжко морально й фізично він пережив той період. Ті, хто знає Ларіна і його політтехнологічні здібності, вважають, що з великою часткою ймовірності Андрію Райковичу таки зробили  пропозицію, від якої він не зміг відмовитись.

Читайте також: Вибори у Києві: перемогла млявість

Слід віддати належне, якщо це хід, то справді талановитий. Перед кандидатурою Райковича відразу ж спасувала «Батьківщина», рейтинг якої останнім часом поступово ріс. Голова її обласної організації Олександр Чорноіваненко відразу ж підтримав Андрія Павловича, хоча  «Батьківщина» цілком могла б гідно поборотися, висунувши кандидатом молодого і активного депутата міської ради Павла Тупчія, який теж не цурається роботи із низовими ланками самоврядування.

Справжньою альтернативою партійним кадрам могла б стати самовисуванка Вікторія Атаманчук, нинішній заступник голови облдержадміністрації. Вона – єдина постмайданна призначенка у владу, яка і зуміла показати себе з крашого боку, надбавши певний управлінський досвід, і пройшла добрий  вишкіл громадською роботою. А головне – вона рівновіддалена від будь-якого бізнесу і могла б справді дбати найперше про інтереси громади. Та, на жаль, виборчу кампанію вона вела хіба що у Facebook, залишаючись  невідомою широкому виборцеві.

В обласному центрі не уникнути другого туру виборів на посаду міського голови. Очевидно, змагатимуться у ньому Андрій Райкович, який дістав майже 30 відсотків підтримки і  Андрій Табалов. Хоча про свої шанси заявляє і Артем Стрижаков.

Сергій Ларін із підконтрольної йому газети повідомив, що  він готовий пожертвувати депутатством у Верховній Раді, заради того, щоб стати головою Кіровоградської обласної. Ясна річ, це виборна посада і щоб її посісти, треба мати підтримку більшості депутатів. Гарантії цього у нього, звісно, немає. Але колишні регіонали сьогодні розпорошені у прохідних частинах тієї ж «Солідарності» Порошенка, яка має найбільший рейтинг в області та місті, у своїх сателітах – «Відродженні»та Партії пенсіонерів (міську організацію її у нас очолює колишній голова Кіровської у місті ради Олександр Рацул, якому до пенсії ще пару десятків років),  у новітньому «Нашому краї» та регіональному «Рідному місті», у тій же «Батьківщині» та Радикальній партії, насіялось їх і в «Укропі». Регіоналівського хвоста змогла більш-менш позбутись хіба що «Самопоміч», до неї був прибився  один з рупорів Ларіна  Андрій Богданович, але осуд інтернетівської спільноти, змусив лідерів «Самопомочі»  вказати йому на вихід зі списку.

Отож, є ймовірність того, що усі ці люди з різних партій сконцентруються навколо можливого лідера. Правда, важко уявити, як Ларін збирається керувати областю, якщо навіть на обласну конференцію Опозиційного блоку, виборчий список якого він очолює, йому довелося пробиратись через чорний хід під охороною тітушок (відео про це стало хітом місцевих ЗМІ). Та це, очевидно, дрібниці для політтехнологічного складу розуму.

Натомість, ще остаточно не підраховано голоси, ще депутати місцевих рад не зайняли свої крісла, а навколо Опозиційного блоку і Ларіна  уже вирує скандал. Підконтрольна йому газета «Кіровоградська правда» оголосила мало не про перемогу ОБ на Кіровоградщині: внутріпартійні підрахунки  нібито показують майже 20 відсотків підтримки. Натомість попередні підсумки, оголошені тією ж «Солідарністю» -- 11,3. Ларін на всю країну вже заявив, що йде до суду і до останнього захищатиме  «вибір народу».

«Та не зітертий знак цариці на українському чолі…»

Разом з місцевими виборами у Кіровограді проходило опитування громадян щодо назви міста. Обласний центр належить до тих кількох десятків міст, які відповідно до  законів про  декомунізацію, слід перейменувати. ЦВК не дала згоди на те, щоб опитування було проведено  разом з виборами, тобто за участі  відповідних комісій, прозорих скриньок, у приміщеннях, де відбуваються вибори, тож міська влада організувала фактично паралельний з ними  процес.

Читайте також: Світ про місцеві вибори в Україні: вирішальний вплив олігархів

Комісії з опитування перебували біля кожної дільниці, де тривало голосування і кожен, хто бажав взяти у ньому участь, міг це зробити за умови наявності прописки. Ніби усе просто. Але через відсутність закону про місцевий референдум, який би регламентував цей процес, він, на жаль, був непрозорий, як  каламутна вода в болоті. Взагалі не зрозуміло, за яким принципом підбиралися члени комісій з опитування. А, враховуючи, що у місті склалось жорстке протистояння між прихильниками назви Єлисаветград і її противниками, не ясно чи був тут дотриманий належний паритет. Але це дрібниця, порівняно з тим, що проголосувати під час опитування можна було скільки завгодно разів!

У мережі уже викладено не одне відео, де зафіксовано голосування однієї і тієї ж людини у кількох  пунктах опитування під різними дільницями.  Виявляється, члени комісій, зацікавлені у тому, аби в опитуванні взяли участь якомога більше людей, так само часто не приховували  своїх власних пріоритетів у виборі назви, буквально закликали містян  проголосувати. Дехто навіть не запитував паспорт з пропискою. Колега обурювалась, що на її  намагання продемонструвати міську приписку, члени комісії тільки відмахнулись. До всього, ні про яке таємне голосування не могло бути й мови. «Пташка» ставилась тут же, на столі, відкрито, під поглядами членів комісії та цікавих перехожих.  А от урни – якраз навпаки – замість того, щоб бути прозорими, нагадували картонні коробки для взуття.

До всього на цю, за великим рахунком  безглузду процедуру, з міського бюджету було виділено 600 тисяч гривень. Правда, пізніше організатори заявили, що  їм вистачить і 350. Очевидно, крапки над «і» тут розставить хіба що чесний і відкритий звіт міської влади про те, як насправді були використані ці кошти.

А те, що з новою назвою містяни так і не визначились – факт. У опитуванні взяли участь майже 46 тисяч виборців, це трохи більше половини з тих, хто прийшов на дільниці. 35 тисяч віддали голоси за повернення назви Єлисаветград. Це – близько 20 відсотків від загального числа виборців у обласному центрі. Якщо врахувати, що кампанія за повернення цієї назви велася  вкрай маніпулятивно, то фактично не йдеться про справжній вибір містян. Очевидно, нова назва, яка б об’єднала  їх, ще не з’явилась.  Запропоновані – Інгульськ, Златопіль, Кропивницький, Ексампей набрали невелику кількість голосів.

 

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як Польщі вдалось уникнути обсягів тіньової економіки, з якими зіткнулись Україна та інші колишні республіки СРСР
    11 грудня, Ольга Ворожбит
  • Нелегальний бізнес має у Франції досить спокійне життя
    11 грудня, Алла Лазарева
  • Ось уже два з половиною роки триває конфлікт на Донбасі, і весь цей час сотні тисяч людей живуть за межами своєї малої батьківщини, бо були змушені поїхати з Донецька.
    11 грудня, Станіслав Васін
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено