Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 жовтня, 2015   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Марта Студенна-Скруква: «Головною проблемою є те, що після 1991 року Україна не адаптувала Донбас»

Доктор історичних наук Східного інституту Університету ім. Адама Міцкевича в Познані Марта Студенна-Скруква розповіла Тижню про спільне та відмінне між шахтарськими польською Силезією та українським Донбасом, про природу тамтешнього сепаратизму й роль польських гірників у виборюванні незалежності демократичної Польщі.
Матеріал друкованого видання
№ 40 (412)
від 8 жовтня, 2015
Марта Студенна-Скруква: «Головною проблемою є те, що після 1991 року Україна не адаптувала Донбас»

Ви є авторкою дослідження «Український Донбас. Обличчя регіональної ідентичності». На вашу думку, варто говорити про одну конкретну ідентичність чи розглядати цей регіон як сукупність різних? Якщо як сукупність, то яких саме?

— Ми можемо говорити про одну регіональну ідентичність Донбасу, але це не значить, що всі мешканці Донецької та Луганської областей мислитимуть і сприйматимуть дійсність саме так. Мені здається, що корект­ніше говорити про певні характерні риси конкретної ідентичності. У своїй книжці я наголошую на трьох рисах Донбасу. Перша — глибока повага та прив’язаність до російської мови й водночас упевненість, що цією мовою може виражати себе українська культура (таким чином російськомовна людина не дорівнює етнічному росіянинові, а російська для неї є лишень засобом комунікації). Очевидно, що з російською мовою проблем у незалежній Україні не було: досі вона поширена як у медіа, так і в політиці, але в інтелектуальному українському дискурсі російська мова асоціювалася з проблемними регіонами країни, які сприймають як не цілком українські.

Читайте також: Внутрішні неповерненці: Донбас

Друга риса — шахтарська культура. Йдеться про повагу до шахтарів, гордість за природні ресурси, свого роду почуття надзвичайності й водночас нездатність змиритися з тим, що в сучасних умовах доводиться закривати вугільні шахти. Останнє стосується не лише Донбасу, а й усіх шахтарських регіонів у наш постіндустріальний час. Третя риса, яку я показую у своїй книжці, — сепаратизм. Це міф, що, як усі бачать сьогодні, дуже добре спрацював. З одного боку, він є засобом залякування Києва, коли олігархічні еліти лякають українську столицю відокремленням, а з другого — для простих людей він є засобом компенсації статусу культурного підпорядкування столиці, яка, на думку донбасців, не репрезентує їх достатньою мірою. Тобто тамтешній люд думає так: ми не надто підходимо для такої держави, якою є Україна, тому можемо відірватися від неї.  

Де ж тоді в донбаській ідентичності місце для українського компонента?

— З усіх моїх розмов із мешканцями Донбасу в мене склалося враження, що вони є лояльними громадянами України. Якщо говорити про їхню надрегіо­нальну ідентичність, то вона якоюсь мірою українська. Головною проблемою і найсумнішим фактом є те, що після 1991 року Україна не адаптувала Донбас, промоція української культури на його теренах практично не відбувалася, не було вагомих стимулів для культурного розвитку регіону. Причому я акцентую не на тому, чи виділяла Українська держава на це кошти, а на тому, що маємо за фактом.

Тенденції до сепаратизму в силезців з’являються з падінням комунізму й початком незалежності Польщі. Це рух, що народився в середовищі інтелігенції

У Європі є багато місць, розвиток яких так чи інакше прив’язаний до шахтарства. Чому видобуток кам’яного вугілля на Донбасі й у польській Силезії призвів до появи регіонів, які протиставляють себе решті країни і які схильні до сепаратизму?

— Якщо говорити про Силезію, то почати потрібно з факту, що комуністична влада Польщі дуже багато зробила для того, щоб інтегрувати цей регіон із рештою Польщі.

Тенденції до сепаратизму поміж силезців з’являються з падінням комунізму й початком незалежності Третьої Речі Посполитої. Зауважу, що сепаратистські вимоги в Польщі обмежуються вимогою автономії. Активісти руху за автономію Силезії вимагають такої культурної та економічної окремішності, яку вона мала до Другої світової війни в межах Другої Речі Посполитої. Маю зазначити, що це не рух шахтарів, а рух, який народився в середовищі інтелігенції. Йдеться про інтелектуальні амбіції людей, які взагалі не є жертвами трансформації після падіння комунізму у 1989 році. Вдало використовують гасло, що Польща за часів комунізму дуже визискувала ресурси Силезії, а нині закриває там шахти й не хоче підтримувати регіон.  Думаю, на Донбасі склалася подібна ситуація в тому сенсі, що українські шахтарі, які страйкували наприкінці 1980-х, дуже вірили в миттєве поліпшення економічної ситуації в Україні після розпаду СРСР. Реальність виявилася іншою, і шахтарі в ній дуже розчарувалися. Також потрібно враховувати те, про що не раз казав японський історик Гіроакі Куромія: на Донбасі існує історична традиція відсутності контролю над регіоном. Силезія корилася владі польських, чеських, австрійських феодалів, Німеччині та Польщі, а на Донбас реальна влада прийшла приблизно в 1920-х, із більшовиками. За часів царської Росії, навіть у другій половині ХІХ століття, коли в регіоні розвивалася важка промисловість, справжнього адміністративного контролю не існувало.  

Ідентичність силезця та ідентичність шахтаря — це одне й те саме? Де вони перетинаються і в чому між ними відмінність, яка специфіка кожної?

— За великим рахунком ідентичність силезця та шахтаря — це одне й те саме. Парадоксально, але здається, що в наш час цей зв’язок стає дедалі міцнішим. У січні 2015-го відбулися останні масштабні страйки польських шахтарів, що виступали проти закриття чотирьох шахт, які влада країни визнала безперспективними. Для багатьох це означало втрату робочих місць. Першими на вулицю вийшли робітники згаданих чотирьох копалень, а далі до них приєдналося ще багато люду. Доти жителі довколишніх сіл ставилися до страйків шахтарів як до їхньої особистої справи. Цього ж разу вони підтримали протест, розуміючи, що йдеться про подальшу долю цілого регіону, адже закриття шахт означатиме його деградацію.  

Читайте також: Життя у безправ’ї. Як сепаратисти тероризують мирне населення

Як складаються відносини нинішньої польської влади та шахтарських профспілок і яке майбутнє можливе для цього регіону?

— Силезія як важлива тема з’являється в польських медіа у двох випадках: коли гинуть шахтарі й коли починаються страйки. Тоді всі говорять про те, що країні потрібна серйозна дискусія стосовно майбутнього регіону. Відповідно до останньої угоди польського уряду з шахтарськими профспілками неприбуткові шахти не закриватимуть, їх буде глибоко реструктуровано. Але що конкретно це означає і як угоду виконувати, ніхто не знає. До парламентських виборів у жовтні 2015-го ніхто згадане питання не чіпатиме, бо воно надто складне.

Ідеї щодо реконфігурації регіону в польської влади є: на її думку, Силезія має стати центром новітньої промисловості. Приклад — великий автозавод General Motors у Глівіце. Також у Польщі існує рух за збереження індустріальної спадщини Силезії. Одна з його вдалих ініціатив — відкриття нових приміщень Силезького музею, які містяться на території колишньої шахти. Таким чином намагаються адаптувати індустріальний спадок до культурних потреб. Є низка населених пунктів, де закриття шахти означає деградацію кварталу або цілого містечка. У Польщі кожен шостий працює за контрактами, які позбавляють низки соціальних привілеїв, зокрема оплачуваних відпустки й лікарняних, відрахувань до пенсійного фонду. Тому для багатьох молодих силезців влаштуватися працювати на шахту означає отримати хоч якусь стабільність у житті.

Читайте також :Чи такий безнадійний Донбас?

У масштабах Польщі маємо проблему відсутності почуття солідарності між різними робітничими групами. Представники інших робітничих професій не підтримують шахтарів у їхніх страйках. Коли страйкують учителі, одразу лунає, мовляв, чого це раптом, адже в них довгі канікули. Коли те саме роблять фермери, то чути: а навіщо, вони ж отримують дотації від ЄС. Шахтарям заздрять, що ті мають високі зарплати.

Очевидно, що культура шахтарів і гірників — це окрема тема, яка потребує дослідження. Чи є у Європі такі шахтарські або гірницькі регіони, про які ви маєте інтерес написати?

— У процесі роботи мені спало на думку, що таки варто порівнювати Силезію та Донбас, шукати спільне й відмінне між ними. Оскільки обидва регіони прикордонні, у них можливість самоідентифікації не як українців або поляків є дуже доступною опцією, щоб зумовлювати той стан, у якому вони перебувають. У контексті історії України та СРСР було б дуже цікаво детально дослідити українські шахтарські рухи початку 1990-х років і порівняти їх із такими самими в Росії та Казахстані, проаналізувати, яку роль вони відіграли у здобутті цими екс-республіками незалежності. Цікаво, чи було між згаданими групами почуття солідарності.

-------------------

Марта Студенна-Скруква — доктор історичних наук Східного інституту Університету ім. Адама Міцкевича в Познані. Спеціалізується на дослідженні історії України ХІХ і ХХ століть з акцентом на історії Донбасу, питанні формування сучасної української нації та українсько-російських відносинах. 2012-го захистила докторську дисертацію «Історичні корені поділу Донбасу і формування сучасного українського суспільства після 1991 року». Авторка досліджень «Український Донбас. Обличчя регіональної ідентичності» та «Росія у ХХІ столітті. Загрози. Проблеми. Перспективи».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
  • Про пріоритетні культпроекти, осучаснення бібліотек та осередків, а також про створення інституцій, які провадили б у майбутньому культурне відродження нині окупованих Донбасу й Криму, в інтерв’ю Тижню розповів міністр культури Євген Нищук.
    8 грудня, Ганна Трегуб
  • Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
    8 грудня, Анатолій Шара
  • Реформа державного управління ще не набрала обертів, проте навколо неї, традиційно для українського політикуму, вже почали розгорятися скандали.
    8 грудня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено