Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 жовтня, 2015   ▪   Юлія Олійник   ▪   Версія для друку

Сірий — ні чорний, ні білий

Ми всі тепер прагнемо реформ: і політики, і народ, і вчорашня влада, і сьогоднішня. Бо далі так жити не можна. Наш «перехідний період» — це коли влада не встигає за вимогами молодої частини суспільства, а су­спільство, обтяжене совєтським спадком, не готове до безкомпромісної селекції своїх делегатів нагору, адже бідність, як відомо, не сприяє свободі вибору.
Матеріал друкованого видання
№ 40 (412)
від 8 жовтня, 2015
Сірий — ні чорний, ні білий

Отже, переходимо! Куди?

Ви хочете жити в спокійній і заможній країні? І вірите, що українська Україна може бути такою? Так, бо людство ще не придумало іншого способу виживання політичної нації, ніж національна держава. Бо тільки україноцентричні еліти будуть захищати національний бізнес, рахуватимуться з громадянським суспільством і боротимуться за національні інтереси як за свої. А україноцентричність для України — це така сама модель, як німецькоцентричність для Німеччини або франкоцентричність для Франції, — недоторканність державної території, єдина державна мова і проговорена в су­спільстві національна історія, щó й визначає, зрештою, правила поведінки національних еліт. Бо інакше вони не еліти.
А ось ви, ви вважаєте, що тільки багатонаціональна Україна може бути успішною? Звісно, тільки так! Бо українцям бракує своєї державницької еліти, вони були колонією, пережили Голодомор, не мають достатньо кваліфікованих кадрів. Вони не тільки зі світом комунікують російською — ви послухайте, як розмовляють у коридорах Адміністрації президента! А іноземці взагалі росіян від українців не відрізняють! Кваліфіковані фахівці мають їхати в Україну з Росії, це вигідно всім, але ж не ставати їм тут українцями? Та й навіщо, коли вулиці українських міст, смаки українських багатіїв і звички тутешніх політиків не відрізняються від російських?

Склянка може бути напівпорожньою і напівпов­ною, хто як подивиться. «Напів» задовольнить усіх. Сіре — воно і чорне, і біле. У сірій каламуті можна заховати поразку й навіть подати її як перемогу. Якщо важко будувати проукраїнську Україну і страшно розстатися з любою серцю російською, то можна зробити щось середнє — таку собі сіру Малоросію! У сірому є безліч відтінків, кожен зможе побачити те, що хоче.

Читайте також: Краще вже як у Придністров’ї

Ні, мова не про Мінськ із Парижем: гарна дипломатія є лише засобом, щоб, приховавши свої справж­ні наміри, досягнути мети, тому заяви наших міністрів і дипломатів — питання філософське. І не про спроби «увіпхнути» «ЛНР-ДНР» в Україну, зрештою, Київ ще на початку 1990-х визнав донбаські бізнесові правила гри. То яка за великим рахунком різниця між владою Ахметова — Єфремова і «ЛНР-ДНР»? Пожили під Ахметовим — Єфремовим, потім під Захарченком — Плотницьким, а тепер якісь X або Y — хіба Київ колись заперечував? Мова навіть не про малодушно зданий Росії український Крим, бо що більше часу минає після березневої 2014-го капітуляції на чолі з «кривавим пастором», що більше запевнень, мовляв, ніяк — ну геть ніяк! — не можна було тоді протистояти росіянам, то більше розумієш: таки можна було, якби стало духу боротись, а не домовлятися. Вкотре не стало. Але ж до кожного можновладця не приставиш «сотника Парасюка», та й навіщо нам політики, які можуть тримати про­український курс тільки тоді, коли за ними стоїть «заґрадотряд»?

Сьогодні йдеться про стратегічний напрямок розвитку, обраний владою, — на Малоросію.

«Український патріот» буде щасливий, що новорічне вітання президента звучатиме українською, скрізь будуть жовто-блакитні прапори й вишиванки, у школі вчитимуть Шевченка та Франка, а серед іноземних експертів будуть не лише колишні совєтологи, а й українологи. А прихильник «російської» (чи то пак багатонаціональної!) України буде радий, що російська мова стане тут мовою «межнационального общения», що процвітатиме «російськомовна українська література», що можна не напружуватися щодо «украинцев», а українські національні інтереси — то лише питання домовленості верхів, а гроші, як відомо, національно не пахнуть. Та й Захід зрадів би! Бо не знає, що йому з тією Україною таке зробити, щоб із Росією дружити. А тут — Малоросія! І не Україна, і не Росія! Міжнародна підтримка забезпечена!

Читайте також: Тільки б не було війни

Можна багато дорікати президентові Порошенку за схильність розглядати Україну як об’єкт, а не суб’єкт у великій і малій політиці, якби не одна суттєва обставина: а що, власне, зробили проукраїнські українці, щоб слідувати проукраїнським курсом? Хтось із високочолих економістів і юристів окреслив програмну конкретику проукраїнського курсу чи гуманітарну доктрину? Хтось із законодавців захищає малий і середній бізнес як основу національної економіки? А політики позначили червоні лінії, за які владі не дозволено переступати?

Звісно, сьогодні україноцентричним бути важко: навіть слово «націоналіст» спаплюжили. І вгадайте, хто стане найпершим і найнепримиреннішим борцем з україноцентричними? Звісно, малорос, бо кому він буде потрібен, якщо сірий туман розвіється і переможе проукраїнська Україна?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено