Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 вересня, 2015   ▪   Філіпп де Лара   ▪   Версія для друку

Брудне слово «націоналізм»

Чому абсурдні уявлення про «українських націоналістів» такі живучі й потребують постійного спростовування?
Матеріал друкованого видання
№ 38 (410)
від 24 вересня, 2015
Брудне слово «націоналізм»

Реакція міжнародної спільноти на кривавий мітинг, що відбувся в Києві 31 серпня, нагадала про суперечливі й непрості відносини між Україною та Європою. Європа — майбутнє України, а Україна — майбутнє Європи. На цю очевидну істину кидає тінь таке собі нецензурне слово «націоналізм». Європа підтримує українців у боротьбі за свободу від імперського домінування, але надто часто схильна ідентифікувати себе як наднаціональне утворення й навіть виступати проти поняття «нація», а це стримує її від цілковитого сприяння Україні. Відтак окрім відданості Європи Україні там усе ж є певний спротив і нерозуміння. Європа готова підтримувати революцію, натхненну європейськими цінностями й орієнтовану на створення сучасної та ефективної держави, у якій шануються права людини та свобода слова. Але в це не зовсім вписуються національні устремління українців, адже Європа, відповідно до нинішнього концепту, має бути «пост­національним» утворенням. Зрештою, це головна її цінність: вільний обіг і «конституційний патріотизм», тобто спільнота, що будується виключно на політичних принципах, а не на спільній історії та культурі, а ще на звільненні від національної ідентичності, що асоціюється з вузьким світоглядом, ба навіть ксенофобією.

Читайте також: Міцний сплав. Як виник "Правий сектор"

Від початку Євромайдану на Заході з’явилася тенденція до перебільшення ролі «націоналістів», «радикалів», «фашистів» і навіть «неонацистів» в акціях протесту проти Віктора Януковича. Звісно, такою риторикою послуговуються й зловживають прокремлівські коментатори, але вона знаходить відгук і серед людей, що співчували Майдану.

Серед європейців поширені три не так хибні, як абсурдні переконання: 1) радикальні націоналісти в Україні — це праворадикальні активісти, ба навіть фашисти, а подекуди й неонацисти; 2) вони становлять небезпеку для української демократії, загрожуючи обраній владі й створюючи обстановку громадянської війни; 3) українська влада й активісти Майдану припускаються помилки, співпрацюючи з цими угрупованнями та залучаючи їх до війни на Донбасі або будь-якої іншої політики.

На Заході почуваються незручно,  коли йдеться про ідентичність та культурні питання. вони фантазують про нейтральне суспільство

Перше переконання випливає з хибної паралелі з праворадикалами Європи. Друге — у кращому (або в гіршому) разі самонавіяне й далеке від реальності припущення: навіть у випадку невдоволення та нетерпимості народу до діяльності його влади й маніпуляцій цими настроями про розкол у суспільстві (на Захід — Схід, російськомовних — україномовних, католиків — православних, націоналістів — демократів тощо) не йдеться. Зазвичай такі настрої сигналізують напруженість серед простого населення, коли громадяни й активісти сумніваються, чи заслуговує політична еліта на їхню довіру. Будучи іноземним другом українців, я іноді розумію їх, але вважаю, що їм не варто бути такими нетерплячими чи недооцінювати досягнуті результати.

Третє переконання взагалі сміховинне з огляду на кількість голосів, набраних «Свободою» і «Правим сектором» на виборах та під час опитувань. Окрім того, попри вузький світогляд і нехтування ліберальними цінностями, ці партії — звичайні учасники демократичної гри, до того ж набагато краще інтегровані в неї, ніж, наприклад, «Шинн фейн» в Ірландії або релігійні праві в Ізраїлі.

Чому ж абсурдні уявлення про «українських націоналістів» такі живучі й потребують постійного спростовування? Проблема в тому, що ці міфи не лише щедро підживлюються кремлівською пропагандою, а й вписуються у глибоко вкорінені уявлення старих демократій.
Від 1945 року радянська пропаганда успішно вчила ототожнювати будь-якого ворога СРСР із «фашизмом», перетворивши це поняття на незрозуміле страхіття, моральний ярлик для всіх противників, і провела підсвідомі паралелі між США, «буржуазною демократією», націоналізмом, лібералізмом тощо й найстрашнішим злом — Гітлером. Ця фантазія — безсоромна брехня: те, що фашисти колись були ворогами СРСР, не означає, що кожен ворог СРСР є фашистом або що фашизму немає серед російських можновладців. Насправді ж існував червоний фашизм за Лєоніда Брєжнєва, а Піонтковскій влучно називає путінський режим «гібридним фашизмом».

Читайте також: Латвія. Досвід самоідентифікації

Так, дехто, перебуваючи в полоні радянського бачення історії, потрапляє в пастку: для них українські націоналісти є колабораціоністами з нацистами та антисемітами, а гіршого злочинця за «бандерівця» не існує — як колись, так і сьогодні. Брак історичної свідомості виливається у плутанину дуже різних понять, минулого й теперішнього, праворадикалів і неонацистів та націоналістів — усе це під туманними заголовками про «популізм» чи «націоналізм». Хоча має бути зрозуміло: фашисти не є націоналістами, нинішні праворадикали в Європі — від неонацистів із грецького «Золотого світанку», угорського «Йоббіка» та НДП Німеччини до менш радикальних партій на зразок «Національного фронту» (НФ) у Франції та «Національного альянсу» в Італії — закохані в Путіна. Крило європейських крайніх правих ділиться на національних ксенофобів (згаданий НФ або Партія незалежності Сполученого Королівства) та етнічних регіоналістів, що виступають проти національної держави. Однак вони об’єднані в ненависті до України, що підживлюється Кремлем, зокрема через ініційований у Санкт-Петербурзі міжнародний національно-консервативний рух. У серпні німецькі неонацисти влаштували марш із прапорами «ДНР» (що, певно, змусило Шредера та пропутінський істеблішмент дещо зніяковіти). Було б дивно плутати ці партії з українськими націоналістами «Правого сектору» або «Свободи».

Дивіться також: Молитва українського націоналіста

Така згубна тенденція дає Кремлю поле, у якому його заперечення української легітимності перетинається з найбільш демократичними європейськими почуваннями. Ототожнюючи (український) націоналізм із «фашизмом», російська пропаганда послуговується зношеним радянським аргументом, але й заграє з демократичним вухом на Заході. У західній свідомості відкритість до інакшості перетворилася на самоненависть. Люди там почуваються незручно, коли йдеться про ідентичність та культурні питання; вони фантазують про нейтральне суспільство, у якому всі культури, релігії та способи життя мають існувати на паритетних засадах. Щось на зразок міжнародного аеропорту, а не реальної країни, у якій різні люди співіснують і стикаються одне з одним, а не просто проходять повз. Хоч як парадоксально, у цій точці ліберально-демократичні цінності (головний бренд Європи) зустрічаються з імперською ідеологією, яка створює їм родючий ґрунт для антиукраїнських настроїв. Революція гідності в Україні підштовхнула Європу до того, щоб розібратися в цьому безладі. Справжня ж Європа — не «постнаціональне» утворення і не беззбройна імперія, а радше проект, спрямований проти імперій та орієнтований на свободу, процвітання і суверенність малих батьківщин у глобалізованому світі. Та й це не єдине благо та відкриття, що може принести нам революція в Україні.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено