Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 жовтня, 2015   ▪   Анна Корбут   ▪   Версія для друку

Генасамблея ООН: змагання ораторів

На ювілейній, 70-й, сесії Генеральної Асамблеї ООН цілком прогнозовано особливих дипломатичних сенсацій і сюрпризів не було. У найбільш очікуваних виступах теж.
Матеріал друкованого видання
№ 39 (411)
від 2 жовтня, 2015
Генасамблея ООН: змагання ораторів

Американський президент із висоти позиції лідера країни з «найсильнішим військом, яке колись знав світ» намагався переконати присутніх у тому, що «сила націй залежить від успіху їхніх людей: знань, інновацій, уяви, креативності, мотивації й особистої безпеки. А репресії вдома й зовнішня агресія — це симптоми неспроможності забезпечити цей фундамент». Оратор він блискучий, а тому, поки тривала його промова, справді можна було повірити в те, що «сильні нації передусім відповідальні за підтримку міжнародного порядку», який ґрунтується на базових законах і нормах, а ще на співпраці у випадку конфліктів. Коли ж спіч закінчився, згадалися «червоні лінії» для Асада, які той кілька разів успішно переступав. Відтак мільйонні потоки біженців і необхідність робити бодай щось сьогодні зі зруйнованою Сирією, «ІДІЛ» і тираном, який після всього скоєного (не без підтримки, зокрема, Росії) все одно має шанси «тимчасово» залишатися при владі. Під час Майдану, до речі, такі самі шанси «тимчасово» залишитися при владі мав і Янукович, але нас, на щастя, пронесло. Згадалися й «перезавантаження» відносин між США і Росією, на яку тоді, за президентства Мєдвєдєва, західний світ дивився з більшою надією. Відтак і російська агресія в Грузії, а тепер в Україні.

І ще на тлі чомусь постійно згадувалися слова з пісні Imagine Джона Леннона: «Уяви собі, якщо всі люди житимуть у мирі… ти, може, скажеш, що я мрійник, але я не один такий».

Російський президент традиційно намагався нав’язати іншим власну реальність «влаштованих революцій», говорив про те, що правом вето у Радбезі ООН користувалися, зокрема, і США, а сила ООН у тому, щоб ураховувати різні погляди, тож «спроби розхитати легітимність ООН», змінюючи її процедури, вкрай небезпечні, бо можуть призвести до руйнування всієї архітектури міжнародних відносин. А ще позиціонував Росію як невід’ємного гравця у вирішенні сирійського конфлікту. Хоча вже наступного дня Рада Федерації дозволила (знову!) використання російських військ за кордоном, а Washington Post повідомив про початок ударів російської авіації в Сирії. За повідомленням кремлівських посадовців, військову підтримку РФ попросив Асад, тож її винищувачі атакуватимуть цілі в Сирії на прохання її уряду. Це може вилитися в подальшу ескалацію бойових дій з огляду на розбіжності такої позиції з позицією США та західної коаліції, які виступають за усунення, а не зміцнення режиму Асада.

Війну за реформи в Україні іноземці називають другим фронтом, який, утім, за пріоритетністю в їхніх очах сьогодні став першим

Промова українського президента звучала доречно, щиро і зворушливо. Правильні акценти на нагадуванні міжнародній спільноті про російську агресію, недовірі до держави, яка пропонує створення «антитерористичної коаліції», у той час як сама активно підтримує та використовує тероризм, необхідності реформувати принципи роботи ООН з огляду на можливість маніпулювати правом вето.

Про це справді треба не втомлюватися говорити, щоб тримати міжнародну увагу на українському питанні, коли навколо стільки інших викликів. Але вона тим часом дедалі більше зосереджується на внутрішніх процесах в Україні. Це зумовлено тим, що постійний потік новин про обстріли, борти з двохсотими і трьохсотими й жертви серед цивільних у нас призупинився. І цього не варто недооцінювати. Але в період затишшя не тільки українська громадськість, а й міжнародна активніше приглядається до процесів усередині країни, у Києві та регіонах. Чи зможуть нинішні еліти збудувати міцну систему, яка буде здатна протистояти політичним та економічним підривним впливам Росії? Чи є вони надійним партнером, із яким можна будувати довгострокову, а в перспективі стратегічну співпрацю? Чи зможуть і схочуть вони, зрештою, ефективно скористатися міжнародною допомогою?

Читайте також: Світ про виступи Обами та Путіна на Генеральній асамблеї ООН та їх приватну зустріч після засідання

Коли говорити з іноземцями, які працюють у міжнародних установах на місці, в оцінках ситуації тут вони переважно сходяться. Війну за реформи називають другим фронтом, який, утім, за пріоритетністю в їхніх очах сьогодні став першим. Розширюють в Україні представництва, ініціюють нові проекти та програми, підштовхують український уряд до проведення реформ і боротьби з корупцією. Українцям, здається, вдалося переконати їх у тому, що фронт цей надовго й здаватися не можна. Натомість треба запастися терпінням і наполегливістю. То вже неабияке досягнення. І приписувати його великою мірою варто громадянському суспільству й жменьці політиків, не пов’язаних зі старими схемами та системою. А ще українським військовим і добровольцям, які втримали фронт у найкритичніші моменти.

Якби ж світ бачив таку саму наполегливість і прагнення до змін у нинішньої української влади, вона, напевне, мала б значно переконливіший вигляд на міжнародних майданчиках. Але на тлі закликів до світової підтримки з’являється інформація про те, як на стратегічних держпідприємствах зубожілої держави наживаються сірі кардинали провідних політичних сил країни. Про масштабну корупцію на митницях. Про побори з бізнесу, що й так заледве виживає. Про контрабанду до окупованих районів Донбасу, з якою чомусь ніяк не можуть впоратися, і корупцію в системі пропусків для населення цих територій. Про захист інтересів окремих осіб, наближених до влади, на шкоду інтересам держави.
Усьому цьому можна знаходити багато пояснень. Говорити, що не варто руйнувати імперії всіх олігархів одним махом, бо вони тоді розвалять економіку всієї країни. Не можна масово люструвати корумпованих суддів, прокурорів і правоохоронців, бо вони опиняться на вулиці, обізляться й перетворяться на зручний інструмент для внутрішніх і зовнішніх сил, що прагнуть реваншу. Не можна не давати колишнім регіоналам, особливо в південних і східних областях, повернутися до влади через вибори під прапорами провідних на сьогодні політсил, бо вони знову ж таки гратимуть на когось іншого, ймовірно, гіршого. Не можна зганяти відразу всіх корумпованих чиновників середньої ланки з насиджених прибуткових місць, бо вони збунтуються.

Читайте також: Чи можлива «фінляндизація» України?

Але такі компроміси, коли вони тягнуться вже понад рік, а кінця їм чи стратегії боротьби з ними не видно, видаються непереконливими. Непереконливими в очах власне української аудиторії, ключової на сьогодні для влади, яка намагається вижити в дедалі важчих економічних умовах. І в очах міжнародної спільноти, яка має опиратися компромісам із Росією, хоча та підходить до неї з пряниками, а не батогами, як до українців чи грузинів.
Якщо ми хочемо безкомпромісності не тільки в риториці, а й у діях від інших, маємо насамперед дія­ти так самі.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено