Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 жовтня, 2015   ▪   Спілкувалася: Анна Корбут   ▪   Версія для друку

Андрюс Кубілюс: «У реальному західному світі розуміння української ситуації не дуже глибоке, а подекуди й зовсім поверхневе»

Тиждень розмовляв із колишнім прем’єром Литви, а нині депутатом її Сейму й головою партії «Союз Вітчизни», а також членом Міжнародної дорадчої ради реформ при президенті України про те, як нашу країну бачить сьогодні міжнародна спільнота, за кого голосують постреволюційні суспільства й у чому найбільша небезпека для європейської інтеграції України.
Матеріал друкованого видання
№ 41 (413)
від 15 жовтня, 2015
Андрюс Кубілюс: «У реальному західному світі розуміння української ситуації не дуже глибоке, а подекуди й зовсім поверхневе»

З одного боку, ми бачимо допомогу західних країн у реформуванні України. Із другого — проштовхування небезпечних для України варіантів «урегулювання» нинішнього конфлікту з Росією на Донбасі. Звідси запитання: як бачать Україну зараз і в майбутньому в ЄС?

— Тут є два аспекти. Один — бачення України в геополітичному вимірі, у стосунку до Росії, її агресії та мінського процесу. Другий — внутрішньо, тобто в плані реформ.

У геополітичному вимірі я помічаю цікавий тренд: схоже, Путін змінює тактику, але не мету. Чітко видно, що він послаблює військову агресію проти України й переключається на мілітарну авантюру в Сирії. Факт, що на українському фронті вже не стріляють і не гинуть люди, тішить. Однак питання в тому, чого Путін хоче досягти далі — як на Донбасі, так і в Україні загалом. Саме цю загальну мету нам усім слід мати на увазі. І вона, як на мене, дуже проста: не Донецьк, Луганськ чи навіть Крим, а всі можливі способи створення нових перешкод для українського керівництва на шляху до реформ і перетворення України на успішну державу. Тактика — заштовхати Донбас назад українській владі, щоб та була відповідальною за відновлення й відбудову регіону. Інша ціль — виставити його з усіма потенційними конфліктами й відкритим кордоном як суто внутрішньоукраїнську проблему. В Україні це обернеться великим хаосом і перепонами для проведення реформ. Таке моє бачення нинішніх подій, хоча це спрощений виклад.

Читайте також: Пітер Померанцев: «Коли з’являється якась нова медіа-технологія, все закінчується пеклом брехні й пропаганди»

У відповідь на це я пропонував би українському керівництву говорити про мінські домовленості в дуже простих категоріях: після встановлення перемир’я країні потрібні не вибори на Донбасі, про які всі зараз говорять, а реальний контроль Києва над кордоном із Росією. Тільки тоді українці можуть вести мову про вибори в регіоні. Це має звучати дуже чітко. А поки що я бачу певне спантеличення в західній спільноті: зовнішньому спостерігачу здається, що мінські домовленості працюють, адже перемир’я є, якусь військову техніку відводять.

Чи розуміють ці небезпеки в ЄС? І що може зробити Україна, аби її застороги почули?

— У реальному західному світі розуміння української ситуації не дуже глибоке, а подекуди й зовсім поверхневе. Українські політики мають про це пам’ятати. Ми були в подібній ситуації в 1990-х. Пояснити, що таке країни Балтії, було не дуже просто навіть політикам у серйозних європейських столицях. Для них це звучало схоже на Балкани. Така реальність, і її треба враховувати.

Крім того, сама Україна докладає замало зусиль, щоб пояснювати свою позицію, створювати потенційні мережі своїх друзів у Балтії, Польщі та інших країнах, поширюючи свій голос у західних столицях. А це мало б бути дуже важливим завданням для українських політиків — завданням, яке орієнтується на довгострокову перспективу.

Україна докладає замало зусиль, щоб пояснювати свою позицію, створювати потенційні мережі своїх друзів у Балтії, Польщі та інших країнах, поширювати свій голос у західних столицях

У 1990-х політичної уваги Заходу до нас, звісно, було більше. Але ми до того ж старалися вибудувати всілякі можливі мережі — не лише з політиків на пенсії, а й із діючих. У нас була дуже ефективна спів­праця зі скандинавами, британцями й американцями. І це посилювало наш меседж до західної спільноти.

Інший крок — будувати фронт солідарності з країнами, що мають подібні цілі. Ми свого часу створили Вільнюську десятку з держав, які хотіли приєднатися до НАТО після першої хвилі розширення. Нам дуже допомогла Польща. Її тодішній президент Квасневський сказав після вступу до НАТО, що «поставить ногу в двері Альянсу», аби вони залишилися відчиненими для Литви, країн Балтії. То була стратегічна мета Польщі, її дуже потужної діаспори у США. Такі мережі й намагання донести свій меседж не лише через формальні міністерські зустрічі, а через будь-які канали, вкрай важливі. Сюди ж таки можна зараховувати ваших культурних авторитетів, які можуть бути активними у великих європейських столицях і показувати, що Україна має дуже потужну європейську культуру. Необхідно доносити такий чіткий меседж. Поки що він не дуже присутній у столицях ЄС.

Така цілеспрямованість у проєвропейських амбіціях знач­ною мірою залежить від реформ. А від їхнього темпу тут, як відомо, ані українці, ані іноземці не в захваті.

— Що стосується реформ, то я бачу чималий прогрес, хоча, звісно, реалізовано поки що аж ніяк не все. Але немає так званої стратегічної комунікації. Тобто не зрозуміло, які влада ставить перед собою пріоритети і як намагається їх реалізувати. Це обертається проблемами у співпраці з парламентом, а також у підтримці адекватних відносин із суспільством. Адже, коли можновладці не можуть пояснити, чого хочуть досягти, дуже складно розповісти, що вже зроблено, а відтак суспільство говорить, що нічого не відбувається, реформ немає, і розчаровується.

Із власного досвіду можу сказати, що це нормально, навіть неминуче. У нас було так само в 1990-х, й українці та друзі України не повинні засмучуватися через це. Коли в мене просять якихось порад, я кажу, що можу лише поділитися нашою історією того, як великі очікування змінювалися розчаруванням, оскільки за один день дива не сталося. Коли я спілкуюся із простими людьми тут (цього літа я тиждень подорожував Західною Україною), то впізнаю в них литовців 1990-х. Абсолютно ідентичні емоції.

Читайте також: Марк Сегал: «Україну ставимо за приклад того, як професіонали правової сфери можуть впливати на процес реформування»

Ми, друзі України, не повинні боятися цього, як і можливих політичних змін. У 2000-му, на десятиріччя відновлення незалежності Литви, я став прем’єром і очолив десятий уряд! Тобто щороку в нас був інший правлячий кабінет. Це нормально для постреволюційної демократії. Я аж ніяк не лобіюю ідею зміни уряду в Україні. Просто нам не слід цього боятися. Але при цьому Україні дуже важливо мати чіткішу політичну структуру. Я маю на увазі структуру, де одна одній протистоять владна коаліція та опозиція, скажімо, із правоцентристів та лівоцентристів відповідно, але обидва крила спрямовані в бік європейської інтеграції. Це дасть людям нормальний вибір між двома різними таборами, але не між Брюсселем і Москвою.

Тут, власне, і криється небезпека. Інший табір в Україні — це опортуністи, які вже довели, що є зручним інструментом російської і проросійської політики. Тому голосування розчарованого електорату за них дуже небезпечне для України. Чи є спосіб адекватної комунікації з розчарованими виборцями, щоб уникнути таких реваншів?

— Чарівних стратегій комунікації не існує. Для України це серйозний виклик.

У будь-якій пострадянській країні багато людей відчувають ностальгію за радянським минулим іще довгий час. Це абсолютно нормально. У 2004‑му ми провели опитування. Литва тоді стала членом ЄС, була незалежною вже 14-й рік, стрімко розвивалася. І коли ми запитали: «Вам жилося краще тепер чи за Радянського Союзу?», 50% респондентів вибрали другий варіант. То були переважно мешканці сільської місцевості з низьким рівнем доходів та освіти.
Ми побачили, що ті люди голосують не за нас — тих, які зробили революцію і вибороли незалежність, а за партію, створену на базі колишніх комуністів. Але їм цього не поясниш.

Читайте також: Сібе Шаап: «Майдан був повстанням, яке змінило людей, але не змінило політичну систему»

Нам допомогло те, що від самого початку литовський політичний ландшафт формували два основні блоки: «Саюдіс», який починався з руху за незалежність, і соцдемократи, сформовані з колишньої Комуністичної партії, що зберігали, проте, багато символів, привабливих для виборця, про якого я казав вище. Однак їхній лідер не змінював вектора Литви із Брюсселя на Москву. І то був ключовий фактор, який допоміг нам зберегти проєвропейський напрямок навіть за умов, коли половина електорату керувалася ностальгією за радянським минулим. Ми виграли від того, що в нас була демократія на двох ногах, але обидві ноги рухалися в одному напрямку, хоча й одна повільніше за другу.
В Україні із цим серйозна проблема. У вас правоцентристська правляча коаліція, але на других після революції виборах виграє зазвичай не вона (як сталося 1992-го в Литві), а сила, якій вдасться консолідувати той ностальгічний електорат. Якщо в Україні такою силою буде проросійська, це погано. Теоретично легко радити українським політикам просто створити соціал-демократичну партію, яка й буде такою «другою ногою». У реальності зробити це значно складніше. Сформувати політичний ландшафт, де обидві ноги демократії рухатимуться до Заходу й даватимуть людям нормальні альтернативи на виборах, — серйозний стратегічний виклик.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
вакансия электрика в киеве, экономика на УкрНет, sinoptik.com.ru
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено